Окрема думка

від 10.06.2020 по справі 127/24859/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/24859/17

провадження № 51-1362 км 20

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ОСОБА_1 .

Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 червня 2020 року ухвалено задовольнити частково касаційну скаргу прокурора ОСОБА_2 та скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуюсь з ухваленим рішенням, висловлюючи окрему думку.

У касаційній скарзі прокурор, зокрема, зазначає, що апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги, навівши мотиви без аналізу фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Прокурор вказував на відсутність у ВОКСЛП «Віноблагроліс» та ПАТ «Вінничина» права постійного користування земельними ділянками, про що було достовірно відомо обвинуваченим. Не маючи такого права, службові особи ВОКСЛП «Віноблагроліс» - обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також не могли делегувати його ПАТ «Вінничина» шляхом укладання договору про спільну діяльність. Таким чином, прокурор оскаржує правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, яким суди попередніх інстанцій надали оцінку з аналізом доказів, наданих стороною обвинувачення.

За висновками колегії Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2019 року - без зміни, з посиланням на п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України вказав, що ВОКСЛП «Віноблагроліс» є постійним користувачем зазначеної земельної ділянки. Проте доводи апеляційної скарги прокурора про те, що зазначенні положення закону не можуть бути застосовані до ВОКСЛП «Віноблагроліс» та ПАТ «Вінниччина», суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, й підстав, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, не вказав.

Спростування обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні службового підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, що спричинило тяжкі наслідки та незаконну порубку дерев, захисних насаджень, що заподіяло істотну, на думку апеляційного суду, доводилась поясненнями обвинувачених, показаннями свідків, які зазначали, що їм було відомо про те, що смуга знаходиться в користуванні «Вінницяоблагроліс» та ПАТ «Вінниччина», представника потерпілого.

Показання обвинувачених та свідків, які досліджувалися судами попередніх інстанцій, про те, що землі від колишніх радгоспів було передано у користування ВОКСЛП «Віноблагроліс», у якого були укладені договори про спільну діяльність з ПАТ «Вінниччина», затверджені рішенням Вінницької обласної ради, погоджені та підписані представниками облдержадміністрацій, служби екології та управління земельних ресурсів, згідно якого ПАТ «Вінниччина», діючи спільно з «Віноблагролісом», залишалась користувачем переданих лісів і проводила за ними догляд, підтверджувалася такими доказами: розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 25 вересня 2002 року № 307 Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс», додатком до розпорядження голови облдержадміністрації від 25 вересня 2002 року № 307, актом приймання земельної ділянки лісового фонду від 22 жовтня 2003 року, договором про спільну діяльність № 4 від 22 жовтня 2003 року, повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.10.2017 року № 0-2-0.2-11926/2-17.

Відповідно до розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 25 вересня 2002 року № 307 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс»» на підставі ч. 1 ст. 57, ч. ІІ ст. 92, ч. 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу надано в постійне користування землі лісового фонду колишніх державних підприємств (радгоспів) за межами населених пунктів Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс» в обсягах, що рахуються в земельно-обліковій документації.

Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ВОКСЛП «Віноблагроліс» та ПАТ «Вінниччина» у своїй діяльності, до моменту виготовлення державних актів на землю, користуються планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування.

ВОКСЛП «Віноблагроліс» є постійним користувачем зазначеної земельної ділянки на підставі вказаних вище документів і керувався ними до моменту виготовлення державного акту на право постійного користування, як це передбачено пунктом 5 прикінцевих положень розділу VIII Лісового кодексу України № 3852-ХІІ від 21 січня1994 року, а у зв`язку із укладенням договору про спільну діяльність, у лісорубному квитку лісокористувачем було зазначено ПАТ «Вінниччина».

Факт, що вказана лісосмуга перебувала у користуванні радгоспу «Вінниччина», а не служби автомобільних доріг, як зазначено в обвинувальному акті, підтверджує технічний звіт по інвентаризації земель держгоспу «Вінниччина» с. Шипинки Барського району, Вінницької області, складений Вінницьким філіалом інституту землеустрою, відповідно до якого, садозахисні лісосмуги, позначені на плані під № 65 та 74 належать радгоспу «Вінниччина»; лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26 липня 2017 року №0-2-0.3-23893/2-16, відповідно до якого за інформацією відділу Держгеокадастру у Барському району правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій зафіксовано вирубку дерев, на території Копайгородської селищної ради Барського району відсутні.

Таким чином, вважаю, що апеляційним судом ретельно обґрунтовано вищенаведені висновки.

Колегією суддів Верховного Суду було залишено поза увагою, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє доводи апеляційної скарги, здійснюючи ретельний аналіз і оцінку обставин, на які є в ній посилання.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів Верховного Суду послалася на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. ст. 370, 419 КПК, вважаючи, що суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, відповіді на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які він посилався. На мою думку, колегією суддів Верховного Суду не надано обґрунтування такого висновку з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене вважаю, що ухвала апеляційного суду у справі щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повинна була бути залишена без зміни.

Суддя ОСОБА_1