Постанова

від 23.06.2020 по справі 915/1818/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1818/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Лянна О.А. за посвідченням від 08.01.2020 року № 054644;

від Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області - не з`явився;

від Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , с. Василівка Очаківського району Миколаївської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року, м. Миколаїв, суддя Алексєєв А.П., повний текст рішення складено 25.03.2019 року

у справі № 915/1818/18

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, м. Миколаїв в інтересах держави

до відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт.Березанка Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , с.Василівка Очаківського району Миколаївської області

про - визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району;

- визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнання недійсним укладеного між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договору купівлі - продажу від 23.02.2005 року земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнання недійсним виданого 03.05.2006 року Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» Державного акту на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1 245 505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2018 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , який є правонаступником Закритого акціонерного товариства «База відпочинку «Лазурний» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , в якій просив суд:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району;

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договір купівлі - продажу від 23.02.2005 року земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий 03.05.2006 року Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» Державний акт на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1 245 505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області вимог законодавства під час розпорядження землею державної форми власності, оскільки оскарженими розпорядженнями відповідач в односторонньому та позасудовому порядку припинив право постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , с. Василівка Очаківського району Миколаївської області земельною ділянкою державного лісового фонду, передав її в довгострокову оренду, яку у подальшому відчужено у приватну власність суб`єкту господарювання.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2019 року до участі у справі № 915/1818/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» , с. Василівка Очаківського району Миколаївської області.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року по справі №915/1818/18 (суддя Алексєєв А.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у матеріалах справи допустимих доказів порушення відповідачами вимог земельного та водного законодавства. Суд першої інстанції зазначив, що прокурором не доведено викладені у позові обставини порушення з боку відповідачів вимог ст. 56, 84 Земельного кодексу України та ст. 85, 88 Водного кодексу України, як наслідок порушення інтересів держави у сфері земельних відносин, оскільки, на думку суду, належними та допустимими доказами щодо наявності фактів незаконного вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, її розташування у межах прибережної захисної смуги, відчуження районною державною адміністрацією земельної ділянки державної форми власності усупереч вимог земельного та водного законодавства, у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, є матеріали перевірок органів Держгеокадастру та Держекоінспекції (акти перевірок, приписи, протоколи про адміністративні правопорушення та постанови, складені за наслідками розгляду справ про адміністративні правопорушення), які в матеріалах справи відсутні. Також, судом першої інстанції було зазначено про відсутність у останньої функції здійснення державного контролю за додержанням законодавства у сфері земельних правовідносин та охорони водних ресурсів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Перший заступник прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року по справі № 915/1818/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції ствердив, що лише матеріали перевірок органів Держгеокадастру та Держекоінспекції (акти перевірок, приписи, протоколи про адміністративні правопорушення та постанови, складені за наслідками розгляду справ про адміністративні правопорушення) є допустимими, у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, доказами фактів незаконного вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, її розташування у межах прибережної захисної смуги, відчуження районною державною адміністрацією земельної ділянки державної форми власності усупереч вимог земельного та водного законодавства. Вказав, що прокуратурою таких доказів до суду не подано, незважаючи на відсутність у неї функції здійснення державного контролю за додержанням законодавства у сфері земельних правовідносин та охорони водних ресурсів.

Проте, на думку скаржника, висловлена позиція суду суперечить вимогам закону, обставинам справи та фактично нівелює надану прокуратурі Конституцією України функцію представництва інтересів держави в суді. Зокрема, поза увагою суду залишилося, що відповідно до пп. 2, 4 п. 6 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року, та пп. 3, 5 п. 6 Положення про Державну екологічну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017 року, Держгеокадастр та Держекоінспекція для виконання покладених на них завдань мають право одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв`язку та іншими технічними засобами.

Таким чином, первинними по відношенню до матеріалів контролюючих органів виступають документи, на підставі яких відповідний орган проводить перевірку.

При цьому, стверджуючи, що у спірних правовідносинах єдиними допустимими доказами у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України можуть бути матеріали перевірок органів Держгеокадастру та Держекоінспекції (акти перевірок, приписи, протоколи про адміністративні правопорушення та постанови, складені за наслідками розгляду справ про адміністративні правопорушення), суд не проаналізував вичерпний перелік складів адміністративного правопорушення у сфері контролю за використанням та охороною земель, що міститься у Главі 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Визначені прокурором у позові підстави для оскарження розпоряджень Березанської райдержадміністрації, договору купівлі-продажу землі та державного акту на право власності на землю не підпадають під жоден зі складів адміністративного правопорушення, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, що свідчить про неможливість отримання прокурором та надання до суду на підтвердження своєї позиції доказів, визначених судом єдиними можливими.

До того ж, скаржник зауважує, що наявність у Держгеокадастру та Держекоінспекції повноважень по здійсненню державного контролю за використанням та охороною земель, ніяким чином не може позбавити прокуратуру прав та обов`язків, визначених Конституцією України та Законом України Про прокуратуру .

Скаржник зазначає, що в даному випадку, прокурор скористався наданими законом повноваженнями, отримав документи, на підставі яких дійшов до висновку про порушення інтересів держави та наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру. Зокрема, звертаючись з цим позовом до суду, прокурор посилається на порушення вимог закону при розпорядженні Березанською райдержадміністрацією спірною земельною ділянкою, передачі її в оренду та, у подальшому, власність Товариству з обмеженою відповідальністю База відпочинку Лазурний . У позовній заяві прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка, на час виникнення спірних правовідносин, належала до земель лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство . Вказане підтверджується прокурором поданими разом з позовом належними та допустимими у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, а саме, наявними в проекті землеустрою текстовими та графічними матеріалами (вихідною земельно-кадастровою інформацією, експлікацією земельних угідь, актом технічного обстеження Очаківського державного лісомисливського господарства, ділянки лісового фонду від 15.12.2004 року, висновком відділу земельних ресурсів у Березанському районі від 22.12.2004 року, висновком Березанського районного відділу містобудування та архітектури від 22.12.2004 року, висновком Березанської СЕС від 24.12.2004 року, погодженням Очаківського державного лісомисливського господарства від 23.12.2004 року, висновком державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2004 року) та інформацією Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство від 07.11.2018 року.

При цьому, за твердженням прокурора, всупереч вимогам ст. 56, 57, 84, 149 Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу України, за відсутності рішення уповноваженого, на час виникнення спірних правовідносин, органу - Миколаївської облдержадміністрації про вилучення земельної ділянки з постійного користування Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство та відмови цього підприємства від права на неї, Березанською райдержадміністрацією з порушенням норм закону здійснено розпорядження цією землею для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Вказане призвело до незаконного припинення права постійного користування Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство на земельну ділянку та зміни її цільового призначення із земель державного лісового фонду до земель рекреаційного призначення.

Також, скаржник вважає, що крім незаконного припинення права постійного користування Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство на земельну ділянку, відбулась ще і зміна її цільового призначення із земель державного лісового фонду до земель рекреаційного призначення.

Крім того, прокурор звертає увагу, що надання Березанською райдержадміністрацією відповідачу-2 земельної ділянки в оренду для розміщення на зазначеній ділянці існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , тобто, для цілей рекреаційного призначення, а в подальшому - надання розпорядженням № 138 щодо відчуження її у приватну власність, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а також прямо заборонено законом, оскільки ділянка повністю розташована в прибережній захисній смузі Чорного моря, у якій законодавством встановлені обмеження у використанні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) від 22.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року по справі № 915/1818/18.

04.06.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просив суд апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року по справі № 915/1818/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інтонації без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач-2 зазначає, що з матеріалів справи вбачається, а саме, з додатку № 3 до розпорядження голови Березанської районної державної адміністрації № 5 від 04.06.2004 року, що Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство надало згоду на виділення 0,22 га Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» .

Відповідно до змісту п. 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації про затвердження проекту відведення та надання в оренду земельної ділянки від 28.12.2004 року № 1231 випливає, що йому було відведено земельну ділянку для рекреаційного призначення із земель Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство . Зі змісту проекту землеустрою випливає, що погодження на відведення земельної ділянки для рекреаційного призначення із земель Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство було надано начальником Березанського районного відділу земельних ресурсів, Березанського районного відділу містобудування та архітектури, головним державним санітарним лікарем Березанського району, директором Очаківського ДЛМГ.

При цьому, відповідач-2 зауважує, що за змістом Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2004 року в оренду передається земельна ділянка саме рекреаційного призначення.

Таким чином, на думку відповідача-2, враховуючи зміст ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії та зміна її цільового призначення відноситься до повноважень саме Березанської районної державної адміністрації.

Оскільки нормами чинного на момент виникнення правовідносин законодавства не було встановлено процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, орган виконавчої влади вправі самостійно визначати форму, у якій буде викладено відповідне рішення.

Тобто, Березанська районна державна адміністрація діяла у межах своїх повноважень, коли розпорядженням про затвердження проекту відведення та надання в оренду земельної ділянки від 28.12.2004 року № 1231 змінила цільове призначення спірної земельної ділянки.

Враховуючи те, що директором Очаківського ДЛМГ було погоджено проект землеустрою, а також підписано Акт про передачу межових знаків під охорону, на думку відповідача-2, не має підстав вважати, що виділення земельної ділянки відбулося без погодження із Очаківським ДЛМГ та без надання згоди з його боку. До того ж, протягом встановленого нормами чинного законодавства строку позовної давності Очаківське ДЛМГ та його правонаступник Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство не звертались із заявами про своє нібито порушене право ні до суду, ні до органів прокуратури.

Стосовно повноважень на відчуження спірної земельної ділянки відповідачем-1 відповідачу-2, Товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с.Коблеве Березанського району Миколаївської області зазначає, що відповідач-1 діяв виключно в межах наданих йому повноважень (п. 2, 5, 6 Указу Президента України Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення від 19.11.1999 року №32/99), оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин, нормами чинного законодавства прямо була передбачена можливість продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення покупцеві, якому належить право власності на нерухоме майно, яке розташовано на такій ділянці. При цьому у вказаному указі не міститься заборон та обмежено щодо відчуження земельних ділянок рекреаційного призначення або лісового фонду, а відповідно до ч. 1 ст. 52 та ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення та землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с.Коблеве Березанського району Миколаївської області у своєму відзиві просить застосувати строк позовної давності, з посиланням на ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України та правову позицію Великої палати Верховного суду, що сформульована у постанові від 17.04.2018 року у справі № 200/11/343/14ц. При цьому, відповідачем-2 зазначено, що неможливість заявлення вимог щодо застосування позовної давності в суді першої інстанції обумовлена тим, що відповідач-2 не брав участі у розгляді справи у зв`язку із тим, що копія ухвали суду від 18.02.2019 року, надіслана на адресу відповідача-2, повернута поштовою установою до суду не врученою.

12.06.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області про застосування строків позовної давності. Вказані заперечення судовою колегією було долучено до матеріалів справи.

У запереченнях прокурор із посиланням на п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року № 10 та правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 23.11.2018 року у справі № 10/17-3639-2011, від 17.04.2019 року № 922/1714/17, від 14.02.2018 року у справі № 910/33054/15, від 15.05.2019 року № 870/8014/12, зазначає про те, що підстави для прийняття та розгляду заяви відповідача-2 про застосування позовної давності у вказаній справі відсутні, оскільки відповідач мав можливість подати таку заяву до суду першої інстанції, так як справа розглядалась досить тривалий час, судові засідання у справі неодноразово переносились, відповідач-2 не надав суду доказів неотримання копії позовної заяви прокурора, поштова кореспонденція надсилалась судом на юридичну адресу відповідача-2.

Крім того, прокурор зазначив, що ним при зверненні до суду строк позовної давності пропущено не було, оскільки про зазначені у позові порушення прокуратурі стало відомо в жовтні 2018 року під час розгляду звернення керівника Миколаївської міської організації політичної партії Рух нових сил Михайла Саакашвілі Толпекіна А.А. щодо законності відведення спірної земельної ділянки.

Також, прокурор із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.18.2018 року у справі № 183/1617/16 зазначив, що сторона може заявити про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до неї, а не до інших відповідачів, вказане звернення виключає можливість заявлення відповідачем-2 про пропуск позовної давності щодо позовних вимог у даній справі, які адресовані райдержадміністрації, а не відповідачу-2.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 року (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) апеляційне провадження у справі № 915/1818/18 було зупинено до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 587/430/16-ц.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 року (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) апеляційне провадження у справі № 915/1818/18 було поновлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18 було залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приймаючи до уваги наявність позитивних рішень (висновків) органів державної влади щодо відповідності проекту землеустрою вимогам законодавства, на підставі якого було сформовано спірну земельну ділянку до відведення її у довгострокову оренду, а в подальшому - продажу на підставі набуття відповідачем-2 права власності на нерухоме майно, а саме: існуючого спального корпусу пансіонату «Голубий факел» , колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для скасування спірних розпоряджень Березанської райдержадміністрації, а отже і задоволення позову в цілому.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 915/1818/18 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи, установив, що згідно з листом Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" від 07.11.2018 року № 448 земельна ділянка, кадастровий номер 4820982200:09:000:0276, станом на 01.01.2004 року входила до земель державного лісового фонду підприємства, а за змістом наявного у матеріалах справи акта технічного обстеження ділянок лісових земель Очаківського державного лісомисливського господарства, потрібних для надання у тимчасове зайняття для інших видів використання, лісомисливське господарство надало згоду на виділення Закритому акціонерному товариству "База відпочинку "Лазурний" земельної ділянки площею 0,2250 га під зведений спальний корпус.

Проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи прокурора, що Березанська райдержадміністрація незаконно розпорядилася земельною ділянкою державної форми власності лісового призначення, та не з`ясував обставин щодо:

- перебування спірної земельної ділянки (кадастровий номер 4820982200:09:000:0276) на час видання Березанською райдержадміністрацією спірних розпоряджень від 28.12.2004 року № 1231 про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки в оренду і від 22.02.2005 року № 138 про передачу земельної ділянки у приватну власність Закритому акціонерному товариству "База відпочинку "Лазурний" у постійному користуванні Очаківського державного лісомисливського господарства;

- дотримання порядку і процедури вилучення земельної ділянки із постійного користування Очаківського державного лісомисливського господарства;

- наявності у Березанської райдержадміністрації повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а також дотримання Березанською райдержадміністрацією порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

При цьому застереження суду апеляційної інстанції про відсутність доказів звернення Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" із заявою про своє порушене право до суду не спростовує доводів прокурора про перевищення Березанською райдержадміністрацією своїх повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, яка, на переконання прокурора, належить до земель лісогосподарського призначення та не була вилучена у визначеному законом порядку із постійного користування Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", а відповідних обставин суд не встановив .

Також у вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що посилаючись на положення Конвенції і практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном шляхом подання прокурором відповідного позову на законі, чи законно суб`єкт господарювання володіє майном (земельною ділянкою) та чи позбавляє цього суб`єкта господарювання права володіти своїм майном повернення земельної ділянки у державну/комунальну власність.…

…Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося автоматичного набуття у приватну власність земельної ділянки під нерухомим майном, оскільки за змістом ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час придбання товариством нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

При цьому, згідно з п. 2 Указу Президента України від 19.01.1999 року № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", на який посилається суд апеляційної інстанції, об`єктами купівлі-продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, в тому числі об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

Разом із цим, згідно з п. 3 зазначеного Указу його дія не поширюється, зокрема, на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності і не можуть бути передані у колективну та приватну власність відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року, чинній на час видання Указу Президента України від 19.01.1999 року № 32/99) не можуть передаватися у колективну та приватну власність, зокрема, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного значення, землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Отже, суд апеляційної інстанції в обґрунтування набуття відповідачем спірної земельної ділянки у приватну власність передчасно послався на положення ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та Указ Президента України від 19.01.1999 року № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність, не позбавляє власника нерухомого майна на реалізацію свого права власності на таке нерухоме майно, питання про повернення власникові земельної ділянки не є вирішенням питання про право власності на нерухоме майно, розташоване на такій ділянці (схожі правові висновки містяться у пунктах 125.8-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі 487/10128/14-ц). .

28.04.2020 року справа № 915/1818/18 надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/1818/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Принцевська Н.М., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 року (з урахуванням ухвали від 04.05.2020 року) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18, запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення, з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 915/1818/18, справу призначено до судового розгляду.

08.05.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, які судовою колегією були долучені до матеріалів справи.

У поясненнях прокурор зазначає, що згідно з вимогами ст. 56, 84 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішеннями органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Землі державного лісового фонду не можуть передаватися у приватну власність для рекреаційного призначення. Вказані норми дають підстави для висновку, що надання спірної земельної ділянки в оренду та, у подальшому, у власність, для рекреаційного призначення (під існуючий спальний корпус бази відпочинку) законодавством заборонено.

Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 56, 57, 84, ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу України, на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень, уповноваженим органом на вилучення земельної ділянки з постійного користування Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство була Миколаївська обласна державна адміністрація, яка відповідне рішення не приймала. Вказане підтверджується інформацією Миколаївської облдержадміністрації від 13.11.2018 року.

До того ж, як зауважує прокурор, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 Земельного кодексу У країни, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

При цьому, Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство від права постійного користування на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не відмовлялося.

Також, прокурор зазначає, що розташування спірної земельної ділянки у нормативно встановленій прибережній захисній смузі Чорного моря беззаперечно свідчить про незаконну передачу цієї землі у приватну власність для цілей рекреаційного призначення, що суперечить правовому режиму прибережної захисної смуги та прямо заборонено законом.

При цьому, в правомочностях щодо земельної ділянки лісогосподарського призначення та специфічного місця розташування (у межах прибережної захисної смуги) держава через її органи запровадила сталу процедуру надання земельних ділянок в користування (та заборону надання у приватну власність), яка є прозорою і ясною та сприяє юридичній визначеності у земельних правовідносинах. Саме шляхом дотримання законодавчих засад розпорядження земельними ділянками забезпечується рівність прав громадян та юридичних осіб перед законом. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 11.06.2018 року у справі № 911/1482/17.

Таким чином, прокурор зауважує, що враховуючи, що національним законодавством чітко та послідовно протягом тривалого часу визначалась заборона на передачу земель прибережних захисних смуг у приватну власність, у відповідача, за умови розумної обачності, не могли виникнути обґрунтовані сподівання на отримання спірної земельної ділянки у власність.

Під час нового перегляду справи в суді апеляційної інстанції, інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, а також відповідні письмові пояснення, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про прийняття справи до свого провадження, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, письмових пояснень з мотивів, що викладені письмово, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити в повному обсязі.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.

Крім того, з метою належного повідомлення учасників справи на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду було розміщено відповідне повідомлення.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, справа перебуває на новому розгляді в суді апеляційної інстанції після скасування Верховним Судом постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18 скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Розпорядженням Березанської райдержадміністрації № 1231 від 28.12.2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району (т. 1 а.с. 33).

Також, матеріали справи свідчать, що вказаний проект землеустрою був погоджений Березанським районним відділом земельних ресурсів, який надав згоду відвести Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу земельну ділянку загальною площею 0,2200 га забудованих земель змішаного використання, в т.ч. 0,0534 га під капітальною забудовою; 0,1666 га інші (піски) із земель Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку «Коблеве» в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с. 36).

У матеріалах справи наявні документи, що додані до відповідного проекту землеустрою (вихідна земельно-кадастрова інформація, експлікація земельних угідь, акт технічного обстеження ділянок Очаківського державного лісомисливського господарства 15.12.2004 року, висновок відділу земельних ресурсів у Березанському районі від 22.12.2004 року, висновок Березанського районного відділу містобудування та архітектури від 22.12.2004 року, висновок Березанської СЕС від 24.12.2004 року, погодження Очаківського державного лісомисливського господарства від 23.12.2004 року, висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2004 року, які погоджені спеціально уповноваженими органами влади та контролю: відділом земельних ресурсів у Березанському районі, Березанським районним відділом містобудування та архітектури, Березанською СЕС, Миколаївським обласним управлінням земельних ресурсів (т. 1 а.с. 35-41).

На підставі розпорядження № 1231 від 28.12.2004 року між Березанською районною державною адміністрацією та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» 28.12.2004 року було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки для розміщення на останній спального корпусу «Голубий факел» Закритого акціонерного товариства «База відпочинку «Лазурний» . Даний договір 28.12.2004 року зареєстрований в реєстрі за № 1436 та посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. (т. 1 а.с. 42-45).

За умовами розділу «Зміна умов договору і припинення його дії» Договору оренди однією з підстав припинення дії договору оренди є придбання орендарем земельної ділянки.

Актом про передачу межових знаків під охорону та зберігання від 28.12.2004 року (т.1 а.с.45), підписаним без зауважень представниками: Товариства з обмеженою відповідальністю «Обласний земельно-кадастровий центр» , Районного відділу земельних ресурсів, Очаківського ДЛМГ та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» , відповідачу-2 було передано на зберігання межові знаки, якими закріплено межі земельної ділянки в кількості 12 штук.

Даний договір не був визначений прокурором як предмет позовних вимог за даним позовом.

В подальшому, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №138 від 22.02.2005 року було прийнято рішення щодо продажу вищевказаної земельної ділянки, згідно з яким земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 за адресою проспект Курортний, 33 (за межами населеного пункту) в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області продано Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , про що укладено договір купівлі-продажу від 23.02.2005 року.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу Закрите акціонерне товариство «База відпочинку «Лазурний» 03.05.2006 року отримало державний акт серія ЯА № 547486 на право власності на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276, що розташована по проспект Курортному, 33 в зоні відпочинку «Коблеве» в межах Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1 а.с. 118).

На запит прокуратури № (15-31)15416-вих-18 від 20.11.2018 року Відділом у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області від 21.11.2018 року № 751/105-18 вказано, що у відділі наявний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу із земель запасу Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку «Коблеве» в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області, складовою частиною якого є довідка щодо обмежень на використання земельної ділянки.

Крім того, відділом зазначено, що згідно даних Національної кадастрової системи, приблизна відстань від урізу Чорного моря до південної та північної меж земельних ділянок наступна:

- 4820982200:09:000:0213: до південної межі - 56 м., до північної межі - 34 м.;

- 4820982200:12:048:0020: до південної межі - 84 м., до північної межі - 116 м.;

Дані про розташування спірної земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 у матеріалах справи не міститься. Водночас, попереднім листом Держгеокадастру від 29.10.2018 року № 684/105-18 на запит прокуратури (т. 1 а.с. 53) останню було повідомлено, що інформацію щодо приблизної відстані від урізу Чорного моря до південної та північної меж відповідної земельної ділянки надати неможливо, у зв`язку з її пакетним завантаженням.

Згідно з інформацією Коблевської сільської ради від 07.11.2018 року на земельній ділянці за адресою просп. Курортний, 33, що на даний час входить у межі в с. Коблеве, знаходиться будівля спального корпусу, малі архітектурні форми у вигляді ролетів та споруда під розміщення кафе.

23.11.2018 року Миколаївська обласна державна адміністрація листом № 5766/0/05-47/3-18 повідомила прокуратуру про те, що головою Миколаївської облдержадміністрації розпорядження про вилучення з постійного користування Державного підприємства «Очаківське державне лісомисливське господарство» земельної ділянки або розпорядження про припинення права постійного користування Державного підприємства «Очаківське державне лісомисливське господарство» земельною ділянкою площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 не видавались, облдержадміністрації не було відомо про порушення головою Березанської районної державної адміністрацією вимог земельного законодавства при виданні розпорядження № 138 від 22.02.2005 року, на підставі якого Закрите акціонерне товариство «База відпочинку «Лазурний» отримало у приватну власність відповідну земельну ділянку (т. 1 а.с. 50).

Також, у матеріалах справи міститься лист Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» від 07.11.2018 року № 448, в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 станом на 01.01.1994 року не входила до земель державного лісового фонду підприємства. Лісовпорядкуванням 2003 року дана земельна ділянка була включена до земель Держлісфонду і станом на 01.01.2004 року входила до земель державного лісового фонду підприємства. Базовим лісовпорядкуванням 2013 року вищевказана земельна ділянка була виключена зі складу земель державного лісового фонду підприємства і станом на 01.01.2014 року та на даний час в складі земель підприємства не рахується.

Відповідно до Інформаційної довідки № 150103766 від 18.12.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 відомості щодо спірної земельної ділянки у зазначених реєстрах відсутні (т. 1 а.с. 49).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, в даному випадку, окрім іншого, прокурором у справі оскаржується розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району.

При цьому, прокурором обставини незаконності вказаного розпорядження пов`язуються з тим, що вони прийняті з порушенням Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області вимог законодавства під час розпорядження землею державної форми власності, оскільки оскарженими розпорядженнями відповідач в односторонньому та позасудовому порядку припинив право постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , с. Василівка Очаківського району Миколаївської області земельною ділянкою державного лісового фонду, передав її в довгострокову оренду, яку у подальшому відчужено у приватну власність суб`єкту господарювання.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних і лісових відносин визначаються Законом України Про місцеві державні адміністрації , земельним та лісовим законодавством.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України).

За змістом ст. 18 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - видання оскаржуваного розпорядження від 28.12.2004 року №1231, тут та далі за текстом) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

У ст. 19 цього Кодексу визначені категорії земель. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії: землі рекреаційного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду (пункти "ґ", "е", "є" ч . 1 зазначеної норми).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок (п . "а", "б" ст. 21 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (п . 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, п . 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Проект землеустрою, затверджений згідно з оскаржуваним розпорядженням Березанської райдержадміністрації від 28.12.2004 року № 1231, був погоджений Березанським районним відділом земельних ресурсів, який надав згоду відвести Закритому акціонерному товариству "База відпочинку "Лазурний" у довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення з метою розміщення зведеного корпусу земельну ділянку загальною площею 0,2200 га забудованих земель змішаного використання, у тому числі 0,0534 га - під капітальною забудовою, 0,1666 га - інші (піски), із земель Очаківського державного лісомисливського господарства у зоні відпочинку "Коблеве" у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

При цьому, за змістом наявного у матеріалах справи листа Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" від 07.11.2018 року № 448 земельна ділянка, кадастровий номер 4820982200:09:000:0276, до земель державного лісового фонду станом на 01.01.1994 не належала, а була включена до складу таких земель у 2003 році. Станом на 01.01.2004 року земельна ділянка входила до земель державного лісового фонду підприємства. За результатами базового лісовпорядкування 2013 року земельну ділянку виключено зі складу земель державного лісового фонду підприємства і станом на 01.01.2014 до складу земель підприємства ця земельна ділянка не належить.

Отже, згідно із цим листом Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" станом на час виникнення спірних правовідносин (ухвалення розпоряджень від 28.12.2004 року, від 22.02.2005 року та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки за договором від 23.02.2005 року) земельна ділянка, кадастровий номер 4820982200:09:000:0276, належала до земель державного лісового фонду підприємства на праві постійного користування .

Таким чином, на виконання вказівок Верховного Суду у вказаній справі, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка на момент прийняття спірного розпорядження належала державі та перебувала в постійному користуванні третьої особи.

Згідно зі ст . 55 Земельного кодексу України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнені земельні ділянками лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч . 1, 2 ст . 56 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст . 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тут та далі за текстом) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформлюється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України (ст. 21 Лісового кодексу України).

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначено ст. 141 Земельного кодексу України, до яких належить: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1, 2, 5, 10 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень . Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в)будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", і передання в оренду такої ділянки належало до повноважень Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт.Березанка Миколаївської області .

Крім того, згідно зі ст . 42 Лісового кодексу України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, зокрема культурно-оздоровчих та рекреаційних, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст . 50 Земельного кодексу України у відповідній редакції).

Таким чином, порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об`єктів на них.

Статтею 43 вказаного кодексу встановлено, що переведення лісових земель до нелісових, зокрема, у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Березанської райдержадміністрації № 1231 від 28.12.2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду на 49 років закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району.

Також, матеріали справи свідчать, що вказаний проект землеустрою був погоджений Березанським районним відділом земельних ресурсів, який надав згоду відвести Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу земельну ділянку загальною площею 0,2200 га забудованих земель змішаного використання, в т.ч. 0,0534 га під капітальною забудовою; 0,1666 га інші (піски) із земель Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку «Коблеве» в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

У матеріалах справи наявні документи, що додані до відповідного проекту землеустрою (вихідна земельно-кадастрова інформація, експлікація земельних угідь, акт технічного обстеження ділянок Очаківського державного лісомисливського господарства 15.12.2004 року, висновок відділу земельних ресурсів у Березанському районі від 22.12.2004 року, висновок Березанського районного відділу містобудування та архітектури від 22.12.2004 року, висновок Березанської СЕС від 24.12.2004 року, погодження Очаківського державного лісомисливського господарства від 23.12.2004 року, висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2004 року, які погоджені спеціально уповноваженими органами влади та контролю: відділом земельних ресурсів у Березанському районі, Березанським районним відділом містобудування та архітектури, Березанською СЕС, Миколаївським обласним управлінням земельних ресурсів.

У матеріалах справи наявний акт технічного обстеження ділянок лісових земель Очаківського ДЛМГ, потрібних для надання в тимчасове зайняття для інших видів використання, з якого вбачається, що останнє надало згоду на виділення Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» 0,225 га під існуючий спальний корпус.

Враховуючи зазначене та зміст ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії, та зміна її цільового призначення відноситься до повноважень саме Березанської районної державної адміністрації.

При цьому, оскільки нормами чинного на момент виникнення правовідносин законодавства, не було встановлено процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, орган виконавчої влади був вправі самостійно визначати форму, у якій викладав відповідне рішення.

Таким чином, стосовно питання щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Розпорядженням від 28.12.2004 року № 1231, колегія суддів вважає, що Березанська районна державна адміністрація діяла у межах своїх повноважень, оскільки чинним на той час законодавством України не було передбачено конкретної процедури та порядку оформлення передачі в оренду та вилучення таких земельних ділянок.

При цьому, доводи скаржника стосовно відсутності згоди з боку Очаківського ДЛМГ щодо виділення спірної земельної ділянки Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» , з огляду на те, що директором Очаківського ДЛМГ було погоджено проект землеустрою, а також підписано Акт про передачу межових знаків під охорону та зберігання без зауважень, є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на що, спірне розпорядження не може бути визнано незаконним та скасовано саме з цих підстав.

Крім того, судова колегія зазначає, що вимога про визнання недійсними розпоряджень державної адміністрації про затвердження проекту землеустрою не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, за умови що в межах даної справи сам договір оренди землі, який було укладено на підставі вказаного розпорядження не оскаржувався, земельна ділянка передавалась в оренду саме Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» , а не відповідачу-2 у справі, який є його правонаступником, але матеріали справи не містять доказів оформлення ним у установленому порядку речового права на цей цивільний об`єкт, таке рішення органу місцевого самоврядування є актом ненормативного одноразового характеру, яке вичерпало свою дію, тому спір у частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень районної державної адміністрації, як рішень суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухвалених на користь осіб, яким ці ділянки більше не належать, не підлягає вирішенню в суді за правилами господарського чи іншого судочинства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18).

Що стосується позовної вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яка обґрунтована порушенням Березанською райдержадміністрацію положень водного законодавства та незаконним розпорядженням земельною ділянкою, розташованою у межах захисної прибережної смуги, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного Кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду. До таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст.60 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч. 5 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 4 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 року № 173; далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 61-62 Земельного кодексу України, ст. 89-90 Водного кодексу України, абз. 2 п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми (загально площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, зміст якої близький до положень ч. 3 ст. 85 Водного кодексу України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду ст. 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Отже, законодавством не передбачено передачу земельних ділянок прибережних захисних смуг у власність. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам Земельного кодексу України та Лісового кодексу України є неможливим (аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

При цьому, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з листами відділу у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.11.2018 року №751/105-18 і від 29.10.2018 року № 684/105-18 чітко не визначено відстані від урізу води Чорного моря до північної межі земельної ділянки, кадастровий номер 4820982200:09:000:0276.

Проте зазначено дані щодо суміжних, за твердженням прокуратури, земельних ділянок, кадастровий номер 4820982200:09:000:0213: до південної межі - 56 м, до північної межі - 34 м, кадастровий номер 4820982200:12:048:0020: до південної межі - 84 м, до північної межі - 116 м відповідно.

Згідно з планами-схемами земельних ділянок, кадастрові номери 4820982200:09:000:0213, 4820982200:12:048:0020, на дату відчуження земельні ділянки належали до двокілометрової зони від урізу води Чорного моря, а згідно зі спірним розпорядженням, Березанська райдержадміністрація відчужила земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Лазурний" для рекреаційного призначення з метою розміщення зведеного корпусу бази відпочинку "Голубий факел", що суперечило положенням ст. 85, 88 Водного кодексу України та ст. 59 Земельного кодексу України.

З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказаним розпорядженням районна державна адміністрація всупереч прямої вказівки закону щодо заборони продажу у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у двокілометровій зоні від урізу води, передала таку земельну ділянку у власність.

При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що на підставі вищезазначеного розпорядження між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» 23.02.2005 року було укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області, який прокурор також просить визнати недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, оскільки оскаржуваний у справі договір було укладено на виконання розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яке є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказаним розпорядженням районна державна адміністрація всупереч прямої вказівки закону щодо заборони продажу у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у двокілометровій зоні від урізу води, передала таку земельну ділянку у власність, договір є таким, що у момент його укладання не відповідав вимогам закону та був вчинений з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного, також підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним виданого 03.05.2006 року (на підставі вищезазначеного розпорядження та договору купівлі-продажу) Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» Державного акту на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276, оскільки підстави, за яких вказаний Державний акт на землю видавався відпали, а така вимога є похідною від двох попередніх позовних вимог.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1 245 505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, судова колегія зазначає таке.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п.127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року №183/1617/16, п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц, п.117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної смуги, та на таку земельну ділянку розповсюджується чітко визначена законом заборона щодо її передачі у приватну власність (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05 2018 року у справі №469/1393/16-ц, від 14.11.2018 року у справі 183/1617/16).

Звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння приватної особи спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями водного фонду, передачі у власність громадянам земельних ділянок водного фонду із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Тобто, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №359/278/18).

Разом з тим, в межах даної справи розглядалася вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради Березанського району, яка судовою колегією визнана необґрунтованою.

При цьому позовні вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки, визнання недійсним укладеного між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договору купівлі - продажу від 23.02.2005 року та визнання недійсним виданого 03.05.2006 року Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» державного акту на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276, судовою колегією визнані такими, що підлягають задоволенню.

Тобто, фактично, за результатами розгляду цієї справи право власності на вищевказану земельну ділянку за Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» та його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» припиняється.

Одночасно з цим, оскільки позовні вимоги в частині визнання розпорядження про затвердження проекту землеустрою та передачі вказаної земельної ділянки в довгострокову оренду були відхилені, така земельна ділянка залишається такою, що вибула з постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» , с.Василівка Очаківського району Миколаївської області та досі віднесена до земель рекреаційного призначення, надання яких в оренду приватним особам не заборонено.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Закрите акціонерне товариство «База відпочинку «Лазурний» вже припинено (29.09.2009 року), та його правонаступником є Товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , якому відповідно до договору купівлі-продажу від 15.10.2003 року належить на праві власності спальний корпус пансіонату "Голубий факел", розташований на спірній земельній ділянці.

Стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю, споруду.

Відповідач-2, як правонаступник Закритого акціонерного товариства «База відпочинку «Лазурний» , має право на користування вищевказаною земельною ділянкою на умовах оренди, але таке речове право виникне у вказаної особи тільки з моменту укладання відповідної цивільно-правової угоди та державної реєстрації такого права, оскільки відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, ліквідації юридичної особи-орендаря (аналогічні положення містить укладений між правопопередником відповідача-2 та відповідачем-1 - т. 1 а.с. 43). Після укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки дія договору оренди є припиненою. При цьому, в даному випадку відсутні правовідносини, за якими право оренди землі переходить автоматично до нового власника об`єкту нерухомого майна, оскільки право оренди землі було втрачено правопопередником - Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» внаслідок оформлення права власності на спірну земельну ділянку всупереч прямої заборони закону.

Тобто, наразі відсутнє належним чином оформлене речове право на спірну земельну ділянку будь-якої юридичної особи, з огляду на відсутність укладеної цивільно-правової угоди з органом місцевого самоврядування на її оренду.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку прокурором заявлена вимога про повернення земельної ділянки у власність держави, але позивачем конкретний спосіб реалізації цієї вимоги (у разі її задоволення), як то приведення земельної ділянки у попередній стан, або шляхом знесення будов чи споруд, які на ній знаходяться, чи інший конкретно визначений спосіб виконання рішення суду в цій частині взагалі не визначено. Суд в будь-якому випадку за нормами чинного процесуального законодавства позбавлений можливості самостійно змінювати предмет або підстави позову, враховуючи те, що матеріали справи не містять належних доказів реєстрації саме за відповідачем-2 спірної земельної ділянки, що вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 49). Тому, з огляду на існування на спірній земельній ділянці об`єкту нерухомості, право власності на який зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку за відповідачем-2 і не скасовано на теперішній час, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Незважаючи на вказане, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зауважує, що за результатом розгляду цієї справи, фактично право власності держави на спірну земельну ділянку є поновленим, а право оренди, яке існувало у правопопередника відповідача-2 наразі припинилось в зв`язку його ліквідацією відповідно до п. в ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, при цьому, право оренди відповідача-2 на вказану земельну ділянку досі не існує, оскільки належним чином не оформлене.

Що стосується наявної у матеріалах справи заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, судова колегія зазначає таке.

За нормами ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Оскільки позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1245505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, судом апеляційної інстанції визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності за вказаними позовними вимогами відсутні.

Що ж стосується позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки, визнання недійсним укладеного між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договору купівлі-продажу від 23.02.2005 року та визнання недійсним виданого 03.05.2006 року Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» державного акту на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276, судова колегія зазначає таке.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч . 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У передбачених законом випадках, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у п . 48 постанови від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Так, в даному випадку із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави без визначення конкретного органу, в інтересах якого подано такий позов, з огляду на що, позовна даність в даному випадку починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що про зазначені у позові порушення прокуратурі стало відомо в жовтні 2018 року під час розгляду звернення керівника Миколаївської міської організації політичної партії Рух нових сил Михайла Саакашвілі Толпекіна А.А. щодо законності відведення спірної земельної ділянки, на підтвердження чого прокурором до позову було подано відповідне звернення (т. 1 а.с. 57).

З позовом у даній справі прокурор звернувся в грудні 2018 року, тобто в межах визначеного законом строку позовної давності.

До того ж судова колегія зауважує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч . 3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у поставної від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 звернула увагу на те, поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Тобто, як вірно зазначив прокурор, сторона у справі може заявити про застосування позовниї давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до неї, а не до інших осіб.

При цьому, судова колегія зазначає, що позовні вимоги у даній справі, які підлягають задоволенню, заявлені саме до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області, оскільки іншою стороною вчиненого правочину була юридична особа, яка на теперішній час вже не існує, при цьому питання недійсності укладеного правочину та вчинення певних дій оцінюється за нормами та фактами, які існували на той момент, коли правонаступника - відповідача-2 ще не було.

Що стосується доводів прокурора про те, що підстави для прийняття та розгляду заяви відповідача-2 про застосування позовної давності у вказаній справі відсутні, оскільки відповідач мав можливість подати таку заяву до суду першої інтонації, колегія суддів зазначає, що згідно з п . 1 ст . 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04 2018 року у справі № 200/11343/14-ц.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного у справі рішення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області, м.Миколаїв підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18 скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки підстави, за яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, не відповідають обставинам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права, які мають бути застосовані в даному випадку.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі № 915/1818/18 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019 року у справі №915/1818/18 - скасувати.

Позовні вимоги Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, м.Миколаїв в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №138 від 22.02.2005 року про продаж Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати недійсним укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договір купівлі - продажу від 23.02.2005 року земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати недійсним виданий 03.05.2006 року Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» Державний акт на право власності серії ЯА № 547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276.

Відмовити у позовних вимогах Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, м. Миколаїв в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області про:

визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років Закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району;

зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1 245 505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Стягнути солідарно з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області (57400, Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Центральна, буд. 33, код ЄДРПОУ 04056693) та Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» , с. Коблеве Березанського району Миколаївської області (57453, Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, проспект Курортний, буд. 9, код ЄДРПОУ 32402048) на користь прокуратури Миколаївської області (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28, код ЄДРПОУ 02910048) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5 286 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7 929 грн., судовий збір за подання касаційної скарги 51 461 грн. 12 коп.

Доручити Господарському суд Миколаївської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 23.06.2020 року.

Повний текст постанови складено 25 червня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош