Постанова

від 18.06.2020 по справі 759/8821/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Величко Т.О.

Єдиний унікальний номер справи № 759/8821/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3723/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,

секретар -Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Першого заступника прокурора міста Києва, третьої особи на стороні позивача - садівниче товариство Зв`язківець на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року у справі за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_1 , Садівниче товариство Зв`язківець про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним державного акта, договору купівлі-продажу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,

В с т а н о в и в :

У червні 2015 року (04 червня 2015 року) Прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської Ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської Ради №852/1908 від 09 липня 2009 року Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , визнання недійсним Державного акту серії ЯЖ № 912786 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03771, на підставі рішення Київської міської Ради №872/1908 від 09 липня 2009 року , відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, вартістю 358 040,75 грн за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради, зобов`язання ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, вартістю 358 040,75 грн., що розташована по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням вимог частини 9 ст.118 Земельного Кодексу України, зокрема, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29 травня 2009 року погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди.

Крім цього, земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням частини 2 ст.52 Земельного Кодексу України, яка на землях рекреаційного призначення забороняє діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель. Виділена у власність відповідачу земельна ділянка у відповідності до форми 6-зем, затвердженої Наказом Держкомстату України №377 від 05 листопада 1998 року по АДРЕСА_1 , вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто, відповідно до ст.51 Земельного Кодексу України, на час прийняття Київрадою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови. Однак, питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, що відповідно до правил п. а ст.21 Земельного Кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням ст.20 Земельного Кодексу України. У відповідності до вимог ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , проект відведення земельної ділянки ОСОБА_3 підлягав обов`язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої згідно пункту 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України №391 від 03 грудня 2004 року віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що в спірному випадку проведено не було. Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації .

У подальшому 06 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки загальною площею 0,1га, на підставі якого право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 .. Враховуючи, що державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на підставі рішення органу місцевого самоврядування , яке є незаконним , тому він підлягає визнанню недійсним , і укладений в подальшому договір купівлі - продажу також підлягає визнанню недійсним.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов прокурора Святошинського району м. Києва позов було задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчинити дії із земельної ділянкою по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно зазначеної земельної ділянки.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 852/1908 Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га розташовану по АДРЕСА_1 , серії НОМЕР_1 , виданий Головним Управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договір оренди землі за № 05-7-03771.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277) посвідчений 06 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш Ю.В.

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик 32, м. Київ, 01044) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, вартістю 358 040 грн 75 коп., що розташована по АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , особа, яка не приймала участі у справі, подала апеляційну скаргу.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2016 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року змінено та виключено з рішення вказівку про заборону ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії із земельної ділянкою по АДРЕСА_1 .

Рішення суду в частині вирішення позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку, - скасовано та ухвалено нове рішення, яким в цій частині у задоволенні позовної вимоги відмовлено. При цьому, апеляційний суд обґрунтовував відмову у задоволенні позову в цій частині тим, що ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 23 січня 2014 року була продана ОСОБА_1 земельна ділянка та з 10 лютого 2014 року за останнім визнано право власності на цю земельну ділянку.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року , рішення апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2016 року , справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції .

В ухвалі зазначено , що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність , визнання недійсним державного акту на право власності не земельну ділянку . Крім того зазначено , що відповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ще до подання прокурором позову у червні 2015 року . Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі в порушення вимог ч.4 ст. 25 , ст.ст. 28- 30 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час відкриття провадження у справі), не звернув на це уваги, вирішив питання про права особи, яка у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, і не може бути стороною у справі.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва мі. 27 грудня 2017 року прийнято до провадження вказану цивільну справу, провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3 закрито, і призначено до розгляду ( т.2 а.с. 79). Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року, у зв`язку із набуттям чинності Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та і інших законодавчих актів , яким ЦПК України викладено в новій редакції, позов прокурора залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

У червні 2018 року (05 червня 2018 року), на виконання вимог ухвали суду, заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 подав позов до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки( без зміни підстав та предмету позову, який був поданий у червні 2015 року, змінивши лише суб`єктний склад осіб) ( т.2 а.с. 104-115)

Протокольною ухвалою суду від 12 червня 2018 року позовну заяву прийнято ( т.2 а.с. 116). В подальшому, ухвалою суду від 04 вересня 2018 року позов прокурора знову залишений без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Протокольною ухвалою суду від 04 вересня 2018 року, за клопотанням прокурора, ОСОБА_1 виключений з кола відповідачів, залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 виключені з числа відповідачів ( т.2 а.с. 124).

В подальшому, 12 вересня 2018 року прокурор подав позов до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення про передачу ОСОБА_3 , у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім`я ОСОБА_3 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т.2 а.с. 135-142). У даній позовній заяві, підстави вимог про визнання незаконним і скасування рішення Київської міськради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є тотожними з вимогами первинної позовної заяви. Договір купівлі-продажу земельної ділянки прокурор просив визнати недійсним, як такий що укладений з порушенням вимог стосується вимог

Після усунення позивачем недоліків, 13 вересня 2018 року продовжено розгляд справи ( т.2 а.с. 144) .

За заявою СТ Зв`язківець , поданої у квітні 2019 року, протокольною ухвалою від 01 липня 2019 року садівниче товариство залучено в якості третьої особи .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,1га (кадастровий номер 8000000000:75:670:0277, посвідчений 06 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш Ю.В. за реєстровим номером 3631.

В решті позовних вимог відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційні скарги подали: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 , перший заступник прокурора м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - садівниче товариство Зв`язківець .

Особи, які подали апеляційні скарги посилались на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, суд першої інстанції не врахував їх доводи і заперечення .

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, на думку апелянта, суд не зазначив та не дослідив яким чином укладення договору порушує права позивача.

Перший заступник прокурора м. Києва в апеляційній скарзі просив рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати , ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині . В іншій частині рішення залишити без змін . У скарзі посилався на те , що суд не взяв до уваги доводи прокурора , а також докази на їх підтвердження щодо порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення Київської міської ради , що свідчить про неповне з`ясування обставин справи , невідповідність висновків суду цим обставинам .

Третя особа садівнице товариство Зв`язківець в апеляційній скарзі просила скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог прокурора , ухвалити нове рішення про задоволення вимог прокурора в цій частині .У скарзі посилався ,що судом не взято до уваги письмові доказі , наявні в матеріалах справи, що підтверджують порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки ,що є підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу третьої особи СТ Зв`язківець зазначає, що доводи апеляційної не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанції, і вони всі були досліджені судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Києва, Ващенко С.В. зазначив, що на даний час він є власником спірної земельної ділянки. Крім того, у скарзі зазначено , що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_6 , мати померлого ОСОБА_3 , про що свідчить витяг із спадкового реєстру. ОСОБА_6 нотаріальною заявою визнала укладений договір.

Прокурор і третя особа СТ Зв`язківець відзиви на апеляційні скарги на подавали.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України апелянт та інші особи, які приймають участь у справі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 18 червня 2020 року, за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.

Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження про причини неявки в судове засідання від осіб, які приймають участь у справі до апеляційного суду не надходило, а тому вважати причини неявки відповідача ОСОБА_2 , який приймає участь у справі до суду поважними , відсутні.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої інстанції частково задовольняючи вимоги прокурора і відмовляючи у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виходив із того, що рішення Київської міської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки і подальше виготовлення державного акту про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням вимог земельного законодавства. Задовольняючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виходив із того, що договір укладений з порушенням вимог ч.1 ст. 215 ЦК України ( ОСОБА_3 помер до укладення договору) .

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду .

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що Київською міською Радою 09 липня 2009 року прийнято рішення № 852\1908 Про передачу громадину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 11, том 1).

Державний акт серії ЯЖ №912786 на право власності на земельну ділянку, виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03771, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0277, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.12, том 1).

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( т.1 а.с. 27) .

Договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений 16 жовтня 2011 року ( т.1 а.с. 13) .

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 19 Земельного Кодексу України землі України за основних цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного Кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно з пунктами а , б , в , г ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 п. 12 Перехідні положення Земельного Кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням статті 118 Земельного Кодексу України.,відповідно якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Пунктом 5.5. Положення Про Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) , що затверджене рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2002 року № 2211381, передбачено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує проекти відведення земельних ділянок з наданням висновків.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003 у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) роз`яснено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Частина 6 ст. 118 Земельного Кодексу України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Згідно зі ст. 50 Закону України Про землеустрій , у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 123 Земельного Кодексу України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_2 , погоджено із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - висновок № 09-0987-В (вих. № 19-5212 від 25 травня 2009 року), Київською міською санепідемстанцією, Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням земельних ресурсів.

Правонаступником управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 жовтня 2014 року, у справі № 6-164цс14, наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.

Виконуючи доручення Київської міської ради від 13 червня 2008 року № 29/233-Л-7192 Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надало висновок, в якому не заперечувало проти відведення земельної ділянки в установленому законодавством порядку для будівництва та обслуговування садибного житлового будинку, господарських будівель та споруд, без права забудови до погодження та затвердження проектної документації у встановленому законодавством порядку.

При цьому, у висновку зазначено, що вказана земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804, належить до території садибної забудови.

Відповідно до листа від 29 травня 2009 року вих. № 071/04-4-22/2823 Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), погоджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 згідно з чинним законодавством.

Висновок суду про відсутність порушень з боку Київської Міської Ради норм статей 118, 123 Земельного Кодексу України при вирішенні питання про надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки відповідає змісту зазначених правових норм. Разом з тим слід зазначити наступне .

У постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено , що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. . (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/1 (провадження №14-333цс18)

З огляду на висловлену позицію, та враховуючи що оспорюване рішення Київської міської ради вичерпало свою дію, і внаслідок його реалізації у фізичної особи ОСОБА_3 виникло право на земельну ділянку, в даному випадку підґрунтям пред`явлення позовної вимоги прокурором про визнання рішення ради незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, в даному випадку ОСОБА_3 , що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень .

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як видно із матеріалів справи , позивач після направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції , неодноразово уточнював позовні вимоги , змінював суб`єктний склад осіб , які приймають участь , зокрема саме за клопотанням прокурора ( позивача) ОСОБА_3 , було виключено з числа відповідачів , натомість клопотань про залучення правонаступників померлого ОСОБА_3 до участі у справі сторони не заявляли .

Суд не наділений повноваженнями визначати, яка саме вимога і в якому обсязі заявлена до конкретного відповідача, оскільки такі дії будуть свідчити про порушення судом принципу диспозитивності. Тобто при вирішенні питання про відповідність позовної заяви прокурора вимогам статті 175,177 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) суд першої інстанції мав звернути увагу на зазначене, та не врахував ,що дані правовідносини допускають правонаступництво , і відповідно до вимог ЦПК України не вирішив питання про залучення правонаступника відповідача ОСОБА_3 , і вказані порушення на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо.

Крім того , як зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року (в даній справі), вимоги щодо визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, є похідними від основної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення КМР.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 06 жовтня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю ділянку перейшло до ОСОБА_2 , а останній продав земельну ділянку ОСОБА_1 ( т.1 а.с.179)

Основною заявленою прокурором у цій справі вимогою є визнання незаконним і скасування рішення Київської Міської Ради. Решта позовних вимог випливає з цієї вимоги і залежить від її вирішення. Тому при необґрунтованості основної вимоги в задоволенні похідних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК) , то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд першої інстанції, хоч дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог, не визначився з характером правовідносин, суб`єктним складом учасників справи, і фактично вирішив спір щодо прав і обов`язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Такі порушення норм ЦПК України мають істотне значення, оскільки позбавляють суд можливості визначитися з предметом та підставами кожної з вимог, а тому рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Першого заступника прокурора м. Києва, третьої особи на стороні позивача садівниче товариство Зв`язківець задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_1 , Садівниче товариство Зв`язківець про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним державного акта, договору купівлі-продажу відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 25 червня 2020 року.

Головуючий

Судді