Постанова

від 10.06.2020 по справі 334/8124/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 334/8124/14-ц

провадження № 61-24516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватне підприємство Юридична фірма Вікторія Кейф , ОСОБА_4 , ліквідатор фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - арбітражний керуючий Острик Сергій Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Ісакова Д. О. від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області в складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Дзярука М. П. від 29 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 012/17-16/1878-11, згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 34 940 дол. США зі сплатою 12% річних, строком на 120 місяців до 29 травня 2016 року. Впродовж кредитного договору ОСОБА_2 неодноразово порушувались умови кредитного договору щодо своєчасності сплати відсотків за користування кредитом, сплати основної суми заборгованості, тому 21 травня 2008 року на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про повернення заборгованості, у якій зазначено зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-ти денний строк з моменту отримання цього повідомлення. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 3145088, дана вимога отримана ОСОБА_2 особисто 06 червня 2008 року. Але вимога про погашення заборгованості по кредиту не задоволена, сума боргу не сплачена. Станом на 04 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком по кредитному договору складає 214 142,20 дол. США, що еквівалентно 2 541 890,39 грн, в тому числі 27 661,15 дол. США (328 340,75 грн) - заборгованість по кредиту; 20 180,34 дол. США (239 542,75 грн) нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 1 974 006,89 грн - пеня на заборгованість за кредитом та на заборгованість за відсотками.

Також, 08 червня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/17-16/1952-11, згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 116 408 дол. США зі сплатою 12% річних, строком на 120 місяців до 07 червня 2016 року. Впродовж дії кредитного договору ОСОБА_3 неодноразово порушувала вимоги кредитного договору щодо своєчасності сплати відсотків за користування кредитом та сплати основної суми заборгованості, тому 21 травня 2008 року на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу про повернення заборгованості по кредиту, у якій зазначено зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-ти денний строк з моменту отримання повідомлення. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, дана вимога отримана ОСОБА_3 особисто 31 травня 2008 року. Але вимога про погашення заборгованості по кредиту не задоволена, сума кредиту не сплачена. Станом на 16 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_3 перед банком по кредитному договору згідно розрахунку складає 160 821,10 дол. США, що еквівалентно 1 886 244,47 грн, в тому числі: 93 126,07 дол. США (1 092 260,50 грн) - заборгованість по кредиту; 67 695,03 дол. США (793 983,97 грн) - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 6 551 692,93 грн - пеня на заборгованість за кредитом та на заборгованість за відсотками.

У забезпечення виконання умов кредитного договору №014/17-16/1952-11 від 08 червня 2006 року та кредитного договору № 014/17-16/1878-11 від 30 травня 2006 року між банком та ПП Юридична Фірма Вікторія Кейф 21 лютого 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є: цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 2-2718/2006 від 10 липня 2006 року. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 11,07 га. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 955 391 грн.

У відповідності до цього договору банк має право у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Загальна заборгованість по кредитному договору № 014/17-16/14952-11 від 08 червня 2006 року та по кредитному договору № 014/17-16/1878-11 від 30 травня 2006 року станом на 16 червня 2014 року складає 10 978 827,79 грн.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно під час розгляду справи стало відомо, що відповідно до рішення Третейського суду від 05 жовтня 2007 року по справі № 160-1/02.00, новим власником цілісного майнового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , став ОСОБА_1 .

Відповідно до договору іпотеки, іпотекодавець не має права без письмової згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, позивач вважає, що до нового власника майна, яке є предметом іпотеки, перейшли усі права та обов`язки за іпотечним договором, а отже позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог відповідно до укладеного договору іпотеки від 21 лютого 2007 року, незалежно від того, хто є власником предмета іпотеки на теперішній час.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, на нерухоме майно: цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 11,07 га, що належить ОСОБА_1 на підставі рішення Третейського суду від 05 жовтня 2007 року по справі № 160-1/02.00. За рахунок коштів отриманих від реалізації майна шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною визначеною незалежним експертом в ході проведення виконавчих дій, задовольнити вимоги банку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що стаття 23 Закону України Про іпотеку не може бути застосована до спірних правовідносин.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Райффайзен Банк Аваль відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив про те, що висновки місцевого суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року АТ Райффайзен Банк Аваль подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні рішень у даній справі помилково вважали, що зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають. Підстав для припинення іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України Про іпотеку немає, а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Зважаючи на те, що на підставі рішення Третейського суду від 05 жовтня 2007 року по справі № 160-1/02.00 новим власником предмета іпотеки є ОСОБА_1 , тому до нього перейшли всі права та обов`язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2010 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ Райффайзен Банк Аваль , у якому просить зазначену касаційну скаргу відхилити та залишити в силі оскаржувані судові рішення. Зазначає, що відмова в задоволенні позову ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ПП Юридична фірма Вікторія Кейф про звернення стягнення на один і той же предмет іпотеки, тобто до попереднього власника нерухомого майна тягне за собою відмову у задоволенні позову з тих же підстав і до наступного власника нерухомого майна, тобто ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано зазначену цивільну справу № 334/8124/14-ц (№ 2/334/1021/16) із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 30 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 012/17-16/1878-11, згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 34 940 дол. США зі сплатою 12% річних, строком на 120 місяців до 29 травня 2016 року. Впродовж кредитного договору ОСОБА_2 неодноразово порушувались умови кредитного договору щодо своєчасності сплати відсотків за користування кредитом, сплати основної суми заборгованості, тому 21 травня 2008 року на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про повернення заборгованості, у якій зазначено зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-ти денний строк з моменту отримання цього повідомлення. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 3145088, дана вимога отримана ОСОБА_2 особисто 06 червня 2008 року. Але вимога про погашення заборгованості по кредиту не задоволена, сума боргу не сплачена.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2012 року задоволено позов ПАТ Райффайзен Банк Аваль та стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за зазначеним кредитним договором в сумі 75 396,30 дол. США, що еквівалентно 602 001,5 грн (27 661,15 дол. США - заборгованість по тілу кредиту, 11 559,15 дол. США - заборгованість по нарахованих відсотках, 36 176,00 дол. США - пеня), яка утворилася станом на 18 листопада 2011 року. Рішення суду не виконано.

Станом на 04 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком по кредитному договору складає 214 142,20 дол. США, що еквівалентно 2 541 890,39 грн, в тому числі 27 661,15 дол. США (328 340,75 грн) - заборгованість по кредиту; 20 180,34 дол. США (239 542,75 грн) нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 1 974 006,89 грн - пеня на заборгованість за кредитом та на заборгованість за відсотками.

Також, 08 червня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/17-16/1952-11, згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 116 408 дол. США зі сплатою 12% річних, строком на 120 місяців до 07 червня 2016 року. Впродовж дії кредитного договору ОСОБА_3 неодноразово порушувала вимоги кредитного договору щодо своєчасності сплати відсотків за користування кредитом та сплати основної суми заборгованості, тому 21 травня 2008 року на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу про повернення заборгованості по кредиту, у якій зазначено зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-ти денний строк з моменту отримання повідомлення. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, дана вимога отримана ОСОБА_3 особисто 31 травня 2008 року. Але вимога про погашення заборгованості по кредиту не задоволена, сума кредиту не сплачена.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2012 року задоволено позов ПАТ Райффайзен Банк Аваль та стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість в сумі 120 455,06 дол. США, що еквівалентно 916 663,03 грн (93 126,07 дол. США - заборгованість по тілу кредиту, 11 696,91 дол. США - заборгованість по нарахованих відсотках, 5 737,78 дол. США - пеня), за зазначеним кредитним договором, яка утворилась станом на 11 червня 2009 року. Рішення суду не виконано.

Станом на 16 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_3 перед банком по кредитному договору згідно розрахунку складає 160 821,10 дол. США, що еквівалентно 1 886 244,47 грн, в тому числі: 93 126,07 дол. США (1 092 260,50 грн) - заборгованість по кредиту; 67 695,03 дол. США (793 983,97 грн) - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 6 551 692,93 грн - пеня на заборгованість за кредитом та на заборгованість за відсотками.

Як було установлено судами попередніх інстанцій, 21 лютого 2007 року між банком та ПП Юридична фірма Вікторія Кейф було укладено договір іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно: цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за вищевказаною адресою, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2006 року по справі № 2-2718/2006.

Указане рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2006 року було скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПП Юридична фірма Вікторія Кейф до ОСОБА_5 , третя особа - ВАТ Запоріжжяобленерго , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання нежилих приміщень цілісним майновим комплексом та визнання права власності - відмовлено.

Згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до рішення Третейського суду від 05 жовтня 2007 року по справі № 160-1/02.00, новим власником цілісного майнового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2014 року (справа № 20/214/09-28/368/09), було відмовлено в повному обсязі в задоволенні позову ВАТ Райффайзен Банк Аваль до ПП Юридична фірма, за участю третіх осіб: ОСОБА_6 . Та ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким виступає нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене рішення ніким не оскаржено та набрало законної сили.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ Райффайзен Банк Аваль на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 1 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншим кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України Про іпотеку .

Відповідно до статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням в повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором.

За положеннями статей 3, 17 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За частиною першою статті 33 закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотекодержатель має право звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

За змістом статті 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як було установлено судами попередніх інстанцій, 21 лютого 2007 року між банком та ПП Юридична фірма Вікторія Кейф було укладено договір іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно: цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за вищевказаною адресою, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2006 року по справі № 2-2718/2006.

Указане рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2006 року було скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПП Юридична фірма Вікторія Кейф до ОСОБА_5 , третя особа - ВАТ Запоріжжяобленерго , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання нежилих приміщень цілісним майновим комплексом та визнання права власності - відмовлено.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2014 року (справа № 20/214/09-28/368/09), було відмовлено в повному обсязі в задоволенні позову ВАТ Райффайзен Банк Аваль до ПП Юридична фірма, за участю третіх осіб: ОСОБА_6 . Та ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким виступає нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене рішення набрало законної сили.

Відмовляючи в задоволенні позову до іпотекодавця ПП Юридична фірма Вікторія Кейф про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарський суд дійшов до висновку, що іпотекодавець не мав права власності на вищезазначений предмет іпотеки, оскільки рішення суду, яким було визнане за приватним підприємством право власності на нерухоме майно, скасоване, в задоволенні позову відмовлено, що у свою чергу виключає можливість останнього передавати в заставу нерухоме майно.

Стаття 23 Закону України Про іпотеку передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи тільки від належного іпотекодавця (який на законних підставах володіє нерухомим майном, що передається у забезпечення виконання зобов`язання). Оскільки ПП Юридична фірма Вікторія Кейф була неналежним іпотекодавцем, що встановлено судовим рішенням, підстав вважати, що іпотека є дійсною для нового власника ОСОБА_1 немає.

Суди попередніх інстанції дійшли обгрунтованого висновку про те, що відмова в позові ВАТ Райффайзен Банк Аваль до ПП Юридична фірма Вікторія Кейф про звернення стягнення на один і той же предмет іпотеки (нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 11,07), тобто до попереднього іпотекодавця нерухомого майна ПП Юридична фірма Вікторія Кейф за таких обставин тягне за собою відмову у задоволенні позову і до наступного власника нерухомого майна, яким є ОСОБА_1 , оскільки не відбувся перехід прав та обов`язків належного іпотекодавця до іншої особи, що не надає підстави для застосування положень статті 23 Закону України Про іпотеку .

'

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку до ОСОБА_1 , як до нового власника майна, що є предметом іпотеки не перейшли обов`язки за іпотечним договором, одним із яких є відповідальність своїм майном перед іпотекодержателем у разі неналежного виконання зобов`язань боржниками за кредитними договорами, оскільки такий обов`язок відсутній у іпотекодавця, яким є ПП Юридична фірма Вікторія Кейф .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун