Рішення

від 22.06.2020 по справі 922/675/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/675/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - не з"явився.

відповідача - не з"явився.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП , місто Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮРТРАНС-СЕРВІС , місто Харків

про стягнення 35 098,07 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження перебуває справа № 922/675/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮРТРАНС-СЕРВІС про стягнення суми основного боргу у розмірі 254 415,48 грн., нарахованої пені у розмірі 22 265,75 грн., 3% річних у розмірі 2 434,30 грн., інфляційні нарахування на суму боргу 452,33 грн. 23 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/675/20. Розгляд справи № 922/675/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23 квітня 2020 року, до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 9574 від 23 квітня 2020 року), згідно якої останній просить стягнути на користь позивача 254 415,48 грн. основного боргу, 29 813,26 грн. пені, 3% річних у розмірі 3 560,40 грн. та інфляційних втрати у розмірі 1 724,41 грн. Крім того, заявник звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку на збільшення розміру позовних вимог у випадку встановлення його пропущення.

27 квітня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, зокрема, прийнято до розгляду заяву позивача (вх. № 9574 від 23 квітня 2020 року) про збільшення розміру позовних вимог.

22 травня 2020 року відповідачем скеровано до матеріалів справи, через канцелярію господарського суду Харківської області, відзив (вх. № 11537) в якому викладено клопотання про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження, оскільки для з`ясування всіх обставин справи, за твердженням відповідача, є необхідність дослідженні доказів в судовому засіданні. Також зазначено про те, що у випадку незадоволення прохання відповідача щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження - проводити судові засідання із повідомленням (викликом) сторін.

01 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив відповідача (вх. № 11537 від 22 травня 2020 року). Залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження. Задоволено клопотання відповідача, викладене у відзиві, про проведення судових засідань у даній справі із повідомленням сторін. Розгляд справи № 922/675/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомлення учасників справи. Призначено перше судове засідання по справі на 22 червня 2020 о 12:20.

18 червня 2020 року позивачем надано до канцелярії суду заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 13832). Крім того, позивач звертається до суду із проханням повернути судовий збір в переплаченій сумі у розмірі 2 240,70 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 червня 2020 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 12832 від 09 червня 2020 року) в частині суми 254 415,48 грн. основного боргу. Заява (вх. № 12832 від 09 червня 2020 року) в частині збільшення позовних вимог за період по 14 травня 2020 року на суму 32 426,92 грн. пені, по 03 червня 2020 року на суму процентів річних у розмірі 4 457,11 грн. та інфляційних нарахувань по травень 2020 року на суму 4 579,39 грн. не прийнята судом до розгляду.

Позивач та відповідач явку своїх представників в судове засідання 22 червня 2020 року не забезпечили, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про час та місце розгляду справи судом за адресами, вказаним у позовній заяві позивачем, та які відповідають відомостям про місцезнаходження позивача та відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи наведене вище, з огляду на те, що судова кореспонденція була направлена за офіційними адресами позивача та відповідача, проте останні не скористались своїм правом та не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, що цілком залежала від їх волі, суд вважає, що ним дотримано вимоги чинного законодавства щодо повідомлення учасників справи про перше судове засідання по даній справі.

Водночас, участь представника відповідача та позивача у засіданні суду не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом ухвалою від 01 червня 2020 року (ухвала про призначення першого судового засідання по даній справі).

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини 3 статті 203 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене з врахуванням визначеної судом дати першого судового засідання (ч. 2 ст. 252 кодексу - розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання, яке у даній справі призначено на 22 червня 2020 року) та сплив строків на подання заяв по суті справи за ст. 251 кодексу (зокрема строку на подання позивачем заяви по суті справи (відповіді на відзив), строк на подання якої становить три дні з дня отримання відзиву, тобто до 01 червня 2020 року включно (до ч. 6 ст. 242 кодексу) виходячи з особливостей розгляду справи, яка розглядається саме в спрощеному провадженні, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

10 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП (позивач - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮРТРАНС-СЕРВІС (відповідач - клієнт) укладено договір № 10-06/2016 про транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок клієнта виконати доручення щодо здійснення транспортно-експедиційного обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта залізничним, а також іншими видами транспорту (автомобільним, морським, авіа) по території України, країн СНД та інших держав ( далі за текстом - договору Послуги ). Клієнт зобов`язується прийняти та оплачувати виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в Заявці (далі за тексом договору Заявка ). В суму доручення включено витрати Експедитора на виконання доручень клієнта, а також його винагороду. Заявки, узгодженні сторонами, регулюють взаємовідносини стороні щодо кожного окремого доручення клієнта (пункти 2.1-2.3 договору)

Пунктом 3.1.4 в рамках цього договору експедитор може надавати у користування вагони, виступати вантажовідправником/вантажоотримувачем, платником залізничного тарифу, додаткових зборів, інших платежів при перевезенні вантажів, в тому числі іншими видами транспорту, по території України, країн СНД та інших держав. Експедитор має право надати інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажу Клієнта, що не були обумовлені в момент підписання цього Договору або Заявки до цього Договору, про що Сторони укладають Додаткову угоду до даного Договору (пункт 3.1.8 Договору).

Відповідно до п. 4.1 договору Клієнт здійснює 100% попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п`яти) календарних днів, але не пізніше дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на навантажений рейс/дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на підсил вагону (за наявності підсилу), якщо інше не узгоджено в Заявці. Сторони домовились вважати, що рахунок визнається належним чином пред`явленим до оплати з моменту його відправлення Експедитором Клієнту по електронній пошті або засобами факсимільного зв`язку.

Вартість доручення Клієнта погоджується сторонами в Заявці та/або протоколі погодження договірної ціни. В суму доручення включено вирпати на виконання доручення Клієнта, а також плата Експедитору з урахуванням ПДВ. За фактом виконання доручення сторони підписуються Акт виконаних робіт. Загальна сума договору визначається як загальна вартість послуг, наданих Клієнту, згідно Актів виконаних робіт. Датою надання послуг за цим договором є дата складання Акту надання послуг (пункт 4.3 - 4.5 договору).

За умовами пункту 6.12 договору, у разі порушення строків оплати послуг, що надаються Експедитором Клієнту за цим Договором (в тому числі відшкодування витрат, понесених Експедитором в інтересах Клієнта), Клієнт сплачує Експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим договором, за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені наступає у Клієнта у випадку надсилання йому Експедитором відповідного рахунку та/або вимоги (претензії).

Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання до 31 грудня 2016 року. За відсутності до спливання строку дії цього Договору пропозиції сторін щодо розірвання цього Договору, він вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (12 місяців) (пункт 10.1 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, доказів письмової пропозиції сторін щодо розірвання Договору до суду не надано, тобто, відповідно до пункту 10.1 Договору, його дію продовженою на той самий строк і на тих же умовах.

01 листопада 2019 року відповідач, з огляду на погоджені між сторонами умови, формує позивачеві заявку № 6 на надання послуг з перевезення 22 напіввагонів за маршрутом Куряж (Україна) - Різдво (РФ) - Шмаково (Україна).

В рамках виконання умов договору, позивач виконав доручення щодо здійснення транспортно-експедиційного обслуговування і організував експортно-імпортне перевезення 22 напіввагонів по маршруту і у розмірі відповідно до погодженого сторонами тарифу у заявці № 6 від 01 листопада 2019 року на загальну суму 452 415,48 грн., про що сторони склали акт надання послуг № 1069 від 30 листопада 2019 року, яким, в тому числі, були прийняті надані послуги з перевезення 22 напіввагонів в розмірі 452 415,48 грн.

За надані послуги відповідач сплатив позивачу вартість наданих послуг на загальну суму 198 00,00 грн., що підтверджується довідкою Акціонерного товариства Альфа-Банк від 27 лютого 2020 року № 21174.

07 лютого 2020 року позивач надіслав відповідачу претензію за вих. № 05-02/2020 від 05 лютого 2020 року про виконання грошового зобов`язання, проте останній дану претензію залишив без відповіді, зобов`язання зі сплати грошових коштів не виконав.

Як зазначає позивач, за відповідачем рахується заборгованість за надані послуги на загальну суму 254 415,48 грн., що послугувало підставою для звернення позивача до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів підприємства-позивача за первісним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Головним питанням при вирішенні спору в даній справі, є питання яким за своєю правовою природою, в незалежності від його назви, є укладений між сторонами договір: чи цей договір є договором з надання послуг перевезення вантажу або договором про надання транспортно-експедиторських послуг.

Згідно приписів частини 1 статті 929 Цивільного Кодексу України (ЦК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Такі ж положення щодо змісту та суті договорів транспортного експедирування містяться у статті 316 Господарського Кодексу України (ГК України).

У статті 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність (далі - Закон N 1955-IV), який є спеціальним правовим актом, що регулює відносини транспортно-експедиторської діяльності, надано визначення термінів згідно яких:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Згідно статті 2 вказаного Закону N 1955-IV його дія поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного.

Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

У статті 8 Закону N 1955-IV зазначено, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування та визначено, що транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Згідно статті 9 Закону N 1955-IV перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Водночас, згідно приписів ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). (частина 2, частина 3)

Господарський кодексом України також врегульовані відносини пов`язані з перевезенням вантажів.

Так частиною 1 статті 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. (частина 2, частина 4 даної статті).

Згідно приписів частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.(частина 2 статті 307 ГК України).

Аналіз вищезазначених правових норм надає можливість зробити висновки, що законодавець розмежував в окремі інститути послуги "перевезення" та "транспортне експедирування". Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується надати таку послугу - доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а за договором про транспортне експедирування - виконати роботу, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

При цьому згідно статті 2 Закону N 1955-IV перевізник може виконувати функції експедитора і у таких випадках на його відносини з замовником послуг розповсюджується дія цього Закону.

Змістовний аналіз вищевказаних правових норм у співвідношенні до умов укладеного між сторонами спору договору та фактичних дій, які повинен був виконувати та виконував (здійснював) позивач, як виконавець послуг, які (дії) підтверджуються наявними у справі належними та достатніми доказами, зокрема актом надання послуг, транспортними накладними та заявкою по договору, суду доходить до висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про транспортно-експедиційне обслуговування і позивач фактично надавав відповідачу послуги, від свого імені, проте за рахунок відповідача, тобто згідно визначень Закону N 1955-IV, здійснював транспортно-експедиторську діяльність.

Крім того, згідно даної заявки до договору № 6 від 01 листопада 2019 року, яка містяться в матеріалах справи, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю ЮРТРАНС-СЕРВІС є замовником, а Товариство з обмеженою відповідальністю ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП є експедитором, тобто фактично між сторонами склалися відносини з транспортного експедирування.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у даній справі був підписаний Акт звірки взаєморозрахунків, у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 254 415, 48 грн.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року" та те що, Україна приєдналась 05 червня 1992 року до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01 листопада 1951 року при вирішенні спорів, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Судом встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а тому у даному випадку підлягає застосуванню Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС).

Параграфом 1 статті 3 СМГС встановлено єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничному паромному сполученні.

Згідно з параграфом 3 статті 14 СМГС та підпункту 7.1 пункту 7 додатку 1 до СМГС укладення договору перевезення підтверджується накладною, яка складається відправником і надається договірному перевізнику.

Відповідно до статті 6 Закону України Про транзит вантажів , який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Таким чином, в системному тлумаченні норм чинного законодавства, основним документом в підтвердження факту надання послуг з перевезення авантажу є накладна, яка залежно від обраного виду транспорту може бути авіаційною вантажною накладною (Air Waybill), міжнародною автомобільною накладною (CMR), накладною УМВС (СМГС), накладною ЦІМ (СІМ), накладною ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносаментом (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA).

Відповідно до пункту 3.2.9 договору клієнт зобов`язується надавати Експедитору після відправлення, але не пізніше двох діб, копії транспортних накладних (УМВС, СМГС, CMR та інші) на кожний вагон або контейнер. Клієнт зобов`язується оформляти залізничні документи на перевезення, із внесення необхідних даних (п. 3.2.11).

Судом встановлено, що на виконання договору позивачем до матеріалів справи надано наступні документи:

- копію заявки від № 6 від 01 листопада 2019 року;

- копію дублікату накладної № 28107956 та по-вагонні відомості до неї (доставлення вагонів під неї) (СМГС);

- копії накладних № 44288215, № 43864263, № 44300671, № 44265692 (доставлення вагонів під навантаження);

- копію акту надання послуг від № 1069 від 30 листопада 2019 року, у відповідності до якого прийнято, в тому числі послуга на суму 452 415,48 грн.

Дані документи, зокрема, дублікат накладної № 28107956 та по-вагонні відомості до неї (доставлення вагонів під неї) (СМГС) та накладні № 44288215, № 43864263, № 44300671, № 44265692 (доставлення вагонів під навантаження), підтверджують факт надання позивачем послуги експедитора при перевезенні вантажів залізничним транспортом, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Отже, позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлених заявкою на перевезення № 6 від 01 листопада 2019 року за маршрутом Куряж (Україна) - Різдво (РФ) - Шмаково (Україна).

За пунктом 4.5 договору, датою надання послуг за цим договором є дата складання Акту надання послуг.

30 листопада 2019 року, відповідач, підписуючи акт надання послуг № 1069, зазначив про відсутність будь-яких претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), в тому числі по заявці на перевезення № 6 від 01 листопада 2019 року.

З огляду на наведене, у відповідача, за умовами пункту 4.1 Договору та статті 909 Цивільного кодексу України, виник обов`язок здійснити 100% попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п`яти) календарних днів, але не пізніше дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на навантажений рейс/дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на підсил вагону (за наявності підсилу), якщо інше не узгоджено в Заявці.

Заявка № 6 від 01 листопада 2019 року не містить іншого порядку розрахунків між сторонами.

08 листопада 2019 року виставив відповідачеві рахунок на оплату № 2261 на суму 452 415,48 грн. Враховуючи, здійснену відповідачем часткову оплату послуг з перевезення вантажу, із посиланням в призначенні платежу на реквізити рахунку № 2261 від 08 листопада, даний рахунок останнім був отриманий (а. с. 52-53, том 1).

Отже, крайній день виконання зобов`язань з оплати рахунку № 2261 від 08 листопада 2019 року, за умовами пункту 4.1. договору - є 13 листопада 2019 року, а з 14 листопада 2019 року - відповідач є таким, що прострочив виконання покладеного на нього обов`язку.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

На момент подання позову, відповідачем не було здійснено повної оплати вартості послуг перевезення за рахунком № 2261 від 08 листопада 2019 року. Однак, в процесі судового розгляду справи, від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 13832 від 18 червня 2020 року), в якій останні зменшив розмір позовних вимог на суму основного боргу в розмірі 254 415,48 грн.

Ухвалою від 19 червня 2020 року суду, в тому числі прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 12832 від 09 червня 2020 року) в частині суми 254 415,48 грн. основного боргу.

Тобто, в даному разі, позивач, реалізуючи право надане статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, зменшив предмет позову в частині суми основного боргу та відповідно дана сума більше не фігурує в прохальній частині позовних вимог позивача.

Як свідчить заява про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду 27 квітня 2020 року, позивач прохає суд стягнути з відповідача нараховану пеню у розмірі 29 813,26 грн., 3% річних у розмірі 3 560,40 грн., інфляційні нарахування у розмірі 1 724,41 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 6.12 договору у разі порушення строків оплати послуг, що надаються Експедитором Клієнту за цим договором (в тому числі відшкодування витрат, понесених Експедитором в інтересах Клієнта), Клієнт сплачує Експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим Договором, за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені наступає у Клієнта у випадку надсилання йому Експедитором відповідного рахунку та/або вимоги (претензії).

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.12 договору.

Як встановлено вище, з огляду на пункт 4.1. договору та дату виставлення рахунку № 2261 (08 листопада 2019 року), відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань по оплаті даного рахунку з 14 листопада 2019 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в інформаційно-пошуковій системі "Ліга", суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та методологічних помилок, в тому числі, що призвело до її заявлення у більшому розмірі, ніж позивач має право нарахувати пеню.

Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 6.12 договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 29 741,15 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми .

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 560,40 грн., та інфляційні нарахування на суму боргу 1 724,41 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, та з урахуванням перебіг строку, визначеного статтею 253 Цивільного кодексу України, господарський суд задовольняє позовні вимоги в сумі зазначеній в прохальній частині заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме: 3% річних у розмірі 3 560,40 грн., та інфляційні нарахування на суму боргу 1 724,41 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання повернення позивачеві судового збору через зменшення розміру позовних вимог, буде вирішено судом у окремій письмовій ухвалі суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 248, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮРТРАНС-СЕРВІС (61001, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20, офіс 1412, ідентифікаційний код юридичної особи 39467536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7-А, ідентифікаційний код юридичної особи 40417623) пеню у розмірі 29 741,15 грн., 3% річних у розмірі 3 560,40 грн., інфляційні нарахування у розмірі 1 724,41 грн. та 2 102 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" червня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко