Постанова

від 02.06.2020 по справі 207/1862/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5542/20 Справа № 207/1862/18 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Синенка Є.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товаритсва з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Вантаж» про виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку, виплати за вислугу років, вихідної допомоги та моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товаритсва з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Вантаж» (далі - ТОВ ВКП «Вантаж» ) , в якому, враховуючи остані уточнення, просив стягнути з відповідача на свою користь: середній заробіток за період з 26 вересня 2017 року по 26 липня 2019 року - 117 348,57, виплату за вислугу років - 27 434, 84 грн., вихідну допомогу - 24 000,00 грн. та моральну шкоду - 25 000,00 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що він працював на ТОВ ВКП Вантаж за сумісництвом. 25 вересня 2017 року він був звільнений з роботи за власним бажанням. Разом з цим, при звільненні підприємство не доплатило йому заробітну за серпень 2017 року та взагалі не виплатила заробітну плату за вересень 2017 року. Також позивачу під час роботи не було здійснено нарахування плати за вислугу років, що входить до складу оплати праці відповідно до закону, тому невиплачена сума підлягає стягненню в судовому порядку. Щодо робочого графіку позивач зазначає, що він ніколи не працював за графіками ТОВ ВКП Вантаж , а виконував роботу по підприємству ТОВ ВКП Вантаж в той час, коли виходив працювати на Державне підприємство виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова ( далі - ДП ВО Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова ). Він підписував графіки виходу на роботу у ТОВ ВКП Вантаж , але що там було він не знає. Також позивачем було підтверджено, що він не надавав трудову книжку на ТОВ ВКП Вантаж для внесення запису. Його трудова книжка зберігалась на заводі ДП ВО Південний машинобудівний завод ім. А.М.Макарова , за його основним місцем роботи. За час праці на ТОВ ВКП Вантаж він не приносив трудову книжку з проханням поставити в ній запис, після того як він звільнився письмово до ТОВ ВКП Вантаж з даного приводу він не звертався. Посилаючись на вказані обставини заявник просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року відмовлено в задоволені заявлених позовних вимог /а.с. 25-30/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві /а.с. 35-38/.

ТОВ ВКП «Вантаж» надало відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що вона є необгрунтованою та не підлягає задоволенню /а.с. 48-51/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював за сумісництвом в ТОВ ВКП Вантаж з 01 червня 2001 року по 25 вересня 2017 року на посаді складача поїздів.

У серпні 2017 року було складено графік роботи складачів тепловозів на вересень 2017р., згідно якого робочими днями складача поїздів ОСОБА_1 були - 06 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року /т.1 а.с.215/.

Проте, у вказані робочі дні ОСОБА_1 на роботу не вийшов, через що начальником служби експлуатації ОСОБА_2 директору ТОВ ВКП Вантаж були подані докладні записки від 07 вересня 2017 року, від 18 вересня 2017 року, і рапорт від 25 вересня 2017 року /т.1 а.с.221-223/.

В своїх поясненнях, наданих по справі, ОСОБА_1 зазначає, що він був відсутній на роботі 06 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року, оскільки не працював за графіками роботи, встановленими ТОВ ВКП Вантаж .

Так судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ ВКП Вантаж здійснює свою виробничу діяльність на території ДП ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова, тому ОСОБА_1 прямуючи на роботу необхідно було перетинати контрольно-пропускний пункт підприємства.

19 червня 2019 року ТОВ ВКП Вантаж звернулось до ДП ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова з проханням надати інформацію чи перетинав прохідну та чи перебував на території ДП ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова Білицький ОСОБА_3 06 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року, тобто у робочі дні відповідно до графіку підприємства /т.1 а.с.231/.

Відповідно до довідки № 86/124 від 21 червня 2019 року наданої ДП ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова Білицький ОСОБА_4 .В. 06 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року прохідну підприємства не перетинав та на території не перебував /т.1 а.с.232/.

Згідно Наказу № 29-ОК від 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням. В цей же день йому видали довідку про стаж роботи № 72 /т.1 а.с.218,219/.

Як вбачається з матеріалів справи, що згідно табелю обліку робочого часу за серпень 2017 року /т.1 а.с.216/ ОСОБА_1 фактично відпрацьовано 4 дні, про що нараховано 2 651,43 грн., виплачено позивачу після сплати податків 2 134,40 грн., що підтверджується платіжними відомостями від 21 серпня 2017 року та 07 вересня 2017 року /т.1 а.с.225, 226/.

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2017 року була нарахована та виплачена в повному обсязі у відповідності до обсягів виконаної ним роботи, що підтверджується відомістю від 01 вересня 2017 року /т.1 а.с.230/.

Разом з цим, заробітна плата за вересень 2017 року ОСОБА_1 не була нарахована, оскільки він з власної вини не прибув на робоче місце 06 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року. Тобто, у зазначеному місяці перед звільненням ОСОБА_1 не виконано роботу, тому нарахування заробітної за суміцнитвом, яка на нараховується від фактично виконаної роботи, в даному випадку не здійснюється.

Судом встановлено, що на основній роботі ОСОБА_1 у ДП Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова був один графік, а на роботі по сумісництву у ТОВ ВКП Вантаж був інший графік роботи, оскільки не можливо пропрацювати 12 годин за основним місцем роботи, а потім ще 4 години працювати за сумісництвом в той же день.

Виходячи з викладеного, колегія суддів не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що він не працював за графіками ТОВ ВКП Вантаж , а виходив на роботу за графіками у ДП Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова , оскільки з даного приводу жодних доказів позивачем надано не було.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про оплату праці та ст. 102 прим. 1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Пiд фактично виконаною роботою слiд вважати роботу, виконання якої вiдображено у вiдрядному нарядi, або роботу, виконання якої зафiксовано в табелi облiку робочого часу.

Надбавки, доплати, премiї та iншi виплати, передбаченi умовами оплати працi, виплачуються сумiсникам у порядку, передбаченому для таких працiвникiв на пiдприємствах, в установах, органiзацiях.

Виконання працiвником-сумiсником певного обсягу робiт вiдображається в документах первинного бухгалтерського облiку: за погодинної оплати працi ведуться табелi облiку використання робочого часу.

Виходячи з наведених норм закону та встановивши дійсні обставини по справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виплати позивачу заробітної плати при звільненні у повному обсязі та позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки оплати праці не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують, будь-яких доказів на підтвердження роботи на підтприємстві за іншим графіком, з зазначенням робочих днів фактично відпрацьованих позивачем, суду надано не було.

Позовні вимоги про сплату коштів за вислуги років обгрунтовані посиланням на Галузеву угоду між міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

Однак, відповідно до п. 2.1. зазначеної угоди дія цієї Угоди поширюється на працівників метрополітенів, міжгалузевих підприємств промислового залізничного транспорту, дирекцій будівництва метрополітенів, працівників інших підприємств, установ, організацій залізничного транспорту, що виготовляють продукцію та/або надають послуги для залізничного транспорту і безпосередньо підпорядковуються Мінінфраструктури, найманих працівників Державної спеціальної служби транспорту, а також пенсіонерів, студентів, виборних і штатних профспілкових працівників.

ТОВ ВКП Вантаж є юридичною особою приватного права за законодавством України та відповідно володіє відокремленим майном, майновими та особистими немайновими правами, має право від свого імені укладати будь-які цивільно-правові угоди, веде звітність у встановленому законом порядку. Товариство не підпорядковується Мінінфраструктури і тому дія зазначеної угоди, якою передбачено вислугу років, не може поширюватись на працівників Товариства, що підтверджується Статутом товариства і витягом із ЄДРПОУ /т.1 а.с.199-210/.

Умови оплати праці ТОВ ВКП Вантаж передбачено штатним розкладом, який затверджений директором ТОВ ВКП Вантаж Литвиненко А.В., витяг з якого надано суду, тому надбавка за вислугу років на ТОВ ВКП Вантаж не виплачувалася, оскільки не передбачена штатним розкладом /т.1 а.с.214/.

За таких обставин, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача виплат за вислугу років.

Умови виплати вихідної допомоги зазначені у ст. 44 КЗпП України, у якій вказаний чіткий перелік обставин при яких виплачується та у якому розмірі вихідна допомога. Згідно якої, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1 , 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36 ) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 3 8 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 , - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 був звільнений відповідно п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, а тому виплату вихідної допомоги за таких умов КЗпП не передбачено.

З урахуванням наведеного, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові про стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Вимога позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки, моральна шкода є похідною вимогою, оскільки з боку відповідача відсутні будь-які порушення трудових прав ОСОБА_1 , тому і твердження про моральну шкоду нанесену ТОВ ВКП Вантаж позивачу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстації є достатньо обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров