Постанова

від 11.06.2020 по справі 622/1318/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 р.Справа № 622/1318/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника апелянта Кезлі М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.02.20 року по справі № 622/1318/19

за позовом ОСОБА_1

до Золочівського районного відділ ГУМВС України в Харківській області , Золочівського районного сектору ГУ ДМС в Харківській області

про скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з адміністративним позовом до Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області, Золочівського районного сектору ГУ ДМС в Харківській області в якому просив суд скасувати висновок Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновок Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області, Золочівського районного сектору ГУ ДМС в Харківській області про скасування висновку - задоволено.

Cкасовано висновок Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі представник Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області зазначає, що 14.11.2003 року ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 Золочівським PB УМВС України в Харківській області, в зв`язку з обміном та на підставі паспорта зразка СРСР 1974 року, серії НОМЕР_2 , виданого Шамкірським РВВС Азербайджанської PCP 18.01.1985 року.

В заяві про видачу паспорта громадянина України ОСОБА_1 , зазначено місце постійного проживання заявника: Харківська область, Зодочівський район, с. Чорноглазівка.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я позивача, ОСОБА_1 , місце реєстрації позивача зазначено як с. Чорноглазівка, дата реєстрації - 15 березня 1988 р.

Тобто, своє проживання на території України на 24 серпня 1991 року позивачем підтверджувалось реєстрацією місця проживання в с. Чорноглазівка Золочівського району з 15 березня 1988 року.

На адресу начальника адресного бюро УВС міста Харкова було направлено запит з проханням повідомити місце проживання, адресу та дату прописки та вибуття ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповіді на який в графі адреса та дата прописки - вибуття вказано не значиться . Відповідь надано 21.12.2007 року.

Апелянт зауважує, що на адресу Золочівського РВ ГУ МВС України в Харківській області надійшло повідомлення від Жовтневої сільської ради Золочівського району Харківської області від 05.11.2007 року, відповідно до якого громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Жовтневої сільської ради не проживав, не проживає та не був зареєстрований.

На думку апелянта, Харківський окружний адміністративний суд при ухваленні рішення по справі не врахував наявність доказів, які підтверджують відсутність реєстрації місця проживання позивача в с. Чорноглазівка Золочівського району з 15 березня 1988 року.

Відсутність факту проживання та реєстрації позивача підтверджується двома органами незалежно один від одного: адресним бюро УВС м. Харкова та Жовтневою сільською радою Золочівського району Харківської області.

Також, апелянт звертає увагу, що відсутність документів, які б підтверджували факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року позбавляє можливості встановити належність його до громадянства України відповідно до ст. 3 Закону України Про громадянство України від 18.01.2001 року.

Апелянт вважає, що ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України (документом, що підтверджує громадянство України) безпідставно та з порушенням законодавства з питань громадянства, оскільки він не є громадянином України в розумінні ст. 3 Закону України Про громадянство України від 18.01.2001 року.

На підставі п.40 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України , затвердженого наказом МВС України № 600 від 15.06.2006 року, що діяв на момент затвердження висновку про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 21.12.2007 року, враховуючи вимоги ст. 3 Закону України Про громадянство України , було складено та затверджено висновок від 21.12.2007 року, яким паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Золочівським РВ УМВС України в Харківській області 14.11.2003 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визнано оформленим з порушенням законодавства України.

На думку апелянта, висновок про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 21.12.2007 року є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент його прийняття.

Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому серед іншого зазначено, що був громадянином колишньої Азербайджанської PCP, 15 березня 1988 року переїхав на постійне місце проживання в Україну та зареєструвався за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Чорноглазівка. За даним місцем проживання позивач був зареєстрований до 05 грудня 2003 року.

Таким чином, на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), бувши громадянином колишньої СРСР, позивач проживав на території України, що підтверджується відповідним записом про місце реєстрації в паспорті.

Відповідно до п. 7, 8 Розділу II Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17 серпня 1994 року № 316 (в редакції від 24.07.2001), при обміні паспортів громадянами подаються паспорти, що підлягають обміну, а при обміні паспортів у випадку зміни прізвища, імені та по батькові або встановлення розбіжностей у запису (невідповідність занесених у паспорт відомостей і відміток) - також свідоцтва органів реєстрації актів громадянського стану чи інші документи, що підтверджують ці обставини.

Громадянами для одержання й обміну паспортів, крім документів, передбачених пунктами 6 та 7 цієї Інструкції, подаються також - заява форми № 1 (додаток № 1) і дві фотокартки розміром 35x45 мм.

Так, посадовими особами Золочівського PB УМВС України в Харківській області, при обміні паспорту, було перевірено факт реєстрації місця проживання позивача за адресою: Харківська область, Золочівський район, село Чорноглазівка у результаті чого і був витаний паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач вважає, що отримання ним паспорту громадянина України 14 листопада 2003 року відбулося у відповідності до чинного на той час законодавства України.

На думку позивача, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що документи адресного бюро УВС м. Харкова та Жовтневої сільської ради Золочівського району Харківської області не можуть бути підставою для складання висновку для визнання паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 таким, що оформлений з порушенням чинного законодавства. Факт проживання Позивача у с. Чорноглазівка Золочівського району Харківської області підтверджується безпосередньо штампом у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач зауважує, що відсутність облікових документів не може свідчити про порушення законодавства при отриманні паспорту. Зазначені документи могли бути втрачені посадовими особами адресного бюро УВС м. Харкова та Жовтневої сільської ради Золочівського району Харківської області. Враховуючи це, мала б відбутися відповідна перевірка, що не було здійснено Відповідачами.

Відповідальність за оформлення та зберігання облікових записів, внутрішніх документів, покладається лише на посадових осіб адресного бюро УВС м. Харкова та Жовтневої сільської ради Золочівського району Харківської області, а не на Позивача.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про громадянство України , паспорт громадянина України є документом, що підтверджує громадянство України.

Відповідно до п. 1, 6 Постанови Верховної Ради України Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон , паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та пілтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання.

Отже, на думку позивача, враховуючи Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом МВС України від 15.06.2006 року № 600, оскільки паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 14.11.2003 Золочівським РВ УМВСУ в Харківській області, був виданий відповідно до чинного на той час законодавства України, рішення начальника ВГІРФО Золочівського РВ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Івіна Н.М. про визнання вказаного паспорта оформленим з порушенням законодавства України та вжиття заходів до його вилучення та знищення є незаконним, і суд дійшов обґрунтованого висновку про його скасування.

Позивач зазначає, що оскільки Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України (затверджений Наказом МВС України № 600 від 15.06.2006) не передбачено будь-яких обмежень строків ініціювання та проведення службової перевірки видачі паспортів громадянам України, що не дозволяє говорити про стабільність правового становища індивіда, прийняття висновку про вжиття заходів до вилучення та знищення паспорту громадянина України НОМЕР_1 порушує принцип правової (юридичної) визначеності.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача та відповідачів, не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.11.2003 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Золочівським РВ УМВС України в Харківській області у зв`язку з обміном та на підставі паспорта зразка НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 , виданим Шамкірським РВ Азербайджанської РСР 18.01.1985.

У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

ГУДМС України в Одеській області розглянувши дану заяву, своїм листом від 06.12.2018 №4/3/1- 9305540 повідомило про відмову у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон у зв`язку з обставинами, що перешкоджають видачі згідно підпункту 5 пункту 82 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон , затвердженого постановою КМУ від 07.05.2014 року № 152.

14.08.2019 року від ГУ ДМС України в Одеській області представник позивача отримав висновок начальника ВГІРФО Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 (затверджено начальником Золочівського РВ ГУ МВС України в Харківській області 21.12.2007 р.), яким паспорт гр. України серії НОМЕР_1 , виданий Золочівським РВ УМВС України в Харківській області на ім`я ОСОБА_1 визнано оформленим з порушенням законодавства України та вжито заходів для його вилучення та знищення. Рекомендовано ОСОБА_1 при наявності підстав, встановлених ст. 3 Закону України "Про громадянство України", звернутись з питання отримання паспорта гр. України до районного ВГІРФО за місцем реєстрації місця проживання.

Висновок було складено у зв`язку із тим, що в заяві про видачу паспорта громадянина України ОСОБА_1 вказано місце постійного проживання заявника за адресою: Харківська область, Золочівський р-н, с. Чорноглазівка. Проте, перевіркою по облікам ВПРФО Золочівського РВ ГУМВС України в Харківській області та Жовтневої сільської ради Золочівського р-ну Харківської області, на території якої розташовано с. Чорноглазівка, ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрованим та не проживав за вказаною адресою. Тому, на підставі цього було встановлено, що відсутність документів, які б підтверджували факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13.11.1991 року) або на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року), позбавляє можливості встановити належність його до громадянства України, згідно зі ст. 3 Закону України Про громадянство України , що набрав чинності 01.03.2001 року (а.с. 18).

Не погодившись з висновком, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та скасування висновку Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 22 Конституції України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст.25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

За змістом ст.6 Закону України від 18.01.2001, № 2235-III Про громадянство України №2235-III громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону № 5492-VI).

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України (ч.2 ст.21 Закону № 5492-VI).

Проживання громадян, зобов`язаних мати паспорт громадянина України, без паспорта громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст.197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно ст. 17 Закону України"Про громадянство України" громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для виходу з громадянстваУкраїни наведені у ст.18 цього Закону, при цьому, виходячи з положень наведеної правової норми, вихід з громадянства України відбувається за власної волі та відповідним клопотанням особи - громадянина України.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню (ч.14 ст.18).

Перелік підстав для втрати громадянства України, який є обмеженим і розширенню не підлягає, наведено у ст.19 Закону №2235-III.

Зокрема, підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до п. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про громадянство України" (в редакції з 18.01.2001 року), громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про громадянство України , документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

На підставі статті 5 Закону України "Про громадянство України" постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно п.1, 6 якого, паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. У паспорті робляться відмітки про реєстрацію місця проживання громадянина.

Записи та відмітки у паспорті здійснюються: про реєстрацію місця проживання - паспортною службою органів внутрішніх справ України, а також посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної Ради народних депутатів, уповноваженою вести паспортну роботу (пункт 8 Положення).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи громадянином колишньої Азербайджанської РСР, 15 березня 1988 року переїхав на постійне місце проживання в Україну та зареєструвався за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Чорноглазівка.

В паспорті громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 міститься штамп Золочівського РВ УМВС України в Харківській області, за яким позивач зареєстрований за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Чорноглазівка з 15.03.1988 року. З реєстрації та обліку за вказаною адресою позивача знято 05 грудня 2003 року, що підтверджено штампом (а.с. 12).

Згідно проставленого в паспорті позивача штампу відділу внутрішніх справи Біляєвського району Одеської області, з лютого 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Отже, на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), будучи громадянином колишнього СРСР, позивач був зареєстрований та проживав на території України, що підтверджується відповідним записом про місце реєстрації в паспорті.

Відповідно до п. 7, 8 Розділу II Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17 серпня 1994 року №316 (в редакції від 24.07.2001 року), при обміні паспортів громадянами подаються паспорти, що підлягають обміну, а при обміні паспортів у випадках зміни прізвища, імені та по батькові або встановлення розбіжностей у запису (невідповідність занесених у паспорт відомостей і відміток) - також свідоцтва органів реєстрації актів громадянського стану чи інші документи, що підтверджують ці обставини. Якщо обмін провадиться у зв`язку із встановленням розбіжностей у записах чи непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, загублення фотографічної картки тощо), органами внутрішніх справ здійснюється необхідна перевірка особи заявника і факту видачі їй пред`явленого паспорта, що підлягає обміну. Громадянами для одержання й обміну паспортів, крім документів, передбачених пунктами 6 та 7 цієї Інструкції, подаються також - заява форми № 1 (додаток № 1) і дві фотокартки розміром 35 х 45 мм.

В матеріалах справи міститься копія заявки ОСОБА_1 про видачу паспорта (у зв`язку з обміном) від 20 жовтня 2003 року, в якій в графі "місце проживання - назва міста, селища, села, вулиці, № будинку, корпусу, квартири" зазначено "с. Чорноглазівка, Золочівський район".

Отже, при обміні паспорту ОСОБА_1 посадовими особами Золочівського РВ УМВС України в Харківській області перевірено та встановлено факт реєстрації місця проживання позивача за адресою: Харківська область, Золочівський район, село Чорноглазівка, за результатами чого 14.11.2003 року Золочівським РВ УМВС України в Харківській області видано позивачу паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .

Документи адресного бюро УВС м. Харкова та Жовтневої сільської ради Золочівського району Харківської області, з яких Золочівським районним відділом ГУМВС України в Харківській області встановлено, що позивач не був зареєстрований та не проживав за адресою: Харківська область, Золочівський р-н, с. Чорноглазівка, не можуть бути підставою для складання висновку для визнання паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 таким, що оформлений з порушенням законодавства України, враховуючи підтвердження реєстрації позивача за вказаною адресою з 1988 року.

Враховуючи викладене, аналізуючи зазначені нормативно правові акти та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що висновок Золочівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області від 21 грудня 2007 року про результати перевірки видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 є протиправним, отже підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних ОСОБА_1 у повному обсязі.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року по справі № 622/1318/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року по справі № 622/1318/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 18.06.2020 року