Рішення

від 21.05.2020 по справі 910/2326/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2020Справа № 910/2326/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бріз

до Міністерства оборони України

про визнання недійсними договорів № 303/26/232-19 від 03.09.2019 та

№ 303/26/228-19 від 03.09.2019

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участю представників сторін

від позивача Грабовський О.О., ордер серії АІ № 1031261 від 14.04.2020

від відповідача Матвіюк М.А., довіреність № 220/21/Д від 14.01.2020

СУТЬ СПОРУ:

17.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Бріз до Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів № 303/26/232-19 від 03.09.2019 та № 303/26/228-19 від 03.09.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення відкритих торгів позивача було визнано переможцем процедури закупівлі, на підставі чого між позивачем та відповідачем були підписані договори на закупівлю товару № 303/26/232-19 від 03.09.2019 та № 303/26/228-19 від 03.09.2019. Вказані договори було підписано зі сторони відповідача полковником Галушкою О.А. на підставі довіреності № 220/185/д від 26.01.2019. Проте позивачем встановлено, що на момент підписання договорів вказана довіреність була відкликана дорученням Міністерства оборони України № 13591/з від 03.09.2019, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про визнання договорів недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/2326/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.03.2020.

12.03.2020 позивачем до суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_1

12.03.2020 позивачем до суду подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме

- копії сторінок журналу реєстрації відвідувачів та журналу реєстрації видачі одноразових перепусток, в яких черговими особами бюро перепусток зазначено інформацію про надання дозволу на вхід до Міністерства оборони України представникам компанії ТОВ Бріз (ОСОБА_1 ), а також відомості щодо відвідування головного КЕУ ЗСУ через КПП 2 військового містечка 63 за період з 03.по 04 вересня 2019 року;

- інформацію з реєстраційно-моніторингової картки системи електронного документообігу СЕДО, що впроваджена у Міністерстві оборони України та через яку доведено до відома Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України електронну копію окремого доручення Міністерства оборони України Андрія Загороднюка № 13551/з від 03.09.2019, в якій містяться вичерпні дані про дату та час одержання (доведення документа до виконання) Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України через систему електронного документообігу вказаного окремого доручення на підставі індикаторів стану виконання документів в Міноборони (Генеральному штабі та структурних підрозділів).

12.03.2020 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу (COVID-19), який установлено до 03.04.2020.

В підготовчому засіданні 17.03.2020 відповідачем подано заяву у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про продовження процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву.

В підготовчому засіданні 17.03.2020 судом постановлено ухвалу, на місці не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про продовження відповідачу процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву до 30.03.2020.

В підготовчому засіданні 17.03.2020 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.04.2020.

07.04.2020 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що 03.09.2019 між сторонами укладено договори № 303/26/228-19 та № 303/26/232-19. Зазначені договори зі сторони Міністерства оборони України були підписані уповноваженою на те посадовою особою - начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковником Галушкою O.A., який діяв в інтересах МОУ. Сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 303/26/228-19 від 03.09.2019 та додаткову угоду № 1 до договору № 303/26/232-19 від 03.09.2019 щодо продовження строку постачання товару до 09.09.2019. В зазначені строки товар позивачем поставлений не був. У зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань за договором відповідачем були направлені претензії з вимогами сплатити штрафні санкції, а саме 95.945,47 грн пені та 209.880,72 грн штрафу, які на сьогодні залишаються не сплаченими позивачем. Відповідач на підставі п. 12.11 та п. 6.2.1 договору надіслав на адресу позивача повідомлення № 303/26/1179 та № 303/26/1180 від 30.09.2019 про розірвання договорів в односторонньому порядку, які вважаються розірваними з 12.10.2019. Відповідач зазначає, що на момент підписання договорів підписанту (Галушко О.А.) не було відомо щодо скасування довіреності на право ним укладення договорів. Відповідач посилається на ч. 3 ст. 249 Цивільного кодексу України. Вважає, що звернення з даним позовом направлено на уникнення стягнення нарахованих штрафних санкцій.

14.04.2020 позивачем до суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме листа відповіді на адвокатський запит та копії сторінок з книги одноразових перепусток.

В підготовчому засіданні 14.04.2020 відповідачем заявлено усне клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву.

В підготовчому засіданні 14.04.2020 судом постановлено ухвалу, на місці не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку для подачі доказів.

Позивач в підготовчому засіданні 14.04.2020 подане 12.03.2020 клопотання про витребування доказів підтримав частково та просив витребувати у Міністерства оборони України інформацію з реєстраційно-моніторингової картки системи електронного документообігу СЕДО, що впроваджена у Міністерстві оборони України та через яку доведено до відома Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України електронну копію окремого доручення Міністерства оборони України Андрія Загороднюка № 13551/з від 03.09.2019, в якій містяться вичерпні дані про дату та час одержання (доведення документа до виконання) Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України через систему електронного документообігу вказаного окремого доручення на підставі індикаторів стану виконання документів в Міноборони (Генеральному штабі та структурних підрозділів).

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2326/20 від 14.04.2020 задоволено клопотання позивача та в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Міністерства оборони України інформацію з реєстраційно-моніторингової картки системи електронного документообігу СЕДО, що впроваджена у Міністерстві оборони України та через яку доведено до відома Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України електронну копію окремого доручення Міністерства оборони України Андрія Загороднюка № 13551/з від 03.09.2019, в якій містяться вичерпні дані про дату та час одержання (доведення документа до виконання) Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України через систему електронного документообігу вказаного окремого доручення на підставі індикаторів стану виконання документів в Міноборони (Генеральному штабі та структурних підрозділів).

В підготовчому засіданні 14.04.2020 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.04.2020.

В підготовчому засіданні 23.04.2020 позивачем подано клопотання про виклик в якості свідка директора ТОВ Бріз ОСОБА_1 для встановлення повноти та достовірності обставин, на які посилається позивач.

В підготовчому засіданні 23.04.2020 відповідачем на виконання вимог ухвали від 14.04.2020 подано засвідчену копію окремого доручення № 13591/з від 03.09.2019.

В підготовчому засіданні 23.04.2020 судом постановлено ухвалу, на місці не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення відповідачу пропущеного строку для подачі доказів.

В підготовчому засіданні 23.04.2020 судом постановлено ухвалу, на місці не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 89 Господарського процесуального кодексу України про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик свідка, з огляду на наступне

Згідно з ч. 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

З огляду на те, що у суду відсутні сумніви щодо викладених у заяві свідка обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про виклик свідка для допиту в суді.

В підготовчому засіданні 23.04.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.04.2020.

В судовому засіданні 28.04.2020 позивачем заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, які було отримано від відповідача 27.04.2020 на адвокатський запит позивача.

В судовому засіданні 28.04.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України про визнання поважними причини пропуску позивачем строку для подачі доказів та залучено відповідні докази до матеріалів справи.

Позивач в судовому засіданні 28.04.2020 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 28.04.2020 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 28.04.2020 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.05.2020.

14.05.2020 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника в судове засідання, який має приймати участь в іншому судовому процесі у Північному апеляційному господарському суді.

В судовому засіданні 14.05.2020 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.05.2020.

21.05.2020 відповідачем до суду подано письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що скасування довіреності від 26.01.2019 № 220/185/д обумовлює припинення представництва з цим документом. Проте датою підписання договору не можна вважати 03.09.2019, оскільки остання є датою реєстрації цього документа. У розділі реквізитів сторін спірного договору відсутня дата його підписання. Крім того, зазначає, що Міністром оборони України видано довіреність від 15.10.2019 № 220/613/д із аналогічним повноваженням. Враховуючи викладене, вважає, що спірний договір укладено в межах компетенції начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України при наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

21.05.2020 позивачем до суду подано промову для виступу у судових дебатах.

В судовому засіданні 21.05.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.09.2019 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бріз (постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/232-19 (далі - договір № 303/26/232-19).

Відповідно до п. 1.1 договору № 303/26/232-19 постачальник зобов`язується у 2019 році поставити замовникові, код предмета закупівлі (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015), столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (3912) (стіл розкладний) Лот 4. Столи 39121200-8 (стіл розкладний) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Згідно з п. 3.1 договору № 303/26/232-19 ціна договору становить 1.069.776,00 грн.

03.09.2019 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бріз (постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/228-19 (далі - договір № 303/26/228-19).

Відповідно до п. 1.1 договору № 303/26/228-19 постачальник зобов`язується у 2019 році поставити замовникові, код предмета закупівлі (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015), столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (3912) (стіл розкладний) Лот 1. Столи 39121200-8 (стіл розкладний) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Згідно з п. 3.1 договору № 303/26/228-19 ціна договору становить 1.928.520,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що договори від Міністерства оборони України підписані полковником Галушкою О.А. на підставі довіреності № 220/185/д від 15.10.2019, яка на момент підписання договорів була відкликана Міністерством оборони України, а тому відповідні договори підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З преамбули спірних договорів вбачається, що ці договори від імені Міністерства оборони України укладено начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковником Галушко Олегом Антоновичем, який діє на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/185/д від 26.01.2019.

Міністерством оборони України видано довіреність № 220/185/д від 26.01.2019 згідно якої Міністерство оборони України уповноважило начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковника Галушка Олега Антоновича укладати від імені Міністерства оборони України договори (додаткові угоди) на закупівлю котельного палива, меблів, обладнання комунальної техніки, іншого квартирного майна, вчиняти інші дії, пов`язані з її виконанням, відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік за бюджетною підпрограмою 2101020/2 Квартирно-експлуатаційне забезпечення . Довіреність видана без права передоручення і діє до 31.12.2019.

Згідно зі ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 Цивільний кодекс України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 229 Цивільного кодексу України).

Стаття 244 Цивільного кодексу України визначає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 246 Цивільного кодексу України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як визначено ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Стаття 248 Цивільного кодексу України встановлює, що представництво за довіреністю припиняється зокрема у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Згідно з ч. 2 ст. 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2019 о 09:44 год. Міністром оборони України видано окреме доручення за № 13591/з згідно якого з 03.09.2019 довіреності, зокрема, полковника Галушко О.А. на право укладання договорів (угод, контрактів), здійснення інших дій, пов`язаних з їх виконанням, від імені Міністерства оборони України, термін яких не закінчився скасовано, крім довіреностей виданих для представництва Міністерства оборони України в судах та інших юрисдикційних органах.

У зв`язку з цим доручено

проінформувати підпорядковані органи військового управління, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України, суб`єктів господарювання, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, посадовим особам яким видавалися зазначені довіреності, про їх скасування;

повідомити контрагентів за договорами (угодами, контрактами), що укладалися (супроводжувалися) на підставі зазначених довіреностей, про припинення представництва за ними у зв`язку з їх скасуванням.

З наданої копії окремого доручення Міністра оборони України за № 13591/з від 03.09.2019 вбачається, що воно зареєстровано Головним квартирно-експлуатаційним управлінням 03.09.2019 за вх. № 14133 о 10:08 год.

У поданій заяві свідка ОСОБА_1 - директора ТОВ Бріз від 11.03.2020, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В (зареєстрованої в реєстрі за № 259) зазначено, що ТОВ Бріз за результатами проведення процедури закупівлі було визначено переможцем за лотами № 1 та № 4, внаслідок чого між ТОВ Бріз та Міністерством оборони України було підписано договори № 303/26/232-19 та № 303/26/228-19 від 03.09.2019. Вказані договори були безпосередньо підписані 04.09.2019, коли ОСОБА_1 було запрошено до Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ на підписання договорів, в той час як окремим дорученням Міністерства оборони України від 03.09.2019 № 13591/з, згідно якого до Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ було доведено про скасування довіреності Галушки О .А . з 03.09.2019. Про описані обставини щодо видання окремого доручення ОСОБА_1 дізнався від співробітника Міністерства оборони України ОСОБА_2 (що представився старшим інспектором командування Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ), який зателефонував і повідомив, що Міністерство оборони України не буде здійснювати оплата за майбутні поставки, оскільки договори № 303/26/232-19 та № 303/26/228-19 від 03.09.2019 підписані не уповноваженою особою.

З наданої Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України засвідченої копії сторінки з Книги видачі одноразових перепусток за період з 03.09.23019 по 04.09.2019 вбачається про надання 04.09.2019 дозволу на вхід до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України представнику ТОВ Бріз ОСОБА_1 При цьому запис про те, що 03.09.2019 представнику ТОВ Бріз ОСОБА_1 було видано дозвіл на вхід до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України відсутній.

Слід відзначити, що відповідачем не наведено заперечень щодо викладених в заяві свідка від 11.03.2019 обставин, що підтверджує ту обставину, що спірні договори фактично були підписані 04.09.2019.

Доказів того, що ні 03.09.2019 ні 04.09.2019 полковник Галушко О .А. не був ознайомлений із окремим дорученням Міністра оборони України за № 13591/з від 03.09.2019 не подано.

Частиною 3 ст. 249 Цивільного кодексу України визначено, що права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Суд приходить до висновку, що Галушко О.А. на момент укладення спірних договорів повинен був знати про скасування виданої йому довіреності № 220/185/д від 26.01.2019, а тому положення ч. 3 ст. 249 Цивільного кодексу України в даному випадку не застосовуються.

Отже, спірні договори підписано від імені Міністерства оборони України особою з перевищенням повноважень.

Відповідно до приписів п. 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пункт 3 даної статті передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що полковник Галушко О.А. укладаючи від Міністерства оборони України спірні договори, діяв поза межами своїх повноважень, оскільки довіреність, на підставі якої він діяв, було скасовано.

Також, суд звертає увагу на неможливість застосування положень ст. 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

За відсутності жодних доказів вчинення будь-яких дій однієї із сторін спірних договорів щодо його виконання, як то повна/часткова поставка товару або повна/часткова сплата його вартості відсутні підстави вважати що договори є схваленими.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно з ст. 13 Цивільного кодексу України визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття розумність і справедливість . При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

У зв`язку з цим, всі правила, які створюються сторонами чи законом, підпадають під контроль судів для того, щоб вирішити, чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів.

Відповідач будучи обізнаним про скасування довіреності представника Міністерства оборони України та відсутність повноважень на укладення договорів все ж таки уклав спірні договори, однак потім повідомив позивача про те, що оплата за договорами здійснюватись не буде, оскільки договори підписані не уповноваженою особою. В подальшому відповідачем з посиланням на неналежне виконання позивачем зобов`язань за договорами з поставки товару пред`явлено вимоги по сплаті штрафних санкцій. Отже підхід відповідача до ситуації укладення договорів був непослідовним та нескоординованим, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача.

Посилання відповідача на те, що договори є розірваними з 12.10.2019 не підтверджуються належними засобами доказування, оскільки не подано доказів направлення постачальнику цінним листом з описом письмових повідомлень № 303/26/1179 та № 303/26/1180 від 20.09.2019 про розірвання договорів в односторонньому порядку, як це визначено п. 12.11. договорів.

Слід відзначити, що відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Посилання відповідача на видачу Міністром оборони України нової довіреності від 15.10.2019 № 220/613/д із аналогічним повноваженням не приймаються до уваги, оскільки по-перше вона видана після укладення спірних договорів, по-друге вона взагалі видана на представництво інтересів іншій особі - полковнику Чергінцю О.С., а не полковнику Галушко О.А.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Судом встановлено про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів № 303/26/232-19 від 03.09.2019 та № 303/26/228-19 від 03.09.2019.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він заперечує проти позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бріз є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/232-19 від 03.09.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Бріз та Міністерством оборони України.

3. Визнати недійсним договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/228-19 від 03.09.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Бріз та Міністерством оборони України.

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03186, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бріз (08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 12, код ЄДРПОУ 31767314) 4.204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 04.06.2020.

СуддяВ.В. Сівакова