Постанова

від 30.06.2020 по справі 562/408/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 562/408/16-ц

провадження № 61-47461св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, про визнання майна об 'єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі, визнання права власності на 1/2 спільного майна та поділ майна в натурі (т. 1 а.с. 2-6).

Позов обргунтовував тим, що з листопада 2006 року по грудень 2015 року проживав із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В цей період придбали будинок в с. Новомильськ Здолбунівського району Рівненської області та зробили в ньому ремонт. Вважає, що даний будинок спільною сумісною власністю чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі.Просив суд про задоволення позову.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі, визнання права власності на 1/2 спільного майна та поділ майна в натурі задоволено (т. 2 а.с. 84-87).

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , у період з листопада 2006 року по грудень 2015 року.

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2частку земельної ділянки площею 0,1826 га кадастровий номер 5622682800:01:001:0403 і на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Поділ будинку та земельної ділянки проведено згідно варіанту №1, проведеної у справі судової будівельно технічної експертизи.

Виділено ОСОБА_1 у власність виділити 493/1000 частку домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 (позначено зелений колір), до складу якої входить: по житловому будинку (А-1): Житлова 1- 6 площею 21,7кв.м.; загальною площею 21,7 кв.м.; по прибудові (а): частину Коридору 1-1 площею 2,3 кв.м.; кухня 1-7 площею 10,5кв.м.; ванна 1-8 площею 3,2кв.м.; загальною площею 16,0кв.м. по надвірних будівлях та спорудах: Сарай (літ. Б ), 60% Огорожі (літ. 1 ).

ОСОБА_2 (синій колір) виділити 507/1000 частку домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 , до складу якої входить : по житловому будинку (А-1): Коридор 1-2 площею 7,0 кв.м.; Підсобка 1-3 площею 2,6 кв.м.; Житлова 1-4 площею 11,7 кв.м.; Житлова 1-5 площею 14,4кв.м.; Загальною площею 35,7кв.м.; по прибудові (а): частину Коридору 1-1 площею 8,4кв.м.; Туалет 1-9 площею 1,3кв.м.; загальною площею 9,7кв.м.; по надвірних будівлях та спорудах: Вхідний ганок (літ. а ), Льох (літ. В ), 40 % Огорожі (літ. №1 ).

Компенсація, яка повинна бути виплачена ОСОБА_2 для ОСОБА_1 за відхилення від ідеальних часток становить 3 140 гривень.

Для здійснення поділу приміщень житлового будинку необхідно провести наступні роботи: для ОСОБА_1 - влаштувати вхідний ганок біля приміщення 1-7;- влаштувати дверний проріз з вулиці в приміщення 1-7;- влаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-6 та 1-7;

Для ОСОБА_2 : влаштувати перегородку в приміщенні 1-1; влаштувати арку між приміщеннями 1-1 та 1-2; влаштувати перегородку в приміщенні 1-2; демонтувати перегородку між приміщеннями 1-2та 1-5; замурувати частину дверного прозіру між приміщеннями 1-1 та 1-2 з попереднім демонтажем дверей; влаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-1 та 1-2; влаштувати дверний проріз з вулиці в приміщення 1-3; влаштувати прибудову розміром 2,42 х 3,62.

Для Сторони І та Сторони ІІ: замурувати дверний проріз між приміщення 1-2 та 1-6 з попереднім демонтажем дверей; влаштувати перегородку в приміщенні 1-1; влаштувати розмежування окремих інженерних мереж та санітарно-технічних зручностей.

Судові витрати віднесено на сторони в рівних долях.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки спірний будинок придбаний під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому наявні правові підстави для визнання будинку спільною сумісною власністю сторін та поділ його в натурі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 квітня 2018 року (т. 2 а.с. 138-140).

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, про визнання майна об 'єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі, визнання права власності на 1/2 спільного майна та поділ майна в натурі відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 6 439,50 грн. за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх та безспірних доказів, у розумінні статті 74 СК України, зокрема щодо спільного проживання з ОСОБА_2 на час придбання спірного майна, пов`язаністю спільним побутом, веденням спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, немає підстав для визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності сторін та його поділу, оскільки спільне майно придбане відповідачем до розірвання шлюбу з ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Здолбунівського районного суду Рівненської області.

01 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

15 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 .

Згідно розпорядження від 14 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Коротуна В. М. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих документально підтверджених доказів того, що майно придбане за спільні сумісні кошти або спільною працею. Однак, 20 листопада 2006 року позивач позичив в ОСОБА_5 1 800 доларів США, що еквівалентно 9 000 грн., для придбання будівлі в АДРЕСА_1 . кошти позичались саме на купівлю будинку. Розписку підписав ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . В розписці міститься запис про повернення коштів, відсутність претензій. Ці обставини в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які були безпосередніми свідками позички.

В грудні 2006 року на ім`я ОСОБА_1 оформлено кредит на суму 9 000 грн., щоеквівалентно 1 800 доларів США. Ці кошти були повернуті ОСОБА_6 , про що він підтвердив в суді.

Кошти на користь продавця будинку переводились лиш тільки тоді, коли позивач отримував заробітну плату.

Спільне проживання з відповідачкою та ведення спільного господарства підтверджується показами свідків.

Аргументи інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначала, що сам по собі факт її та позивача спілкування, особистих відносин, періодичних зустрічей не є підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю в період з листопада 2006 року по грудень 2015 року, у тому числі у період придбання спірного майна.

Факт перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 в період з 18 серпня 1984 року по 04 серпня 2007 року (набрання рішенням суду законної сили) не підлягає доказуванню, та, в свою чергу, спростовує висновок суду першої інстанції про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент придбання спірного житлового будинку.

Перебування ОСОБА_1 в іншому зареєстрованому шлюбі свідчить про відсутність правових підстав для визнання судом факту спільного проживання однією сім`єю, зокрема, в період придбання будинковолодіння, застосування до спірних правовідносин статті 74 СК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 із ОСОБА_9 , від імені якого діяв на підставі довіреності позивач ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 13-14).

Сторони не заперечують, що 26 листопада 2006 року вони разом їздили в м. Ярославль Російська Федерація, за місцем проживання власника, для придбання вказаного будинку там було сплачено аванс у розмірі 100 000 рублів, що було еквівалентно 3 800 доларам США.

В м. Ярославль ОСОБА_1 здійснив обмін 3 800 доларів США на рублі РФ, що підтверджується квитанцією №106 від 27 листопада 2006 року (т. 1 а.с. 22).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Звертаючись з цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем в період з листопада 2006 року по грудень 2015 року позивач посилався на те, що він з ОСОБА_2 вели спільне господарство. Крім того, зазначив, що надавав кошти для придбання спірного житлового будинку та проведення в ньому ремонтних робіт.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на час придбання спірного майна перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . Шлюб між ними був розірваний лише в серпні 2007 року.

Факт того, що на період придбання будинку та його ремонту ОСОБА_2 зустрічались з ОСОБА_1 , що не заперечувалось відповідачем, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу на час придбання спірного житлового будинку та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірний житловий будинок) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність житлового будинку під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовив у позові.

Отже, посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що він проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2006 року по грудень 2015 року, вели з нею спільне господарство та брав спільну участь у придбанні й ремонті спірного житлового будинку не спростовують установлені апеляційним судом обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко