Постанова

від 10.06.2020 по справі 906/551/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/551/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Дочірнього підприємства Державної компанії

Укрспецекспорт - Державного госпрозрахункового

зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт - Циби Р.А.,

Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод - Алхімової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (у складі колегії суддів: Демидюк О.О. (головуючий), Савченко Г.І., Павлюк І.Ю.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2019 (суддя Маріщенко Л.О.)

у справі № 906/551/19

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт

до Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод

про стягнення 3 615 347,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Дочірнє підприємство Державної компанії Укрспецекспорт - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство Спецтехноекспорт (далі - ДП ДГЗП Спецтехноекспорт ) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод (далі - ДП Житомирський бронетанковий завод ), у якому просило стягнути 3 615 347,15 грн, у тому числі основний борг в сумі 2 332 097,62 грн, пеня в сумі 174 972,96 грн, 3 % річних в сумі 201 557,02 грн, інфляційні втрати в сумі 906 719,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії щодо організації участі у ІХ Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDIA - 2016 № STE-13-25-ДК-16 від 16.03.2016 (далі - договір комісії від 16.03.2016) в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь, а також просив стягнути пеню за порушення строків виконання грошового зобов`язання, нараховану відповідно до пункту 8.2 договору за період з 14.07.2016 по 14.01.2017, 3 % річних за період з 14.07.2016 по 31.05.2019 та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми заборгованості за договором, оскільки позивачем не дотримано умов укладеного між сторонами договору комісії від 16.03.2016 в частині попереднього погодження із відповідачем витрат та надання оригіналів документів на підтвердження цих витрат, що виключає обов`язок відповідача з оплати наданих позивачем послуг.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2019 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 623 648,70 грн скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ДП Житомирський бронетанковий завод на користь ДП ДГЗП Спецтехноекспорт 623 648,70 грн. У решті позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, що охоплює вартість наданих позивачем послуг, перелік яких визначено у пункті 2.1 договору, а саме: за оренду виставкової площі, забудову виставкової площі, тимчасове вивезення експонатів, у тому числі оформлення дозвільних документів, транспортних послуг, страхування експонатів. Щодо вимог про стягнення 1 708 448,92 грн основного боргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки між сторонами не було підписано додаткової угоди, як це передбачено умовами договору, щодо коригування (збільшення) вартості послуг комісіонера. Також суд визнав безпідставними вимоги про стягнення пені, 3 % та інфляційних втрат, оскільки відповідно до листа від 06.07.2016, направленого на адресу відповідача, позивач вимагав оплатити лише суми основного боргу без нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2020 року ДП ДГЗП Спецтехноекспорт подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2019, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 906/551/19 за касаційною скаргою ДП ДГЗП Спецтехноекспорт з підстави, передбаченої пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.06.2020.

ДП Житомирський бронетанковий завод у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно з наказом Державного концерну Укроборонпром від 29.02.2016 № 60 затверджено перелік виставок на 2016 рік, щодо яких заплановано участь об`єднаної експозиції концерну і, зокрема, ДП ДГЗП Спецтехноекспорт визначено організатором і координатором процесу забезпечення участі підприємств - учасників концерну у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDІА-2016 .

16.03.2016 між ДП Житомирський бронетанковий завод (комітент) і ДП ДГЗП Спецтехноекспорт (комісіонер) укладено договір комісії щодо організації участі у ІХ Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDІА-2016 № STE-13-25-ДК-16, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, щодо замовлень, передбачених у пункті 2.1 цього договору, послуг для участі комітента у зазначені виставці, що відбудеться в період з 28 по 31.03.2016 у м. Квітол, Південний ГОА, Республіка Індія (пункт 1.1).

Комітент визнає, що контракт на виставкову площу між комісіонером і Defence Exhibition Organization of Ministry of Defence, Government of India (організація виставки продукції військового призначення Міністерства оборони Індії) укладений комісіонером за дорученням комітента, за рахунок комітента, відповідно до вказівок комітента. Комітент зобов`язався забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання вказаного контракту (у частині послуг, передбачених у пункті 2.1 цього договору) (пункт 1.2 договору).

За умовами пункту 1.3 договору комітент доручає комісіонеру від свого імені за рахунок комітента здійснити правочини з організації надання послуг щодо тимчасового вивезення зразків продукції (експонати) згідно з переліком у додатку № 1 до цього договору для експонування на виставці.

У пункті 2.1 договору визначено послуги, щодо яких вчиняються правочини за цим договором, а саме: оренда виставкової площі - погоджена комітентом ціна послуг становить 6 137,00 доларів США, забудова виставкової площі - 4 250,00 доларів США, тимчасове вивезення експонатів (в т.ч. оформлення дозвільних документів, транспортних послуг, страхування експонатів) - 15 041,28 доларів США, бейдж учасника виставки - 180,00 доларів США, загальна сума погоджена комітентом становить 25 617,00 доларів США.

За змістом пункту 2.2 договору погоджена комітентом ціна послуг у доларах США, визначена в пункті 2.1, що становить 25 617,00 доларів США. Сторони погоджуються, що вартість послуг, які надаються комісіонером, не є остаточною та підлягає коригуванню шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору, після повернення експонатів та отримання відповідних рахунків за перевезення, митні послуги, забудову виставкової площі тощо.

У пункті 3.1 договору визначено обов`язки комісіонера, за умовами якого останній зобов`язався, зокрема, здійснити необхідну маркетингову роботу, виконати переддоговірну роботу та укласти відповідний договір (контракт) або декілька договорів відповідно до предмета цього договору (підпункт 3.1.1); передбачити у вчинених ним договорах (контрактах) можливість надання комітенту комплексу послуг відповідно до пункту 2.1 цього договору (підпункт 3.1.2); розглянути та погодити з комітентом можливість укладення додаткових договорів стосовно переліку додаткових послуг, розміщення додаткових експонатів та обладнання на стенді та ін. При необхідності надання додаткових послуг за взаємною згодою, сторони оформлюють додаткову угоду до цього договору (підпункт 3.1.3); вжити заходи щодо отримання відповідного дозволу Державної служби експортного контролю України для тимчасового вивезення експонатів згідно з додатком № 1 до цього договору, за рахунок комітента здійснити митне оформлення та страхування експонатів під час транспортування і проведення виставки, забезпечити транспортування до Республіки Індія, повернення експонатів за рахунок комітента у термін згідно з пунктом 3.2.6 цього договору (підпункт 3.1.4); провести з нерезидентами за рахунок комітента розрахунки за правочинами, вчиненими на виконання наданого комітентом доручення тощо (підпункт 3.1.5).

У пункті 3.1 договору визначено обов`язки комітента, зокрема, підготувати експонат для показу на виставці шляхом налагодження, перевірки систем та обладнання, а також передати експонати комітенту у належному для транспортування стані не пізніше 17.03.2016 (підпункт 3.2.2); забезпечити комісіонера коштами згідно з умовами, викладеними в розділі 5 цього договору, сплатити комісійну плату (підпункт 3.2.11).

За умовами прийому-передачі експонату, визначеними у пунктах 4.1, 4.2 договору, комітент передає експонати комісіонеру в термін згідно з пунктом 3.2.2 цього договору в а/п Бориспіль, про що буде підписано акт прийому-передачі експонатів (зразок наведено у додатку 2 цього договору). Комісіонер передає експонат комітенту не пізніше терміну, вказаного в пункті 3.2.6 цього договору в а/п Бориспіль, відповідно до акта прийому-передачі експонатів (зразок наведено у додатку 2 до цього договору).

Сторони домовились, що забезпечення комітентом комісіонера коштами у сумі, вказаній у пункті 2.1 цього договору, здійснюється у гривневому еквіваленті, виходячи з встановленого НБУ офіційного валютного обмінного курсу на дату перерахування коштів на рахунок комісіонера. Права власності на зазначені кошти у комісіонера не виникає (пункт 5.1 договору).

За умовами пункту 5.2 договору комітент зобов`язався перерахувати кошти, враховуючи комісійну плату, в розмірі 100 % від вартості послуг згідно з пунктом 2.1 цього договору протягом 5 банківських днів з дати підписання договору та виставлення рахунку комісіонером для покриття витрат у повному обсязі.

Відмова або неможлива участь комітента, його представників у виставці, або не споживання комітентом окремих послуг з будь-яких причин не звільняє його від оплати послуг згідно з п. 2.1 цього договору (пункт 5.3 договору).

Згідно з пунктами 5.4, 5.5 договору комітент зобов`язався відшкодувати комісіонеру погоджені з комітентом витрати, понесені комісіонером на виконання цього договору. Витрати комісіонера, зокрема, пов`язані з придбанням валюти на міжбанківському валютному ринку України, відшкодовуються комітентом на підставі звіту комісіонера та в строки, що не перевищують 5 банківських днів від дати його підписання.

Відповідно до пункту 5.6 договору усі витрати комісіонера відображаються в його звіті, який складається та подається комітенту в письмовій формі разом з актом наданих послуг у місячний строк з дня виконання доручення та з оригіналами підтверджуючих підзвітних документів. Витрати, передбачені пунктами 5.4, 5.5 договору, які будуть понесені під час виконання обов`язків за договором, повинні бути попередньо погоджені комітентом та у подальшому документально підтверджені. У випадку ненадання оригіналів підтверджуючих документів щодо понесених витрат, звіт не підлягає погодженню та повертається без відповідної оплати.

У пункті 6.1 договору сторони передбачили, що за виконання доручення за цим договором комісіонер отримує комісійну плату у гривнях (що включає в себе ПДВ), в розмірі 10 % від загальної суми наданих послуг, визначених у пункті 2.1. цього договору, що становить 2 561,70 доларів США, з яких ПДВ 20 %. Комісійна плата розраховується за курсом НБУ на дату зарахування коштів на рахунок комісіонера.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1 договору).

Зміни та доповнення до договору мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі і підписані обома сторонами (пункт 9.4 договору)

До договору сторонами складено додаток № 1 Перелік експонатів, що передаються для експонування на виставці , а також підписано акт прийому-передачі експонатів від 17.03.2016.

Відповідно до звіту комісіонера від 29.04.2016 до договору комісії від 16.03.2016 на виконання зазначеного договору у період з 28 по 31.03.2016 комісіонером від свого імені, але за рахунок комітента, було вчинено наступні юридичні дії (послуги) щодо участі комітента у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDІА-2016 у м. Квітол, Республіка Індія: оренда виставкової площі на суму 6 131,48 доларів США, що в еквіваленті становить 158 760,41 грн, забудова виставкової площі на суму 3 964,23 доларів США, що в еквіваленті становить 101 163,95 грн, страхування вантажу на суму 40 104,21 грн, оформлення дозвільних документів та транспортні послуги на суму 1 831 210,02 грн, всього на суму 2 131 238,59 грн. У звіті також зазначено, що загальна вартість послуг за договором становить 2 131 238,59 грн; плата комісіонерові за виконання доручення, передбаченого договором комісії, становить 200 589,03 грн; заборгованість комітента перед комісіонером становить 2 332 097,62 грн.

На підтвердження здійснення відповідних витрат на виконання договору комісії від 16.03.2016 позивачем було надано договори (контракти), укладені ним з іншими суб`єктами господарювання, щодо надання незабудованої виставкової площі, надання послуг в ході підготовки і проведення виставки щодо стенду, добровільного страхування вантажів, транспортно-експедиційного обслуговування, а також рахунки, акти, платіжні доручення, копії яких наявні у матеріалах справи.

Звіт комісіонера від 29.04.2016 до договору комісії від 16.03.2016 і додаткову угоду від 28.04.2016 № 1 до договору комісії від 16.03.2016 для погодження та підписання ДП ДГЗП Спецтехноекспорт направило на адресу ДП Житомирський бронетанковий завод . У проекті додаткової угоди було запропоновано змінити ціну послуг, які було погоджено у пункті 2.1 договору, та визначено, що загальна сума погоджена комітентом становить 79 748,60 доларів США, та запропоновано змінити пункти 2.2 та 6.1 договору в частині розміру комісійної плати, яка відповідно до умов додаткової угоди становить 7 974,86 доларів США. Також до листа було додано копії документів, що підтверджують витрати.

У листі від 26.05.2016 № 2116 ДП Житомирський бронетанковий завод повідомило ДП ДГЗП Спецтехноекспорт про те, що зазначена додаткова угода не підлягає підписанню, а звіт комісіонера - прийняттю та відшкодуванню зазначених у ньому коштів, оскільки такі витрати підлягають оплаті лише за умови наявності попереднього погодження цих витрат з комітентом відповідно до пунктів 5.4, 5.6 договору комісії від 16.03.2016. Водночас відповідач погодився оплатити звіт комісіонера на суму, визначену у пунктах 2.2 і 6.1 договору, що було погоджено сторонами.

ДП ДГЗП Спецтехноекспорт у відповіді від 01.06.2016 № 31.13/93/4135 проінформувало ДП Житомирський бронетанковий завод , що за умовами договору комісії від 16.03.2016 вартість послуг, які надаються комісіонером, не є остаточними та підлягають коригуванню шляхом підписання додаткової угоди до договору після повернення експонатів та отримання відповідних рахунків на перевезення, митні послуги, забудову виставкової площі тощо. Разом із тим позивач у своєму листі зазначив, що враховуючи терміновість виконання послуг, що пов`язане з запізнім постачанням експонатів, які мали бути розміщені до початку виставки, позивач, ураховуючи інтереси відповідача зробив все можливе, у тому числі за рахунок витрачання власних коштів щодо своєчасного виконання договору комісії. Також відповідачу було повідомлено, що для забезпечення своїх вимог за договором комісії від 16.03.2016 і виконання відповідачем обов`язків з оплати заборгованості, експонати будуть притримані позивачем до моменту укладання між сторонами додаткової угоди № 1 до договору. При цьому вартість надання послуг зі зберігання експонатів становить 1 461,60 грн за добу, а одноразовий платіж за обробку та розміщення вантажу 1 880,40 грн.

У листі від 01.06.2016 № 2195 ДП Житомирський бронетанковий завод повідомило ДП ДГЗП Спецтехноекспорт про незаконність його дій з притримання належного відповідачу майна, що потягло за собою зайві транспорті витраті та витрати, пов`язані зі зберігання майна на митному терміналі аеропорту Бориспіль , у зв`язку із чим відповідач просив вжити заходів до негайного повернення майна, а решту питань вирішити відповідно до умов договору та вимог законодавства.

06.07.2016 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу щодо оплати послуг за договором комісії у розмірі 2 332 097,62 грн та 73 963,15 грн за послуги зі зберігання вантажу. Цю вимогу відповідач отримав 12.07.2016, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, однак у своїй відповіді на зазначену вимогу відповідач послався на її необґрунтованість з огляду на непогодження таких витрат між сторонами.

У подальшому між сторонами велося листування, у тому числі з направленням відповідних претензій щодо виконання умов договору комісії від 16.03.2016, проте сторони згоди з цього питання не дійшли, що і стало підставою для звернення ДП ДГЗП Спецтехноекспорт до суду з відповідним позовом.

Оскільки ДП Житомирський бронетанковий завод не виконало умови договору комісії від 16.03.2016 в частині оплати наданих послуг, ДП ДГЗП Спецтехноекспорт просило стягнути на свою користь 3 615 347,15 грн, у тому числі основний борг в сумі 2 332 097,62 грн, пеня в сумі 174 972,96 грн, нарахована відповідно до пункту 8.2 договору за період з 14.07.2016 по 14.01.2017, 3 % річних в сумі 201 557,02 грн за період з 14.07.2016 по 31.05.2019 та інфляційні втрати в сумі 906 719,55 грн відповідно до статті 625 ЦК.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні 623 648,70 грн і ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог, виходив із наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги в межах ціни, визначеної у пункті 2.1 договору комісії від 16.03.2016. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача 1 708 448,92 грн решти суми основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки комітентом не підписано додаткову угоду до договору комісії від 16.03.2016 на коригування більшої вартості послуг комісіонера, а стягнення штрафних санкцій та застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК не було предметом вимоги позивача від 06.07.2016, направленої на адресу відповідача в порядку досудового вирішення спору, тому ці суми не підлягають стягненню.

У поданій касаційній скарзі ДП ДГЗП Спецтехноекспорт послалося, зокрема на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1013, 1017 ЦК , якими урегульовано правовідносини за договором комісії, не застосував пункт 6.1 договору комісії від 16.03.2016 та залишення поза увагою обставини щодо обов`язку комітента, передбаченого умовами договору та чинним законодавством, виплатити комісіонерові комісійну плату та скореговану вартість послуг, що надаються комісіонером, розмір яких підтверджено наявними у матеріалах справи доказами; при цьому відповідач фактично погодив збільшення відповідних витрат за договором своїми діями, а саме: участю у виставкових заходах, на які здійснювалася доставка експонатів за рахунок комісіонера, тобто фактично прийняв надані послуги, що також не було враховано судом при вирішенні справи. Також судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 625 ЦК, оскільки чинне законодавство не містить будь-яких обмежень у праві кредитора вимагати через суд стягнення штрафних санкцій, % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК, у випадку не пред`явлення цих вимог боржнику перед зверненням до суду. Судом апеляційної інстанції не надано оцінки іншим доказам, які підтверджують збільшення витрат під час виконання договору комісії, і які наявні в матеріалах справи.

Наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, ДП ДГЗП Спецтехноекспорт обґрунтувало висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, за змістом яких вимогою кредитора до боржника може бути як письмова вимога направлена в досудовому порядку, так власне і позов, з огляду на що, позивач не позбавлений права вимагати стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних через суд шляхом заявлення відповідного позову, і це право позивача не позбавляє відповідача можливості виконати свій обов`язок добровільно. Висновок суду касаційної інстанції щодо порядку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат свідчить про те, що при їх обчисленні має братися прострочена сума грошового зобов`язання, у тому числі на час вирішення справи. Водночас скаржник наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального права, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Відповідно до частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог ДП ДГЗП Спецтехноекспорт , окрім стягнутих за рішенням суду, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною 1 статті 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

У статті 1014 ЦК визначено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (частина 1). Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові (частина 2).

За змістом статті 1022 ЦК після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина 1). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (частина 2).

Прийняття комітентом виконання за договором комісії визначено у статті 1023 ЦК, за положеннями якої комітент зобов`язаний, зокрема, прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії.

Статтею 1024 ЦК передбачено право комісіонера на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням договору комісії. Так, комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору комісії, цей договір, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Судом апеляційної інстанції установлено неналежне виконання ДП Житомирський бронетанковий завод зобов`язань за договором комісії від 16.03.2016 у частині оплати послуг, щодо яких позивачем було вчинено правочини за цим договором, однак виключно у межах сум, визначених пунктом 2.1 зазначеного договору комісії.

Разом із тим з огляду на матеріали справи ДП ДГЗП Спецтехноекспорт , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, у тому числі заявлену до стягнення суму боргу 2 332 097,62 грн, яка включає комісійну винагороду комісіонера за договором в розмірі 200 859,03 грн, що було відображено у звіті комісіонера від 29.04.2016, який направлялася комітентові для погодження, послалося на умови договору комісії від 16.03.2016 та обставини повного виконання цього договору з боку комісіонера, що підтверджено звітом, документами на відповідні витрати та актом наданих послуг, наявність об`єктивних обставин необхідності корегування суми наданих послуг у бік збільшення відповідно до умов договору комісії та фактично понесених витрат, а також на обставини фактичного прийняття цих послуг комітентом без зауважень і заперечень в процесі споживання таких послуг шляхом участі останнього у ІХ Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDІА-2016 , надання послуг для участі у якій було предметом договору комісії.

На підтвердження виконання передбачених договором обов`язків позивачем надано договори (контракти), укладені ним з іншими суб`єктами господарювання, щодо надання незабудованої виставкової площі, надання послуг в ході підготовки і проведення виставки щодо створення, виготовлення, монтажу, обладнання, забезпечення технічної підтримки роботи виставкового стенду, забезпечення його демонтажу, оренди приміщень на території проведення виставки, добровільного страхування вантажів, транспортно-експедиційного обслуговування, а також рахунки, платіжні доручення, які наявні у матеріалах справи.

При цьому, за твердженнями позивача, при порівнянні сум витрат, які зазначені у пункті 2.1 договору комісії, з витратами які фактично поніс комісіонер, є очевидним, що збільшення витрат виникло лише в частині транспортно-експедиційних послуг та страхування, збільшення яких, зокрема, було обумовлено пізнім (безпосередньо перед відправкою) включенням відповідачем до переліку експонатів бойового модуля КБА.105ТБ, витрати на авіаперевезення і транспортно-експедиційне обслуговування якого, не було включено до загальної суми витрат за договором.

Заперечуючи проти позову, ДП Житомирський бронетанковий завод фактично обґрунтувало такі заперечення виключно посиланням на не підписання між сторонами додаткової угоди щодо погодження збільшення вартості послуг за договором комісії, однак не заперечувало самого факту надання таких послуг та їх фактичне прийняття під час участі у ІХ Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь DEFEXPO INDІА-2016 . Тим більше у листах, доданих відповідачем до відзиву, з приводу погодження з позивачем умов виконання договору комісії щодо оплати наданих комісіонером послуг, відповідачем не заперечувався обов`язок комітента сплатити комісіонеру вартість послуг та комісійну плату, що передбачено пунктами 2.2 та 6.1 договору комісії.

З огляду на зміст договору комісії від 16.03.2016, сторони погодили умови, відповідно до яких вартість послуг, які надаються позивачем, не є остаточною та підлягає коригуванню після повернення експонатів та отримання відповідних рахунків за перевезення, митні послуги, забудову виставкової площі тощо (пункт 2.2), на виконання яких позивачем було направлено на адресу відповідача звіт та проект додаткової угоди; також сторони передбачили обов`язок комітента відшкодувати погоджені витрати, понесені комісіонером на виконання цього договору (пункти 5.4, 5.5) та комісійну плату (пункт 6.1), і що такі витрати відображаються у звіті комісіонера та подається комітенту в письмовій формі (пункт 5.6).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на обов`язок відповідача сплатити позивачу лише суму послуг, обумовлену у пункті 2.1 договору комісії, не надав належної правової оцінки наведеним умовам договору комісії від 16.03.2016, у тому числі умовам, за якими вартість послуг не є остаточною і підлягає коригуванню; умовам, передбаченим пунктом 6.1 договору щодо виплати комісіонеру комісійної плати, що узгоджується з положеннями статті 1013 ЦК; доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам стосовно того, що збільшення витрат відбулося за фактичним погодженням з відповідачем і зумовлено виконанням комісіонером зобов`язання на умовах, найбільш вигідних для комітента, що узгоджується з умовами договору та положеннями статті 1014 ЦК; доводам і поясненням відповідача, викладеним у відзиві до якого додано копії листів, у яких відповідач не заперечував свій обов`язок сплатити відповідачу вартість послуг та комісійну плату, що передбачено пунктами 2.2 та 6.1 договору комісії; обставинам відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів наявності застережень (вказівок) відповідача щодо виконання комісіонером умов договору, у тому числі щодо обмежень на зміну вартості послуг як під час укладення договору, так і під час його виконання позивачем.

Водночас, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що сторони договору комісії не встановили в ньому будь-яких обмежень щодо переліку та/або граничних сум витрат комісіонера, які мають бути понесені ним у зв`язку з виконанням цього договору та які підлягають відшкодуванню комітентом, тому посилання суду апеляційної інстанції, що відшкодуванню підлягає виключно послуги, перелік та вартість яких наведено у пункті 2.1 договору, є помилковим і зробленим без належного з`ясування усіх обставин справи та поданих сторонами доказів у їх сукупності.

Крім того, відповідно до положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Судом апеляційної інстанції установлено обставини не виконання відповідачем умов договору комісії від 16.03.2016 у частині оплати вартості послуг комісіонера за договором.

У частині 1 статті 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 610, 611 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами пункту 8.2 договору комісії від 16.03.2016 за порушення строків виконання грошового зобов`язання за цим договором комітент зобов`язаний сплатити комісіонерові пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми боргу за весь період прострочення.

Разом із тим у частині 2 статті 625 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на лист позивача від 06.07.2016 спрямований відповідачу, який містить вимогу щодо оплати лише основної суму боргу без штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат, за встановлених обставин невиконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг, взагалі не взяв до уваги підстави та порядок нарахування, заявлених позивачем до стягнення сум відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, не обґрунтував такі свої висновки посиланням на норми права, які обмежують кредитора у праві вимагати у судовому порядку сплати боржником боргу з урахуванням пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання, передбаченої умовами договору, а також застосовувати до боржника відповідальності, передбаченої положеннями статті 625 ЦК, за простроченням виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим судом апеляційної інстанції не було належним чином визначено розмір заборгованості відповідача, на який мають бути нараховані заявлені позивачем до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, не було досліджено подані сторонами докази, зокрема зроблений позивачем розрахунок заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не перевірено їх та не оцінено у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, не надано належної правової оцінки як наявній у відповідача перед позивачем заборгованості, так і періоду, потягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано, що в разі незгоди повністю або частково з наданими позивачем розрахунками, суд має зазначити у судовому рішенні правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заявлених позивачем сум основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судове рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 906/551/19 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 906/551/19 скасувати.

3. Справу № 906/551/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий