Постанова

від 23.06.2020 по справі 922/1303/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа № 922/1303/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків (вх. №1397 Х/2-5)

на ухвалу господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у справі № 922/1303/20 (суддя Чистякова І.О., ухвалу складено 29.04.2020)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврококс", м. Київ

2. Фізичної особи - підприємця Мірошніченко Віктора Миколайовича, м. Харків

про стягнення 176635,21 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про солідарне стягнення з 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврококс" та 2-го відповідача - Фізичної особи - підприємця Мірошніченко Віктора Миколайовича заборгованості за договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 в розмірі 176635,21 грн, з яких: 173693,60 грн. - сума належних позивачу платежів у вигляді плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів у вагонах(основна заборгованість) та нарахована за несвоєчасну сплату основної заборгованості пеня в сумі 2941,61 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у справі № 922/1303/20 матеріали справи №922/1303/20 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва (01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В) за підсудністю.

Постановляючи ухвалу від 29.04.2020 у справі № 922/1303/20, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що згідно з положеннями частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання, в той час як у спірних правовідносинах, стороною основного зобов`язання за яким виникла заборгованість, яка є предметом даного спору за договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 є 1-й відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврококс", місцезнаходженням якого згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є: 01021, м. Київ, вул. Липська, 10, а тому даний позов повинен розглядатися господарським судом м. Києва за місцезнаходженням вказаного відповідача.

Позивач із зазначеною ухвалою не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить цю ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також просить стягнути солідарно з ТОВ "Еврококс" та ФОП Мірошниченко В.М. на користь АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано норм матеріального права, які визначають правові засади визначення правочину договором поруки, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку, що укладена між 1-м та 2-м відповідачами Угода від 23.10.2019 про тимчасове користування під`їзною колією, є договором поруки, що укладений з метою забезпечення основного зобов`язання за договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018, не приймаючи до уваги, що предметом зазначеної Угоди є надання власником колії (2-м відповідачем) дозволу ТОВ Єврококс (1-му відповідачу) на тимчасове користування (навантаження,вивантаження, інші вантажні і маневрові операції) власною під`їзною колією, тобто виключно проведення технічних виробничих операцій, пов`язаних з можливістю приймання та/або відправлення вантажів залізничним транспортом та ця Угода не містить обов`язкових ознак договору поруки, таких як склад сторін-кредитор та поручитель, істотних умов-визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст, розмір,зокрема реквізити основного договору,його предмет,строк виконання тощо.

Зважаючи на це, скаржник наголошує на помилковості висновку господарського суду першої інстанції щодо того, що у спірних правовідносинах виключно договір про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018,укладений між позивачем та 1-м відповідачем є основним договором, а укладена між 1-м та 2-м відповідачами Угода від 23.10.2019 про тимчасове користування під`їзною колією є договором поруки, укладеним з метою забезпечення зобов`зання 1-го відповідача за цим Договором, у зв`язку з чим за положеннями частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, даний спір повинен розглядаться за місцезнаходженням 2-го відповідача, який є стороною основного зобов`язання, господарським судом м. Києва.

При цьому позивач (скаржник) наголошує, що підставами звернення з позовом у даній справі до 1-го та 2-го відповідачів є:

- умови п. 2.2. Угоди від 23.10.2019 про тимчасове користування під`їзною колією, який передбачає обов`язок 1-го відповідача(користувача колії ) компенсувати Залізниці(позивачу) завдані збитки, щодо перевезень, у яких він приймає участь.

- відмовою користувача (1-го відповідача) від сплати грошових коштів за надані Залізницею послуги;

- фактична відмова 1-го відповідача від сплати належних позивачеві платежів та зборів за Договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 та наявність у зв`язку з цим збитків у позивача, що виявилося у відсутності проведення оплати за вже отримані послуги;

- домовленість 1-го та 2-го відповідачів про компенсацію таких збитків в повному обсязі

Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2020 для розгляду судової справи №922/1303/20 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., судя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" на ухвалу господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у справі № 922/1303/20 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про солідарне стягнення з 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврококс" та 2-го відповідача - Фізичної особи - підприємця Мірошніченко Віктора Миколайовича заборгованості за договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 в розмірі 176635,21 грн, з яких: 173693,60 грн. - сума належних позивачу платежів, а також 2941,61 грн. нарахованої на основну заборгованість пені.

З позовної заяви вбачається,що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та 1-м відповідачем було укладено договір про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 (далі - Основний договір), предметом якого є здійснення перевезень вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з п.2.1.6, п. 2.1.7 цього Основного договору 1-й відповідач зобов`язаний оплачувати позивачу послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника та відшкодовувати позивачу витрати, пов`язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, через, зокрема, недостатність грошових коштів та закриття коду платника, а також нести відповідальність за затримки вантажів на підходах до станції призначення та здійснювати оплату платежів, пов`язаних з цими затримками.

З метою можливості отримання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом України (навантаження, вивантаження, інші вантажні і маневрові операції) 1-им відповідачем укладена угода про тимчасове користування під`їзною колією з ФОП Мірошниченком В.М. (2-й відповідач) від 23.10.2019, предметом якої є надання Власником колії (2-й відповідач) дозволу на тимчасове користування (навантаження, вивантаження, інші вантажні і маневрові операції) своєю під`їзною колією, яка примикає до станції Основа регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залазниця".

У пункті 2.3. Угоди про тимчасове користування під`їзною колією закріплений обов`язок 2-го відповідача у разі відмови 1-го відповідача від сплати грошових коштів за надані залізницею послуги та компенсування заподіяних збитків компенсувати ці збитки в повному розмірі згідно зі Статутом залізниць України, вимогам тарифних керівництв та іншої нормативної документації, яка діє на момент надання послуг або спричинення збитків.

З метою можливості користування ФОП Мірошниченком В.М. (2-й відповідач) своєю під`їзною колією для отримання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом між позивачем та 2-им відповідачем 01.11.2017 був укладений договір №3153 про експлуатацію залізничної під`їзної колії, пунктом 21 якого визначений термін дії договору - з 03.11.2017 по 02.11.2022 включно.

Позивач зазначає, що 1-й відповідач припинив виконувати свої грошові зобов`язання за договором про надання послуг від 08.02.2018 №07902/ПЗ-2018 (Основний договір), у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з 1- го відповідача та 2- го відповідача солідарно нарахованих платежів за наведеним Договором у розмірі 173693,60 грн, а також нарахованої на зазначену заборгованість пені в розмірі 2941,61 грн.

Таким чином, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції предметом спору позивачем в позовній заяві визначено саме заборгованість 1-го відповідача за укладеним ним з позивачем договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018(Основному договору), яка складається з 173693,60 грн.- сум плати залізниці за користування вагонами та збору за зберігання вантажів (основна заборгованість) та 2941,61 грн. пені за прострочення сплати основної заборгованості.

Солідарний обов`язок 2-го відповідача зі сплати позивачеві заборгованості 1-го відповідача за Основним договором, стороною якого 2-й відповідач не є, обгрунтовано в позовній заяві умовами укладеної між 2-м відповідачем та 1-м відповідачем Угоди від 23.10.2019 про тимчасове користування під`їзною колією,яка крім положень про надання 2-м відповідачем -ФОП Мирошниченком В.М як власником колій 1-му позивачу- ТОВ Єврококс (користувачу) дозволу на тимчасове користуваня (навантаження, вивантаження та інші вантажні і маневрові операції) власною колією містить також п. 2.3., яким встановлено обов`язок 2-го відповідача у разі відмови 1-го відповідача від сплати позивачеві грошових коштів за надані залізницею(позивачем) послуги та компенсації заподіяних збитків, компенсувати ці збитки в повному обсязі згідно зі Статутом залізниць України, вимог тарифних керівництв та іншої нормативної документації, яка діє на момент надання послуг або спричинення збитків.На зазначений обов`язок позивач прямо посилається в абз. 6 стор 3 та абз 1 стор. 4 позовної заяви.

При цьому колегія суддів наголошує, що за змістом позовної заяви підстави позовних вимог до 2-го відповідача стосуються виключно встановленого п. 2.3. Угоди його обов`язку сплатити заборгованість 1-го відповідача саме за Договором, стороною якого 2-й відповідач не є, та не грунтуються на жодному обов`язку 2-го відповідача з оплати отриманих ним від позивача(Залізниці) робіт/ послуг тощо або відшкодування заподіяних ним залізниці збитків.

Підставою позовних вимог до 1-го відповідача у позовній заяві визначено виключно його заборгованість за Договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018(Основним договором).Будь-які інші договори не зазначено в якості підстав позовних вимог до 1-го відповідача.

При цьому, встановлений п. 2.3. Угоди обов`язок 2-го відповідача сплатити заборгованість 1-го відповідача за Договором, в якому 2-й відповідач не є стороною (основному зобов`язанні), в розумінні чинного законодавства є забезпеченням основного зобов`язання.

Так, відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно з ч. 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 2 цієї статтні передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання .

Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що встановлений п. 2.3. Угоди обов`язок 2-го відповідача сплатити заборгованість 1-го відповідача за Договором підпадає під визначення такого способу забезпечення зобов`язання як порука,проте, це не вплинуло на правильність висновку щодо визначення підсудності даної справи, зважаючи на наведене.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, які полягають в тому, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Цивільний кодекс України не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори (розділи І та II кн. 5 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести:

- визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;

- обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно із ч. 2 ст. 553 ЦК порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі, а ч. 2 ст. 554 ЦК встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;

- відомості про сторони: кредитора і поручителя;

- відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із ч. 1 ст. 555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК).

Зі змісту пункту 2.3. Угоди вбачається основне зобов`язання, яке забезпечується-за Договором на надання послуг між залізницею (позивачем) та користувачем (1-м відповідачем),про який зазначено в п. 2.1. Угоди, а також розмір відповідальності 2-го відповідача- в повному обсязі, визначено боржника-1-го відповідача.Проте, на відміну від поруки, сторонами Угоди є боржник та поручитель, а не кредитор та поручитель.

Таким чином, встановлене в п. 2.3. Угоди забезпечення зобов`язання за Основним договором не підпадає під такий спосіб забезпечення зобов`язань як порука.

Також зазначене забезпечення зобов`язань не підпадає під інші, встановлені ч. 1 статті 546 Цивільного кодексу України види забезпечення зобов`язань, а саме неустойку, гарантію, заставу, притримання, завдаток.

Разом з цим, частиною 2 цієї статті передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання .

Абзацем 3 ч. 1 статті 2 Цивільного кодексу України встановлено таку засаду цивільного законодавства як свобода договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином законодавством не обмежено сторони у визначенні забезпечення виконання зобов`язання виключно способами, що встановлені законом та надано їм можливість передбачити в договорі, в тому числі змішаному, спосіб забезпечення зобов`язання, що не встановлений законом.

Таким чином сторони у відповідності до вимог чинного законодавства в Угоді, яка є змішаним договором, окрім положень щодо надання власником колії (2-м відповідачем) дозволу ТОВ Єврококс (1-му відповідачу) на тимчасове користування (навантаження,вивантаження, інші вантажні і маневрові операції) власною під`їзною колією в п. 2.3. встановили договірне забезпечення зобов`язання 1-го відповідача за Основним Договором, яке не підпадає під види забезпечення зобов`язання, передбачені ч. 1 статті 546 Цивільного кодексу України .

Отже, невідповідність встановленого в п. 2.3 Угоди забезпечення виконання зобов`язань такому способу забезпечення як порука, не спростовує висновок господарського суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах договір про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018 є основним, а відповідні умови п. 2.3. Угоди встановлюють забезпечення виконання зобов`язань 1-го відповідача за цим Договором.

При цьому, як зазначено вище, за змістом позовної заяви підстави позовних вимог до 2-го відповідача стосуються виключно встановленого п. 2.3. Угоди його обов`язку сплатити заборгованість 1-го відповідача саме за договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018(Основним Договором), стороною якого 2-й відповідач не є, та не грунтуються на жодному обов`язку 2-го відповідача з оплати отриманих ним від позивача(Залізниці) робіт, послуг, тощо, або відшкодування заподіяних ним залізниці збитків.

Підставою позовних вимог до 1-го відповідача у позовній заяві визначено виключно його заборгованість за Договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018(Основним договором).Будь-які інші договори не зазначено в якості підстав позовних вимог до 1-го відповідача.

Зазначеним спростовуються доводи скаржника щодо помилковості висновку господарського суду першої інстанції, що основним договором у спірних правовідносинах позивачем в позовній заяві визначено виключно укладений між 1-м відповідачем та позивачем договір про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018.

Положеннями частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.

Як зазначено вище, у спірних правовідносинах стороною основного зобов`язання за Договором про надання послуг №07902/ПЗ-2018 від 08.02.2018, який є підставою виникнення спірної заборгованості, є 1-й відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврококс".

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврококс" є: 01021, м. Київ, вул. Липська, 10.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); місцезнаходження юридичної особи.

Ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", визначено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Оскільки стороною за основним зобов`язанням виступає 1-й відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврококс", місцезнаходженням якого є: 01021, м. Київ, вул. Липська, 10, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов у даній справі відповідно до положень п. 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинен розглядатися господарським судом м. Києва за місцезнаходженням вказаного відповідача, а справа підлягає передачі до господарського суду м. Києва за місцезнаходженням 1-го відповідача.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству та не ґрунтуються на матеріалах справи(зокрема змісті позовної заяви) доводи скаржника, щодо неправильного застосування господарським судом першої інстанції положень частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності даної справи за місцезнаходженням першого відповідача як сторони за основним договором, вимоги щодо виконання якого поєднано з вимогами щодо іншого правочину,укладеного для забезпечення основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з врахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, статтею 269,271, пунктом 1 статті 275, 276, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у справі № 922/1303/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.06.2020

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль