Рішення

від 17.06.2020 по справі 759/17892/19

НОВОДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 759/17892/19

Номер провадження 2/719/59/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м.Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Цицак В.Л.,

за участю секретаря Матковської А.О.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новодністровськ, Чернівецької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Новодністровської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, комунального підприємства Новодністровське бюро технічної інвентаризації про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд до Новодністровської міської ради із позовом про стягнення заробітної плати, який надійшов у Святошинський районний суд м.Києва 30 вересня 2019р.

В обґрунтування позову вказав, що з 16.12.2009р. працював на посаді юриста-реєстратора комунального підприємства Новодністровське БТІ (далі - КП Новодністровське БТІ ), а з 27.12.2010р. додатково виконував обов`язки директора КП Новодністровське БТІ . 30.03.2011р. звільнений від виконання обов`язків директора підприємства, а 01.04.2011р. - із посади юриста-реєстратора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Зазначає, що роботодавець в порушення ст. 116 КЗпП України не здійснив із ним повний розрахунок при звільненні, внаслідок чого утворилась заборгованість із заробітної плати за вирахуванням сум податків та зборів за період з січня 2010р. по 01.04.2011р. в розмірі 19052,91 грн. Вважає, що дана обставина підтверджується вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 16.12.2011р., яким встановлено факт невиплати йому заробітної плати в розмірі 19052,91 грн.; листом ліквідаційної комісії КП Новодністровське БТІ та іншими письмовими доказами. Вказує, що неодноразово звертався до роботодавця та відповідача, як засновника КП Новодністровське БТІ , про необхідність виплати йому заборгованості, однак на сьогоднішній день коштів так і не отримав. Вважає, що Новодністровська міська рада несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями КП Новодністровське БТІ , оскільки являється засновником останнього і у комунального підприємства недостатньо коштів для виплати заробітної плати. Відтак, просить стягнути із Новодністровської міської ради заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 19052,91 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 15.10.2019р., яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 21.01.2020р., позовну заяву ОСОБА_1 до Новодністровської міської ради про стягнення заробітної плати направлено за підсудністю до Новодністровського міського суду Чернівецької області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020р. дана справа передана для розгляду судді Цицак В.Л., яка 28 квітня 2020р. відкрила спрощене позовне провадження у справі із повідомленням (викликом) сторін.

12 травня 2020 року в суд надійшла заява ОСОБА_1 від 05.05.2020р. про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заробітну плату в розмірі 19052,91 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 35000,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 134991,36 грн. та моральну шкоду 63718,43 грн., а також понесені позивачем судові витрати. Заява здана до відправки позивачем 06.05.2020р. (а.с. 86-104).

25 травня 2020 року відповідач подав відзив від 19.05.2020р. № 1075 на позовну заяву про стягнення заробітної плати, в якому вказав, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки Новодністровська міська рада не є роботодавцем позивача та не відповідає за зобов`язаннями БТІ, так як останнє ще не припинено і є самостійною юридичною особою (а.с. 118-137).

Ухвалою суду від 26.05.2020р. прийнято до розгляду заяву позивача від 05.05.2020р. про збільшення розміру позовних вимог та відзив на позовну заяву від 19.05.2020р. № 1075; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, КП Новодністровське БТІ (а.с. 139-140).

Третя особа КП Новодністровське БТІ , будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання за місцем свого знаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, участі свого представника в судовому засіданні не забезпечила, жодних заяв чи клопотань не подала, пояснень по суті спору не надала.

Заслухавши позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, суд встановив, що ОСОБА_1 з 16.12.2009 року по 01 квітня 2011 року працював юристом-реєстратором КП Новодністровське БТІ , що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Як вбачається із трудової книжки позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням (а.с.11-14).

Згідно розпорядження Новодністровського міського голови №290/о від 24.12.2010р. на позивача з 24.12.2010р. також тимчасово було покладено виконання обов`язків начальника КП Новодністровське БТІ (а.с.25). А 01 квітня 2011 року із ОСОБА_1 вказані обов`язки начальника КП Новодністровське БТІ зняті на підставі розпорядження Новодністровського міського голови №72/о від 30.03.2011р. у зв`язку із звільненням з основного місця роботи (а.с. 26).

Відповідачем дані обставини не оспорювалися.

05 квітня 2011 року Новодністровська міська рада прийняла рішення №70 Про припинення діяльності КП Новодністровське БТІ (а.с. 23, 136), яким припинила діяльність останнього, доручила міському голові створити ліквідаційну комісію та встановила п`ятимісячний термін на проведення ліквідації підприємства.

В подальшому розпорядженням Новодністровського міського голови від квітня та травня 2011р. №101 та № 120 (а.с. 24, 123-124) створено ліквідаційну комісію КП Новодністровське БТІ та затверджено Порядок проведення ліквідації підприємства.

Згідно Додатку №8 заборгованість по заробітній платі працівників КП НБТІ , затвердженого ліквідаційною комісією (а.с. 21), та листа голови ліквідаційної комісії №89 від 14.10.2011 року (а.с.22) позивач зареєстрований ліквідаційною комісією КП Новодністровське БТІ як кредитор КП Новодністровське БТІ на суму 19052,91 грн.

29 грудня 2011 року Новодністровською міською радою прийнято рішення № 241 Про хід ліквідації КП Новодністровське БТІ (а.с. 122), яким, зокрема, у зв`язку з відсутністю можливості надання міською радою фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення зобов`язань підприємства перед кредиторами, надано згоду голові ліквідаційної комісії щодо порушення справи про банкрутство; продовжено термін ліквідації до 01.07.2012р.

Також позивачем надано суду архівну довідку № 310 від 10.09.2019р., видану архівним відділом Новодністровської міської ради (а.с. 18), із відомостями про заробітну плату ОСОБА_1 за період з січня 2010р. по березень 2011р. на загальну суму 23172, 73 грн.

Окрім того, як вбачається із копії вироку Сокирянського районного суду Чернівецької області від 16.12.2011р. по справі № 1-132/11, який набрав законної сили 03.01.2012р. (а.с. 15-17), судом встановлено обставину невиплати позивачу заробітної плати станом на 01.04.2011р. в розмірі 19052, 91 грн.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

13 лютого 2013 року Новодністровською міською радою прийнято рішення №12/2 Про роботу КП Новодністровське БТІ (а.с. 27), згідно якого взято до відома Звіт про роботу КП Новодністровське БТІ за період 2011-2012 років. Так, із вищевказаного Звіту вбачається, що у підприємства наявна заборгованість зі сплати заробітної плати перед колишніми працівниками та зазначено про усну домовленості щодо відстрочки виплати заборгованості протягом 2014р.

Як вбачається із звернень ОСОБА_1 останній неодноразово звертався, в тому числі до відповідача та третьої особи, із проханням погасити заборгованість по заробітній платі (а.с. 19-20, 28-30).

У відповідь на звернення позивача, 27 вересня 2019р. Виконавчий комітет Новодністровської міської ради листом № 1883 повідомив ОСОБА_1 , що діяльність КП Новодністровське БТІ припинена за рішенням від 05.04.2011р. № 70; статутом підприємства передбачено, що КП Новодністровське БТІ є самостійною юридичною особою (а.с. 101).

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманих із ЄДР в порядку безкоштовного запиту, та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП Новодністровське БТІ перебуває в стані припинення з 27 лютого 2012р. за рішенням засновника Новодністровської міської ради; голова комісії з припинення або ліквідатор Трач В ОСОБА_3 І. (а.с. 31-33, 125-127).

Оцінивши надані докази кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що на даний час у КП Новодністровське БТІ наявна заборгованість перед позивачем зі сплати заробітної плати в загальному розмірі 19052, 91 грн.

Слід також зауважити, що у статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробiття.

У ч. 3 ст. 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Заробітна плата згідно ч. 1 статті 1 Закону України Про оплату праці - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також ч. 5 ст. 95 КЗпП України.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ).

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2.), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3.).

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.11.2015р. у справі Кечко проти України зазначив, що поняття власності , яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права , і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.

Однак, позивач помилково вважає, що індексація заробітної плати на час виникнення спірних правовідносин регулювалась Законом України Про індексацію грошових доходів населення та, зокрема, Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997р. № 1427, оскільки заборгованість із невиплати заробітної плати виникла у 2010 році, коли вже діяла Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159).

Згідно ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до п.п.1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001р.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п.п. 4-5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159).

При цьому, суд, здійснивши розрахунок розміру компенсації втрати позивачем частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати на підставі положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 та враховуючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині, дійшов висновку, що розмір компенсації втрати позивачем частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 35000,11 грн. є підставним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

У ст. 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Відповідно до п.п. 2 Розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (надалі - Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

У п.п. 5, 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається із архівної довідки № 310 від 10.09.2019р., виданої архівним відділом Новодністровської міської ради (а.с. 18), загальна сума доходу позивача за період лютий-березень 2011 року складає 2500 грн. Загальна кількість робочих днів за лютий-березень 2011 року становить 42 дні.

Отже, середньоденний заробіток становить 59,52 грн. (2500:42). Кількість робочих днів з 02.04.2011 року по 26.05.2020 року становить 2288, однак позивач просить стягнути середній заробіток з розрахунку 2268 робочих днів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відтак, беручи до уваги принцип диспозитивності та неможливість суду вийти за межі позовних вимог, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 134991,36 грн. (2268*59,52).

Щодо порядку відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин, то такий регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

У ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Така позиція висловлена в постанові КЦС ВС у справі №273/212/16-ц від 23.01.2018 р.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що відсутність оплати праці створила для нього скрутне матеріальне становище, що змусило його отримувати позику в банку, позичати гроші в інших осіб, відмовитись від звичного способу життя і обмежувати себе в одязі та їжі. Через скрутне матеріальне становище та постійні пошуки роботи в м. Києві, останній переживав сильні душевні страждання та тривалу депресію, а мінлива позиція відповідача викликала психічне напруження та розчарування в діях останнього. При цьому, позивач також переживав через думку оточуючих з приводу його фаховості та достатньої компетентності у зв`язку із не можливістю повернути свої кошти.

За таких обставин, враховуючи встановлення судом факту порушення трудових прав позивача, беручи до уваги пояснення останнього щодо наслідків правопорушення, факту подальшого працевлаштування ОСОБА_1 , керуючись принципом розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 2000, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Як зазначалось вище, згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманих із ЄДР в порядку безкоштовного запиту, та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП Новодністровське БТІ перебуває в стані припинення з 27 лютого 2012р. за рішенням засновника, яким є орган місцевого самоврядування - Новодністровська міська рада. Розмір статутного капіталу підприємства становить 15000, 00 грн. (а.с. 31-33, 125-127).

Так, ВП ВС в Постанові від 04.09.2018р. по справі № 5023/4388/12 вказала, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Відповідно до ст. 136 ГК України правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.

З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Таке регулювання здійснено через механізм, закріплений у ст.ст. 77, 78 ГК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Частинами 2 та 3 ст. 76 ГК України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства

З огляду на зазначене, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми ч. 10 ст. 78 ГК України та ч. 7 ст. 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права.

При цьому, умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом ч. 7 ст. 77 ГК України та ч. 10 ст. 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

Крім того, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004р. у справі Михайленки та інші проти України (пункт 45), рішення від 04.04.2006р. у справі Лисянський проти України (пункт 19), рішення від 03.04.2007р. у справі Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови (пункти 18-19), рішення від 12.04.2007р. у справі Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації (пункт 35), рішення від 15.01.2008р. у справі Р. Качапор та інші проти Сербії ). Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі Єршова проти Російської Федерації ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Як було встановлено вище, КП Новодністровське БТІ не має достатньо коштів чи майна для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому доводи останнього про субсидіарну відповідальність Новодністровської міської ради є підставними та обґрунтованими.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача стосовно відсутності у останнього обов`язку відповідати за зобов`язаннями комунального підприємства з огляду на наведені вище висновки суду про субсидіарну відповідальність засновника комунального підприємства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що із відповідача підлягають стягненню на користь позивача заробітна плата в розмірі 19052, 91 грн., компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 35000, 11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 134991, 36 грн. та моральна шкода в розмірі 2000, 00 грн., натомість в задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із витягу з карткового рахунку № НОМЕР_2 від 04.05.2020 року (а.с. 97) сума сплаченого позивачем судового збору становить 3451,91 грн., що включає судовий збір в розмірі 1349, 91 грн. за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в розмірі 2102, 00 грн. за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат суду не надано.

Окрім того, при поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (позовна вимога майнового характеру).

Відтак, виходячи із принципу пропорційності, з Новодністровської міської ради на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1415,89 грн. (1349,91 грн. за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні + 65,98 грн. (2102, 00*2000, 00/63718, 43) за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди пропорційно до задоволеного розміру моральної шкоди).

А також з Новодністровської міської ради на користь держави підлягає стягненню 768,40 грн. судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (із розрахунку 1% від ціни позову але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну людину, що був встановлений станом на 01.01.2019р., оскільки позов здано до відправки в суд 28 вересня 2019р.).

На підставі ст.ст.19, 43, 61 Конституції України, ст.ст.46, 95, 116-117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 76-78, 136 ГК України, ст. 619 ЦК України, Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , Закону України Про оплату праці , Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , Закону України Про індексацію грошових доходів населення , Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , від 24.12.1999р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , ст.ст.2-4, 7-13, 17-19, 23, 76-81, 89, 92, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-275, 279, 351-352, 354-355, 430, п.3 Прикінцевих положень, п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) до Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, комунального підприємства Новодністровське бюро технічної інвентаризації (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , буд. 1, корпус В, код ЄДРПОУ 32340296) про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) заробітну плату в розмірі 19052, 91 грн. (дев`ятнадцять тисяч п`ятдесят дві гривні 91 копійка), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 35000, 11 грн. (тридцять п`ять тисяч гривень 11 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 134991, 36 грн. (сто тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто одна гривня 36 копійок).

Стягнути з Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 2000, 00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині стягнення з Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1350, 99 грн. (одна тисяча триста п`ятдесят гривень 99 копійок) підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1415, 89 грн. (одна тисяча чотириста п`ятнадцять гривень 89 копійок).

Стягнути з Новодністровської міської ради (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва , код ЄДРПОУ 05398510) судовий збір в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) на користь держави.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення, але не менше строку дії карантину, до Чернівецького апеляційного суду через Новодністровський міський суд Чернівецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено в порядку ч. 6 ст. 259 ЦПК України - 17 червня 2020р.

Суддя: