Ухвала

від 25.06.2020 по справі 127/31708/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26червня 2020року

місто Київ

справа №127/31708/19

провадження № 61-9392ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ПогрібногоС.О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного суду від19травня 2020року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5»,

треті особи: головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медикосанітарної допомоги №5» Роман Наталія Іванівна, тимчасово виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Познякова Алла Арнольдівна,

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2019року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу від15березня 2017року №36-к про звільнення; поновлення на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСП №7 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» (далі КНП«Центр первинної медико-санітарної допомоги №5»); стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з15березня 2017року до дня поновлення на посаді.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від11березня 2020року у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції встановив, що підставою для видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача стали її заява про звільнення та припис ІНФОРМАЦІЯ_1 від09березня 2017року. Також судом враховано, що 16березня 2017року між позивачем та командиром військової частини пп НОМЕР_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.

Доводи позивача про те, що вона дізналася про своє звільнення після звільнення із служби у Збройних Силах України, суд першої інстанції відхилив, оскільки позивач особисто подала до відповідача заяву про її звільнення з 15березня 2017року.

Суд першої інстанції визнав підставною заяву відповідача про застосування позовної давності відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Також суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки позивач звільнена із займаної посади 15березня 2017року, а контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України укладено 16березня 2017року, у відповідача були відсутні, станом на 15березня 2017року, підстави для дотримання положень частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, тобто збереження за працівником, який проходить військову службу, місця роботи.

За наведених обставин суд першої інстанції не встановив порушень прав позивача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від19травня 2020року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Скасовано наказ головного лікаря Центру первинної медико-санітарної допомоги №5 РоманН.І. від15березня 2017року №36-к про звільнення ОСОБА_1 з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини №7 у зв`язку зі вступом на контрактну службу у Збройні Сили України на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сестри медичної загальної практики-сімейної медицини №7 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» з 16березня 2017року.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» на користь ОСОБА_1 30923,20грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік, з 15серпня 2017року до 15серпня 2018року.

Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від04лютого 2019року у справі №426/11214/17 (провадження №61-47482св18), від12вересня 2019року у справі №537/430/18 (провадження №61-44975св18). Зробив висновок, що оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності інституцій України, який не закінчився на момент розгляду справи у суді, на ОСОБА_1 поширюються гарантії, визначені частиною третьою статтею119 Кодексу законів про працю України.

Суд апеляційної інстанції визнав факт подання позивачем заяви про її звільнення таким, що не має правового значення, оскільки визначені законом гарантії збереження місця роботи працівника діють до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що позивач звернулася до відповідача із заявою про звільнення не за власним бажанням, а у зв`язку із зарахуванням на військову службу.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, ураховуючи доводи позивача та визнання відповідачем тієї обставини, що трудову книжку ОСОБА_1 отримано 05листопада 2019року, тобто позов подано у межах строку, визначеного частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

У визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції врахував, що протягом двох останніх місяців, які передували звільненню, а також протягом попередніх двох місяців ОСОБА_1 не працювала, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Тому під час розрахунку середньої заробітної плати необхідно виходити із встановлених позивачу тарифної ставки або посадового окладу.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 18червня 2020року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшивши до 152529,45грн за період з 15березня 2017року до 19травня 2020року.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник визначила:

- порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 14 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).

Визначаючи підставу касаційного оскарження, заявник зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте, ураховуючи, що під час розгляду справи судами застосовано положення, зокрема, статей 36, 119, 233, 235 Кодексу законів про працю України, статті 267 ЦПК України, Верховний Суд визнає, що заявником не зазначено норми матеріального та (або) процесуального права, щодо яких, на переконання ОСОБА_1 , відсутній висновок Верховного Суду.

Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки обставин справи у суді касаційної інстанції, зокрема щодо застосування положень статті 235 Кодексу законів про працю України сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів відбувається із застосуванням у подібних правовідносинах правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від19лютого 2020року у справі №145/166/18 (провадження №14-524цс19).

Також щодо застосування положень статті 95 Кодексу законів про працю України сформована правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів відбувається із застосуванням у подібних правовідносинах правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від26червня 2019року у справі №761/9584/15-ц (провадження

№14-623цс18).

За наведених обставин Верховний Суд визнає, що наведена заявником підстава для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції не підтверджена, спростована наведеними прикладами практики Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інших підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником не зазначено.

Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також посилання на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду без зазначення на обґрунтування випадків, визначених у пунктах 14 частини другої статті389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від23жовтня 1996року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від19грудня 1997року).

Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПКУкраїни, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від19травня 2020року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5», треті особи: головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Роман Наталія Іванівна, тимчасово виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Познякова Алла Арнольдівна, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, не прийняти до розгляду та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С.О.Погрібний