Постанова

від 18.06.2020 по справі 572/479/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року

м. Рівне

Справа № 572/479/19

Провадження № 22-ц/4815/292/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Люхчанська сільська рада Сарненського району Рівненської області,

треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року, ухваленого в складі судді Слободянюка Б.К., повний текст рішення виготовлено 23 грудня 2019 року, у справі №572/479/19

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Люхчанської сільської ради Рівненської області за №515 від 30.03.2018 року.

Позов обґрунтований тим, що що відповідно до договорів дарування майнового паю від 03.05.2018 року йому на праві власності належить скважина, дві водонапірні башти та насосна станція на АДРЕСА_1 .

Після отримання вказаних об`єктів у власність він звернувся до Люхчанської сільської ради з заявами про оформлення прав на земельну ділянку під вказаними об`єктами нерухомого майна (приватизація та оренда) в межах зони санітарної охорони вказаних об`єктів. Однак, в грудні 2018 року йому стало відомо , що рішенням Люхчанської сільської ради №515 від 30.03.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах с.Люхча за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області. При обстеженні зазначених земельних ділянок було встановлено, що вони повністю знаходяться в межах земельної ділянки, що відноситься до першого поясу зони санітарної охорони споруд господарсько-питних водопроводів (скважин, воднапірних башт та насосної станції по АДРЕСА_1 ) належних позивачу.

Вважає, що рішення Люхчанської сільської ради Сарненського району №515 від 30.03.2018 року суперечить вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, та створюється загроза порушення права власності позивача та права на земельну ділянку на якій вказані об`єкти нерухомості розташовані.

Просив суд про задоволення позову.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 до Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Люхчанської сільської ради Рівненської області за №515 від 30.03.2018 року - відмовлено.

Скасувано заходи забезпечення позову.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів обставин порушення його прав відповідачем.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі позивач, покликаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що земельна ділянка, що віднесена до першого поясу зони санітарної охорони водонапірної споруди може використовуватися виключно для обслуговування водонапірної споруди, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Рівненської філії Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя, який залишений Сарненським районним судом без оцінки.

Покликається на те, що оскаржуваним рішенням Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області порушуються його права на земельну ділянку, що може використовуватися виключно для обслуговування належного йому на праві власності майна - скважини, водонапірної башти та насосної станції по АДРЕСА_1 .

Крім того, скаржник зазначає, що передача земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка відноситься до зони санітарної охорони, у власність для ведення особистого селянського господарства, суперечить нормам чинного законодавства.

Також вказує, що постановлене судом першої інстанції рішення суперечить п. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Вказує, що посилання суду на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16, в яких не розглядалися, не існували та не оцінювалися правовідносини щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, як єдиної законодавчо встановленої підстави для відмови у наданні дозволу на проект відведення земельної ділянки.

Також зазначає, що в порушення вимог ст. 263 ЦПК України докази по справі судом оцінено однобічно, зокрема повідомлення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.02.2019 року відповідного до якого відведення у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.0977 га для ведення особистого господарства не відповідає плану зонування території с. Люхча, а встановлена зона санітарної охорони обмежує використання за таким цільовим призначенням. Аналогічна відповідь надана і Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області від 20.02.2019 року.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення судом першої інстанції постановлено з дотримання норм матеріального та процесуального права, її доводи правильності висновків суду не спростовують. Просить її залишити без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить пилорама, яка складається з: пилорами (А-1), підвалу (Пд/А- 1), входу в підвал, насосної станції (а1), скважини (а2), водонапірної башти (а3), водонапірної башти (а4), та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 30.03.2018 року №515 Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення власність земельних ділянок громадянам в межах с. Люхча надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах с. Люхча за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Люхчанської сільської ради Сарненського району, згідно додатку 1, а саме: ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,0729 га, АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,0977 га, АДРЕСА_3 (а.с.14).

Земельна ділянка площею 0,0977 га, що відведена ОСОБА_3 для передачі у власність для ведення особистого господарства знаходиться в першому поясі санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання та не відповідає плану зонування території с. Люхча, затвердженого рішенням Люхчанської сільської ради №1630 від 19.02.2015 року №1630 Про затвердження плану зонування територій с. Люхча Сарненського району Рівненської області .

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільсько господарського призначення по АДРЕСА_3 не затверджено, рішення про передачу у власність земельної ділянки Люхчанською сільською радою не приймалося

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України - захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У частині першій статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом, встановлено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Разом з тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування (оренду). рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування рішення Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 30.03.2018 року №515 Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення власність земельних ділянок громадянам в межах с. Люхча для ОСОБА_2 , ОСОБА_5 суд дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено яке саме суб`єктивне цивільне право (інтерес) було порушене, не визнане чи оспорене, оскільки ОСОБА_4 не являється ні власником, ні землекористувачем цієї спірної земельної ділянки, а також не був власником будівель на час прийняття сільською радою оскаржуванного рішення.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні попереднього власника будівель на АДРЕСА_1 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що захист прав та інтересів суд здійснює у випадку їх порушення, а не імовірності порушення у майбутньому.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити беззадоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 червня 2020 року.

Головуючий :

Судді :