Постанова
від 11.06.2020 по справі 912/3933/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020 року м.Дніпро Справа № 912/3933/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Вечірко І.О., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2019 (суддя Тимошевська В.В.)

у справі № 912/3933/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні", Київська область, Вишгородський район, с.Глібівка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградінтерсервіс", Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м.Новоукраїнка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , с.Новопавлівка Кіровоградського району Кіровоградської області

про стягнення 3 855 937,60 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" (далі - ТОВ "Клуб розвитку ноутілл") звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградінтерсервіс" (далі - ТОВ "Кіровоградінтерсервіс") про стягнення збитків у сумі 3 860 925,41 грн.

Позовні вимоги із посиланням на положення статей 22, 610, 611, 614, 623, 949, 950, 951, 957 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору складського зберігання від 01.02.2015 щодо збереження переданого на зберігання майна, внаслідок чого допущено його втрату, що є підставою для відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого майна.

09.02.2017 ТОВ "Клуб розвитку ноутілл" подало заяву про зменшення розміру позовних вимог (прийняту судом до розгляду), в якій позивач зменшив розмір позовних вимог у частині стягнення збитків за втрачені товарно-матеріальні цінності: " ОСОБА_2 " у кількості 5 л (1 344,85 грн) та " ОСОБА_3 " у кількості 10 л (3 642,96 грн), у зв`язку з чим просив стягнути з ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" на свою користь збитки у сумі 3 855 937,60 грн (том 2, а. с. 226).

Спір розглядався судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.03.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" на користь ТОВ "Клуб розвитку ноутілл" 3 855 937,60 грн збитків.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.03.2017 частково скасовано, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" на користь ТОВ "Клуб розвитку ноутілл" 2 238 028,00 грн збитків.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.03.2017 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2018 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 2202526,40 грн. збитків. Зазначене рішення скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 року, якою відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2019 року рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2018 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2019 (суддя Тимошевська В. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції аргументував рішення недоведенням позивачем розміру збитків, заявленого до стягнення.

Не погодившись з рішенням суд першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Вказує на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про недоведеність позивачем розміру збитків. Вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки відповідача (неналежне виконання послуг по зберіганню, що призвело до втрати (нестачі) товару), шкода (виявлена різниця між обсягом товару за складськими накладними та фактичною наявністю), а також існування безпосереднього причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і завданими позивачу збитками, як і розмір збитків у вигляді вартості втраченого товару на момент початку зберігання.

В матеріалах справи наявний відзив ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" на апеляційну скаргу від 15.08.2019 року, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 31.05.2019 скасовано, прийнято нове рішення, стягнуто з ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" на користь ТОВ "Клуб розвитку ноутілл" 2 125 992,00 грн. вартості втраченого майна. В іншій частині позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, апеляційний суд дійшов висновку про невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо зберігання продукції, що мало наслідком її втрату, а отже і про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості втраченого майна, ураховуючи мінімальні ціни.

Постановою Верховного Суду від 18.02.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградінтерсервіс" задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №912/3933/16 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі №912/3933/16 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2019 у справі №912/3933/16, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 16.04.2020 року з викликом сторін.

У зв`язку з встановленням постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на усій території України карантину, судове засідання 16.04.2020 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2020 розгляд справи №912/3933/16 призначено в судове засідання на 28.05.2020 р. о 16 год. 00 хв..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 11.06.20р. о 16:40 год.

В судове засідання 11.06.2020 року з`явився представник відповідача. Представник позивача прийняв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, за таких умов апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду з урахуванянм висновків Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2015 між ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" (Зберігач) та ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" (Поклажодавець) укладено договір складського зберігання (надалі - Договір), за умовами якого Зберігач приймає від Поклажодавця на зберігання засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння та садивний матеріал (надалі - товарно-матеріальні цінності, ТМЦ) за адресою: АДРЕСА_1 . Мурманська АДРЕСА_2 Д, до вимоги повернення (том І а.с. 30-31).

Договір підписано керівниками товариств та скріплено печатками.

Згідно пункту 2.5. Договору, Договір дійсний з моменту укладання і діє до 31 жовтня 2015 року та в будь-якому випадку до повного виконання прийнятих на себе зобов`язань.

Як повідомляє позивач, на виконання Договору від 01.02.2015 на зберігання ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" було передано засоби захисту рослин (ЗЗР) - Раундап Макс в загальній кількості 98 560 літрів за наступними накладними:

№ НУ - 0000016 від 31.01.2015 в кількості 42240,00 літрів;

№ НУ - 0000069 від 26.02.2015 в кількості 14080,00 літрів;

№ НУ - 0000071 від 26.02.2015 в кількості 14080,00 літрів;

№ НУ - 0000070 від 26.02.2015 в кількості 14080,00 літрів;

№ НУ - 0000072 від 26.02.2015 в кількості 14080,00 літрів.

Копії вказаних накладних долучено до матеріалів справи (том І а.с. 56-59), їх оформлення (підписання, прийняття товару за накладними) відповідач не заперечує.

Зазначений товар було придбано позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна", на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію договору купівлі-продажу від 26.01.2015 з додатками, видаткові та товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату та виписки по банківських рахунках на підтвердження розрахунку (том І а.с. 68-159).

Позивач зазначає, що керівник відповідача Барбун В.І. повідомив позивача про можливу втрату матеріальних цінностей телефонним зв`язком, яку допустили матеріально-відповідальні особи ТОВ "Кіровоградінтерсервіс", а саме ЗЗР Раундап Макс у кількості 17 840 літрів, про що останній звернувся з відповідною заявою до Кіровоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, які по даному факту порушили кримінальне провадження.

На підтвердження наведеного позивачем додано до матеріалів справи Витяг з кримінального провадження № 12016120020012519, дата та час внесення до ЄРДР 06.10.2016 (том І а.с. 160).

12.10.2016 директором ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" прийнято наказ про проведення інвентаризації товарних запасів, які знаходяться на відповідальному зберіганні на складі ТОВ "Кіровоградінтерсервіс", який розташовано за адресою: м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13Д (том І а.с. 61). Вказаним наказом визначено склад комісії з інвентаризації.

13.10.2016 складено Акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей на складі зберігання ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" (м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13Д), згідно якого виявлено нестачу, зокрема, 17 840,00 літрів Раундап Макс (том І а.с. 62).

Також складено Акт залишків товарів на складах, згідно якого, як зазначає позивач, зафіксовано нестачу ЗЗР Раундап Макс в кількості 17840 літрів (том І а.с. 63).

Посилаючись на викладене та зазначаючи, що відповідачем не виконано умови Договору щодо збереження переданого йому на зберігання товару та допущено його втрату, що є порушенням договірних зобов`язань, позивач, посилаючись, зокрема, на п. 1 ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України, заявив вимоги про стягнення з ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" збитків у вигляді вартості втраченого майна Раундап Макс в кількості 17840 літрів, що становлять за розрахунком позивача 3 855 937,60 грн..

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Господарський договір, як це передбачено ст. ст. 173-175, 179 Господарського кодексу України, є підставою виникнення майново-господарського зобов`язання, в силу якого зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної виконання її обов`язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Товарний склад, згідно ст. 956 Цивільного кодексу України, є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Частиною 3 ст. 957 Цивільного кодексу України встановлено, що договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняття товару на зберігання оформлено між сторонами шляхом складення та підписання накладних. Оскільки вказаний документ не відноситься до складських документів, перелік яких наведено в ст. 961 Цивільного кодексу України, господарський суд застосовує до спірних правовідносин положення ст. 937 названого кодексу. Згідно наведеної норми, письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Таким чином, навіть за відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відтак, додержання вимоги щодо форми договору зберігання не свідчить одночасно про досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, тобто про укладення договору.

До істотних умов договору частина 3 ст. 180 Господарського кодексу України відносить умови про предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору, згідно ч. 7 наведеної норми, є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, за загальним правилом на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними договору, не поширюються умови укладеного договору. В той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення. Тобто, вказаний виняток може мати місце лише за згодою сторін.

За твердженням позивача товар на зберігання за Договором зберігання від 01.02.2015 передавався згідно накладної від 31.01.2015 та накладних від 26.02.2015.

Відповідач оформлення (підписання, скріплення печаткою) вказаних накладних та прийняття по ним товару не заперечив. При цьому, не заперечено прийняття на зберігання за Договором від 01.02.2015 Раундап Макс в кількості 56 320 літрів згідно накладних від 26.02.2015.

За правилами ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Матеріалами справи встановлено, що до укладення Договору складського зберігання від 01.02.2015 між сторонами був укладений договір складського зберігання № 62 від 05.02.2014 зі строком його дії до 31.12.2014 (том ІV а.с. 169-170). Наступний договір зберігання, як вже встановлено вище, було укладено 01.02.2015 року зі строком дії до 31.10.2015 року. Ще один договір зберігання було укладено між сторонами 01.01.2016 року зі строком дії до 31.12.2016 року (том І а.с. 32-33).

Сторони визнають, що правовідносини за договором № 62 від 05.02.2014 фактично закінчились із закінченням строку дії такого договору, будь-яке майно за вказаним договором по закінченню його строку на зберіганні у відповідача не залишилось, невиконані за таким договором зобов`язання відсутні.

Таким чином, на момент передачі відповідачеві ЗЗР Раундап Макс за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 закінчився строк дії договору зберігання від 05.02.2014 і товар за таким договором на зберіганні не перебував, тоді як наступний Договір зберігання укладено, згідно зазначеної на ньому дати, 01.02.2015, тобто наступного дня після прийняття товару за накладною від 31.01.2015.

Згідно умов Договору від 01.02.2015 товарно-матеріальні цінності за таким Договором зберігаються за адресою: м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13Д (пункт 1.1. Договору).

Перелік майна, його кількість і оцінка засвідчуються складською накладною, що видається після передачі товару на зберігання (пункт 1.3. Договору).

Плата за зберігання товарів за цим Договором становить 4000,00 грн з ПДВ на місяць (навіть коли товар не зберігався повний місяць на складі, але був переданий на зберігання) та підлягає сплаті шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Зберігача чи внесенням готівкою до каси підприємства не пізніше 3-х банківський днів з моменту отримання рахунків (пункт 6.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору зберігач зобов`язаний здійснювати належне зберігання товарів, вести складський облік товарів, що знаходяться на зберіганні, фіксувати належним чином кількість (коробів, ящиків, мішків) товарів при прийнятті їх на зберігання та при частковому отриманні товару Поклажодавцем (представником Поклажодавця).

Згідно накладної № НУ-0000016 від 31.01.2015 та товарно-транспортних накладних від 30.01.2015 (том І а.с. 56, 111-113) товар ОСОБА_4 загальною кількістю 42 240,00 літрів доставлений в місце розвантаження за адресою: м. АДРЕСА_1 , вул. Мурманська АДРЕСА_3 13Д, де отриманий відповідачем, що відповідає адресі місця зберігання товару за Договором.

В матеріалах справи наявні Звіти про рух товарів ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на зберіганні в ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" (Звіт), до кожного з якого додано накладні на приймання товару відповідачем (том І а.с. 168-172, 180-250, том ІІ а.с. 1-168).

Згідно Звіту про рух товарів ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на зберіганні в ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" за січень зафіксовано наявність на складі № 11 станом на 01.02.2015 товару Раундап Макс в кількості 42 240,00 літрів (том І а.с. 180). Вказаний Звіт засвідчено підписами в.о. завідуючого базою матеріально-відповідальною особою та бухгалтером, а також затверджено директором ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" 01.02.2015. До Звіту відповідачем додано накладну № НУ-0000016 від 31.01.2015 (том І а.с. 181).

Відповідно до Акту № ОУ-000398 здачі-прийняття робіт (надання послуг), який підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств, ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" було надано ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" послуги зі зберігання товару за лютий 2015 року на суму 4 000,00 грн з ПДВ, які оплачені позивачем (том І а.с. 35).

Згідно Звіту про рух товарів ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на зберіганні в ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" за лютий, склад № 11, який підписано відповідальними особами відповідача та затверджено директором ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" 01.03.2015, щодо товару Раундап Макс зафіксовано наступне: залишок на 01.02.2015 - 42 240,00 літрів, приход - 56 320,00 літрів, видаток - 60,00 літрів, залишок на 01.03.2015 - 98 500,00 літрів (том І а.с. 182-183).

Таким чином, наведені вище документи свідчать про те, що Раундап Макс за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 було прийнято ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" від ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" саме на зберігання та відповідачем надавались послуги зі зберігання названого товару.

Ведення вказаного обліку зберігання товару згідно Звіту, оформлення Акту № ОУ-000398 надання послуг за зберігання товару за лютий 2015 року за ціною, яка погоджена в Договорі від 01.02.2015, а також часткова видача такого майна зі зберігання 19.02.2015 згідно накладної № НУ-0000035 (том І а.с. 189) і оформлення відповідного Акту по вантажно-розвантажувальним роботам за лютий 2015 свідчать, що зберігання майна, прийнятого за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015, здійснювалось ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" в межах виконання Договору складського зберігання від 01.02.2015.

Відсутність посилання у зазначених вище документах на Договір не спростовує наведеного. Як вже встановлено вище, відповідачем визнано обставини прийняття Раундап Макс на зберігання за Договором від 01.02.2015 згідно накладних від 26.02.2015 в загальній кількості 56 320 літрів. Згідно Звіту за лютий 2015 року відповідачем видано позивачеві 60 літрів Раундап Макс, зафіксовано залишок на 01.03.2015 98500 літрів, тобто враховано кількість Раундап Макс, який прийнято за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 (42 240 + 56 320 - 60 = 98500). Крім того, станом на дату видачі відповідачем позивачеві ОСОБА_4 за накладною № НУ-0000035 від 19.02.2015, на зберіганні ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" було відсутнє інше назване майно. Раундап Макс в кількості 56320 літрів був прийнятий відповідачем за іншими накладними 26.02.2015.

Кількість Раундап Макс, яка відображена в наступних Звітах про рух товарів ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на зберіганні в ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2015 року, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2016 року також враховує Раундап Макс, який прийнято відповідачем за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015.

Тобто, в межах виконання Договору від 01.02.2015 відповідачем оформлювались єдині документи, в яких було відображено рух на зберіганні Раундап Макс, у тому числі, прийнятий за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015.

Позивач, в свою чергу стверджує що передав Раундап Макс за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 відповідачеві саме на зберігання за Договором від 01.02.2015 та отримував послуги зі зберігання за Договором від 01.02.2015, у тому числі щодо вказаного товару.

З підстав викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що наведені вище фактичні дії обох сторін свідчать про застосування умов Договору від 01.02.2015 (далі - Договір) щодо зберігання ОСОБА_5 Макс, прийнятого відповідачем від позивача за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015, що відповідає, зокрема, положенням ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів частини 1 ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Як вже було зазначено, матеріалами справи підтверджується, що до укладення Договору складського зберігання від 01.02.2015 між сторонами був укладений договір складського зберігання № 62 від 05.02.2014 зі строком його дії до 31.12.2014 (том ІV а.с. 169-170). Наступний договір зберігання, як вже встановлено вище, було укладено 01.02.2015 року зі строком дії до 31.10.2015 року. Ще один договір зберігання було укладено між сторонами 01.01.2016 року зі строком дії до 31.12.2016 року (том І а.с. 32-33).

Сторони визнають, що правовідносини за договором № 62 від 05.02.2014 фактично закінчились із закінченням строку дії такого договору, будь-яке майно за вказаним договором по закінченню його строку на зберіганні у відповідача не залишилось, невиконані за таким договором зобов`язання відсутні.

Таким чином, на момент передачі відповідачеві ЗЗР Раундап Макс за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 закінчив строк дії договір зберігання від 05.02.2014 і товар за таким договором на зберіганні, тоді як наступний Договір зберігання укладено, згідно зазначеної на ньому даті, 01.02.2015, тобто наступного дня після прийняття товару за накладною від 31.01.2015.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Разом з тим слід зазначити, що статтею 631 наведеного Кодексу визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1). Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.2). Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч.3). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4).

Строком дії господарського договору, згідно ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 дійшла правового висновку, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст (п. 29). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього (п. 35).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, суд касаційної інстанції у постанові від 17.01.2019 року, посилаючись на невстановлення судами строку зберігання товару, зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 950 Цивільного кодексу України.

У постанові від 18.02.2020 року Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказав на невстановлення обставин щодо підстав для застосування до зберігача відповідальності за втату (нестачу) майна з огляду на положення частини третьої статті 950 ЦК України, з огляду на що зазначив про передчасність висновків суду про необхідність задоволення позовних вимог.

Як передбачено ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

А за приписами ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглядаючи апеляційну скаргу, вирішує дану справу з обов`язковим урахуванням висновків Верховного Суду.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постановах від 17.01.2019 року та від 18.02.2020 року у справі № 912/3933/16, апеляційний господарський суд зазначає, що у статті 950 Цивільного кодексу України визначено відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі та передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За змістом частини 3 цієї норми зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що до укладення Договору складського зберігання від 01.02.2015 між сторонами був укладений договір складського зберігання № 62 від 05.02.2014 зі строком його дії до 31.12.2014 (том ІV а.с. 169-170). Наступний договір зберігання, як вже встановлено вище, було укладено 01.02.2015 року зі строком дії до 31.10.2015 року. Ще один договір зберігання було укладено між сторонами 01.01.2016 року зі строком дії до 31.12.2016 року (том І а.с. 32-33).

Оскільки відповідно до статті 936 ЦК України зміст договору зберігання полягає у забезпеченні зберігачем схоронності речі протягом певного строку, строк зберігання не може бути більшим строку договору. Отже строк виконання зобов`язання та строк договору у цьому випадку збігаються, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Про це свідчить і усталена практика відносин між сторонами, що має правове значення в тлумаченні змісту і суті їх зобов`язальних відносин відповідно до статті 213 ЦК України, і відповідно до якої кожний з договорів укладався на певний строк, а між укладенням таких договорів була перерва у взаємовідносинах.

Таким висновком не заперечується збереження обов`язку зберігача забезпечити схоронність речі, переданої на зберігання, однак змінюються умови його відповідальності за її втрату.

Суд не погоджується з доводами позивача про визначення строку виконання зобов`язання у пункті 2.5 Договору щодо його дії у будь-якому випадку до повного виконання прийнятих на себе зобов`язань, оскільки такий порядок обрахунку строку не відповідає статті 252 ЦК України, відповідно до якої строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже строк зберігання товару за договором складського зберігання № 62 від 05.02.2014 сплив 01.01.2015.

Новий договір зберігання було укладено між сторонами 01.02.2015 року зі строком дії до 31.10.2015 року, тобто строк зберігання товару сплив 01.11.2015 року.

Позивач звертав увагу на товаро-транспортні накладні № 5004547637/5004547655 від 30 січня 2015 року, № 5004547634/5004547628 від 30 січня 2015 року та № 5004547648/5004547658 від 30 січня 2015 року, де вантажовідправником є ТОВ Монсанто Україна , вантажоодержувачем зазначено позивача, пункт розвантаження повністю співпадає з адресою складів відповідача, на яких відбувалося зберігання товару. Товар, що було перевезено - Раундап Макс, в кожній ТТН зазначена кількість до перевезення 14 080 літрів, що в сумі складає 42 240 літрів (т. І с. 111-113),

Посилаючись на наведене, позивач констатував, що відвантажений 30 січня 2015 року ОСОБА_5 Макс, був прийнятий позивачем 31 січня 2015 року на складах відповідача та одразу переданий на зберігання відповідачу вже на виконання Договору від 01.02.2015 року.

Крім того, позивач стверджував, що передав Раундап Макс за накладною № НУ-0000016 від 31.01.2015 відповідачеві саме на зберігання за Договором від 01.02.2015 та отримував послуги зі зберігання за Договором від 01.02.2015, у тому числі щодо вказаного товару.

Частиною 1 ст. 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності

Товарний склад, згідно ст. 956 Цивільного кодексу України, є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Частиною 3 ст. 957 Цивільного кодексу України встановлено, що договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

За змістом статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Прийняття товару на зберігання оформлено між сторонами шляхом складення та підписання накладних. Оскільки вказаний документ не відноситься до складських документів, перелік яких наведено в ст. 961 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 957 зазначеного кодексу. Згідно наведеної норми, письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Таким чином, навіть за відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання.

На підтвердження передачі на зберігання відповідачеві майна (засобів захисту рослин "Раунд Макс") позивач надав накладні від 31.01.2015 № НУ-0000016 (42 240,00 л); від 26.02.2015 № НУ-0000069 (14 080,00 л); від 26.02.2015 № НУ-0000071 (14 080,00 л); від 26.02.2015 № НУ-0000070 (14 080,00 л); від 26.02.2015 № НУ-0000072 (14 080,00 л).

Отже, за загальним правилом на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними договору, не поширюються умови укладеного договору. В той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення. Тобто, вказаний виняток може мати місце лише за згодою сторін.

Обидві сторони і Товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградінтерсервіс" вважають, що товар за видатковою накладною №НУ-0000016 від 31.01.2015 переданий на зберігання на підставі договору складського зберігання від 01.02.2015, тобто погоджуються на застосування норми частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Враховуючи згоду сторін договору на застосування частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, є встановленим факт, що товар є переданим на зберігання на підставі договору складського зберігання від 01.02.2015.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

01.03.2017 позивач засобами поштового зв`язку надіслав ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" вимогу № 01/03, в якій вимагав повернути у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги Раундап Макс у кількості 17840 літрів, а у разі його втрати чи неможливості повернення - відшкодувати збитки у розмірі вартості зазначеного майна, що становить 3 855 937,60 грн (том ІІІ а.с. 24, 25).

У відповідь на вказану вимогу, яка надійшла до ТОВ "Кіровоградінтесервіс" без дати та номера, відповідачем в листі від 04.03.2017 № 66 повідомлено про припинення зобов`язання за Договором в порядку ст. 607 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що по кримінальному провадженню № 12016120020012132 комплекс будівель по вул. АДРЕСА_4 13Д в м. Кіровограді 24.10.2016 визнано речовим доказом та передано на зберігання гр. ОСОБА_6 , що свідчить про неможливість виконання зобов`язання зі зберігання (том ІІІ а.с. 27, 28).

Будь-яке інше листування між сторонами з приводу повернення Раундап Макс не здійснювалось, докази повернення позивачеві Раундап Макс в кількості 17840 літрів в матеріалах справи відсутні.

З наведеного вбачається, що позивач звернувся з вимогою про повернення товару після 01.11.2015 року, тобто після закінчення строку дії договору складського зберігання від 01.02.2015, тому відповідальність зберігача за втрату (нестачу) настає у порядку частини 3 статті 950 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 950 Цивільного кодексу України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Таким чином, зі спливом строку дії договору складського зберігання від 01.02.2015, закінчився й строк зберігання переданого за ним товару, а отже обсяг відповідальності зберігача (відповідача) визначається наявністю в його діях/бездіяльності, що спричинили втрату (нестачу) або пошкодження речі вини у формі умислу або грубої необережності.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Апеляційний господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності умислу або грубої необережності Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградінтерсервіс" за втрату (нестачу) майна по договору складського зберігання від 01.02.2015 року.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "Клуб розвитку ноутілл" і ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" окрім договору складського зберігання від 01.02.2015 (том 1, а. с. 30-31) було укладено і договір складського зберігання від 01.01.2016 (том 1, а. с. 32-33).

Водночас колегія суддів зауважує, що доказів передання спірного майна за договором складського зберігання від 01.10.2016, за втрату (нестачу) якого позивачем нараховано до стягнення з відповідача збитки, матеріали справи не містять, як не містять і доказів продовження в установленому законом порядку строку дії договору складського зберігання від 01.02.2015, а отже відповідальність зберігача (відповідача) обмежена строком дії договору (строком зберігання товару) й за відсутності доказів його вини у втраті (нестачі) або пошкодженні речі, не може бути застосована після його закінчення.

Як встановлено матеріалами справи, до того як направити відповідачеві вимогу від 01.03.2017 про повернення Раундап Макс в кількості 17840 літрів, позивачем на підставі наказу директора ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" проведено інвентаризацію товарних запасів, які знаходяться на зберіганні ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" за адресою: м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13Д (том І а.с. 61).

Згідно Акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей на складі на зберігання ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" (м. Кіровоград вул. Мурманська, 13Д), складеного інвентаризаційною комісією позивача, зафіксовано нестачу товарно-матеріальних цінностей, зокрема Раундап Макс в кількості 17 840 літрів (том І а.с. 62).

Окрім того, Актом інвентаризації на 13.10.2016 (залишки товарів на складах), який складено комісією в складі посадових осіб ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" та посадових осіб ТОВ "Кіровоградінтерсервіс", зафіксовано, що фактичний залишок на складі по вул. Мурманська, 13Д в м. Кіровограді товару Раундап Макс становить 2700 літрів, тоді як за даними обліку має становити 20540 літрів (том І а.с. 63). Отже, нестача Раундап Макс складає 17840 літрів, що зазначено у вигляді рукописного напису в Акті.

Пунктом 3.2. Договору від 01.02.2015 року передбачено обов`язок Зберігача надавати Поклажодавцю можливість огляду товарів, вжиття заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів.

Умови Договору та положення законодавства, які регламентують правовідносини зі зберігання, не встановлюють окремого порядку проведення Поклажодавцем огляду та перевірки наявності на зберіганні товару, а тому складення таких документів в порядку проведення інвентаризації чи в іншій довільній формі не суперечить вимогам законодавства.

Апеляційний суд зазначає, що доказову силу вказані документи будуть мати лише за умови участі в їх складені учасників правовідносин зі зберігання (їх уповноважених представників), тобто виключення односторонності документа.

Як вже зазначено вище, Акт інвентаризації на 13.10.2016 (залишки товарів на складах) складено обома учасниками Договору. Твердження відповідача про не підписання зазначеного Акта головним бухгалтером Лисенко М.Л. не спростовує наведених обставин, оскільки такий акт зі сторони ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" підписано в.о. завідуючим складом ОСОБА_1 та скріплено печаткою вказаного товариства.

Матеріали справи не містять доказів втрати печатки ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" або підтвердження обставин її незаконного використання. Крім того, відповідач не подавав до суду клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи підпису головного бухгалтера ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" ОСОБА_7 , а клопотання від 09.03.2017 стосувалось лише дослідження підпису вказаної особи на вимозі позивача № 17/10 від 17.10.2016 (том ІІІ а.с. 48).

Окрім того, розмір нестачі Раундап Макс в кількості 17 840 літрів, який зафіксований Актом інвентаризації, з точністю до літра співпадає із заявою директора ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" ОСОБА_8 від 05.10.2016 року до органів поліції про викрадення засобу захисту рослин Раундап Макс в кількості саме 17 840 літрів (т. ІІІ а.с. 173-174).

Зазначена заява директора відповідача до органів поліції про викрадення засобів захисту рослин сама по собі хоч і не є беззаперечним доказом нестачі товарно-матеріальних цінностей, однак свідчить про те, що ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" в особі уповноваженої особи (директора) самостійно повідомлено про обставини відсутності ОСОБА_4 в кількості саме 17 840 літрів. Посилання у вказаній заяві на те, що відповідний товар знаходився на зберіганні за договором від 01.01.2016 не спростовує обставин повідомлення про викрадення майна, що фактично знаходилось на зберіганні за Договором від 01.02.2015, оскільки докази передачі відповідачеві ОСОБА_5 Макс на зберігання за Договором від 01.01.2016 матеріали справи не містять.

Окрім того, згідно Звітів про рух товарів ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на зберіганні в ТОВ "Кіровоградінтерсервіс", які оформлено посадовими особами відповідача, загальна кількість отриманого на зберігання Раундап Макс (приход) становить 98 560 літрів, повернуто (видаток) 80720 літрів, залишок на 01.10.2016 - 17840 літрів.

Тобто, сам відповідач зафіксував наявність на зберіганні неповернутого позивачу товару Раундап Макс в кількості 17840 літрів станом на 01.10.2016 і доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Таким чином, ТОВ "Кіровоградінтерсервіс" за відсутності законодавчо визначених підстав не повернув зі зберігання Раундап Макс в кількості 17840 літрів за вимогою ТОВ "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" від 01.03.2017.

Враховуючи те, що обов`язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі вважається виконаним належним чином у разі, зокрема, повернення поклажодавцеві речі у стані, в якому вона була прийнята на зберігання з урахуванням зміни її природних властивостей, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження фактичної наявності Раундап Макс в кількості 17840 літрів та доказів його повернення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підтвердження належними доказами обставин втрати (нестачі) Раундап Макс в кількості 17840 літрів, що був переданий відповідачу на зберігання за Договором від 01.02.2015.

Водночас, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову аргументував рішення недоведенням позивачем розміру збитків, заявленого до стягнення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

За змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини боржника.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція наведена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2018 року у справі № 923/700/17.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

У справах зазначеної категорії на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому слід відмітити, що збитки повинні мати реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Дані висновки наведені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц, від 03.10.2018 року у справі № 668/7511/15-ц.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Правова позиція наведена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 року у справі № 916/2740/17.

Крім того, розглядаючи дану справу № 912/3933/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов наступних висновків: Згідно з пунктом 5.1 укладеного між сторонами договору зберігач несе відповідальність перед поклажедавцем у разі втрати, знищення, псування товарно-матеріальних цінностей з вини зберігача: а) за пошкодження, які призвели до погіршення якості настільки, що подальше використання за призначенням стало неможливим ("істотне пошкодження") - у розмірі повної вартості прийнятого на зберігання товару; б) за інші пошкодження - у розмірі суми, на яку знизилася вартість цінностей. Зазначені суми розраховуються виходячи із вартості на дату початку зберігання. У спірних випадках або для встановлення "істотного пошкодження" і "вартості товару" (пункт "а") сторони мають право залучити представників експертних установ або Торгово-промислової палати.

Скасовуючи судові рішення у цій справі, суд касаційної інстанції у постанові від 17.01.2019 зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно визначення розміру збитків за розрахунком позивача виходячи із вартості товару станом на час його придбання, а також про невідповідність такого розрахунку розміру збитків положенням частини 1 статті 950 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 623 цього Кодексу та умовам договору.

Водночас, суд апеляційної інстанції під час нового розгляду, задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі, визначеному позивачем на підставі здійсненого ним розрахунку, всупереч положенням статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки суду касаційної інстанції залишив поза увагою .

Частиною 2 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Відповідно до правил ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Виходячи з системного аналізу змісту ч. 3 ст. 22, ст. 951 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 225 Господарського кодексу України відповідальність зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, є обмеженою, а саме збитки, завдані поклажодавцю в разі втрати (нестачі) речі, обмежуються розміром її вартості.

З матеріалів справи слідує, що розмір заподіяних збитків позивач визначає вартістю Раундап Макс в кількості 17840 літрів, щодо якого встановлено втрату (нестачу), за ціною придбання такого товару у ТОВ "Монсанто Україна" згідно накладної № 0903690954 від 26.02.2015 в розмірі 216,14 грн за літр (том І а.с. 116, 166-167).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як передбачено ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність необхідності застосування пункту 5.1. Договору у даних спірних правовідносинах, адже Договір в судовому порядку не визнавася недійсним, а отже є обов`язковим для Сторін.

Виходячи зі змісту пункту 5.1. Договору розмір збитків у разі втрати (нестачі) ТМЦ має визначатися виходячи з вартості на дату початку зберігання.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в межах даної справи № 912/3933/16 у постанові від 17.01.2019, визначення позивачем у своєму розрахунку розміру збитків виходячи із вартості придбання Товару станом на час його придбання, не ґрунтується на положеннях частини 1 статті 950 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 623 цього Кодексу, та відповідно, на умовах договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює розрахунок розміру збитків, виходячи з вартості придбання Раундап Макс за останньою видатковою накладною, за якою товар придбавався у ТОВ "Монсанто Україна" 26.02.2015.

Раундап Макс, який передавався відповідачу на зберігання за накладними від 31.01.2015 та від 26.02.2015, є річчю, визначеною родовими ознаками з одиницею вимірювання в літрах.

Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Раундап Макс, який приймався на зберігання ТОВ "Кіровоградінтерсервіс", зберігався згідно прийнятої партії по кожній накладній окремо. Також відсутні докази ведення обліку товару на зберіганні згідно переданих партій по накладним. Натомість, Звіти про рух товарів на зберіганні обліковують такий товар по загальній кількості отриманого і повернутого.

Отже є вірним висновок місцевого господарського суду про те, що сторонами не доведено належними доказами за якою саме з оформлених на зберігання накладних не було повернуто Раундап Макс та виявлено його втрату (нестачу).

Згідно матеріалів справи накладні, за якими Раундап Макс передавався на зберігання відповідачу, не містять будь-яких відомостей щодо вартості переданого товару. Тобто, представниками позивача та відповідача не засвідчувалась вартість засобу захисту рослин Раундап Макс на дату початку зберігання.

За таких обставин, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження ринкової ціни Раундап Макс як на момент його передачі на зберігання, так і на момент звернення з даними позовними вимогами до господарського суду та прийняття рішення по справі.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відповідність ринкової ціни Раундап Макс вартості його закупівлі з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно розрахунку позивача розмір збитків визначено за вартістю придбання Раундап Макс в ТОВ "Монсанто Україна" згідно видаткової накладної № 0903690954 від 26.02.2015. І хоча дата придбання названого товару співпадає з датою передачі його на зберігання відповідачу, проте за вказаною накладною було придбано 14080 літрів Раундап Макс, тоді як кількість втрати (нестачі) вказаного товару, становить 17840 літрів.

Інші видаткові накладні на придбання позивачем Раундап Макс не відповідають датам передачі такого товару на зберігання.

Крім того, колегія суддів не приймає в якості доказу визначення ринкової ціни Раундап Макс лист Торгово-промислової палати України від 05.04.2019 № 878/08.1-7.3 "Про результати цінового моніторингу" виходячи з наступного.

Умовами п. 5.1 Договору визначено, що розмір збитків може визначатися з використанням Торгово-промислової палати, про що також зазначено в постанові Верховного Суду від 17.01.2019.

Позивачем надано до матеріалів справи лист Торгово-промислової палати України від 05.04.2019 № 878/08.1-7.3 "Про результати цінового моніторингу", за змістом якого повідомлено, що орієнтовні ціни-пропозиції неселективного гербіциду - Раундап Макс, виробництва Монсанто, станом на 31.01.2015 можуть становити: каністра 20л - мінімум з ПДВ за літр - 150,48 грн та максимум з ПДВ за літр - 177,57 грн (том VІ а.с. 113-114).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду. При цьому, суд повинен оцінити всі докази, що містять інформацію, яка входить в предмет доказування та впливають на правильне вирішення справи.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи баланс ймовірностей або розумна ступінь достовірності (balance of probabilities) та поза розумним сумнівом ( ІНФОРМАЦІЯ_1 reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів. (див. рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).

Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Аналізуючи викладене, апеляційний суд констатує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені належними доказами.

В наданому позивачем до матеріалів справи листі Торгово-промисловою палатою повідомлено лише про орієнтовні роздрібні ціни-пропозиції на Раундап ОСОБА_9 , в той час як предметом доказування є визначення розміру збитків виходячи з фактичних дійсних ринкових цін на зазначений товар і вказаний обов`язок їх доведення, як вже було зазначено вище, покладається на позивача.

Позивач за весь час розгляду справи таких доказів не надав, а здійснений ним розрахунок розміру збитків не ґрунтується на умовах Договору та положеннях ч. 3 ст. 623, ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України.

До того ж, як вбачається з даного листа Торгово-промислової палати України від 05.04.2019 вартість Раундап Макс є іншою (відмінною) від вартості, що використовується позивачем в розрахунку. Тобто, наданий позивачем у справу доказ суперечить його ж розрахунку, тоді як іншого розрахунку з урахуванням листа Торгово-промислової палати позивачем до суду не надано, як і не підтверджено відповідність первісного розрахунку умовам Договору та вимогам законодавства з урахуванням висновків суду касаційної інстанції та встановлених вище обставин.

Враховуючи не доведення позивачем одного з обов`язкових складових елементів складу правопорушення - розміру збитків, апеляційний суд доходить висновку про відсутність всіх чотирьох загальних умов для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а отже й підстав для задоволення позовних вимог та відповідно вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зауважує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що вплинули б на правильність вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2019 року у справі № 912/3933/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2019 року у справі № 912/3933/16 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження ноутілл технології в Україні".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.06.2020.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.О. Вечірко

Суддя А.Є. Чередко

СудЦентральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення11.06.2020
Оприлюднено18.06.2020
Номер документу89882118
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —912/3933/16

Постанова від 16.03.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 07.03.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 21.02.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 30.01.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 18.09.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 25.08.2020

Господарське

Господарський суд Кіровоградської області

Тимошевська В.В.

Ухвала від 14.08.2020

Господарське

Господарський суд Кіровоградської області

Тимошевська В.В.

Ухвала від 07.08.2020

Господарське

Господарський суд Кіровоградської області

Тимошевська В.В.

Ухвала від 11.06.2020

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Постанова від 11.06.2020

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні