Постанова

від 04.06.2020 по справі 711/2-1739/2008

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 711/2-1739/2008

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 червня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого - Джуги С.Д.

суддів : Куштана Б.П., Кожух О.А.

з участю секретаря: Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року, ухваленого суддею Решетар В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Тересв`янської селищної ради, відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на самочинно збудований будинок,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2008 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до Тересв`янської селищної ради, відділу містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації про визнання права власності на самочинно побудований житловий будинок.

Свої вимоги мотивують тим, що ними за час перебування у шлюбі було самочинно побудовано будинок в АДРЕСА_1 без надання дозволу архітектора району на проведення будівництва. Самочинно побудований ними будинок розташований на земельній ділянці площею 0,025 га, яка передана їм у приватну власність на підставі рішення Тересв`янської селищної ради від 15 травня 2008 року для будівництва та обслуговування житлового будинку. На даний час відділом архітектури виготовлено будівельний паспорт на вказаний на будинок. Відповідно до довідки Тячівського РДПТІ вартість будинку становить 306 347, 00 грн. та рівень незакінченого будівництва будинку становить 46 %. Відповідно до висновку відділу містобудування та архітектури будівництво будинку проведено без містобудівних та інших порушень.

За вказаних обставин, позивачі просили визнати право спільної сумісної власності на самочинно збудований незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року заявлений позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право приватної спільної сумісної власності на нерухоме майно - самочинно побудований незакінчений будівництвом житловий будинок під АДРЕСА_1 .

Не погодившись із даним рішенням, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити у даній справі нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення порушує її права, як власника, оскільки судом не враховано, що їй на підставі договору дарування від 09грудня 2005 року належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 за якою оформлено право власності на будинок за позивачами. Позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановленому законом порядку земельна ділянка не виділялась. Крім того, будинок позивачами побудовано з порушенням санітарних, пожежних та містобудівних норм внаслідок чого порушено її законні права та інтереси.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі самовільно провели будівництво будинку на належній їм земельній ділянці без порушень будівельних чи інших норм, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки судом допущено неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст.376 ЦК України).

В пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва ) зазначено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв`язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. Визнання права власності на незавершений об`єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 вищевказаної постанови пленуму ВССУ. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Матеріалами справи встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 12 травня 2007 року.

З витягу з рішення Тересв`янської селищної ради Тячівського району 11 сесії 5 скликання від 15 травня 2008 року №310 вбачається, що ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_2 , вирішено передати земельну ділянку у приватну власність в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,025 га. та запропоновано ОСОБА_2 виготовити технічну документацію по передачі у власність даної земельної ділянки.

Технічна документація щодо передачі у власність вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 не розроблялася.

У серпні 2008 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати за ними право спільної сумісної власності на самочинно збудований незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 .

Даний будинок ними збудовано без будь-яких дозвільних документів та проекту.

З довідки Тячівського РПТІ від 29 липня 2008 року вбачається, що рівень незакінченого будівництва вказаного будинку становить 46%.

Акт про відсутність порушень санітарних, пожежних та містобудівних норм при будівництві житлового будинку в АДРЕСА_1 не погоджено і не підписано всіма зазначеними в ньому посадовими особами.

З договору дарування, посвідченого нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори від 09грудня 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1565, вбачається, що апелянт ОСОБА_1 отримала у дар від ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,04га, що розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування жилого будинку.

На підставі даного договору ОСОБА_1 26 квітня 2006 року виготовила Державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку.

18 травня 2007 року апелянт ОСОБА_1 на підставі рішення Тересв`янської селищної ради від 18.10.2006 року №63 отримала Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,04 га, що розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для комерційного використання.

Таким чином з вищенаведених матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неправомірно визнав за позивачами право власності на самочинно побудований незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 46%, тобто на незавершений об`єкт самочинного будівництва, без надання земельної ділянки у встановленому законом порядку позивачам під уже збудоване нерухоме майно, без з`ясування і перевірки на відповідність будинку санітарним, пожежним та містобудівним нормам, а також без урахування того, що апелянт ОСОБА_1 раніше, у встановленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку за тією самою адресою, за якою розташований об`єкт самочинного будівництва відносно якого позивачами заявлено вимоги: АДРЕСА_1 , що суперечить закону та порушує права та законні інтереси інших осіб, зокрема апелянта ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції згідно п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено 2550 грн. судового збору, дана сума підлягає стягненню з позивачів в рівних частинах по 1275 грн. на користь апелянта.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Тересв`янської сільської ради, відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на самочинно збудований будинок

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1275 грн. з кожного понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2020 року.

Головуючий:

Судді: