Постанова

від 17.06.2020 по справі 642/2975/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 642/2975/17

провадження № 61- 19823св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги прокуратури Харківської області та державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція на постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив витребувати з володіння останнього земельну ділянку площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; повернути цю земельну ділянку державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція .

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 надано у власність ОК ЖБК Зеленоград земельну ділянку загальною площею 1 га на АДРЕСА_2 для будівництва малоповерхової житлової забудови. На підставі зазначеного рішення міської ради ОК ЖБК Зеленоград отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553 на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 631013720:12:060:0035. Зазначену ділянку 23 квітня 2011 року ОК ЖБК Зеленоград відчужило на користь ОСОБА_1 У подальшому АДРЕСА_2 ; постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 та визнано недійсним виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553. Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Данилівського держлісгоспу, правонаступником якого є ДП Харківська науково-дослідна станція , яке підпорядковано Українському ордену Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України . Обґрунтовуючи суспільною значимістю питання повернення земель лісогосподарського призначення у володіння та розпорядження держави, прокуратура вважала, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що прокуратура просить витребувати у нього земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , на якій він побудував та зареєстровав у встановленому законом порядку житловий будинок. Договір купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, відповідно до якого він придбав у ОК ЖБК Зеленоград спірну земельну ділянку, є оплатим, реальним, виконаним сторонами у повному обсязі, недійсним не визнавався, проведено державну реєстрацію зміни власника. Зазначав, що на момент пред`явлення у 2013 року позову у справі № 9222/291/13-г про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, прокуратурі було відомо про наявність на спірній земельній ділянці житлового будинку з надвірними будівлями, проте він як власник до участі в розгляді справи не залучався. Також вказував на те, що вимоги про витребування земельної ділянки заявлені з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року у позові керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; визнано за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку, набуте на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Маслак Н. В., реєстраційний номер 923; стягнено з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не брав участь у розгляді господарської справи № 922/291/13-ц , у якій винесено постанову від 02 липня 2015 року про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, тому не мав можливості спростувати встановлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини. На момент придбання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не міг передбачити те, що виданий ОК ЖБК Зеленоград державний акт про право власності на земельну ділянку буде визнано недійсним. Вирішуючи питання дотримання розумного балансу між державними та приватними інтересами, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, доказів її віднесення до земель лісогосподарського призначення немає, на земельній ділянці ОСОБА_1 побудував житловий будинок з надвірними будівлями, право власності на який зареєстровано в установленому законом порядку у грудні 2012 року, підстави для припинення такого права відсутні. Крім того, прокуратура не підтвердила доказами момент виникнення права на звернення до суду з цим позовом, коли Українському ордену Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція стало відомо про порушення прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - змінено; відмовлено у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 у зв`язку зі спливом строку позовної давності; у іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 ; стягнено з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн; стягнено з ОСОБА_1 на користь державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставини щодо недотримання процедури зміни цільового призначення земельної ділянки та відсутності у ОК ЖБК Зеленоград права на безоплатне отримання спірної земельної ділянки, що стало підставою для ухвалення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року у справі № 922/291/13-цпро визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, не доказуються під час розгляду цієї справи. ОСОБА_1 не надав доказів стосовно того, що земельна ділянка належала територіальній громаді м. Харкова та що Харківська міська рада мала право нею розпоряджатися. Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника за відсутності його волі, що є підставою для витребування ділянки у добросовісного набувача. Відмовляючи у задоволенні позову прокуратури про витребування земельної ділянки, суд виходив з того, що звертаючись у червні 2013 року до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку , прокуратура була обізнана про порушення інтересів держави внаслідок недотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, проте пред`явила позов у цій справі у червні 2017 року з пропуском строку позовної давності, про застосування якої під час розгляду заявив ОСОБА_1 . Також суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність порушення прав та інтересів держави при розпорядженні спірною земельною ділянкою. Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на підставі судового рішення відсутні, оскільки заявлений останнім позов не спрямований на захист його прав та є неналежним способом захисту.

Короткий зміст касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, прокуратура Харківської області , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у частині позовних вимог про витребування земельної ділянки, справу у частині вирішення зазначеної вимоги направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено прокуратурі Харківської області у задоволенні клопотання про проведення судового засідання; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 642/2975/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року поновлено касаційне провадження в зазначеній цивільній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга прокуратури Харківської області мотивована тим, що суди неправильно встановили початок перебігу строку позовної давності, до 02 липня 2015 року у прокуратури не виникало право на звернення до суду з віндикаційним позовом; правила про позовну давність не поширюються на витребування земельних ділянок та природних ресурсів, які належать народу України; за наявністю такого титулу суб`єкт права власності може захистити своє право. Фізична або юридична особа не може законно набути право власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення. У разі вилучення земельної ділянки ОСОБА_1 не позбавлений права відновити своє право на підставі статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також зазначає, що суд не врахував суспільний інтерес, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності народу України на землю.

Касаційна скарга державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція мотивована тим, що державне підприємство належно не повідомлялося про дату, час і місце судового засідання суду апеляційної інстанції, в якому ухвалювалося рішення по суті. Суди неправильно застосували статтю 261, частину четверту статті 267 ЦК України, незаконність вибуття спірної земельної ділянки встановлено лише постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року у справі № 922/291/13-г; вимога про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не могла бути заявлена під час розгляду зазначеної господарської справи.

Відзив на касаційні скарги

У відзиві, поданому у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить касаційні скарги державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція та прокуратури Харківської області залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року - залишити в силі, мотивуючи це тим, що державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція не оскаржує рішення суду першої інстанції, тому у разі скасування постанови Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року слід залишити без змін рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року; прокуратура Харківської області була не вправі подавати касаційну скаргу, вважає належною особою на подання касаційної скарги - Харківську місцеву прокуратуру № 1; право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку не оспорюється, тому до нього не може бути пред`явлено віндикаційний позов. Також зазначає, що спірна земельна ділянка не може бути у нього витребувана у обраний позивачем спосіб, оскільки договір купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, за яким він набув право власності на земельну ділянку, залишається дійсним; набувши право власності на житловий будинок він є єдиною особою, яка має право на спірну земельну ділянку, яка відповідно до Закону України від 05 лютого 2004 року № 1457-IV Про розмежування земель державної та комунальної власності входила до складу земель комунальної власності; він є добросовісним набувачем, тому відповідно до статті 388 ЦК України земельна ділянка не може бути у нього витребувана.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 квітня 2011 року ОК ЖБК Зеленоград на підставі договору купівлі-продажу передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0035), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва малоповерхової житлової забудови. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н. В. за реєстраційним номером 923, та пройшов державну реєстрацію, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64038406101.

Зазначена земельна ділянки була надана ОК ЖБК Зеленоград відповідно до рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10, на підставі якого ОК ЖБК Зеленоград був виданий державний акт серії ЯЛ № 138553 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0035), зареєстрований 23 березня 2011 року за номером НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 на вказаній земельній ділянці був побудований будинок загальною площею 240,6 кв. м, житловою площею 116,3 кв. м.

29 грудня 2012 року ОСОБА_1 , на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 571, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 04 лютого 2015 року № 62 внесені зміни до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 571 в частині присвоєння адреси житловому будинку, а саме присвоєно адресу житловому будинку, що належить на праві власності ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

У вказаному житловому будинку зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_1 , його батько ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року визнано частково недійсним та скасовано рішення № 13/10 ХLІ сесії V скликання Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року, зокрема пункт 7 додатку № 1 до вищевказаного рішення. Визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 177971 на право власності на земельну ділянку площею 1,00 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0026), зареєстрований 02 червня 2010 року за № 52107050002, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Зеленоград . Зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харкові скасувати запис про державну реєстрацію цього акта.

Ухвалюючи вказане судове рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року приймалось без дотримання процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ), оскільки зазначена земельна ділянка відноситься до лісогосподарських земель. Крім того, ОК ЖБК Зеленоград не мав права на безоплатне отримання земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 43 ЗК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При цьому, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами першою, другою статті 12 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За загальним правилом, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до статей 128-130 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до положень статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі, що переглядається, оскаржувана постанова Харківського апеляційного суду винесена 26 вересня 2019 року.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ДП Харківська лісова науково-дослідна станція про розгляд апеляційної скарги, призначений судом апеляційної інстанції на 26 вересня 2019 року, під час якого зокрема вирішувалися питання щодо зупинення провадження в справі та закінчення з`ясування обставин справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права під час розгляду зазначеної вище справи, оскільки ним не було належним чином повідомлено учасника справи - ДП Харківська лісова науково-дослідна станція про дату, час і місце розгляду справи.

З урахування зазначеного, довід касаційної скарги ДП Харківська лісова науково-дослідна станція про неповідомлення судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 26 вересня 2019 року, є обґрунтованим.

Вказані порушення є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Враховуючи, що обов`язковою підставою для скасування судового рішення стало порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо неналежного повідомлення учасника процесу, то колегія суддів Верховного Суду не оцінює доводи касаційної скарги прокуратури Харківської області, зміст якої зводиться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки зазначені в касаційній скарзі доводи, з урахуванням вищевикладеного повинно бути враховано судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги прокуратури Харківської області та державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасувати,справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик