Постанова

від 11.06.2020 по справі 345/2168/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/2168/19

Провадження № 22-ц/4808/413/20

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Турів О.М.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Акціонерного товариства Альфа-Банк про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене у складі судді Кардаш О.І. 20 грудня 2019 року в м. Калуш,

в с т а н о в и в:

22.05.2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, АТ Укрсоцбанк про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Позов мотивовано тим, що 22.06.2007 року між ОСОБА_2 та АКБ Укрсоцбанк був укладений кредитний договір №29/07-345з, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 38 000 швейцарських франків зі сплатою 10% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 21.06.2022 року. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22.06.2007 року між сторонами був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_2 передав у іпотеку банку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.02.2019 року, індексний номер 45660691, прийнятим державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалином А.Б., за АТ Укрсоцбанк зареєстровано право власності на вищевказане домоволодіння. На думку позивача, вказана реєстрація є незаконною, оскільки він не отримував повідомлення АТ Укрсоцбанк про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, на дані правовідносини поширюється дія Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки будь-якого іншого нерухомого майна у нього немає, а спірне домоволодіння використовується ним як постійне місце проживання.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.02.2019 року, індексний номер 45660691, прийняте державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалином А.Б.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 29 жовтня 2019 року замінено відповідача АТ Укрсоцбанк на його правонаступника АТ Альфа-Банк .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 20 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано номер запису про право власності: 30418479 від 19.02.2019 року, вчинений державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалином А.Б. про реєстрацію за АТ Укрсоцбанк права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 , загальною площею 53,1 кв.м.

Стягнуто солідарно з Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та АТ Альфа-Банк на користь ОСОБА_2 768,40 грн. та 384, 20 грн. сплаченого судового збору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте; матеріали справи не місять доказів вручення позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 01.12.2018 року, оскільки ухвала Калуського міськрайонного суду від 24.06.2019 року про витребування реєстраційної справи не була виконана; АКБ Укрсоцбанк уже було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010 року, яке набрало законної сили та містить конкретний спосіб та порядок набуття кредитором права власності на іпотечне майно; спірне домоволодіння використовується позивачем для постійного проживання, а тому не може бути примусово стягнуте (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , у тому числі шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. При цьому, суд вважав позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.02.2019 року такою, що не підлягає задоволенню, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Не погодившись з рішенням суду, АТ Альфа-Банк подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що суд безпідставно посилається на наявність зареєстрованих обтяжень щодо спірного нерухомого майна, оскільки згідно пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Більше того, судом не враховано, що право власності за іпотекодержателем було зареєстровано 19.02.2019 року, тобто після того, як 04.02.2019 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування , згідно пункту 10 якого частину 4 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень доповнено пунктом 7, відповідно до якого відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини 1 цієї статті, не застосовується у разідержавної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України Про іпотеку . Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Також апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про невиконання ухвали Калуського міськрайонного суду від 24.06.2019 року про витребування реєстраційної справи. Вказує, що такі документи були витребувані представником відповідача у державного реєстратора та долучені до відзиву на позовну заяву, про що зазначено в останньому абзаці відзиву. Наведеними доказами підтверджується, що під час державної реєстрації права власності АТ Укрсоцбанк надало державному реєстратору копію вимоги про усунення порушень від 01.12.2018 року, надіслану ОСОБА_2 05.12.2018 року рекомендованими листами з повідомленням про вручення, а також докази направлення цієї вимоги. На конвертах, що повернулися відправнику було зазначено, що вони повернулися за закінченням строку зберігання , тобто рекомендований лист повернувся на юридичну адресу відповідача після того, як за жодною з відомих кредитору адрес їх ніхто не отримав або відмовився отримувати. Враховуючи, що позивач не повідомляв АТ Укрсоцбанк про зміну місця проживання чи реєстрації, відповідачем дотримано вимоги кредитного та іпотечного договорів щодо листування між сторонами.

Щодо невиконання ухвали Калуського міськрайонного суду від 24.06.2019 року Узинською сільською радою, то апелянт зауважує, що вказана сільська рада не є органом, який здійснював реєстраційні дії в даній справі, а тому вона не мала можливості надати документи, які витребовував суд.

Крім того апелянт зазначає, що Узинська сільська рада не є належним відповідачем у даній справі, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності, яке оскаржується позивачем, було прийняте держаним реєстратором Цалином А.Б., який є самостійним суб`єктом державної реєстрації.

Апелянт вважає безпідставним і посилання суду першої інстанції на рішення Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010 року, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №29/07-345з від 22.06.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірне домоволодіння по АДРЕСА_2 . Вказує, що судом не наведено висновків, які дають підстави вважати, що таке звернення стягнення на предмет іпотеки перешкоджає реалізації права іпотекодержателя на використання іншого, передбаченого законом способу захисту своїх прав.

Апелянт також зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд зіслався на те, що спірне домоволодіння використовується позивачем для постійного проживання, а тому в силу Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути примусово стягнуте, в тому числі шляхом реєстрації права власності за банком. При цьому, судом не зазначено яким нормами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень мав керуватися державний реєстратор у випадку відмови в державній реєстрації, оскільки частина 1 статті 24 вказаного закону не містить такої підстави як мораторій. Крім того, судом не врахована позиція Верховного Суду про те, що положення Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України Про іпотеку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). Більше того, згідно кредитного та іпотечного договорів, на час їх укладення позивач проживав по АДРЕСА_3 , жодних повідомлень про зміну місця проживання від позичальника до банку не надходило, а довідка (виписка з домової книги) свідчить про реєстрацію, однак не є належним доказом постійного проживання позивача за адресою знаходження спірного майна.

Апелянт стверджує і про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у позовній заяві просив суд визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.02.2019 року, індексний номер 45660691, проте суд ухвалив визнати незаконним та скасувати номер запису про право власності: 30418479 від 19.02.2019 року. При цьому, статтею 37 Закону України Про іпотеку передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Таким чином, за наявності такого способу захисту як скасування рішення державного реєстратора, суд вирішив спір у спосіб, відмінний від того, що просив позивач.

Крім того, апелянт зазначає, що суд неправомірно стягнув з відповідачів судовий збір в солідарному порядку, оскільки солідарний обов`язок по сплаті судового збору не передбачений ні договором, ні законом.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзивів на апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду не надходило.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі. Просив задовольнити апеляційну скаргу.

Інші учасники справи не з`явились в судове засідання. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.06.2007 між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 укладено договір кредиту №29/07-345з, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 38 000 швейцарських франків зі сплатою 10% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 21.06.2022 року (а.с. 6-10).

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 22.06.2007 року між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_2 передав у іпотеку банку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 11-16), яке належить йому на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу будинковолодіння, зареєстроване в Івано-Франківському обласному бюро техінвентаризації 06.06.2007 року та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 18096673, номер запису 3979 в книзі: 13б.

Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку вказаного в пункті 1.1. нерухомого майна, на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, в силу чого іпотекодержатель відповідно до пункту 4.1. договору має право в разі невиконання або неналежного іпотекодавцем основного зобов`язання задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.02.2019 року, індексний номер 45660691, прийнятого державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалином А.Б., за АТ Укрсоцбанк зареєстровано право власності на вищевказане домоволодіння.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №166198766, підставою виникнення права власності зазначено: повідомлення АТ Укрсоцбанк про звернення стягнення на предмет іпотеки від 01.12.2018 року; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, виданий 05.12.2018 року АТ Укрпошта ; іпотечний договір від 22.06.2007 року, укладений між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 (а.с. 18-21).

Не погоджуючись із таким рішенням державного реєстратора, позивач звернувся в суд з цим позовом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з іпотечного договору, укладеного 22.06.2007 року між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 (а.с. 11-16) , пунктом 4.6 цього договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із способів , визначених пунктами 4.6.1. - 4.6.5. В пункті 4.6.1. встановлено спосіб: на підставі рішення суду, в пункті 4.6.3. - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010 року (а.с. 22-23) задоволено позов АКБ Укрсоцбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно. В рахунок погашення заборгованості за договором кредиту №29/07-345з, укладеним між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 22.06.2007 року в розмірі 321 915,73 грн., звернуто стягнення на предмет застави: домоволодіння, загальною площею 53,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2007 року ОСОБА_2 . Розірвано договір кредиту №29/07-345, укладений між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 22.06.2007 року. Згідно відмітки суду (а.с. 23 зв.) судове рішення набрало законної сили 20.03.2010 року.

Таким чином АТ Укрсоцбанк , як іпотекодержатель за іпотечним договором від 22.06.2007 року використав своє право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на підставі рішення суду.

З урахуванням положень частини 1 статті 18 ЦПК України, якою встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, рішення Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010 року підлягає виконанню.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Приписами статті 36 Закону №898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, АТ Укрсоцбанк , при наявності рішення Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010 року про звернення стягнення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту №29/07-345 від 22.06.2007 року на предмет іпотеки за іпотечним договором від цього ж дня,не вправі був звертатись до державного реєстратора про вчинення реєстраційних дій про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку , тобто в позасудовому порядку.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідач неправомірно провів реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 за АТ Укрсоцбанк та скасував номер запису про право власності: 30418479 від 19.02.2019 року.

Доводи апелянта, що при цьому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог не узгоджуються з нормами цивільного процесуального законодавства щодо способів захисту, які застосовуються судом, та висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 про те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем (в даній справі власником), може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди (чи власності) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Тому суд не був позбавлений права, у разі встановлення наявності підстав для задоволення позовних вимог, обрати ефективний спосіб захисту порушеного права позивачів.

Не приймаються до уваги апеляційним судом доводи апелянта про неправильність висновку суду першої інстанції, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження іпотечного спірного майна, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій до зняття заборони його відчуження, оскільки такі доводи на правильність судового рішення в даній справі не впливають. Однак, з мотивувальної частини рішення такий висновок суду слід виключити, оскільки він є неправильним, виходячи з наступного.

Згідно пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Крім того, право власності за іпотекодержателем було зареєстровано 19.02.2019 року, в той час 04.02.2019 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування , згідно пункту 10 якого частину 4 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень доповнено пунктом 7, відповідно до якого відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини 1 цієї статті, не застосовується у разідержавної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України Про іпотеку . Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Не впливають на правильність судового рішення і доводи апелянта про безпідставне посилання суду, як на підставу задоволення позовної вимоги, на Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Проте, такий висновок суду слід виключити з мотивувальної частини судового рішення, як помилковий, оскільки вимоги цього Закону розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а не на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Відповідно до Закону протягом його дії: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

В даному випадку АТ Укрсоцбанк звернуло стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору від 22.06.2007 року, а тому доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими.

Зазначене підтверджується правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 12 липня 2018 рокуу справі №372 /977/16.

Твердження апелянта, що Узинська сільська рада не є належним відповідачем у даній справі, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності, яке оскаржується позивачем, було прийняте держаним реєстратором Цалином А.Б., який є самостійним суб`єктом державної реєстрації, не беруться судом до уваги, оскільки останній був працівником сільської ради і за інформацією Узинської сільської ради в повідомленні від 27.03.2020 року №60 державний реєстратор Цалин А.Б. не перебуває в трудових відносинах з Узинською сільською радою з січня 2020 року.

Враховуючи висновок , викладений у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц, що повернення повістки про виклик до суду із вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду, та аналогію права, правила щодо якої закріплені в положеннях статті 8 ЦК України, колегією суддів не приймаються до уваги і доводи апелянта, що суд безпідставно дійшов висновку, що матеріали справи не місять доказів вручення позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 01.12.2018 року, обов`язковість подання якого державному реєстратору встановлена пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.

При вирішенні питання судових витрат судом не враховано положення статті 141 ЦПК України щодо пропорційного їх розподілу, а тому неправильно стягнуто ці витрати з відповідачів в солідарному порядку.

Згідно квитанції №1586-5967-9448-8255 від 06.05.2019 року позивачем при подачі позовної заяви оплачено 768,40 грн. судового збору та згідно квитанції №1586-5978-6336-7906 від 06.05.2019 року при подачі заяви про забезпечення позову сплачено 384,20 грн. судового збору, а всього 1152,60 грн. судового збору.

Таким чином, вказану суму судового збору слід розподілити між відповідачами, стягнувши з них на користь позивача по 576,30 грн. з кожного.

Тому в цій частині рішення суду слід змінити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 20 грудня 2019 року в частині посилання на підставу задоволення позову ОСОБА_2 на Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , наявність зареєстрованих обтяжень на дане домоволодіння та стягнення судового збору у солідарному порядку змінити .

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на підставу задоволення позову ОСОБА_2 , що спірне домоволодіння по АДРЕСА_2 підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та наявність зареєстрованих обтяжень на дане домоволодіння.

Стягнути з Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, місцезнаходження якої: с. Узин, вул. Молодіжна, 10А, Тисменицького району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04356411, та Акціонерного товариства Альфа-Банк , місцезнаходження якого: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, на користь ОСОБА_2 , зареєстрованого на проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з кожного по 576,30 грн. сплаченого судового збору.

В решті рішення Калуського міськрайонного суду від 20 грудня 2019 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський

Повний текст постанови складено 19 червня 2020 року