Постанова

від 17.06.2020 по справі 372/1794/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 372/1794/17

провадження № 61-27942св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року в складі судді Кравченка М. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в складі колегії суддів: Лівінського С. В., Сержанюка А. С., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа: ОСОБА_2 , в якому просив: витребувати на користь держави в особі Козинської селищної ради з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040, вартістю 486 365 грн, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Позов мотивований тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2015 року у справі № 372/1997/15-ц задоволено частково позов прокуратури області. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1204 від 28 вересня 2009 року Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, поряд з іншими, ОСОБА_2 ; визнано недійсними пункти 1, 3 розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1686 від 21 грудня 2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради в частині затвердження проекту землеустрою, зокрема, ОСОБА_2 ; визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема, серії ЯИ № 477273, виданий ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 площею 1,6751 га; витребувано із незаконного володіння, втому числі, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року у справі № 372/1997/15-ц заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2015 року в частині задоволення позову про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельної ділянки площею 1,6571 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 скасоване. В цій частині ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вказує, що вище зазначеними судовими рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду із обмеженим режимом використання, яка перебуває під особливою охороною держави, передача якої у приватну власність заборонена законом.

За результатами розгляду 22 березня 2017 року апеляційним судом Київської області апеляційної скарги ОСОБА_1 , до якої останнім долучено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1824 від 31 березня 2010 року встановлено, що власником земельної ділянки площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 є ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 , як зазначено в інформації управління Держземагентства в Обухівському районі № 1.1-24/221 від 22 жовтня 2014 року.

На підставі викладеного, просив в порядку, визначеному статтями 387, 388 ЦК України, витребувати на користь держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року позов задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,6751 га, за кадастровим номером 3223155400:03:008:0040, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду; відведення у приватну власність земельної ділянки водного фонду порушує інтереси держави, як власника, адже з державної власності протиправно вибула така земельна ділянка, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, як органу державної влади наділеного повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду;позовні вимоги прокурора не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу; вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388 ЦК України до ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор невірно звернувся з позов в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, оскільки землі водного фонду є власністю держави та Козинська селищна рада не є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо розпорядження землями, які перебувають у власності держави. Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Козинської селищної ради прокурор здійснює захист інтересів цієї територіальної громади, а не держави. Він правомірно набув право власності на земельну ділянку за не оспореним договором купівлі-продажу та не був учасником правовідносин з приводу її вибуття із комунальної власності, тому не має нести цивільно-правовому відповідальність за цим позовом. Суди помилково врахували преюдицію інших судових рішень в справі № 372/1997/15-ц, оскільки він не був учасником цієї справи. Прокурором пропущений строк позовної давності. Вказує, що ніхто не може бути позбавлений права власності; право власності є непорушним. Спірна земельна ділянка не є землями водного фонду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У жовтні 2018 року до суду касаційної інстанції від першого заступника прокурора Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів відповідача, оскільки судами правильно враховані встановлені обставини в іншій справі. Вказує, що звернення прокурора в даних спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданої у власність земельної ділянки водного фонду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справа за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння призначена до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 липня 2015 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від у справі № 372/1997/15-ц позов прокуратури області задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1204 від 28 вересня 2009 року Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, поряд з іншими, ОСОБА_2 . Визнано недійсними пункти 1, 3 розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1686 від 21 грудня 2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради в частині затвердження проекту землеустрою, зокрема, ОСОБА_2 . Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема, серії ЯИ № 477273, виданий ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 площею 1,6751 га. Витребувано із незаконного володіння, втому числі, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

22 березня 2017 рішенням Апеляційного суду Київської області заочне рішення районного суду в частині задоволення позову про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельної ділянки площею 1,6571 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 скасоване з тих підстав, що суд першої інстанції вирішив питання про права і обов`язки ОСОБА_1 , який не приймав участь у справі. В цій частині ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Земельна ділянка площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040, вартістю 486365, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,відноситься до категорії земель водного фонду.

На підставі договору-купівлі № 1824 від 31 березня 2010 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 земельна ділянка площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040 зареєстрована за ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі Національна кадастрова система .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статті 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статті 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи, що належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду встановлено рішенням у справі 372/1997/15-ц, яке набрало законної сили, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів про наявність підстав для повернення земельної ділянки, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано недійсним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1204 від 28 вересня 2009 року, яким надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; визнано недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1686 від 21 грудня 2009 року, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 477273 площею 1,6751 га з кадастровим номером 3223155400:03:008:0040, який виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Отже, передання земельної ділянки водного фонду ОСОБА_2 відбулося з порушенням норм ЗК України, ВК України, тому перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області вправі вимагати повернення від ОСОБА_1 цієї земельної ділянки, який придбав її у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.

Такий висновок повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 07 квітня 2020 року у справі 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Проте посилання судів попередніх інстанцій на статтю 388 ЦК України є помилковим з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) , пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем та судами попередніх інстанцій позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

При цьому Верховний Суд враховує здійснену судами попередніх інстанцій оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Доводи касаційної скарги щодо помилкового врахування встановлених обставин в справі № 372/1997/15-ц з посиланням на те, що він не був учасником цієї справи при її розгляді, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При ухваленні цього рішення суди обґрунтовано врахували встановленні обставини в справі № 372/1997/15-ц щодо незаконного передання земельної ділянки водного фонду у власність саме ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності є безпідставними, оскільки даний позов слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки водного фонду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року зупинено виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов