Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 361/7540/17
провадження № 61-18987св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня
2019 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 22 червня 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала грошові кошти у розмірі 871 500,00 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору еквівалентно 35 000,00 доларів США, на строк до 21 червня 2017 року, які зобов 'язувалася повернути у сумі, еквівалентній 35 000,00 доларів США за курсом, встановленим НБУ на день виконання зобов`язання за цим договором. Зазначений договір був укладений ОСОБА_3 у присутності її чоловіка ОСОБА_2 , в інтересах сім`ї, а тому створює обов`язки для другого з подружжя.
На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, 22 червня
2016 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., зареєстрований у реєстрі № 684, за умовами якого іпотекодавець передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку площею
0,3435 га, без будь-яких забудов, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046.
Посилаючись на те, що у визначений договором позики строк, ОСОБА_3 позику не повернула, а тому позикодавець починаючи з 22 червня 2017 року має право на отримання від відповідачів також процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається на рівні облікової ставки НБУ, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач зурахуванням уточнених позовних вимог, просив : стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 1 242 582,25 грн, з яких: 913 699,95 грн - заборгованість за договором позики, що за курсом НБУ на день уточнених позовних вимог, еквівалентно
35 000,00 доларів США; 276 989,14 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 22 червня 2017 року по 14 травня 2019 року; 51 893,16 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов 'язання за період з 22 червня 2017 року по 14 травня 2019 року та судові витрати.
У рахунок погашення заборгованості за договором позики, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,3435 га, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046, шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, що відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю Експерт прайм (далі - ТОВ Експерт прайм ) від 12 вересня 2017 року , становить 168 860,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2019 рокупозовОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 965 593,11 грн, що складається з основного боргу у розмірі 35 000,00 дол. США, що еквівалентно 913 699,95 грн, та трьох процентів річних у розмірі 51 893,16 грн.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики , укладеного 22 червня 2016року у розмірі 965 593,11 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно: земельну ділянкуплощею 0,3435 га, без будь-яких забудов, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварськогорайону Київської області, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі розпорядження Броварської районної державної адміністрації від 16 липня 2012 року №1036, та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 683159, виданого 28 серпня 2012 року Управлінням Держкомзему у Броварському районі Київської області, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322120001022782, у спосіб продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною
168 860,00 грн, що визначена відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного ТОВ Експерт прайм від 12 вересня 2017 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності порушення позичальником умов договору позики, що є підставою для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі основного боргу, що становить 35 000,00 доларів США, що еквівалентно 913 699,95 грн, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 22 червня 2017 року по 14 травня 2019 року у розмірі 51 893,16 грн. Оскільки позикодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії договору, який закінчився
21 червня 2017 року, вимоги позикодавця про стягнення з позичальника процентів за користування грошовими коштами є необгрунтованими. Ураховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що договір позики від 22 червня 2016 року ОСОБА_3 було укладено в інтересах сім`ї, зокрема, що одержані за цим договором кошти, використані в інтересах сім`ї, суд вважав недоведеними вимоги ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Задовольняючи вимоги про одночасне стягнення з позичальника заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення з боржника коштів за договором позики .
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у якій він просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2019 року і постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики в частині основного боргу та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання , суди не взяли до уваги та не перевірили, чи відбулася передача коштів від позивача до позичальника, та не визначили момент вчинення правочину. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження наявності у нього на дату укладення договору позики суми коштів, визначеної договором. Наявність у договорі позики формулювання про передачу позикодавцем у власність
ОСОБА_3 грошових коштів не свідчить про факт отримання позичальником цих коштів за відсутності розписки про їх отримання. Крім того, судами не встановлено, у якій саме валюті здійснювалася передача грошових коштів, що також ставить під сумнів факт їх отримання ОСОБА_3 . Договір позики зі сторони позичальника вчинено під впливом помилки, оскільки нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що виплинуло на її волевиявлення, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3 , допитаної у судовому засідання як свідка.
Судами також не враховано, що одночасне стягнення заборгованості з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення заборгованості за договором позики, призводить до стягнення на користь кредитора однієї і тієї самої суми заборгованості одночасно, як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна, тобто фактично відбувається подвійне стягнення з боржника за рахунок подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Крім того, за умовами, укладеного між сторонами договору іпотеки від 22 червня 2016 року, сторони досягли домовленості про можливість заміни основного зобов'язання забезпечувальним, а тому у даному випадку стягнення грошових коштів за основним зобов 'язанням та звернення стягнення на предмет іпотеки є нічим іншим, як подвійним стягненням за основним зобов 'язанням, що прямо заборонено чинним законодавством.
Оскільки у порушення норм процесуального права позовна заява не містить підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, суд першої інстанції безпідставно не вирішив питання про залишення її без розгляду.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у січні
2020 року ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясували обставини справи, правильно встановили характер правовідносин сторін та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Договір позики від 22 червня 2016 року та договір іпотеки від 22 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., зареєстрований у реєстрі № 684, є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження передачі позивачем грошових коштів позичальнику ОСОБА_3 , а також реального характеру зазначених правочинів.
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною від вимоги про стягнення заборгованості, оскільки порядок задоволення вимог іпотекодержателя врегульовано спеціальною нормою - статтею 33 Закону України Про іпотеку , а не загальними положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють відносини пов'язані з основним зобов`язанням . Отже, йдеться про застосування кредитором іншого засобу захисту свого порушеного та права, що не свідчить про подвійне стягнення заборгованості. Крім того, судовий спір про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,3435 га, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046, завершено його примусовим виконанням, за наслідком якого позивач набув право власності на зазначену земельну ділянку, що засвідчено свідоцтвом від 13 листопада 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Майстренко В. В.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційне провадження у справі зупинено.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року касаційне провадження у справі поновлено.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 червня 2016 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала грошові кошти у розмірі 871 500,00 грн, що за курсом, встановленим НБУ на день укладення договору, еквівалентно 35 000,00 доларів США, на строк до 21 червня 2017 року.
Пунктом 6 зазначеного договору сторони обумовили, що повернення грошових коштів здійснюється у м. Києві готівкою у національній валюті України, у сумі, що є еквівалентною 35 000,00 доларів США за курсом, встановленим НБУ на день здійснення платежу.
На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, 22 червня
2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., зареєстрований у реєстрі № 684, за умовами якого іпотекодавець передала іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,3435 га, без будь-яких забудов, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046.
25 червня 2017 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 вимогу про усунення порушення виконаня зобов 'язання за договором позики від 22 червня 2015 року, у зв`язку з його неналежним виконанням.
Відповідно до звіту про експерту грошову оцінку земельної ділянки площею 0,3435 га, кадастровий номер 3221281200:05:009:0046, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, складеного суб 'єктом оціночної діяльності - ТОВ Експерт прайм , вартість зазначеної земельної ділянки станом на 12 вересня 2017 року, становить 168 860,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясуваннядійсних обставин справи. Обов`язокдоказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власноюініціативою.
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що договір позики від 22 червня 2016 року, з урахуванням укладеного на забезпечення його виконання договору іпотеки від 22 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., зареєстрованого у реєстрі № 684, з огляду на його реальний характер, є доказом передачі грошової суми позичальнику. Зазначений договір підписаний позичальником та позикодавцем, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов`язання щодо їх повернення не пізніше 21 червня 2017 року, які ОСОБА_3 не виконала, а тому вимоги
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики є обгрунтованими.
З огляду на наведене, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_3 позикодавцем у позику грошових коштів є неспроможними.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що одночасне задоволення вимог позикодавця про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення заборгованості за договором позики.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідно до статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.
Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.
Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов 'язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого
2016 року у справі № 6-1080цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) не встановила підстав для відступлення від цього правового висновку.
Зважаючи на наведене, твердження заявника про те, що задоволення судами попередніх інстанцій вимоги ОСОБА_1 про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за основним договором одночасно з вирішенням питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за основним договором, матиме наслідком подвійне стягненням з позичальника суми заборгованості за договором позики
від 22 червня 2016 року, є неспроможними.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального законодавства при відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява ОСОБА_1 у порушення вимог пункту 10 частини другої статті 175 ЦПК України не містила підтвердження, що позивач не подав іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом позову не є обгрунтованими ураховуючи, що у позовній заяві позивач вказував на наявність у провадженні цього ж суду однорідного за змістом позову між тими ж сторонами, але іншого договору позики - від 22 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та просив об`єднати їх в одне провадження. З огляду на інший предмет спору ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні клопотання про об`єднання зазначених позовів у одне провадження, відмовлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 .
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 10.06.2020 |
Оприлюднено | 17.06.2020 |
Номер документу | 89824863 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Усик Григорій Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні