Рішення

від 22.06.2020 по справі 918/462/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/462/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі Мельник В.Я. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Енерготеп" (35700, Рівненська область, Здолбунівський район, вул. Шкільна, 30А, код ЄДРПОУ 39349672)

про стягнення в сумі 168 696,95 грн..

Без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Бородій Андрій Анатолійович (далі по тексту Позивач, ФОП Бородій А.А.) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Енерготеп" (далі по тексту Відповідач, ТОВ "ІК Енерготеп") в якій просить стягнути з останнього 168 696,95 грн. (сто шістдесят вісім тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 95 коп.), з яких: 140030,28 грн. - пеня, 14 905,80 грн. - інфляційні втрати та 13 760,87 грн. - 3% річних.

Даний позов обгрунтовує наступним. Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19 встановлено, що відповідач своїх зобов`язань щодо перерахування на рахунок позивача відповідних платежів у відповідності до умов мирової угоди, яка затверджена ухвалою господарського суду Рівненської області від 18.04.2016 року у справі № 918/170/16, в повному обсязі не виконав, доказів сплати суми заборгованості суду не надав. Станом на даний час, відповідач - ТзОВ ІК Енерготеп стягнутої рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19 суми заборгованості не сплатив. Пунктом 5 Мирової угод, яка затверджена ухвалою господарського суду Рівненської області від 18.04.2016 року у справі № 918/170/16, встановлено, що за несвоєчасну або неповну оплату сум, що зазначені в пункті 2 даної Мирової угоди, відповідач зобов`язується оплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення платежу від неоплаченої суми в національній валюті, що визначається шляхом множення заборгованості грошового еквівалента в доларах США на офіційний курс гривні відносно долара США, встановлений Національним Банком України на день межової дати оплати чергового платежу, визначеного п. 2 даної Мирової угоди та за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач вважає, що з відповідача має бути стягнута пеня за весь період прострочення (за винятком пені стягнутої рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19), інфляційні втрати та три відсотки річних, нарахованих на суму невиконаного грошового зобов`язання за весь період прострочення.

Ухвалою суду від 26 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до слухання в засіданні на "16" червня 2020 р. на 10:30 год..

До розгляду справи по суті представник відповідача подав клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.06.2020 року Заяву представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Крім того від представника відповідача 16.06.2020 року надійшло клопотання в якому він просить визнати причини неявки представника відповідача у судове засідання поважними та відкласти розгляд справи на іншу дату. При цьому як на поважність причини неявки представник посилається на зайнятість його в цей день у іншому суді та оголошенням в Україні карантину у зв`язку з коронавірусом та неможливістю керівнику з`явитися у судове засідання.

Клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як уже зазначалося вище провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Заяви про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін ні відповідач, ні його представник суду не подавали. На неможливість подання доказів не наголошували.

Відтак суд не вбачає необхідності у відкладенні розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У судове засідання 16.06.2020р. представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення Позивачу - №33013 1073704 7, Відповідачу - 33013 1073703 9.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. За нормами частини 3 цієї ж статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними в ній матеріалами.

18 червня 2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов в якому останній проти вимог позивача заперечує, посилаючись при цьому на наступне. Мирова угода не вважається договором у цивільно-правовому розумінні (пост. ВС від 12.06.2018 у справі №908/1604/17). Водночас така мирова угода не містить ознак виконавчого документа. До мирової угоди не можуть включатися умови щодо застосування пені за невиконання її умов, оскільки по своїй суті такі умови вирішують питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, безпосередньо не стосуються предмету позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета (п.3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції). Мирова угода, затверджена ухвалою від 18.04.2016 у справі №918/170/16 не може встановлювати відповідальність за невиконання/прострочення виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/84/19, яке було ухвалене 09.04.2019, оскільки на момент укладення такої угоди вказаного рішення суду не існувало.

Відповідач зазначає, що позивачем нараховано пеню поза межами строку, встановленого частиною 6 статті 232 ГК, що є неприпустимим.

Також відповідач у відзиві посилається на те, що позивачем вимогу про стягнення пені заявлено з порушенням строку позовної давності.

Також відповідач заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних посилаючись на те, що розрахунок позивача є арифметично неправильним.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду Рівненської області перебувала справа № 918/170/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Енерготеп" про стягнення в сумі 714 209 грн. 95 коп., з яких 705 309 грн. 60 коп. - основного боргу, 8 366 грн. 05 коп. - пені, 534 грн. 30 коп. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.04.2016р. у справі № 918/170/16 затверджено мирову угоду від 18.04.2016 року, укладену між Фізичною особою - підприємцем Бородієм А.А. та ТОВ "ІК Енерготеп" та припинено провадження у справі № 918/170/16.

Зі змісту мирової угоди від 18.04.2016 року вбачається, що останню укладено стосовно погашення заборгованості, розмірів, порядку і строків виконання зобов`язань боржника (відповідача) перед позивачем стосовно сум, які були предметом позову у справі № 918/170/16.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ІК Енерготеп на користь фізичної особи - підприємця Бородія Андрія Анатолійовича 377 362,70 грн. основного боргу, 105 039,33 грн. пені та 7 237,00 грн. судового збору. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 03.05.2019 року. На виконання рішення від 09.04.2019 року у справі №918/84/19, господарським судом Рівненської області 06.05.2019 року видано наказ про примусове виконання рішення.

Позивач зазначає, що на підставі мирової угоди від 18.04.2016 року, затвердженої ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.04.2016р. у справі № 918/170/16, та рішення Господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19, у зв`язку з не сплатою основного боргу, стягнутого вказаним рішенням, у товариства з обмеженою відповідальністю ІК Енерготеп виникли зобов`язання по сплаті пені, 3% річних та інфляційних. При цьому як на підставу нарахування пені позивач посилається на п.5 вказаної мирової угоди, а 3% річних та інфляційних статтю 625 Цивільного кодексу України.

Однак вимоги позивача є безпідставними, так як не грунтуються ні на договорі, ні на законі, що підтверджується наступним.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України, ЦКУ) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до абз. 9 п. 3.9.6. Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України від 18.08.97 за № 02-5/289 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмету позову. У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди інша сторона не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Право сторін на укладання мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до частин 1 - 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали Господарського суду Рівненської області від 18.04.2016р. у справі № 918/170/16, якою затверджено мирову угоду від 18.04.2016 року, укладену між Фізичною особою - підприємцем Бородієм А.А. та ТОВ "ІК Енерготеп", умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

При цьому, частиною 4 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

За приписами статті 192 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 15.12.2017 року) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до статті 193 цього ж Кодексу виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

З аналізу приписів Господарського процесуального кодексу вбачається, що мирова угода це письмова домовленість між сторонами спору, яка укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання рішення.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта. Умови мирової угоди можуть стосуватись лише предмету спору.

Мирова угода може бути укладена лише у справах позовного провадження. Виняток становлять справи про банкрутство, в яких інститут мирової угоди спеціально передбачений як судова процедура.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Таким чином само по собі існування мирової угоди як окремого правочину неможливо. Господарським процесом передбачена обов`язковість затвердження такої угоди судом, про що вказано у відповідній ухвалі суду. Така ухвала господарського суду одночасно є виконавчим документом.

Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, визнавати недійсною, змінювати та розривати у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Вказане, зокрема підтверджується позицією Вищого господарського суду України, викладеною в листі № 01-08/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України).

Приписами ГПК України (пункт 9 частини першої статті 106 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено право сторони на оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди та не передбачено право на звернення до суду в іншому провадженні з позовом про скасування відповідної ухвали, визнання її недійсною, зміну та/або її розірвання.

Крім того, з огляду на зазначені приписи, слідує, що мирова угода, що укладається сторонами спору, має стосуватися саме предмету спору і не може породжувати нових зобов`язань у сторін спору на майбутнє.

Мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є новацією, не змінює правовідносин, які виникли між сторонами спору до їх звернення до суду, не породжує нових прав і обов`язків між сторонами, а лише укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода, як частина ухвали суду, якою вона затверджена, є виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Відтак, з огляду на вищезазначене, суд констатує, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України.

Відтак необгрунтованим та безпідставним є нарахування позивачем пені у розмірі та строки, які зазначені в мировій угоді від 18.04.2016 року, укладеній між Фізичною особою - підприємцем Бородієм А.А. та ТОВ "ІК Енерготеп" та затвердженій Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.04.2016р. у справі № 918/170/16.

Посилання позивача, в даному випадку, на постанови Великої Палати Верховного суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц є безпідставним, так як у вказаних постановах мова йде про виникнення зобов`язань із безпідставного збереження грошей (нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами) та завдання матеріальної шкоди, яку, зокрема, стягнуто вироком суду.

В той же час суд зазначає, що статтею 11 Цивільного кодексу України передбачена така підстава виникнення цивільних прав та обов`язків як завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Крім того статтею 1214 ЦКУ передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу), а відтак, на підставі ч. 3 статті 11 ЦКУ, вказаний акт цивільного законодавства є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Тобто вказані постанови ВП ВС жодним чином не підтверджують, що мирова угода між сторонами позовного провадження, яка затверджена судом, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Безпідставними та необгрунтованими в даному випадку є і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

По всьому тексту позовної заяви позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на невиконання відповідачем умов мирової угоди від 18.04.2016 року, укладеної між Фізичною особою - підприємцем Бородієм А.А. та ТОВ "ІК Енерготеп" і затвердженої Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.04.2016р. у справі № 918/170/16, та рішення господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі №918/84/19. У позовній заяві позивач зазначає, що саме за невиконання рішення суду та умов мирової угоди він нараховує відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні і на суми, які стягнені вказаним рішенням на його користь з відповідача. Позивач у позовній заяві не посилається на невиконання відповідачем будь-яких інших зобов`язань, які виникали між ними з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.

Таким чином, на підставі статті 14 ГПК України, суд розглядає справу за таким зверненням позивача, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих ним, і, відповідно, суд не вправі виходити за межі цих вимог та надавати оцінку будь-яким іншим правовідносинам сторін, на які не посилається позивач, навіть і в тому разі, якщо факт існування таких правовідносин підтверджено рішенням суду.

Стаття 625 ЦК України регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами судового рішення зі спору. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Суд зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак при наявності рішення суду, яким вирішено господарський спір між сторонами, що виник з договору купівлі-продажу, саме такий договір є і залишається підставою виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами і саме за наявності порушення цивільних прав, що випливають з цього договору, сторона вправі звертатися за захистом до суду.

Однак, як уже зазначалося вище позивач не обгрунтовує позовних вимог порушенням його цивільних прав, які виникли з договору купівлі-продажу, укладеному між ним та відповідачем, а лише посилається на невиконання відповідачем рішення суду яким вирішено господарський спір між сторонами.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві не можуть слугувати підставою для відмови у позові, а відтак не беруться судом до уваги.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Фізичній особі-підприємцю Бородію Андрію Анатолійовичу у задоволенні позову.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача - Фізичну особу-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22 червня 2020 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя В.В. Марач