Постанова

від 17.09.2020 по справі 918/462/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Справа № 918/462/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року в справі №918/462/20 (суддя Марач В.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Енерготеп"

про стягнення в сумі 168 696,95 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Бородій Андрій Анатолійович (надалі - Позивач) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІК Енерготеп (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 140030 грн 28 коп. пені, 14905 грн 80 коп. інфляційних втрат та 13760 грн 87 коп. 3% річних.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19 встановлено, що Відповідач своїх зобов`язань щодо перерахування на рахунок Позивача відповідних платежів у відповідності до умов мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16, в повному обсязі не виконав, доказів сплати суми заборгованості суду не надав. Позивач вказав, що пунктом 5 Мирової угод, яка затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі № 918/170/16, встановлено, що за несвоєчасну або неповну оплату сум, що зазначені в пункті 2 даної Мирової угоди, Відповідач зобов`язався оплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення платежу від неоплаченої суми в національній валюті, що визначається шляхом множення заборгованості грошового еквівалента в доларах США на офіційний курс гривні відносно долара США, встановлений Національним Банком України на день межової дати оплати чергового платежу, визначеного пунктом 2 даної Мирової угоди та за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач вважає, що з Відповідача має бути стягнута пеня за весь період прострочення (за винятком пені стягнутої рішенням Господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19), інфляційні втрати та три відсотки річних, нарахованих на суму невиконаного грошового зобов`язання за весь період прострочення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року по справі № 918/462/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що мирова угода, що укладається сторонами спору, має стосуватися саме предмету спору і не може породжувати нових зобов`язань у сторін спору на майбутнє. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є новацією, не змінює правовідносин, які виникли між сторонами спору до їх звернення до суду, не породжує нових прав і обов`язків між сторонами, а лише укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода, як частина ухвали суду, якою вона затверджена, є виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Відтак, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, а тому необгрунтованим та безпідставним є нарахування Позивачем пені у розмірі та строки, які зазначені в мировій угоді, та стягнення річних і інфляційних втрат.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 94-97), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що наявність грошового зобов`язання строки його виконання Відповідачем підтверджується умовами мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16 та підтверджується рішенням Господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року у справі №918/84/19. Тобто, на переконання Позивача саме умовами мирової угоди сторони визначили період нарахування пені саме за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, та передбачили відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

На підставі розпорядження керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 серпня 2020 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Петухова М.Г., у період з 10 серпня 2020 року по 09 вересня 2020 року включно, та судді-члена колегії Олексюк Г.Є. у період з 10 серпня 2020 року по 11 вересня 2020 року включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №918/462/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2020 року (а.с. 123), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційні скарги з доказами його надсилання Відповідачу та Позивачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від Відповідача відзив у котрому він просив залишити апеляційну скаргу Позивача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що Мирова угода не вважається договором у цивільно-правовому розумінні. Водночас така мирова угода не містить ознак виконавчого документа. Відповідач зазначив, що до мирової угоди не можуть включатися умови щодо застосування пені за невиконання її умов, оскільки по своїй суті такі умови вирішують питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, безпосередньо не стосуються предмету позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. Мирова угода, затверджена ухвалою від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16 не може встановлювати відповідальність за невиконання/прострочення виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/84/19, яке було ухвалене 9 квітня 2019 року, оскільки на момент укладення такої угоди вказаного рішення суду не існувало.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 918/462/20 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2102 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 210200 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 17 серпня 2020 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 918/462/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 16 жовтня 2020 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що у провадженні Господарського суду Рівненської області перебувала справа № 918/170/16 за позовом Позивача до Відповідача про стягнення в сумі 714 209 грн. 95 коп., з яких 705 309 грн. 60 коп. - основного боргу, 8 366 грн. 05 коп. - пені, 534 грн. 30 коп. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16 затверджено мирову угоду від 18 квітня 2016 року, укладену між Позивачем та Відповідачем та припинено провадження у справі № 918/170/16 (а.с. 10-11).

Зі змісту мирової угоди від 18 квітня 2016 року вбачається, що останню укладено стосовно погашення заборгованості, розмірів, порядку і строків виконання зобов`язань Відповідача перед Позивачем стосовно сум, які були предметом позову у справі № 918/170/16.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19 за позовом Позивача до Відповідача про спонукання до виконання умов мирової угоди шляхом стягнення заборгованості в розмірі 482402 грн 10 коп., стягнуто з Відповідача на користь Позивача 377 362 грн 70 коп. основного боргу, 105 039 грн 33 коп. пені. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 3 травня 2019 року (а.с. 12-15).

На виконання рішення від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19, Господарським судом Рівненської області 6 травня 2019 року видано наказ про примусове виконання рішення (а.с. 16).

Позивач вважає, що на підставі мирової угоди від 18 квітня 2016 року, затвердженої ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі № 918/170/16, та рішення Господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19, у зв`язку з не сплатою основного боргу (стягнутого вказаним рішенням) у Відповідача виникли зобов`язання по сплаті пені, 3% річних та інфляційних. При цьому, Позивач як на підставу нарахування пені посилається на пункт 5 вказаної Мирової угоди, а 3% річних та інфляційних на статтю 625 Цивільного кодексу України. Дане й стало підставою для звернення Позивача до суду з відповідним позовом.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмету позову. У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди інша сторона не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Право сторін на укладання мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до частин 1-4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі № 918/170/16, укладену між Позивачем та Відповідачем), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

При цьому, частиною 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

За приписами статті 192 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 15 грудня 2017 року) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до статті 193 Господарського процесуального кодексу України, виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

З аналізу приписів Господарського процесуального кодексу вбачається, що мирова угода це письмова домовленість між сторонами спору, яка укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання рішення.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта. Умови мирової угоди можуть стосуватись лише предмету спору.

Мирова угода може бути укладена лише у справах позовного провадження. Виняток становлять справи про банкрутство, в яких інститут мирової угоди спеціально передбачений як судова процедура.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Таким чином само по собі існування мирової угоди як окремого правочину неможливо. Господарським процесом передбачена обов`язковість затвердження такої угоди судом, про що вказано у відповідній ухвалі суду. Така ухвала господарського суду одночасно є виконавчим документом.

Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, визнавати недійсною, змінювати та розривати у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Пунктом 9 частини першої статті 106 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено право сторони на оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди та не передбачено право на звернення до суду в іншому провадженні з позовом про скасування відповідної ухвали, визнання її недійсною, зміну та/або її розірвання.

Крім того, з огляду на зазначені приписи, слідує, що мирова угода, що укладається сторонами спору, має стосуватися саме предмету спору і не може породжувати нових зобов`язань у сторін спору на майбутнє.

Мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є новацією, не змінює правовідносин, які виникли між сторонами спору до їх звернення до суду, не породжує нових прав і обов`язків між сторонами, а лише укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода, як частина ухвали суду, якою вона затверджена, є виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Відтак, з огляду на вищезазначене, колегія судів констатує, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України.

Дана правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року по справі №920/115/18, та постанові від 21 травня 2019 року по справі №916/2889/13.

Відтак твердження Позивача наведені в апеляційній скарзі відносно того, що наявність грошового зобов`язання підтверджується умовами мирової угоди, а нарахування Позивачем пені у розмірі та строки, які зазначені в мировій угоді від 18 квітня 2016 року, укладеній між Позивачем та Відповідачем (затвердженій Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16) здійснене відповідно до умов пункту 5 Мирової угоди, є необгрунтованими та безпідставними та такими, що суперечить вищевстановленому в даній судовій постанові.

Окрім того, що ж стосується вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних, котрі нараховані за невиконання грошового зобов`язання, як зазначає Позивач в апеляційній скарзі, встановленого умовами мирової угоди від 18 квітня 2016 року, то колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При цьому, колегія суддів зауважує, що зі змісту як позовної заяви, так як зі змісту апеляційної скарги вбачається, що Позивач як на підставу своїх вимог, покликався саме на невиконання Відповідачем умов мирової угоди від 18 квітня 2016 року, укладеної між Позивачем та Відповідача, і затвердженої ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року в справі №918/170/16, та рішення Господарського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року в справі №918/84/19. Поряд з тим суд акцентує увагу, що Позивач зазначав про те, що саме за невиконання рішення суду та умов мирової угоди він має право та нараховує Відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні на суми, які стягнені вказаним рішенням на його користь з Відповідача.

Дане в свою чергу спростовує вищевказані (нові) доводи апелянта.

Між тим, Позивач у позовній заяві не посилається на невиконання Відповідачем будь-яких інших зобов`язань, які виникали між ними з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Таким чином, на підставі статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за таким зверненням позивача, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих ним, і, відповідно, суд не вправі виходити за межі цих вимог та надавати оцінку будь-яким іншим правовідносинам сторін, на які не посилається позивач, навіть і в тому разі, якщо факт існування таких правовідносин підтверджено рішенням суду.

В той же час, колегія суддів зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України, регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України яка визначає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, в той же час не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України, у разі наявності між сторонами судового рішення зі спору. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Водночас, колегія суддів констатує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак при наявності рішення суду, яким вирішено господарський спір між сторонами, що виник з договору купівлі-продажу, саме такий договір є і залишається підставою виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами і саме за наявності порушення цивільних прав, що випливають з цього договору, сторона вправі звертатися за захистом до суду.

В той же час, зі змісту позовних вимог та апеляційної скарги вбачається, що Позивач не обгрунтовує позовних вимог порушенням його цивільних прав, які виникли з договору купівлі-продажу, укладеному між Позивачем та Відповідачем, а лише покликається на невиконання Відповідачем умов мирової угоди та рішення суду, яким вирішено господарський спір між сторонами.

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому відмовляє в позові.

Дане рішення в цій частині було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бородія Андрія Анатолійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року в справі №918/462/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року в справі №918/462/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5.Справу №918/462/20 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.