Постанова

від 30.06.2020 по справі 199/7108/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3613/20 Справа № 199/7108/19 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Каспій , територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та Комунальне підприємство Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, та про визнання права користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2019 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача посилаючись на те, що вона в період з 02.06.2014 року по 15.03.2017 року перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровська паперова фабрика з іноземними інвестиціями , а надалі Товариством з обмеженою відповідальністю Паперова фабрика .

Як працівнику фабрики, її та членів її сім`ї було вселено до кімнати АДРЕСА_1 , що знаходився у державній власності в особі ВАТ Дніпропетровська фабрика .

Приватизація відкритого акціонерного товариства Дніпропетровська паперова фабрика здійснювалася центральним апаратом Фонду державного майна України. Проте, до статутного капіталу ВАТ Дніпропетровська паперова фабрика не увійшов державний житловий фонд, до складу якого входили житлові будинки, розташовані в м. Дніпропетровську по вул. Сімферопольській, 17а, по вул. Каспійська, 1 , 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14. 15, по вул. Стрілочна, 6, 8, 10 , 12, 14, та гуртожиток по АДРЕСА_1 з об`єктами благоустрою (мощення, тротуари, озеленення).

Вказаний державний житловий фонд актом приймання-передачі від 15 серпня 1998 року був переданий на утримання (баланс) Дочірньому підприємству Каспій .

ДП Каспій , як балансоутримувач гуртожитку, повинно було здійснювати утримання такого майна, укладати господарські договори із суб`єктами господарювання та комунальними службами щодо надання послуг з газо-, електро-, водо-, теплопостачання, вивезення побутових відходів, прибирання будинку та прибудинкової території. Кінцевими споживачами таких послуг є мешканці гуртожитку, які сплачують за це до ДП Каспій кошти згідно виставлених рахунків.

Вона, як наймач кімнати АДРЕСА_1 , починаючи з дня вселення до кімнати (02.06.2014 року) і до цього часу належним чином оплачує ДП Каспій кошти за житлово-комунальні послуги.

Зазначає про те, що кадрові документи, з яких вбачається розселення мешканців у гуртожитку по АДРЕСА_1 , у т.ч. ордера на жилі приміщення та корінці до цих ордерів, знаходяться у ДП Каспій , яке не відповідає на листи та не надає такі документи чи їх копії на вимогу наймачів.

Починаючи з квітня 2018 року ДП Каспій не знаходиться за місцем своєї державної реєстрації, господарські договори із суб`єктами господарювання та комунальними службами не укладає, рахунки до сплати не виставляє, будь-які документи, у т.ч. довідки про склад сім`ї, не видає, картотеку персональних даних, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства України осіб, до відповідних органів не надає; така бездіяльність балансоутримувача призвела до припинення газопостачання до котельної гуртожитку, (відключення від опалення), припинення електропостачання.

Їй було видано ордер на право вселення у кімнату АДРЕСА_1 , вона вселилася до зазначеного жилого приміщення та, відповідно, набула право користування ним. Під час вселення до житлового приміщення ОСОБА_1 було пред`явлено оригінал ордеру на жиле приміщення балансоутримувачу - ДП Каспій , яке здійснює облік осіб, які проживають у гуртожитку, де він повинен зберігатися до цього часу.

Втім, надати мешканцям гуртожитку документи (ордер на житлове приміщення, договір найму житла тощо), необхідні для підтвердження займання ними житлових приміщень на законних підставах, ДП Каспій не бажає. На її переконання такі обставини призведуть до неможливості використати мешканцями гуртожитку свого конституційного право на житло і може стати підставою для їх виселення та неможливості реалізувати своє право.

На підставі викладеного, просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 вселилася та займає на законних підставах житлове приміщення АДРЕСА_1 , починаючи з 02 червня 2014 року, та визнати за нею право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки встановленим обставинам справи, а саме факту законного вселення та проживання позивача у спірному приміщенні, та., посилаючись на неподання останньою ордеру, який знаходиться у відповідача, помилково відмовив у задоволенні позову.

Сторони правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим положеннями ст.360 ЦПК України, не скористалися.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач в період з 02.06.2014 року по 15.03.2017 року перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровська паперова фабрика з іноземними інвестиціями , а надалі Товариством з обмеженою відповідальністю Паперова фабрика , що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці на ім`я ОСОБА_1 (а.с.15-17).

Відповідно до листа-відповіді КП Жилсервіс-5 ДМР за вих. №1573 від 28.11.2019 року, станом на 26.11.2019 року у гуртожитку по АДРЕСА_1 фактично мешкають, зокрема, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кількість членів родини 2 (а.с.148).

Приватизація відкритого акціонерного товариства Дніпропетровська паперова фабрика здійснювалася центральним апаратом Фонду державного майна України. Проте до статутного капіталу ВАТ Дніпропетровська паперова фабрика не увійшов державний житловий фонд, до складу якого входили житлові будинки, розташовані в м.Дніпропетровську по вул. Симферопольській, 17а, по вул. Каспійська, 1 , 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, по вул. Стрілочна, 6, 8 , 10 , 12, 14, та гуртожиток по АДРЕСА_1 , з об`єктами благоустрою (мощення, тротуари, озеленення).

Актом приймання-передачі від 15 червня 1998 року вищезазначений державний житловий фонд був переданий на утримання (баланс) Дочірньому підприємству Каспій (а.с.82-84).

Як встановлено судом, на підставі листа з Архівного управління Дніпропетровської міської ради від 12.02.2015 року № 3/38-07 на адресу ТОВ Дніпропетровська паперова фабрика з іноземними інвестиціями про погодження місця зберігання документів у зв`язку з ліквідацією ТОВ Дніпропетровська паперова фабрика з іноземними інвестиціями (вул. Каспійська, 2, м. Дніпропетровськ) документи з кадрових питань (особового складу) ліквідованого ВАТ Дніпропетровська паперова фабрика (накази з кадрових питань та відомості нарахування заробітної плати) за 1944-2008 роки, які знаходилися на зберіганні у ТОВ Дніпропетровська паперова фабрика з іноземними інвестиціями за погодженням з архівним управлінням Дніпропетровської міської ради від 31.01.2012 р. № 16-п передані на зберігання ТОВ Дніпровськпромбуд , розташованому за адресою: вул. Молодогвардійська, 12 А, м. Дніпропетровськ, 49022, код ЄДРПОУ 04691644 (а.с.81).

Встановлено, що на підставі витягу з Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Дніпра та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, який сформований станом на 18.10.2019 року, територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради є власником будівлі гуртожитку, розташованого у АДРЕСА_1 .

Підстава виникнення права власності - рішення виконкому Дніпровської міської ради від 23.04.2019 року № 394 та від 23.07.2019 року № 730, що підтверджується відповідним витягом.

Таким чином, правовідносини між учасниками справи виникли із захисту права користування житловим приміщенням.

Згідно матеріалам справи, позивач користується спірним жилим приміщенням у гуртожитку, в кімнату в якому вона була вселена у зв`язку з працевлаштуванням на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровська паперова фабрик з іноземними інвестиціями .

Між тим, місце проживання позивача у вказаному гуртожитку не зареєстровано.

Відповідно до вимог статті 129 ЖК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Щодо позовних вимог позивача про визнання за нею права користування спірним житловим приміщенням, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки позивач зі своєю родиною у складі 2 (двох) чоловік набула права користування житловим приміщенням, користується ним, докази на підтвердження перешкоди у користуванні нею житловим приміщенням відсутні, тому на даний час додаткового встановлення фактів та визнання права такого користування у судовому порядку не вимагається.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись положенням ст.ст.127, 128, 129 ЖК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів України від 03.06.1986 року № 208 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції, встановивши факт користування позивачем спірним житловим приміщенням, необґрунтовано відмовив у позові, посилаючись на неподання позивачем належних доказів фактичного існування ордеру на вселення, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 128 ЖК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

У статті 129 ЖК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Статтею 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків передбачено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

В пункті 8 ч. 1 ст. 1-1 зазначеного Закону, визначено поняття терміну - користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - це право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі:

а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;

б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів України від 03.06.1986 року № 208 (чинного на час виникнення спірних правовідносин, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 9-10 Примірного положення).

Таким чином, чинне законодавство пов`язує вселення у гуртожиток за умови дотримання певних дій: прийняття рішення про надання жилої площі в гуртожитку та видання адміністрацією підприємства (установи, організації) громадянинові спеціального ордеру, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Між тим, позивачем не надані належні докази на підтвердження фактичного існування ордеру про вселення.

Крім цього, позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження факту вчинення відповідачем будь-яких перешкод у вільному користуванні та проживанні позивача у спірному приміщенні.

Як вбачається з пояснень представника Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради Борсук Ю.В., наданих у судовому засіданні суду першої інстанції 12.12.2019 року (технічний запис судового засідання) право позивача на користування та проживання у спірному приміщенні не порушується.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано належних доказів про те, що її права, свободи чи законні інтереси підлягають захисту у зв`язку з їх порушенням, невизнанням або оспорюванням.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що ордер на вселення її у спірне приміщення гуртожитку та інші документи знаходяться у ДП Каспій , про витребування яких вона заявляла клопотання та судом було постановлено ухвалу про витребування, однак така не виконана; що довести відповідні обставини в інший спосіб, окрім як витребувати такі документи від відповідача є неможливим, не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно з ч.ч. 1,2,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно матеріалам справи, 18.11.2019 року суд першої інстанції постановив ухвалу про витребування відповідних доказів від відповідача у справі - ДП Каспій (а.с.138). Вона не виконана, оскільки не була отримана відповідачем.

У судовому засіданні суду першої інстанції від 02.12.2019 року судом було винесено на вирішення питання стосовно невиконання зазначеної ухвали, на що представник позивача, розпоряджаючись своїм процесуальним правом на власний розсуд, клопотав про можливість перейти до розгляду справи по суті.

Таким чином, посилання позивача щодо не витребування доказів судом першої інстанції є безпідставним.

Інші доводи в апеляційній скарзі позивача про те, що рішення суду першої інстанції є безпідставним та незаконним, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова