Ухвала

від 17.06.2020 по справі 30/81

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 30/81

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2019 (суддя Петрашко М.М.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 (головуючого судді - Зварич О.В., судді: Дубник О.П., Хабіб М.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росава ЛТ"

до 1. Приватного підприємства "Фірма "Піраміда-Авто", 2. Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1.Відкритого акціонерне товариство "Державний ощадний банк" в особі Львівського міського відділення №6319, 2. Курія Львівської Архієпархії Української греко-католицької церкви, 3 .Львівської міської ради, 4. Виконавчого комітету Львівської міської ради, 5. Приватного підприємства "Центр соціальної реабілітації молоді",

про визнання недійсним договору №6/7 від 26.12.2003, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

За участю представників сторін:

від позивача: Цестун Р.П., Стасишин Р.М. - адвокати,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

від відповідача-3: Писаренко К.Ю. - адвокат,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: не з`явився,

від третьої особи-3: не з`явився,

від третьої особи-4: не з`явився,

від третьої особи-5: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. ТзОВ Росава ЛТ звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП Фірма Піраміда-Авто , ОКП ЛОР БТІ та ЕО , ТзОВ Кристал-Медіа за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ВАТ Державний ощадний банк в особі Львівського міського відділення №6319, Курія Львівської Архієпархії Української греко-католицької церкви, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, ПП Центр соціальної реабілітації молоді про визнання недійсним договору №6/7 від 26.12.2003 купівлі-продажу незавершеного будівництвом об`єкта громадського призначення загальною площею 254 кв.м по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26), укладеного між ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" та ПП "Фірма "Піраміда-Авто"; визнання права власності на частину приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26); витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ "Кристал-Медіа" частини приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26) (з врахуванням клопотання щодо визначення змісту позовних вимог та ухвал суду від 04.02.2019, 19.02.2019 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" та заміни первісного відповідача ПП Центр соціальної реабілітації молоді на належного відповідача ТзОВ "Кристал-Медіа").

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що ТзОВ Росава ЛТ на підставі договору купівлі-продажу від 10.01.2003 придбало в ЗАСТ Львів-Терен частину приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у м. Львові. Позивач заперечує дійсність договору №6/7 від 26.12.2003 купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку громадського призначення загальною площею 254 кв.м по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26), укладеного між ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" та ПП "Фірма "Піраміда-Авто". Посилаючись на ст.ст.86, 128, 225 Цивільного кодексу УРСР (чинного у період виникнення спірних правовідносин) зазначав, що повноваження ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2", як власника частини приміщень за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26), загальною площею 254 кв.м, припинились 05.04.1999 внаслідок відчуження цього приміщення ЗАСТ "Львів-Терен" та його передачі Товариству за актом прийому-передачі. Тому, укладення між ВАТ Львівський домобудівний комбінат № 2 та ПП "Фірма "Піраміда-Авто" спірного договору № 6/7 від 26.12.2003 року та подальше відчуження ПП "Фірма "Піраміда-Авто" спірного майна є проявом невизнання та оспорювання права власності позивача на це майно. Спірний договір не відповідає вимогам закону, оскільки укладений особою, яка не мала права розпоряджатись майном. Внаслідок укладення вказаного договору протиправно позбавлено позивача права власності на майно. Також позивач зазначав, що якщо майно було відчужене поза волею власника особою, яка не мала на це права, за власником згідно із ст. 388 ЦК України зберігається право на витребування майна і добросовісний набувач не набуває права на таке майно.

1.3. ТзОВ "Кристал-Медіа" заперечив проти позову, також подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до вимог ТзОВ "Росава ЛТ".

2. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.09.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу №6/7 від 26.12.2003 незавершеного будівництвом будинку громадського призначення, загальною площею 254,0 кв.м по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у місті Львові, що укладений між ВАТ Львівський домобудівний комбінат №2 та ПП Фірма Піраміда-Авто . Визнано за ТзОВ Росава ЛТ право власності на нежитлове приміщення 1 (першого) поверху загальною площею 254,0 кв.м громадського незавершеного будівництвом будинку по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у м.Львові, що у відповідності до проектної документації/лист 8 робочої документації 4691-87-26 АБ/, виконаної Львівським філіалом ДІПРОМІСТ Держбуд УРСР, відповідає групі приміщень (проекту приміщення Аптека ) розташованих на першому поверсі будівлі по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у м.Львові з наступними номерами приміщень: 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.6, 2.6 (три приміщення з однаковою нумерацією), 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19. Витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ Кристал-Медіа на користь ТзОВ Росава ЛТ нежитлове приміщення 1 (першого) поверху загальною площею 254,0 кв.м громадського незавершеного будівництвом будинку по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у м.Львові, що у відповідності до проектної документації/лист 8 робочої документації 4691-87-26 АБ/, виконаної Львівським філіалом ДІПРОМІСТ Держбуд УРСР, відповідає групі приміщень (проекту приміщення Аптека ) розташованих на першому поверсі будівлі по вул. Б.Хмельницького, 249 (корпус 26) у м.Львові з наступними номерами приміщень: 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.6, 2.6 (три приміщення з однаковою нумерацією), 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19.5. Стягнуто з ПП Фірма Піраміда-Авто на користь ТзОВ Росава ЛТ судовий збір, який складається з 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.2. В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, а апеляційний суд підтримав, що починаючи з 05.04.1999 та до моменту його відчуження право продажу спірного майна належало позивачу, а тому ВАТ "Львівський ДБК-2" розпорядився, зокрема майном, яке йому не належало. Дана обставина підтверджується рішеннями Господарського суду Львівської області від 25.06.2010 у справі №4/120 та від 26.02.2014 у справі № 5015/2602/11, які набрали законної сили. Спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння позивача поза його волею. Місцевий господарський суд відхилив заяву ТзОВ "Кристал-Медіа" про застосування позовної давності, встановивши, що до 14.04.2009 позивач не міг знати про порушення його права на спірне майно. Факт укладення спірного договору 26.12.2003 також не може бути тією обставиною, яка свідчить про те, що позивач міг знати про порушення свого права, оскільки останній не був стороною даного договору.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 24.02.2020 (згідно з відміткою канцелярії АГС) Товариством з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі №30/81.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2020 у справі №30/81 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" залишено без руху до 13.04.2020 на підставі частини 3 статті 292 ГПК України, оскільки скаржником не порушується питання про поновлення цього строку; встановлено скаржнику строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3.4. Ухвалою Верховного Суду від 04.05.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" строк для подання касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 30/81; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 30/81; призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 30/81 на 17.06.2020, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21.05.2020.

3.5. 28.05.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу від позивача, скерований на адресу суду 26.05.2020.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" на території України продовжено карантин до 22.06.2020.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (який набрав чинності 02.04.2020 ) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Враховуючи вказані норми чинного законодавства, строк на подачу відзиву на касаційну скаргу є продовженим в силу вищевказаного Закону, а тому колегія суддів приймає до уваги поданий відзив.

3.6. Ухвалою Верховного суду від 10.06.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Росава ЛТ" у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 30/81

3.7. 15.06.2020 суд за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Росава ЛТ" постановив ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

3.8. У судове засідання 17.06.2020 з`явилися представники позивача, які заперечували проти касаційної скарги, та представник відповідача-3, який вимоги касаційної скарги підтримав. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1.У касаційній скарзі ТОВ "Кристал-Медіа" просить прийняті у справі рішення та постанову скасувати, у позові відмовити повністю, судові витрати покласти на відповідачів.

4.2. Ці вимоги мотивовано тим, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду - правова позиція Великої Палати ВС щодо визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача (№ 914/3224/16 - Ухвала від 13.08.2019, Постанова від 26.11.2019 Великої Палати ВС; Постанова від 21 травня 2019 року у справі № 911/2817/17 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду);

- у постанові Верховного Суду - правова позиція Великої Палати ВС викладена у Постанові ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18: Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить у задоволені касаційної скарги відмовити, судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України № 460-IX від 15.01.2020, тобто станом на момент подання касаційної скарги (далі ГПК):

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу , а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. За правилами пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) .

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно вимог ч.4 ст.294 ГПК, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається, в т.ч., і підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

5.3. Як слідує зі змісту касаційної скарги, в останній скаржником було чітко вказано лише одну з підстав, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме передбачену пунктом 1 вказаної частини, тобто, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, і саме ця підстава і була визначена ухвалою касаційного суду від 04.05.2020 підставою відкриття касаційного провадження, як це передбачено наведеною ч.4 ст.294 ГПК.

Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що наведений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" охоплює не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Вислови "законний" і "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми і судова практика мають бути застосовані таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, серія A, №32, і "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який положення статті 6 Конвенції застосовуються до апеляційних і касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також необхідно брати до уваги норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5.5. За приписами п.п.4, 5 ст. 296 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;

5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними ."

Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і заперечення на неї, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у справі № 30/81, передбачених наведеними п.п.4, 5 ст. 296 ГПК, з огляду на таке.

5.7. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив із того, що скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у тому, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду - правова позиція Великої Палати ВС щодо визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача (№ 914/3224/16 - Ухвала від 13.08.2019, Постанова від 26.11.2019 Великої Палати Верховного Суду; Постанова від 21.05.2019 року у справі № 911/2817/17 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду);

- у постанові Верховного Суду - правова позиція Великої Палати ВС викладена у Постанові ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18: Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

5.8. Щодо посилань скаржника на постанову ВП ВС від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 щодо того, що об`єктом позову про визнання права власності і витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову, і що нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на наступне.

5.9. Як вбачається з вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 позивач просив визнати право власності на квартиру, тобто, об`єкт нерухомості , з посиланням на наявний у позивача договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року .

По-перше, враховуючи дату укладення вказаного договору, постанова Верховного Суду обґрунтована нормами Цивільного кодексу України.

По-друге, виходячи з предмету вищевказаного договору Велика Палата ВС вказала, зокрема таке:

- Майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

- Умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року встановлений обов`язок передати у власність позивача безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію ), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача) стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість).

- Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому .

5.10. Разом з цим, у справі, що переглядається, суди встановили, що:

- 28.01.1998 між Виконавчим комітетом Львівської міської ради та ВАТ "Львівський домобудівний комбінат №2" укладено угоду на пайову участь у будівництві за № 3, предметом якої є дольова участь ВАТ "Львівський ДБК №2" в будівництві будинку громадського призначення на вул. Б. Хмельницького, 249 (корпус 26).

- На виконання зобов`язань за угодою № 3 на пайову участь у будівництві від 28.01.1998, відповідно до протоколу № 1 взаєморозрахунків та на підставі акту приймання-передачі від 05.04.1999 Виконавчий комітет Львівської міської ради передав ВАТ "Львівський ДБК №2" нежитлове приміщення в будинку громадського призначення (1 поверх) загальною площею 254 кв.м (а.с.14, 17, т.1).

- 25.02.1999 між ВАТ "Львівський ДБК №2" (продавець) та АСТ "Львів-Терен" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за №18, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує незавершене будівництвом нежитлове приміщення на умовах даного договору (а.с.18-19, т.1).

- Відповідно до акта прийому-передачі від 05.04.1999 ВАТ "Львівський ДБК №2" передав, а ЗАСТ "Львів-Терен" прийняв незавершене будівництво нежитлового приміщення (корпус 26) по вул. Б. Хмельницького, 249, загальною площею 254 кв.м (а.с.25, т.1).

В пункті 4 вказаного акта прийому-передачі вказано, що з моменту підписання акта незавершене будівництво нежитлового приміщення (корпус 26) по вул. Б. Хмельницького, 249, переходить у повну власність ЗАСТ "Львів-Терен".

- 10.01.2003 між ЗАСТ "Львів-Терен" (продавець) та ТзОВ "Росава ЛТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно якого продавець продає, а покупець купує незавершене будівництвом нежитлове приміщення на умовах даного договору (а.с.49, т.1).

- Відповідно до акта прийому-передачі від 23.01.2003 ЗАСТ "Львів-Терен" передало ТзОВ "Росава ЛТ" у повну власність незавершене будівництво нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 249 (корпус 26), загальною площею 254 кв.м (а.с.51, т.1).

Позов в даному випадку подано про визнання права власності на частину приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26), що свідчить, що, на відміну від наведеної справи №522/1029/18, в даній справі, що переглядається, по-перше, предмет спору відповідає предметам вищевказаних договорів та актів приймання-передачі, по-друге, що право власності до позивача на спірне майно перейшло внаслідок укладення вищевказаних договорів та актів приймання-передачі, а не встановлюється перший раз на підставі оскаржуваних рішень судів.

Враховуючи дати вищевказаних договорів та актів приймання-передачі, позов в цій частині апеляційним судом обґрунтовано нормами Цивільного кодексу Української РСР і, в першу чергу, статтею 128 ЦК УРСР, якою було визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

5.11. З наведеного слідує, що правовідносини у справі №522/1029/18 та у даній справі №30/81 у вказаній частині не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами, та при цьому взагалі регулюються різними нормами законодавства, а саме ЦК України та ЦК Української РСР від 18.07.1963.

В свою чергу, незгода скаржника з оцінкою доводів позивача та відповідача-3, здійсненою судами попередніх інстанцій щодо ідентифікації спірного майна за індивідуальними ознаками, є по суті переоцінкою доказів, а не неправильним застосування норм матеріального права.

5.12. Щодо доводів скаржника з посиланням на наведену постанову ВП ВС від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 щодо того, що він не є особою, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а є добросовісним набувачем, колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

5.13. У вказаній постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 Верховний Суд вказав, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

5.14. Дійсно, відповідно до ст.387 ЦК України:

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно , без відповідної правової підстави заволоділа ним .

Проте, як вірно зазначає в своїй скарзі сам відповідач-3, в основу задоволення позову про витребування від нього спірного майна суди поклали інші норми ЦК, а саме ст.ст.330, 338 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач ), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом .

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

5.15. Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено, що саме за оскаржуваним правочином, який, відповідно, і є предметом позову, а саме укладеним 26.12.2003 між ВАТ Львівський ДБК №2 (продавець) та ПП Фірма "Піраміда-Авто (покупець) договором №6/7 купівлі-продажу, ВАТ "Львівський ДБК-2" розпорядився, зокрема, майном, яке йому вже не належало , отже спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а не за наступними у ланцюгу договорами, а саме, укладеними 22.04.2009 між ПП Фірма Піраміда-Авто (продавець) та ПП Центр соціальної реабілітації молоді та 18.09.2015 між ПП Центр соціальної реабілітації молоді (продавець) та ТОВ Кристал-Медіа (покупець).

У постанові від 19.11.19 у справі № 911/3677/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15 березня 2017 року, №3-1533гс16 від 25 січня 2017 року, №3-1058гс16 від 23 листопада 2016 року, №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 року:

"У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором .

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів" .

5.16. З наведеного слідує, що правовідносини у справі №522/1029/18 та у даній №30/81 і у вказаній частині не є подібними, оскільки регулюються різними нормами Цивільного кодексу України, а правові висновки судів попередніх інстанцій повністю відповідають вищенаведеній практиці Верховного суду України та Верховного Суду.

5.17. Щодо посилань скаржника на помилковість висновків про дотримання позовної давності за заявленими вимогами, зокрема, в розрізі визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі № 911/2817/17, колегія суддів касаційного суду відмічає таке.

5.18. Скаржник в своїх доводах в цій частині зазначає, що:

- За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

- У постанові від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду висловлена позиція, що право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, і початок перебігу позовної давності співпадає з моментом звернення прокурором із позовом у такій справі.

5.19. Разом з тим, апеляційним судом в оскаржуваній постанові у даній справі, що переглядається, було зазначено наступне.

Повідомляючи суду, що позивач пропустив строк позовної давності, відповідач-3 вказує, що позивач набув приміщення 10.01.2003, а даний позов заявлено 07.05.2010, тобто з пропуском трьох років для звернення до суду.

При цьому, відповідач-3 не зазначає, яким чином позивач міг дізнатись раніше про те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з його володіння, оскільки позивач не був стороною спірного договору № 6/7 від 26.12.2003 , а право власності за ПП Фірма Піраміда-Авто було зареєстровано лише 14.04.2009 .

Відповідач-3 не спростував належними доказами того, що про порушення свого права позивач міг знати до 14.04.2009 .

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою про визнання недійсним договору №6/7 від 26.12.2003 купівлі-продажу незавершеного будівництвом об`єкта громадського призначення загальною площею 254 кв.м по вул. Б.Хмельницького, 249 у м.Львові (корпус 26), укладеного між ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" та ПП "Фірма "Піраміда-Авто"; визнання права власності на частину приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26); витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ "Кристал-Медіа" частину приміщень площею 254,0 кв.м в незавершеному будівництвом об`єкті громадського призначення по вул. Хмельницького, 249 у м. Львові (корпус 26) (з врахуванням клопотання щодо визначення змісту позовних вимог) - 07 травня 2010 року , тобто в межах строку позовної даності, передбаченого ст.257 Цивільного кодексу України."

5.20. Зазначене свідчить, що апеляційний суд аналізував, коли позивач дізнався чи міг дізнатися про своє порушене право, виходячи з саме з першого у ланцюгу договору, внаслідок якого майно вибуло у позивача, який, відповідно, і є предметом позову, а саме укладеного 26.12.2003 між ВАТ Львівський ДБК №2 (продавець) та ПП Фірма "Піраміда-Авто (покупець) оскаржуваного договору №6/7 купівлі-продажу, та з дати реєстрації права власності саме за ПП Фірма Піраміда-Авто на підставі зазначеного договору , а не з наступних у ланцюгу договорів, а саме, укладених 22.04.2009 між ПП Фірма Піраміда-Авто (продавець) та ПП Центр соціальної реабілітації молоді та 18.09.2015 між ПП Центр соціальної реабілітації молоді (продавець) та ТОВ Кристал-Медіа (покупець).

Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині застосування саме норм матеріального права, які регулюють позовну давність, повністю відповідає правовим висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

В свою чергу, незгода скаржника з оцінкою доводів позивача та відповідача-3, здійсненою судами попередніх інстанцій щодо того, коли позивач дізнався чи міг дізнатися про цей перший договір, є по суті переоцінкою доказів, а не неправильним застосування норм матеріального права.

5.21. Щодо інших доводів касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

По-перше, вони не обґрунтовані скаржником чітким, конкретизованим посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені вищевказаними чотирма пунктами частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

По-друге, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу заперечень проти позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

По-третє, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК:

3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 , 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 30/81 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський