Постанова

від 10.06.2020 по справі 914/1419/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1419/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Львівської міської ради - Шевченко І. М.,

Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка Павла Тарасовича - не з`явився,

Державного реєстратора Державного підприємства Західний експертно-технічний центр Держпраці Гриб Олесі Богданівни - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Авторезерв Плюс - не з`явився,

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Чижович І. З.,

Офісу Генерального прокурора - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020

(у складі колегії суддів: Хабіб М. І. (головуючий), Дубник О. П., Зварич О. В.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019

(суддя Горецька З. В.)

у справі № 914/1419/17

за позовом Львівської міської ради

до Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка Павла Тарасовича, Державного реєстратора Державного підприємства Західний експертно-технічний центр Держпраці Гриб Олесі Богданівни, Товариства з обмеженою відповідальністю Авторезерв Плюс

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

за участю Прокуратури Львівської області

про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Львівська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням клопотання від 18.09.2017 про відкликання заяви від 24.07.2017 про уточнення позовних вимог) до Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка Павла Тарасовича (далі - державний реєстратор Тузяк П.Т.), Державного реєстратора Державного підприємства Західний експертно-технічний центр Держпраці Гриб Олесі Богданівни (далі - державний реєстратор Гриб О. Б.), Товариства з обмеженою відповідальністю Авторезерв Плюс (далі - ТОВ Авторезерв Плюс ) про:

скасування рішення державного реєстратора Тузяка П. Т. від 12.04.2016 індексний номер 29207628 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101, номер запису про право власності 14130548) (далі - оспорюване рішення державного реєстратора від 12.04.2016 № 29207628);

скасування рішення державного реєстратора Гриб О. Б. від 09.06.2016 індексний номер 29975215 про державну реєстрацію права власності за ТОВ Авторезерв Плюс на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101, номер запису про право власності 14890370) (далі - оспорюване рішення державного реєстратора від 09.06.2016 № 29975215);

витребування від ТОВ Авторезерв Плюс на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання ТОВ Авторезер Плюс повернути вказане нерухоме майно за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог Рада зазначила, що рішення від 12.04.2016 №29207628 прийняте державним реєстратора Тузяком П. Т. на підставі неіснуючих розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.12.1998 № 537, реєстраційного посвідчення № 1136, довідки № 3/189 та без згоди власника - Львівської міської ради на його відчуження.

Таким чином, ОСОБА_1 не був належним власником нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, а тому не мав права розпоряджатися ним та передавати його у статутний капітал ТОВ Авторезерв Плюс за актом приймання-передачі від 11.05.2016, на підставі якого державним реєстратором Гриб О. Б. здійснено державну реєстрацію права власності на це нежитлове приміщення за ТОВ Авторезерв Плюс (рішення від 09.06.2016 № 29975215).

Вказане свідчить, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, вибуло з володіння Ради поза її волею, що є підставою для витребування цього нежитлового приміщення від ТОВ Авторезерв Плюс на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради відповідно до ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому Рада вказала, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке зареєстровано за ТОВ Авторезерв Плюс , та нежитлове приміщення загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, власником якого є Рада відповідно до свідоцтва про право власності від 23.03.2004 № 383, є одним і там самим об`єктом нерухомого майна і належить Раді.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2017 задоволено заяву Заступника прокурора Львівської області про вступ у справу № 914/1419/17, яка розглядається, та допущено Прокуратуру Львівської області до участі у цій справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Радою не доведено належними та допустимими доказами права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, та передання цього нежитлового приміщення у комунальну власність міста, а відтак не доведено порушення прав позивача у спірних правовідносинах, що свідчить про відсутність законних підстав для задоволення вимоги Ради про витребування спірного нежитлового приміщення від ТОВ Авторезерв Плюс .

Посилаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2018 №323/18, суд відхилив доводи позивача, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ТОВ Авторезерв Плюс , та нежитлове приміщення загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, власником якого є Рада, є одним і там самим об`єктом нерухомого майна.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 змінено з викладенням мотивувальної частини у новій редакції. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 17.09.2019 залишено без змін.

Викладаючи мотивувальну частину рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у новій редакції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у задоволенні позовних вимог Ради про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів від 12.04.2016 № 29207628 та від 09.06.2016 № 29975215 слід відмовити, оскільки такі вимоги заявлені до неналежних відповідачів, тому в межах даної справи суд не може досліджувати та встановлювати обставини щодо законності чи незаконності цих рішень. Суд також вказав, що належними відповідачами щодо вимог про скасування рішень державних реєстраторів мають бути фізична особа ОСОБА_1 , що унеможливлює розгляд такого спору в порядку господарського судочинства, та ТОВ Авторезерв Плюс .

Позовна вимога Ради про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс відповідно до ст. 387, 388 ЦК України судом апеляційної інстанції визнана передчасною та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки не може бути розглянута окремо від вимог про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів з огляду на наведені Радою обґрунтування у позовній заяві.

Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019, у березні 2020 року Рада подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Рада зазначила, що:

при вирішенні спору судом апеляційної інстанції не було враховано правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18;

суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не застосували до спірних правовідносин ст. 387, 388 ЦК України;

суд апеляційної інстанції не виконав обов`язку щодо дослідження доказів, що стосуються фактів, на які Рада посилалася в апеляційній скарзі, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Також, не погоджуючись з судовими рішеннями, у квітні 2020 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління) подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального прав та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постановлені у справі рішення, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Ради задовольнити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Управління зазначило, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було враховано правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.02.2020 № П/811/1640/17, у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5.

Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі №914/1419/17 за касаційною скаргою Ради з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а ухвалою Верховного Суду від 28.04.2020 - за касаційною скаргою Управління, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційній скарги Ради та Управління до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.05.2020.

14.05.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Ради про проведення судового засідання, яке призначене на 20.05.2020, у режимі відеоконференції, яке Верховним Судом задоволено, про що винесено окрему ухвалу.

Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2020 за клопотанням Управління відкладено розгляд справи на 10.06.2020.

У судове засідання 10.06.2020 представники державних реєстраторів та прокурор не з`явились, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином відповідно до вимог ст. 120, 294 ГПК України, про причини неявки Суд не повідомили, із клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталися.

ТОВ Авторезерв Плюс також не направило у судове засідання 10.06.2020 свого представника, хоча було повідомлене про дату, час і місце судового засідання належним чином відповідно до вимог ст. 120, 294 ГПК України шляхом надіслання процесуальних документів Суду на адресу ТОВ Авторезерв Плюс згідно даних ЄДРПОУ: м. Львів, вул. проф. Медведецького, 36.

Ураховуючи наведене, положення ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 301 ГПК України, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , внесені постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг Ради та Управління за відсутності представників державних реєстраторів та ТОВ Авторезерв Плюс , та прокурора.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Оскільки Рада та Управління подали касаційні скарги після набрання чинності цим Законом, зазначені касаційні скарги розглядаються у порядку, передбаченому ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Ради та Управління, дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2004 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження № 383 Про оформлення права власності на споруду на АДРЕСА_2 , яким присвоєно споруді пункту прийому склотари загальною площею 215,6 м2 на вул. проф. Ю. Медведецького поштовий номер 38, вирішено оформити право власності територіальної громади міста Львова на цю споруду.

23.03.2004 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано свідоцтво про право власності на споруду серії НОМЕР_1, яким посвідчено право власності територіальної громади міста Львова на споруду під літ. Б, загальною площею 215,6 м2, на АДРЕСА_2 На підставі цього свідоцтва про право власності на споруду до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за Радою права комунальної власності на нежитлове приміщення (споруду) під літ. Б, загальною площею 215,6 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Державним реєстратором Пустомитівського районного управління юстиції у Львівські області Живко М. О. на підставі рішення державного реєстратора Тузяка П.Т. від 12.04.2016 індексний номер 29207628 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис №14130548 про право приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101). Підстава виникнення права власності: розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.12.1998 № 537, реєстраційне посвідчення № 1136, довідка № 3/189.

11.05.2016 фізичною особою ОСОБА_1 (учасник) та ТОВ Авторезерв Плюс в особі представника Брунця В. Г. складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого учасник в якості внеску до статутного капіталу ТОВ Авторезерв Плюс передав, а ТОВ Авторезерв Плюс прийняло нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101), яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Державний реєстратор Гриб О. Б. на підставі свого рішення від 09.06.2016 №29975215 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесла запис № 14890370 про право приватної власності ТОВ Авторезерв Плюс на нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101). Підстава виникнення права власності: протокол загальних зборів учасників ТОВ Авторезерв Плюс від 10.05.2016 № 2 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 11.05.2016.

Державний реєстратор Хміляр Х. А. на підставі свого рішення від 05.10.2016 №31716678 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесла запис № 16740997 про право комунальної власності Львівської міської ради на нежитлове приміщення (споруду) під літ. Б, загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 989270346101). Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на споруду від 23.03.2004, видане Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що з листа Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 05.12.2016 № 4-3503-154 вбачається, що районною адміністрацією приймалось розпорядження від 25.05.1998 № 537 Про згоду на продаж/обмін приватизованої квартири від імені неповнолітньої…. . Розпорядження від 15.12.1998 № 537 про оформлення права власності на майно за будь-якою фізичною особою районною адміністрацією не приймалося.

Також у вказаному листі Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради зазначено, що районною адміністрацією повернуто без візування проєкт ухвали Про надання ТОВ "Авторезерв Плюс" дозволу на виготовлення проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 із долученими зауваженнями, зокрема, з підстав того, що ТОВ Авторезерв Плюс не надано належних правовстановлюючих документів про право власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

Зі змісту вказаного вище листа також вбачається, що об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власність щодо якого заявляє ТОВ Авторезерв Плюс , і об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, право власності на який територіальною громадою міста Львова набуто 23.03.2004, і вірним його місцезнаходженням слід вважати адресу: АДРЕСА_2 Крім того, Управлінням комунальної власності скеровано на візування проєкт рішення виконавчого комітету Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене, Львівською місцевою прокуратурою № 3 Львівської області 23.12.2016 за заявами Львівської міської ради внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016141080000111 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом шахрайства та використання завідомо підробленого документу та доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області.

Посилаючись на те, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстроване за ТОВ Авторезерв Плюс , та нежитлове приміщення загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, є одним і там самим об`єктом нерухомого майна, власником якого є Рада, яке вибуло з володіння територіальної громади міста Львова у власність фізичної особи ОСОБА_1 , а потім і у власність ТОВ Авторезерв Плюс , поза її волею, на підставі підроблених документів, Рада звернулась із цим позовом до господарського суду.

Під час розгляду справи, за клопотанням Ради, ухвалою суду першої інстанції від 19.09.2017 призначено судову будівельно-технічну експертизу, відповідно до висновку від 05.03.2018 № 323/18 якої нежитлове приміщення, загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 989270346101) та нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900135846101) по своїм технічним характеристикам не можуть бути одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Суд першої інстанції, врахувавши такий висновок судової будівельно-технічної експертизи, дійшов висновку, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є самостійним об`єктом нерухомого майна, право власності на яке Радою не доведено, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Ради.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте змінив мотиви, з яких суд виходив при постановлені такого рішення, зазначивши, що позовні вимоги про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів від 12.04.2016 № 29207628 та від 09.06.2016 № 29975215 задоволенню не підлягають, оскільки заявлені до неналежних відповідачів і не можуть бути розглянуті в межах даної справи, тому вимога Ради про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс є передчасною, не може бути розглянута окремо від вимог про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів, а відтак також задоволенню не підлягає.

У касаційній скарзі Рада оскаржує постановлені у справі судові рішення з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а Управління - з підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (п. 4).

При цьому ч. 3 ст. 310 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права. Так, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України передбачено такою підставою випадок недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У поданих касаційних скаргах Рада та Управління, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказали, що висновок суду апеляційної інстанції зроблено без урахування висновків щодо застосування ст. 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 12.02.2020 № П/811/1640/17, у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5.

Скаржники зазначили, що суди попередніх інстанцій, повинні були дійти висновку, що скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача і з цих підстав відмовити у задоволенні цих позовних вимог, але разом з тим розглянути позовну вимогу Ради про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс .

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5, на яку посилалося Управління у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Разом з тим у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, на які скаржники посилаються у касаційних скаргах, Велика Палата Верховного Суду навела правовий висновок, за яким захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України. При цьому для витребування майна власником від останнього набувача оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

У постанові від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, на яку посилається Управління у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення до суду особи, яка не є фактичним володільцем нерухомого майна з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, є ефективним способом захисту права власника.

У справі № 914/1419/17, у якій Радою та Управлінням подано касаційні скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Ради про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів від 12.04.2016 № 29207628 та від 09.06.2016 № 29975215, оскільки вони заявлені до неналежних відповідачів, а позовна вимога про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів є пов`язаною з вимогою про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс з огляду на обґрунтування позову і до вирішення позовних вимог про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів, заявлених до неналежних відповідачів, вимога Ради про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є передчасною і задоволенню не підлягає.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі № 914/1419/17, яка розглядається, свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 12.02.2020 № П/811/1640/17, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах.

Оскільки висновок суду апеляційної інстанції у справі, у якій подано касаційні скарги, про відмову у задоволенні позовної вимоги про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс на користь Ради у зв`язку з тим, що ця вимога не може бути розглянута окремо від позовних вимог про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів, суперечить положенням ст. 387, 388 ЦК України та наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 12.02.2020 № П/811/1640/17, то підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Окрім того, у постановах від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 ЦК України вправі посилатись на незаконність рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів та інших правочинів щодо спірного майна без заявлення вимоги про визнання їх незаконними чи недійсними. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Рада зазначила, що суд апеляційної інстанції не виконав обов`язку щодо дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилалась Рада, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Перевіряючи такі доводи касаційної скарги Ради, Касаційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

З метою захисту порушеного права власності неволодіючий власник може звернутись до суду з позовом до незаконно володіючого не власника та вимагати повернення свого майна із чужого незаконного володіння.

З аналізу змісту ЦК України вбачається, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ст. 387 ЦК України), а також від особи, яка набула майно безвідплатно в особи, що не мала право його відчужувати (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в ст. 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто, особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.

Позов, заявлений на підставі ст. 388 ЦК України, підлягає задоволенню у випадках, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно.

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Звертаючись із зазначеним позовом до суду, Рада вказувала, що підставою позовної вимоги про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 205,7 м2, від ТОВ Авторезерв Плюс є та обставина, що це нежитлове приміщення та нежитлове приміщення, загальною площею 215,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, є одним і там самим об`єктом нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності міста Львова. Таким чином за ТОВ Авторезерв Плюс зареєстроване право власності на майно, яке належить Раді, але під іншою поштовою адресою та площею.

При цьому Рада на підтвердження того, що на один і той самий об`єкт нерухомого майна зареєстровано право власності під різними поштовими номера і за різними власниками (за Радою - під номером 38 та за ОСОБА_1 , а потім за ТОВ Авторезерв Плюс , - під номером 36) до суду першої інстанції надала технічні паспорти на ці об`єкти, з яких вбачається, що по конфігурації це один і той самий об`єкт.

Окрім того, Рада на підтвердження своїх позовних вимог надала суду:

копію топографічного плану М1:500, з якої вбачається, що на вул. проф. Медведецького у м. Львові за житловим будинком № 34 знаходиться лише одна нежитлова будівля, яка є крайньою будівлею на цій вулиці і яка належить Раді, а інші будівлі відсутні;

докази того, що поштова адреса АДРЕСА_1 будь-якій нежитловій будівлі не присвоювалась, натомість на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 23.03.2004 № 383 присвоєно споруді пункту прийому склотари на вул. АДРЕСА_2

Наведеним доказам будь-якої оцінки, в порушення вимог ст. 86, 104 ГПК України, не надали ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з неможливості розгляду позовної вимоги про витребування майна до вирішення вимоги про скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів від 12.04.2016 № 29207628 та від 09.06.2016 №29975215, що суперечить наведеним вище правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 12.02.2020 № П/811/1640/17.

А суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про відмову у задоволенні позовних вимог Ради тим, що нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, є самостійним об`єктом нерухомого майна, лише з посиланням на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2018 № 323/18.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2018 №323/18 нежитлове приміщення, загальною площею 205,7 м2, та нежитлове приміщення, загальною площею 215,6 м2, по своїм технічним характеристикам не можуть бути одним і тим самим об`єктом нерухомого майн.

При цьому експертом у дослідницькій частині цього висновку зазначено, що на вул. проф. Ю. Медведецького після житлового будинку за номером 34 існує лише одна нежитлова будівля із розміром по зовнішньому контуру стін 18,90х12,40 м, при візуальному огляді нежитлової будівлі по вул. проф. Ю. Медведецького у м. Львові на місцевості експертом не встановлено існування будівель, площа яких би становила 205,7 м2 чи 215,6 м2.

Пояснюючи наведені у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2018 № 323/18 обставини, Рада вказала, що будівля, яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності від 23.03.2004 має розміри по зовнішньому контуру стін 18,15х12,13 м, і різниця між встановленими експертом розмірами будівлі пов`язана з тим, що об`єкт комунальної власності перебуває в процесі реконструкції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Таким чином, і суд першої інстанції у своєму рішенні від 17.09.2019 припустився порушень норм процесуального права щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які досліджуються в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Допустивши порушення норм процесуального права щодо оцінки та дослідження наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, та встановлення пов`язаних із ними обставин, обмежившись посиланням на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 05.03.2018 №323/18, суд першої інстанції не навів мотивів відхилення доводів Ради у позові про те, що нежитлове приміщення, площею 205,7 м2, та нежитлове приміщення, площею 215,6 м2, є одним і тим самим приміщенням, і належить до комунальної власності міста, зокрема, із цією метою суд не перевірив на підставі наданих позивачем доказів обставин існування по вул. проф. Ю. Медведецького нежитлового приміщення, площею 205,7 м2, та присвоєння цьому нежитловому приміщенню поштового номера 36 в порядку чинного законодавства, в результаті чого дійшов передчасного висновку, що це нежитлове приміщення є самостійним об`єктом нерухомого майна, право власності на яке Радою не доведено, а відтак і право власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на нежитлове приміщення, площею 205,7 м2, не порушено.

З урахуванням наведеного, підтвердилася підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо оскарження судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 25.02.2020 та рішення суду першої інстанції від 17.09.2019 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

2. Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі №914/1419/17 скасувати.

4. Справу № 914/1419/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий