Постанова

від 15.06.2020 по справі 330/1391/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 330/1391/17

провадження № 61-37732св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агролюкс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області у складі судді

Куценко О. О. від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А., від 23 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агролюкс (далі - ТОВ Агролюкс ) про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок та скасування державної реєстрації поновлення договорів оренди.

Позов мотивовано тим, що 21 квітня 2006 року між нею та ТОВ Агролюкс укладено два договори оренди земельних ділянок, за умовами яких вона передала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки площами 10,28 га, за кадастровими номерами 2320385700:09:001:0072, 2320385700:09:001:0073, які належать їй на праві приватної власності та знаходиться на території Розівської сільської ради Якимівського району Запорізької області. Строк дії договорів становив

10 років. Крім того, 21 квітня 2006 року між її батьком ОСОБА_2 та

ТОВ Агролюкс укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в оренду відповідачу належну йому земельну ділянку площею 10,28 га з кадастровим номером 2320385700:09:001:0071, строком на 10 років. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , вона успадкувала належну батькові земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

Вказувала, що 21 квітня 2016 року представник ТОВ Агролюкс , шляхом введення її в оману, змусив підписати три додаткових угоди до зазначених договорів оренди земельних ділянок про продовження їх дії ще на 10 років від дати підписання додаткових договорів. 27 січня 2017 року державним реєстратором Якимівської райдержадміністрації Запорізької області без згоди власника, здійснено державну реєстрацію права власності земельних ділянок у новому реєстрі та повторну державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, термін дії яких закінчився 23 січня 2017 року та на підставі додаткових угод внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок.

Вважає додаткові угоди до договорів оренди землі та державну реєстрацію речового права оренди земельних ділянок від 27 січня 2017 року незаконними, оскільки додаткові угоди до договорів оренди були підписані нею під впливом обману з боку відповідача та за відсутності у неї волі на поновлення договорів оренди землі. ТОВ Агролюкс порушено вимоги частин другої, третьої статті 33 Закону України Про оренду землі щодо надсилання орендодавцю листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі. У договорах оренди землі та додаткових угодах до них відсутні істотні умови договору, обов`язкова наявність яких передбачена статями 15,19 Закону України Про оренду землі . Розмір орендної плати в договорах оренди менший встановленого законом мінімуму. Крім того, державним реєстратором протиправно внесено зміни до договорів оренди землі після припинення їх дії та здійснено державну реєстрацію правочинів, які не відповідають вимогам закону.

Позивач просила визнати на підставі положення статті 230 ЦК України додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 20 та 21 квітня 2016 року та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що орендар належно виконував свої обов`язки за договором, до спливу строків договорів повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Будь-яких доказів, на підтвердження тих обставин, що правочини було укладено за відсутності вільного волевиявлення позивача та що правочини не відповідали її внутрішній волі суду надано не було. Суди відхилили доводи позивача про недійсність додаткових угод з підстав відсутності у договорах оренди землі окремих істотних умов, оскільки вказані питання виходять за межі предмета доказування у цій справі, з огляду на те, що позивачем оскаржуються виключно додаткові угоди, та не ставиться питання щодо недійсності основних договорів оренди землі. Вказували, що надання правової оцінки правомірності дій державного реєстратора при реєстрації оспорюваних додаткових угод у цій справі є неможливим, оскільки позов до державного реєстратора не заявлявся.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення положення

статті 33 Закону України Про оренду землі відповідач не виконав свого обов`язку щодо надсилання їй листа-повідомлення із проєктом додаткових угод, а тому вона не змогла реалізувати передбачені цим положенням права, зокрема вивчити зміст угод, у тому числі істотні умови щодо поновлення договорів оренди, перевірити їх на відповідність вимогам закону, проконсультуватися з юристом та прийняте правильне рішення, яке відповідало її внутрішній волі. Однак суди вказали неправдиву інформацію про виконання відповідачем вимог статті 33 Закону України Про оренду землі . Крім того, суди не надали правової оцінки доводам щодо відсутності у договорах оренди землі та додаткових угодах до них окремих істотних умов договорів, що передбачено статями 15, 19 Закону України Про оренду землі , зокрема об`єкт оренди (кадастровий номер земельних ділянок), строки внесення орендної плати та порядок її внесення. Вказує, що додаткові угоди були укладені нею під впливом обману з боку відповідача, оскільки розмір орендної плати не відповідає чинному законодавству.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року від ТОВ Агролюкс надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 2320385700:09:001:0071; 2320385700:09:001:0072; 2320385700:09:001:0073 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами

10,28 га кожна, які розташовані на території Розівської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Вказані земельні ділянки на підставі договорів оренди земельних ділянок

від 21 квітня 2006 року, які зареєстровані 23 січня 2007 року, були передано в оренду ТОВ Агролюкс строком на 10 років.

20 та 21 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агролюкс укладено три додаткових угоди до договорів оренди землі від 21 квітня 2006 року, якими продовжено строк дії договорів оренди на 10 років.

Державна реєстрація права оренди земельних ділянок на підставі додаткових угод була проведена 27 січня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судами попередніх інстанцій установлено та узгоджується із дослідженими судами матеріалами справи, що позивачка особисто не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилалась під час звернення до суду із даним позовом, зокрема, що

ТОВ Агролюкс навмисно ввела її в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні 20 та 21 квітня 2016 року додаткових угод до договорів оренди землі.

Відповідно до вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Оскільки ОСОБА_1 не доведено, що при укладенні оспорюваних додаткових угод від 20 та 21 квітня 2016 року її було введено в оману, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання цієї угоди недійсною із передбаченої статтею 230 ЦК України підстав.

Доводи касаційної скарги про незазначення в самих договорах оренди кадастрових номерів, місця розташування та розміру земельних ділянок, а також невірним визначенням в договорах розміру орендної плати та її індексації є безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є додаткові угоди, а не самі договори оренди, про їх визнання недійсними повністю чи в частині позивач позовних вимог не заявляла, а суд відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Не мають правового значення для вирішення справи твердження заявника про те, що оспорювані додаткові угоди не містить істотних умов договору оренди, тому не породжують правових наслідків, оскільки ці угоди укладені в межах строку дії договору оренди землі від 21 квітня 2006 року, є додатком до нього і не вимагає зазначення всіх істотних умов договору.

Посилання в касаційній скарзі на невиконання відповідачем положення статті 33 Закону України Про оренду землі щодо реалізації переважного права на поновлення договору оренди є помилковими з огляду на таке.

За змістом статті 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Встановивши, що укладення додаткових угод відбулося 20 та 21 квітня

2016 року, тобто в період дії договорів оренди землі, строк дії яких закінчився 23 січня 2017 року, і позивач, підписавши додаткові угоди, висловила свою згоду на продовження строку дії договорів на 10 років, а тому у даному випадку обов`язок щодо виконання вимог, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі , у відповідача не виник.

Разом з тим, 02 та 22 лютого 2016 року, тобто майже за два місяці до укладення додаткових угод, позивачем отримано лист-повідомлення про продовження договорів оренди земельних ділянок від 21 квітня 2006 року та проєкт додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок. На аркушах справи 51-56 знаходяться вказані листи-повідомлення підписані орендарем та позивачкою про їх отримання, де особисто ОСОБА_1 розписалась про отримання повідомлення та про надання нею згоди на продовження строку дії договорів на 10 років (а. с. 51, 53, 55). Вказані докази позивач не спростувала.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара