Ухвала

від 25.08.2020 по справі 207/1862/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 207/1862/18

провадження № 61-11439ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович, на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства Вантаж про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати за вислугу років, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2017 року до 26 липня 2019 року в розмірі 117 348,57 грн, виплату за вислугу років - 27 434,84 грн, вихідну допомогу - 24 000 грн та моральну шкоду - 25 000 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що він працював у відповідача за сумісництвом. 25 вересня 2017 року він був звільнений з роботи за власним бажанням. Однак, при звільненні підприємство не доплатило йому заробітну плату за серпень 2017 року та взагалі не виплатило заробітну плату за вересень 2017 року. Під час роботи йому не було здійснено нарахування за вислугу років, що входить до складу оплати праці відповідно до закону, тому невиплачена сума підлягає стягненню в судовому порядку. Він ніколи не працював за графіками Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства Вантаж (далі - ТОВ ВКП Вантаж ), а виконував роботу по підприємству в той час, коли виходив працювати на Державне підприємство виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод і м. О. М. Макарова (далі - ДП ВО Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова ). Він підписував графіки виходу на роботу у ТОВ ВКП Вантаж , але що там було він не знає. Також, він не надавав трудову книжку відповідачу для внесення запису. Його трудова книжка зберігалася на заводі ДП ВО Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова за його основним місцем роботи. За час роботи у відповідача він не приносив трудову книжку з проханням поставити в ній запис, а також, після того як він звільнився письмово, до ТОВ ВКП Вантаж з даного приводу він не звертався. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 03 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовив.

30 липня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Щербань Д. М., подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2017 року до 26 липня 2019 року в розмірі 117 348,57 грн, виплати за вислугу років - 27 434,84 грн, вихідної допомогу - 24 000 грн та відшкодування моральної шкоди - 25 000 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій проігноровано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine ( Азюковська проти України ) рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович, на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства Вантаж про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати за вислугу років, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко