Постанова

від 11.06.2020 по справі 826/8655/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №826/8655/15

адміністративне провадження №К/9901/36256/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П. від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А.Б., суддів Грибан І.О., Губської О.А. від 11 травня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства Стопкран XXI до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Приватне підприємство Стопкран ХХІ (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1, ДФС), Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 2, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії Інспекції щодо відмови у прийнятті поданих Підприємством податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року; 2) зобов`язати Інспекцію прийняти подані Підприємством податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року; 3) зобов`язати відповідача 2 виконувати умови договору №10022015 від 12 лютого 2015 року про визнання електронних документів, укладеного з Підприємством, до моменту його припинення; 4) визнати протиправними дії ДФС щодо неприйняття для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкових накладних №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року; 5) зобов`язати ДФС зареєструвати та враховувати прийнятими та зареєстрованими в ЄРПН податкові накладні №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року Підприємства станом на дату їх фактичного подання до реєстрації, а саме 08 та 16 квітня 2015 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що укладений із Інспекцією договір про визнання електронних документів розірвано без визначених законодавством та договором підстав, оскільки юридична адреса позивача не змінювалась. Як наслідок, органом ДФС протиправно відмовлено Підприємству у реєстрації податкових накладних та прийнятті звітності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, позовні вимоги Підприємства задоволено частково; визнано протиправними дії ДФС щодо відмови у прийнятті поданих Підприємством податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року; вирішено вважати поданими та зареєстрованими, подані Підприємством податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року 20 квітня 2015 року; визнано протиправними дії ДФС щодо неприйняття для реєстрації в ЄРПН податкових накладних №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року позивача; вирішено вважати поданими та зареєстрованими в ЄОПН податкові накладні №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року Підприємства станом на дату їх фактичного подання до реєстрації, а саме 08 та 16 квітня 2015 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що, оскільки під час перевірки поданої Підприємством податкової декларації з ПДВ та податкових накладних не було виявлено жодних порушень при заповненні всіх обов`язкових реквізитів, а дії Інспекції по розірванню в односторонньому порядку договору про визнання податкових документів №10022015 від 12 лютого 2015 року, укладеного з позивачем, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправними, то у відповідача 1 не було законних підстав для відмови у реєстрації поданих позивачем податкових накладних в ЄРПН та у прийнятті податкової звітності.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказувала на помилковість позиції судів у даній справі, оскільки податкова звітність не була прийнята та податкові накладні не зареєстровані в ЄРПН з огляду на розірвання договору про визнання електронних документів, тобто на момент надіслання таких документів відповідний договір не діяв, а судове рішення, яким визнано протиправними дії Інспекції по розірванню договору, прийнято лише 09 грудня 2015 року й правових підстав приймати електронні документи до цього моменту не було. Також зазначає про ненаведення судами мотивів щодо відмови у задоволенні позовних вимог до Інспекції та прийняття ними рішення зобов`язального характеру відносно зовсім іншого суб`єкта владних повноважень в цій частині вимог; вважає, що зобов`язання ДФС прийняти та зареєструвати податкові документи є формою втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позивач правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство було зареєстроване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 12 та, відповідно, перебувало на податковому обліку в Інспекції. У зв`язку зі зміною місцезнаходження Підприємства 03 лютого 2015 року відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внесено запис №10651050002019484 щодо зміни місцезнаходження на адресу: м. Київ, вул. Десятинна, 7.

Між Підприємством та Інспекцією укладено договір про визнання електронних документів від 12 лютого 2015 року №10022015, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (ЕЦП) до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу. Договір прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією №2.

Згідно із умовами договору орган ДПС зобов`язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді та їх комп`ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місяця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Засобами телекомунікаційного зв`язку позивачем надіслано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року, розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації (Д1) за березень 2015 року та реєстри виданих та отриманих податкових накладних №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року.

Вказані податкові документи доставлено до ДФС, проте останні не були прийняті податковим органом з посиланням на те, що можливо розірвано договір про визнання електронної звітності, що підтверджується відповідними квитанціями.

Також судами встановлено, що дії Інспекції по розірванню в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 12 лютого 2015 року №10022015 було оскаржено Підприємством в судовому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року по справі №826/18187/15, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії відповідача 2 щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 12 лютого 2015 року №10022015, укладеного між Підприємством та Інспекцією.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, у відповідності до пункту 49.8 якої прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв`язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації встановлена пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 ПК України.

Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо), забороняється.

Водночас ПК України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов`язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Що ж стосується реєстрації в ЄРПН податкових накладних, слід зазначити, що у відповідності до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в ЄРПН.

Вимогами абзаців першого, другого пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з абзацами четвертим, сьомим пункту 201.10 статті 201 ПК України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин (абзац восьмий пункту 201.10 статті 201 ПК України).

У пункті 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), визначено, що причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); 5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 ПК України.

Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис ДФС, підлягає шифруванню та надсилається протягом операційного дня платникові податку засобами телекомунікаційного зв`язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що реєстрація податкової накладної в ЄРПН є обов`язком постачальника товарів чи послуг. Цьому обов`язку кореспондує обов`язок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку-продавцем податкову накладну в ЄРПН.

Водночас перелік підстав для відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації, закріплений у пункті 9 Порядку №1246, є вичерпним.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що згідно квитанцій податкові документи (декларації з ПДВ та податкові накладні) доставлено до ДФС, проте останні не були прийняті податковим органом з посиланням на те, що можливо розірвано договір про визнання електронної звітності.

Враховуючи наведене, а також визнання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року по справі №826/18187/15, яка набрала законної сили, дії Інспекції по розірванню укладеного із позивачем договору в односторонньому порядку протиправними, недоведення існування інших обставин, з якими вказані вище положення пов`язують можливість неприйняття податкової звітності та податкових накладних до реєстрації в ЄРПН, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у ДФС не було законних підстав для відмови у прийнятті поданих Підприємством податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за березень 2015 року від 20 квітня 2015 року, а також податкових накладних №6 від 08 квітня 2015 року та №40 від 13 квітня 2015 року.

При цьому матеріали справи свідчать про те, що згідно інформації, зазначеної у квитанціях, направлені позивачем податкові документи (податкові накладні/декларації) були доставлені до ДФС України, як адміністратора автоматизованої системи Єдине вікно подання електронних документів , та не прийняті саме останньою, а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано та з метою повного та належного захисту прав Підприємства, враховуючи положення частини другої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи по суті), вийшов за межі позовних вимог та частково задовольнив їх шляхом визнання протиправними відповідних дій відповідача 1.

Слід зазначити, що предметом спору в зазначеній категорії справ є правомірність поведінки суб`єкта владних повноважень щодо неприйняття податкової звітності та податкових накладних для реєстрації. Відтак резолютивна частина оскаржуваної постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, у якій міститься висновок про визнання протиправними дій ДФС щодо відмови у прийнятті поданої Підприємством податкової звітності та щодо неприйняття для реєстрації в ЄРПН податкових накладних, а також зазначено, що ці документи потрібно вважати прийнятими та зареєстрованими днем, коли їх було надіслано платником податку (із зазначенням дати), узгоджується із частиною другою статті 162 КАС України.

Доводи ж ДФС, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень не спростовують, не ґрунтуються на положеннях законодавства та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення процесуальних норм.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися та спростовуються наведеними вище мотивами, підстави для задоволення касаційної скарги відповідача 1 відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду