Постанова

від 10.06.2020 по справі 753/23430/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/23430/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3497/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Київ

колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Музичко С.Г.,

при секретарі Маштаковій Т.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Куликовська Тетяна Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Колесника О.М.,-

встановила:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Тетяною Вікторівною за реєстровим номером 5260.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 має зобов`язання перед ОСОБА_1 по сплаті боргу за договором позики. Для забезпечення виконання своїх зобов`язань ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_1 , якою надав останньому право реалізувати земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 . При видачі довіреності ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 січня 2000 року.

У подальшому ОСОБА_1 дізнався, що 19 вересня 2005 року ОСОБА_2 , з метою уникнення повернення боргу, умисно здійснив продаж земельної ділянки ОСОБА_3 . При цьому, посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки відбулось за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів, які знаходяться у позивача.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу від 19 вересня 2005 року слід визнати недійсним, оскільки ОСОБА_2 ввів в оману як ОСОБА_3 так і приватного нотаріуса, який посвідчував договір. Продаж земельної ділянки відбувся без оригіналів правовстановлюючих документів, та з метою уникнення повернення боргу ОСОБА_1 .

РішеннямДарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначив, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є обґрунтованим, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_3 подав клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 та його представника.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був стороною правочину, оспорюваний договір відповідає вимогам, встановленим Цивільним кодексом України, договір повністю відповідав волевиявленню сторін договору, будь-які обставини, які б могли перешкодити укладенню договору не існували.

Крім того судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2005 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_1 , якою уповноважив останнього на продаж належної йому, на підставі державного акту на право власності, земельної ділянки площею 0,0419 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Трубінської Н.І. від 25 серпня 2005 року, довіреність видана ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчена 01 липня 2005 року за реєстровим № 4217 відмінена за заявою довірителя.

19 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,0419 га.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В., за реєстровим № 5260.

19 вересня 2005 року було зареєстровано договір купівлі-продажу, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.

Обґрунтовуючи поданий позов ОСОБА_1 зазначив, що договір купівлі-продажу від 19 вересня 2005 року здійснений за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів. ОСОБА_2 ввів в оману ОСОБА_3 та приватного нотаріуса щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні правочину. Укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_2 мав на меті уникнути повернення боргу позивачу. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати договір недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов 'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов 'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов 'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Встановлено, що довіреність, видана 01 липня 2005 року на ім`я ОСОБА_1 , анульована.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0419 га, на момент укладення оспорюваного договору, підтверджується дублікатом державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно довідки № ОО-02984/2005 від 30 серпня 2005 року обмеження (обтяження) щодо земельної ділянки 419 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд правильно вважав, що укладення оспорюваного договору відбулось на підставі належних правовстановлюючих документів, оскільки продавець отримав їх дублікати.

Спірна земельна ділянка на час укладення договору не перебувала під забороною.

Визначена позивачем підстава позовних вимог, а саме: визнання договору недійсним, вчиненого під впливом обману, передбачає введення в оману одну із сторін правочину іншою. При цьому позивач, не будучи учасником договору, не зазначає в чому полягає цей обман.

Будь-яких попередніх договорів про обов`язок продати позивачу земельну ділянку матеріали справи не містять.

Довіреність, яка анульована на час продажу, також не містить таких умов.

З огляду на вищевикладене, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, в межах підстав позовних вимог, немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки було здійснено за відсутності первинних оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку, колегія суддів не приймає, оскільки право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на час укладення договору підтверджувалося дублікатом державного акту на право власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 умисно ввів в оману ОСОБА_3 щодо обставин, які мають істотне значення для укладення правочину, ОСОБА_2 умисно здійснив продаж земельної ділянки, з метою уникнення повернення боргу позивачу, колегія суддів відхиляє, оскільки посилання на зазначені обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки судовим рішенням, якими встановлено факт існування боргових зобов`язань ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає, оскільки наявність боргових зобов`язань, не впливає на право власника відчужити своє майно, яке не перебуває під забороною у зв`язку із борговими зобов`язаннями.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено коли було зареєстровано договір купівлі-продажу земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, згідно якого оспорюваний договір купівлі-продажу зареєстровано 19 вересня 2005 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт добровільної передачі державного акту про право власності на земельну ділянку підтверджується довіреністю від 01 липня 2005 року, оскільки належне виконання доручення передбачає наявність правовстановлюючих документів у представника, колегія суддів не приймає, оскільки довіреність, яка на час продажу спірної земельної ділянки була анульована, не передбачала обов`язку її продажу.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення .

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судові рішення судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Таким чином, з огляду на висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, застосування судом строку позовної давності є помилковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків , викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріальногоправа.

З урахуванням вищенаведених вимог закону, рішення суду від 17 грудня 2018 року слід змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду про застосування строків позовної давності.

В іншій частині рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представником ОСОБА_3 подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 081 грн 00 коп.

На підтвердження понесених витрат представником ОСОБА_3 надано ордер на представництво інтересів ОСОБА_3 у Київському апеляційному суді без обмеження правомочностей, акт прийому-передачі наданих послуг від 27 березня 2020 року, копію квитанції від 27 березня 2020 року про сплату гонорару, розрахунок суми судових витрат.

У детальному описі робіт (наданих послуг адвокатом) представником ОСОБА_3 вказано: 1) час на зустріч з клієнтом; консультація, узгодження правової позиції, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, подання відзиву на позовну заяву до суду (6 год.) - 6 081 грн.; 2) кількість судових засідань, в яких було прийнято участь адвокатом, за апеляційною скаргою (2 засідання) - 5 000 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а також відсутність представника ОСОБА_3 у судовому засіданні в апеляційному суді (ним було подано заяву про розгляд справи за його відсутності), колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду про застосування строків позовної давності.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12 червня 2020 року.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: О.Ф. Лапчевська

С.Г. Музичко