Постанова
від 23.06.2020 по справі 569/12946/18
РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/12946/18

Провадження № 22-ц/4815/681/20

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Харечко С.П.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції

(вступної та резолютивної частин):

15 год. 10 хв. 10 березня 2020 року в м. Рівне

Повний текст рішення складено: 18 березня 2020 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: Рівненська міська рада;

відповідач2: Приватне сільськогосподарське підприємство "Волинь";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

на стороні відповідача: ОСОБА_2 ;

представники учасників справи:

позивача - адвокат Дем`яненко Любов Петрівна;

відповідача1 - ОСОБА_3 ;

відповідача2 - адвокат Левчунь Сергій Анатолійович;

третьої особи - адвокат Деркач Роман Якович;

за участі: представників учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненко Любові Петрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 березня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ; про визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" (далі - ПСП "Волинь") про визнання права користування житловим приміщенням. Мотивуючи свою вимогу, зазначав, що його батько під час перебування у трудових відносинах з відповідачем отримав від нього у користування кімнату (квартиру) АДРЕСА_1 . Згодом, коли батько отримав від ПСП "Волинь" благоустроєну квартиру АДРЕСА_2 , то рішенням правління і профспілки підприємства від 05 вересня 1995 року ордер на вказане приміщення в гуртожитку отримала його мати - ОСОБА_4 2008 році батько помер, а невдовзі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла і його бабуся. ОСОБА_1 стверджував, що до та після смерті ОСОБА_4 проживав в квартирі гуртожитку. Підтвердженням цього є рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року, яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 з 1995 року до дня її смерті. З повідомлення Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "РМБТІ") від 06 червня 2016 року позивачу стало відомо, що право приватної власності на будівлю гуртожитку зареєстровано за ПСП "Волинь". В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив укласти з ним договір найму зазначеної квартири, однак відповіді не отримав. На початку червня 2017 року мешканці гуртожитку на сесії Рівненської міської ради задля подальшої приватизації займаних ними квартир просили прийняти рішення про передачу гуртожитку у комунальну власність. За результатом цього бюджетна комісія міськвиконкому лише схвалила відповідний проект рішення, тобто по теперішній час гуртожиток лишився власністю відповідача. Згодом ПСП "Волинь" своїм листом-відповіддю від 19 березня 2018 року проінформувало позивача, що питання про переоформлення договору на квартиру щодо нього не вирішувалося через реєстрацію у зазначеній квартирі фізичної особи, якій відповідно до ордеру надано право проживання у квартирі, а відомостей про вказану особу на повторний запит не надало. Проте позивач вважав, що саме він має право користування вказаним житлом, а факт його постійного в ньому та те, що ордер повинен надаватись лише на вільне жиле приміщення, унеможливлює виникнення в іншої особи права користування цим житлом,

З наведених мотивів просив визнати за ним право на користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

У поданому відзиві ПСП "Волинь" просило в задоволенні позову відмовити. Відповідач вважав, що оскільки позивачу ордер не видавався, то відповідно до ст.ст. 128,129 ЖК Української РСР та Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №84 від 27 квітня 2015 року, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Стверджувалось, що ордер за №292 від 05 вересня 1995 року за рішенням правління КСП "Волинь" (правонаступником якого є ПСП "ВОЛИНЬ") дійсно було видано ОСОБА_4 , відповідно до якого остання мала право проживання та користування спірним житловим приміщенням. Проте зареєстрована вона була з 10 січня 1996 року по 23 серпня 2013 року. Також, на думку відповідача, встановлений судовим рішенням факт постійного проживання позивача із ОСОБА_4 не є підставою для визнання права користування житловим приміщенням, оскільки гуртожиток призначений для проживання саме працівників підприємства та їх членів сім`ї. Не можуть бути застосовані й положення Цивільного кодексу України щодо переходу права користування на квартиру в порядку спадкування, адже ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Крім того, має значення й те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , та, як зазначено у позові, вказана квартира була виділена його батьку від ПСП "Волинь", тобто потреби в жилому приміщенні не має.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року залучено ОСОБА_2 до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2019 року витребувано у ПСП "Волинь" ордер, виданий ОСОБА_5 на право вселення у квартиру АДРЕСА_1 , а в разі укладення з ним договору - договір найму спірного житлового приміщення.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2019 року замінено первісного відповідача ПСП "Волинь" на належного відповідача Рівненську міську раду.

У поданому відзиві Рівненська міська рада вважає позовні вимоги безпідставними, адже права позивача порушені не були. Стверджувала, що міськрадою та її виконавчими органами ордери на зайняття житлових кімнат у гуртожитку не видавалися і будь-яким іншим чином поселення громадян у даний гуртожиток не здійснювалося. Так, ПСП "Волинь", як власник гуртожитку по АДРЕСА_4 , листом №159 від 25 вересня 2017 року надано згоду на передачу гуртожитку у комунальну власність на безкомпенсаційній основі за умови забезпечення права приватизації житлових приміщень особами, які в ньому проживають. Згідно з актом приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність №121 від 14 листопада 2017 року від ПСП "Волинь" передано виконавчому комітету Рівненської міської ради технічний паспорт на будинок, а на підставі рішення Рівненської міської ради № 4452 від 17 травня 2018 року гуртожиток прийнято у комунальну власність територіальної громади. До створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку будівлю гуртожитку передано на утримання правонаступнику ЖКП "Західне" - ТзОВ "Керуюча компанія "Західна". При цьому, від директора ПСП "Волинь" 04 лютого 2019 року надійшло звернення про здійснення перереєстрації мешканців гуртожитку відповідно до займаної площі та нового технічного паспорту, список яких було долучено до звернення, де, зокрема, мешканцем кімнати №9 зазначено квартиронаймача ОСОБА_2 . Цей лист спонукав до підготовки Розпорядження міського голови № 383-р від 19 квітня 2019 року "Про перереєстрацію мешканців в гуртожитку на АДРЕСА_4 ".

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року залучено до участі у справі як співвідповідача ПСП "Волинь".

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення до суду, в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 зареєстрований ніколи не був та будь-яких доказів його вселення, проживання, укладання договорів піднайму або тимчасовості його проживання, як до так і після смерті ОСОБА_4 не надано. Позивач не виконував передбачених договором найму житла обов`язків, квартирної плати не справляв та спірне житло не є його єдиним і постійним місцем проживання, адже суд встановив, що позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , з 23 березня 2009 року. На переконання місцевого суду, позивач не може користуватися жилим приміщенням, позаяк з ним не укладений договір житлового найму.

На рішення суду представником позивача - адвокатом Дем`яненко Л.П. подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність і необґрунтованість.

Обґрунтовуючи хибність вирішення судом правовідносин, заявник покликалась на преюдиційність рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року, яким було встановлено факт проживання позивача однією сім`єю із ОСОБА_4 в спірному помешканні з 1995 року по 05 липня 2013 року, на що суд належної уваги не звернув. Заявник вважала, якщо цим судовим рішенням було встановлено відповідний факт, то позивач з огляду на правила ст.ст. 64, 65, 106 ЖК Української РСР має право користування спірною квартирою в гуртожитку нарівні із ОСОБА_4 . При цьому, на думку заявника, закон не вимагає обов`язкової наявності ордеру на вселення його довірителя в спірне житло. Стверджувала, що дії ПСП "Волинь", а також Рівненської міської ради в частині відмови в укладенні договору житлового приміщення є неправомірними. ПСП "Волинь" було відомо про рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року, коли в березні 2017 року до нього надійшла заява ОСОБА_1 про укладення з ним договору найму спірного нерухомого майна, яку підприємством не розглянуто, оскільки вона не була підписана відправником. Судове рішення про встановлення факту ПСП "Волинь" не оскаржило. Не зважаючи на те, що залучений до участі в справі як третя особа ОСОБА_2 ордер на вселення в спірне житло та будь-яких пояснень не давав, а надана сільськогосподарським підприємством на вимогу суду попередньої інстанції довідка та копії журналу реєстрації видачі ордерів інформації про видачу цій особі ордеру не мають, проте з адресної картки видно, що останній був зареєстрованим у спірному помешканні з 29 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили рішенням суду від 27 грудня 2016 року законної сили. Також документом, що підтверджує право на проживання у цьому житлі є й паспорт ОСОБА_2 . Однак, на переконання заявника, ордер на житлове приміщення відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР має надаватись лише не вільне житло, але до липня 2018 року ним користувався саме ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків. Тобто ОСОБА_2 не мав жодних правових підстав для користування цим приміщенням. При цьому після залучення Рівненської міської ради до участі в справі ОСОБА_1 звернувся до неї про вирішення спору в досудовому порядку, однак відповідач, знехтувавши вимоги ст.ст. 64, 65, 106 ЖК УРСР, ст.ст. 810, 824 ЦК України і ст.ст. 49, 55 ЦПК України також відмовила заявнику в оформленні з ним договору найму квартири АДРЕСА_1 . Щодо відмови в задоволенні позову з підстав декількох місць проживання позивача, то його представник посилалася на недоведеність цієї обставини, адже відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

З викладених спонукань просила рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ПСП "Волинь" зазначалося, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ч. 2 ст. 824 ЦК України не передбачено можливості спадкування права користування житловим приміщенням, адже в ній йдеться лише про чинність договору найму житлового приміщення на попередніх умовах, які можуть настати лише за наявності у спадкодавця повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживали з наймачем. Проте, як було встановлено оскаржуваним рішенням суду, ОСОБА_1 не був зареєстрований в спірній квартирі, оскільки проживав зовсім в іншому житловому приміщенні. Вказані обставини лишалися незмінними як на день смерті, так і після ОСОБА_4 . При цьому останній допустимих та належних доказів звернення щодо переукладення договору найму квартири не надав, а заява, на яку він посилається, не може враховуватись, оскільки таке звернення ним не підписане, а тому в силу вимог Закону України "Про звернення громадян" до розгляду не підлягало. Понад усім позивачем не надано доказів здійснення оплати за житлово-комунальні послуги, що додатково є доказом відсутності підстав для переходу права на користуванням квартирою.

Також правом на подання відзиву скористалася й Рівненською міська рада, де вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення через необґрунтованість, а рішення міського суду - без змін. Так, попри наведених заперечень у поданому до суду попередньої інстанції відзиві на позовну заяву міськрада зазначала, що твердження про ігнорування нею вимог ст.ст. 64, 65, 106 ЖК УРСР в частині невизнання права ОСОБА_1 на оформлення договору найму спірної квартири безпідставні.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Як в встановлено судом, гуртожиток за адресою АДРЕСА_4 зареєстрований за ПСП "Волинь" на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 травня 2007 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради.

На підставі акту приймання-передачі №121 від 14 листопада 2017 року ПСП "Волинь" передало гуртожиток у комунальну власність виконавчому комітету Рівненської міської ради.

При цьому відповідно до рішення правління профспілки сільськогосподарського підприємства від 05 вересня 1995 року ордер №292 на кімнату АДРЕСА_1 отримала ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із положеннями статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону вказує на те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Дане роз`яснення викладено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Також необхідно зазначити, відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

З`ясовано, що ОСОБА_1 в спірній квартирі гуртожитку не був і не є зареєстрованим.

Також відсутні засоби доказування, що ОСОБА_4 висловлювала згоду на реєстрацію місця проживання онука у спірному житлі, а, відтак і на його вселення на постійній основі у вказану квартиру.

Доказів на підтвердження того, що позивач справляв плату за отримання комунальних послуг, позивачем надано не було, що безумовно є однією із підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, позаяк спростовує факт користування ОСОБА_1 квартирою нарівні із наймачем.

Не містять матеріали справи й інших доказів правомірного зайняття спірної квартири позивачем, а тому відсутні підстави вважати, що він набув законного права користування спірним жилим приміщенням.

Хоча ПСП "Волинь" й визнається факт звернення ОСОБА_1 із заявою про укладення договору житлового найму, проте, як зазначає сам відповідач, таке питання розглянуто не було, оскільки заявник не підписав відповідну заяву. Цієї обставини за результатами розгляду справи в суді першої інстанції та перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційній інстанції заявником не спростовано, а тому належними та допустимими доказами факт звернення до наймодавця з відповідним питанням не підтверджено.

Так, позивач ініціював вирішення цього питання лише в 2017 році, невдовзі після того, як рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року було встановлено факт його проживання однієї сім`єю із ОСОБА_4 в спірній квартирі з 1995 року по день смерті наймача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між тим, та обставина, що рішенням суду встановлений факт спільного проживання в спірній квартирі позивача разом з наймачем квартири, не може вказувати на дотримання ОСОБА_1 передбачених законом правил про вселення в спірну квартиру і набуття права користування нею.

Наведене узгоджуються із правовою позицією, що висловлена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №199/10302/14-ц.

З цих мотивів колегією суддів відхиляються й інші доводи на підтвердження факту проживання позивача в квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а зазначені особою, що подала апеляційну скаргу, аргументи не спонукають до скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів, суб`єктивної незгоди з висновками суду та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненко Любові Петрівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 березня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: Н.В. Бондаренко

С.О. Гордійчук

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено


2020 року.

Головуючий

Судді:

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Рівненського

апеляційного суду

___


2020 року

СудРівненський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення23.06.2020
Оприлюднено26.06.2020
Номер документу90049027
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —569/12946/18

Постанова від 31.08.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Ухвала від 19.11.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Ухвала від 24.09.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Ухвала від 06.08.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Постанова від 23.06.2020

Цивільне

Рівненський апеляційний суд

Хилевич С. В.

Ухвала від 13.05.2020

Цивільне

Рівненський апеляційний суд

Хилевич С. В.

Ухвала від 23.04.2020

Цивільне

Рівненський апеляційний суд

Хилевич С. В.

Рішення від 10.03.2020

Цивільне

Рівненський міський суд Рівненської області

Харечко С. П.

Рішення від 10.03.2020

Цивільне

Рівненський міський суд Рівненської області

Харечко С. П.

Ухвала від 18.12.2019

Цивільне

Рівненський міський суд Рівненської області

Харечко С. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні