Постанова

від 16.06.2020 по справі 577/2501/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

м.Суми

Справа №577/2501/19

Номер провадження 22-ц/816/935/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності :

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Максима Миколайовича,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Неговської Ірини Володимирівни

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Максима Миколайовича

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2020 року, ухваленого у складі судді Гетьмана В.В. у м. Конотоп, повний текст якого складено 03 березня 2020 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа: Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права ,

в с т а н о в и в :

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кондратенко М.М. звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,8032 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026946 від 11 липня 2002 року.

Зазначав, що протягом останнього часу землею не користувався, в оренду нікому не передавав. У 2018 році вирішив віддати земельну ділянку в оренду з метою отримання прибутку, однак, під час юридичної перевірки інформації було виявлено, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за №20467999 відносно його земельної ділянки, тільки на прізвище ОСОБА_4 , яке змінив при укладенні шлюбу 29 серпня 2008 року на ОСОБА_5 , а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ним, в особі представника ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 .

Про існування зазначеного договору з ОСОБА_3 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався. При укладенні спірного правочину ОСОБА_2 діяв на підставі довіреності від 06 березня 2001 року, якою йому не надавалося повноважень на укладання такого виду договору.

Вказував, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Гагіною А.О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 20467913, відповідно до якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35248183 від 18 травня 2017 року, яким зареєстровано право приватної власності в розмірі 1 частки на земельну ділянку, площею 5,8032 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлипненської сільської ради Сумської області, кадастровий номер 5910490500:06:005:0055, на ім`я ОСОБА_6 .

В лютому 2019 року ОСОБА_3 повторно звернулася до реєстратора із заявою про внесення змін до оскаржуваного договору емфітевзису. Державний реєстратор Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіна А.О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20467999 відносно його земельної ділянки , зазначивши дату договору емфітевзису з 31 січня 2004 року на нову дату його укладення - 03 лютого 2004 року

Вважав, що договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) необхідно визнати недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_2 не мав повноважень укладати договір від його імені. Крім того, оскільки запис про реєстрацію права власності, на його думку, було вчинено незаконно, з порушенням чинного законодавства, то і запис про реєстрацію договору емфітевзиса також є незаконним.

Остаточно уточнивши вимоги (т. 1 а.с. 202-204), просив визнати недійсним договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасувати запис про інше речове право №20467999 від 13 травня 2017 року, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 35248183 від 18 травня 2017 року, з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кондратенко М.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не мав відповідного обсягу повноважень відповідно до доручення від 06 березня 2001 року на укладення вищевказаного договору, як повірена особа, так як у 2001 році, у чинному на той час ЦК УРСР було відсутнє поняття емфітевзис .

Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідачі не надали на вимогу суду оригінал оскаржуваного договору емфітевзису для подальшого його експертного дослідження та встановлення дати його укладання, тобто ухилилися від подання доказів для проведення експертизи, тому суд мав право встановити той факт, від якого ухиляється сторона, а саме факт того, що оскаржуваний договір було підписано не 02 березня 2004 року, а в 2019 році, під час його чергової перереєстрації ОСОБА_3 .

Вважає, що у разі задоволення позовної вимоги про скасування договору емфітевзису є обов`язковою умовою скасування його реєстрації в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки інше речове право підлягає реєстрації, а договір емфітевзису є дійсним з моменту його реєстрації до моменту виключення з реєстру. Тому, лише на підставі рішення суду можливе скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та інших речових прав.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки у ОСОБА_2 на час вчинення оскаржуваного правочину були повноваження укладати договір емфітевзису, тому відсутні передбачені законом підстави для визнання договору недійсним. Просила залишити рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка М.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Неговської І.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 5,8032 га, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026946, призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с.14, 205-206).

Згідно з копією свідоцтва про зміну імені Серія НОМЕР_1 від 29 березня 2007 року, у Книзі реєстрації зміни імені 30 травня 2001 року зроблено відповідний актовий запис за №28 про зміну прізвища ОСОБА_6 на ОСОБА_8 (т. 1 а.с.16).

З копії свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 від 29 серпня 2008 року вбачається, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінив прізвище на ОСОБА_5 (а.с. 15).

06 березня 2001 року ОСОБА_6 складено доручення на ім 'я Порохні О.М., яке посвідчено державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори Ничвидюк Н.А. та зареєстровано у реєстрі за №1-1117, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_6 доручив ОСОБА_2 розпоряджатися належним правом на земельну частку (пай) у КСП Ювілейний , згідно сертифікату серії НОМЕР_3 виданого 08.05.97 року Конотопським міськвиконкомом, зокрема, укладати щодо нього всі дозволені чинним законодавством України угоди. Крім того уповноважив виділити згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі (на місцевості); одержати державний акт на право приватної власності на землю; розпоряджатися земельною ділянкою, обміняти її чи продати; одержати належні йому гроші; бути його законним представником у відповідних установах та організаціях при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви; підписувати необхідні документи. Доручення видане до 06 березня 2004 року (т. 2 а.с. 89).

31 січня 2004 року між ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_2 , що діяв на підставі доручення від 06 березня 2001 року та ОСОБА_3 укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2 а.с. 10-12).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право №20467999 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 14).

03 лютого 2004 року між ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_2 , що діяв на підставі доручення від 06 березня 2001 року та ОСОБА_3 укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2 а.с. 24-25).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за №20467999 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 205-206).

Сторони не заперечують факт укладення доручення від 06 березня 2001 року та договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а тому даний факт не підлягає доказуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) діяв у межах повноважень, наданих дорученням, оскільки позивач уповноважив його на укладання такого договору, а саме розпоряджатися належною йому земельною ділянкою та укладати щодо неї всі дозволені чинним законодавством України угоди.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівкою того, кого представляють або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні 03 лютого 2004 року його представником за дорученням ОСОБА_2 з ОСОБА_3 договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), ОСОБА_2 перевищив свої повноваження, так як він не уповноважував його на укладання такого виду договору і не схвалював його в наступному, а також посилався на те, що ОСОБА_2 не мав повноважень, оскільки на момент укладення договору - строк дії довіреності закінчився.

З тексту доручення від 06 березня 2001 року вбачається, що позивач надав доручення, відповідно до якого доручив відповідачу ОСОБА_2 , що проживає у АДРЕСА_1 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві Ювілейний м. Конотоп, Сумської області.

Крім того, відповідно до цього доручення ОСОБА_6 уповноважив громадянина ОСОБА_10 виділити згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі (на місцевості); одержати державний акт на право приватної власності на землю; розпоряджатися земельною ділянкою, обміняти її чи продати; одержати належні йому гроші; бути його законним представником у відповідних установах та організаціях при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви; підписувати необхідні документи. Доручення видане до 06 березня 2004 року (т. 2 а.с. 89).

Тобто, ОСОБА_11 надав ОСОБА_2 право, зокрема, виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її.

Отже, зміст доручення має уточнення щодо вчинення конкретного правочину, а саме: обміняти чи продати.

Враховуючи зазначене, договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року необхідно визнати недійсним, оскільки ОСОБА_2 не мав відповідного обсягу повноважень згідно доручення та не мав права на вчинення договору емфітевзису від власника земельної ділянки, тобто перевищив повноваження, надані дорученням.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 08 травня 2019 року по справі № 229/1722/18, від 20 травня 2019 року по справі № 229/92/18 та від 06 листопада 2019 року по справі № 191/283/18.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, кім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при підписанні договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) від 03 лютого 2004 року ОСОБА_2 діяв в межах повноважень, наданих дорученням.

Відповідно до умов цього договору, власник надає, а емфітевт приймає в строкове безоплатне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Підлипенської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Дія даного договору закінчується 03 лютого 2053 року.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

На підставі ч.1 ст. 395 ЦК України право емфітевзису віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час підписання договору про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (03 лютого 2004 року), визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК , саме на момент вчинення правочину.

Як роз`яснено в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст. 205 - 210 , 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із ст. ст. 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

У своїй постанові від 15 січня 2020 року по справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила правовий висновок про те, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не день підписання такого договору, а день вчинення реєстраційних дій. Оскільки день/момент укладення договору оренди земельної ділянки та день/момент набрання ним чинності збігаються (ч. 2 ст. 631 ЦК України), то днем/моментом укладення договору на час дії зазначеної редакції ч. 3 ст. 640 ЦК України є саме дата його державної реєстрації, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація договору емфітевзису відбулася лише 13 травня 2017 року, тому на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації, ОСОБА_2 не мав повноважень на вчинення вказаного правочину.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суд не дав оцінки доводам позивача про те, що на момент укладення договору ОСОБА_2 не мав повноважень на його укладення.

Відповідно до п. п. 1, 3 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинами справи, то є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України необхідно визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 , в особі представника ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , оскільки на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації - 13 травня 2017 року, ОСОБА_2 не мав повноважень на вчинення правочину.

Відповідно підлягають задоволенню і позовні вимоги про скасування запису про інше речове право №№20467999 від 13 травня 2017 року з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35248183 від 18 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Щодо розподілу судових витрат, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позовні вимоги задоволені, судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються на відповідача.

Таким чином, з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути в дольовому порядку1536, 80 грн (по 768,40 грн з кожного) понесених позивачем судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , тому судовий збір за апеляційний перегляд справи підлягає стягненню в дохід держави з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в дольовому порядку, в розмірі 2305,20 грн (по 1152, 60 грн з кожного).

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Максима Миколайовича задовольнити.

Скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2020 року та прийняти постанову.

Визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасувати запис про інше речове право №20467999 від 13 травня 2017 року з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35248183 від 18 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною Альбіною Олександрівною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 768,40 грн з кожного компенсації судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) по 1152 гривні 60 копійок з кожного компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 18 червня 2020 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В.І.Криворотенко

С.Г.Хвостик