Рішення

від 23.06.2020 по справі 922/647/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/647/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання - Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - Міхно Л.О., доручення № 08-21/4481/2-19 від 27 грудня 2019 року;

відповідача - Бевзюк О.А., ордер № 07805 від 22 травня 2020 року.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю АРНА , м. Дергачі,

про стягнення 505 673,24 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/647/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «АРНА» , про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у загальній сумі 625 663,60 грн.

05 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків - до 16 березня 2020 року. 12 березня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом скерування на адресу суду пояснення щодо ухвали суду про усунення недоліків (вх. № 6459). Дане пояснення позивача, в правовій площині, суд розцінив як заяву про усунення недоліків, яка подана на виконання вимог статті 174 ГПК України.

16 березня 2020 року, ухвалою господарського Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/647/20 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 13 квітня 2020 року.

17 березня 2020 року, через АТ «Укрпошта» , на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арна" (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, 96) надіслано рекомендований лист з повідомленням про вручення із трек-номером № 6102231689108. Однак, дана судова кореспонденція 26 березня 2020 року повернулась на адресу суду із довідкою пошти - «інші причини що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» .

30 березня 2020 року на адресу Відділення поштового зв`язку № 2 м. Дергачі, Харківської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» судом було скеровано лист за № 007625 щодо надання інформації про підстави невручення поштового відправленням з трек-номером № 6102231689108, із детальним поясненням (розшифровкою) причини невручення. У відповідь 08 квітня 2020 року Акціонерне товариства «Укрпошта» надало інформацію у листі № 2020040210353 від 06 квітня 2020 року (вх. № 8739), за змістом якої останній повідомляє суд, що рекомендований лист № 61022231689108 від 18 березня 2020 року на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АРНА» був повернутий 24 березня 2020 року за відмовою адресата від отримання рекомендованого листа. Крім того, додатково повідомляє, що на довідці ф.20 помилково вказана причина повернення «інші причини» .

13 квітня 2020 року представником позивача, через електрону пошту суду надіслано клопотання (вх. № 1129) про перенесення підготовчого засідання, призначеного на 13 квітня 2020 року, з посиланням на встановлені в країні карантинні заходи пов`язані із поширенням коронавірусу (COVID-19). 13 квітня 2020 року, протокольною ухвалою суду, в тому числі задоволено клопотання представника позивача за вх. № 1129 від 13 квітня 2020 року та відкладено підготовче засідання на 04 травня 2020 року.

04 травня 2020 року підготовче засідання було відкладено на 01 червня 2020 року.

28 травня 2020 року від представника відповідача до матеріалів справи було представлено відзив на позовну заяву (вх. № 12028), в якому відповідач просить відмовити в позові Харківської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за оренду земельної ділянки в сумі 625 663,60 грн. та покласти на останнього витрати, що понесені відповідачем на професійну правничу допомогу (гонорар адвокату) в сумі 20 000,00 грн. Крім того, в даній заяві по суті справи відповідач, поміж іншого, прохає суд, з посиланням на статтю 119 Господарського процесуального кодексу України, продовжити строк для подання відзиву. 01 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, в задоволенні клопотання відповідача про продовження пропущеного строку - відмовлено. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх. № 12028 від 28 травня 2020 року).

01 червня 2020 року, протокольною ухвалою суду, відкладено підготовче засідання на 15 червня 2020 року.

05 червня 2020 року Харківська міська рада надала відповідь на відзив (вх. № 12670).

09 червня 2020 року представник позивача, реалізував право надане статтею 46 Господарського процесуального кодексу України та надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 12832). Крім того, позивач звертається до суду із проханням повернути Харківській міській раді судовий збір у розмірі 1 800,85 грн.

15 червня 2020 року, протокольною ухвалою, в тому числі, долучено до матеріалів справи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. 12832 від 09 червня 2020 року); відповідь на відзив (вх. № 12670 від 05 червня 2020 року); встановлено відповідачеві строк на подання заперечень до 22 червня 2020 року; відкладено підготовче засідання на 22 червня 2020 року. 15 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 12832 від 09 червня 2020 року).

19 червня 2020 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13977 від 19 червня 2020 року). 22 червня 2020 року, протокольною ухвалою суду, зокрема, долучено заперечення (вх. № 13977 від 19 червня 2020 року) до матеріалів справи. Також протокольною ухвалою від 22 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 червня 2020 року.

23 червня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2020 року № 198659305 нежитлова будівля літ. «А-1» , загальною площею 51,2 кв. м., опис: нежитлова будівля АЗС літ. «А-1» , ганок літ. «а1» , «а2» , навіс літ. «Б» , сарай літ. «В» , ємність газова № 1, огорожа № 2, колонка бензинорозбірна №3-№5, колонка газова № 6, ємність №7-№13 у місті Харкові за адресою вулиця Залютинська, 14 належить товариству з обмеженою відповідальністю "АРНА" на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3331, що виданий 08 грудня 2016 року та акту приймання-передачі, серія та номер: б/н , що виданий 08 грудня 2016 року, видавник: Публічне акціонерне товариство «Концерн Галнафтогаз» , Товариство з обмеженою відповідальністю «АРНА» .

З наявного в матеріалах справи листа вих. № 18/8 від 18 серпня 2017 року вбачається, що відповідач направив на адресу Харківської міської ради заяву з проханням надати у користування земельну ділянку по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівля літ. «А-1» (АЗС).

Крім того, заявою за вих. № 19/8 від 18 серпня 2017 року відповідач звернувся до директора Департаменту земельних відносин Харківської міської ради з проханням надати Витяг із Державного земельного кадастру (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) для оформлення права користування.

За матеріалів справи також встановлено, що рішенням Харківської міської ради №740/17 від 20 вересня 2017 року надано в оренду строком до 01 жовтня 2022 року земельну ділянку із земель комунальної власності площею 0,2576 га (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівля літ. «А-1» (АЗС) по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові.

Надалі, 06 жовтня 2017 року відповідачем укладено договір № 540 з приватним підприємством «Арт`ламма» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівля літ. «А-1» (АЗС) по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові.

29 листопада 2017 року відповідачем отримано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 за адресою вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові із цільовим призначенням - 12.04 - «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» .

22 грудня 2017 року відповідач звернувся до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради з проханням виконати розрахунок орендної плати для підготовки проекту рішення Харківської міської ради про надання земельної ділянки в користування (оренду) за адресою: місто Харків, вулиця Залютинська, 14, площею 0,2576 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС).

У відповідь відповідач отримав від Департаменту земельних відносин Харківської міської ради лист за вих. № 310/0/225-18 від 11 січня 2018 року із відмовою виконати розрахунок розміру орендної плати із зазначенням заперечень щодо цільового призначення зазначеної земельної ділянки та вимогою вчинити відповідні дії щодо зміни цільового призначення на цільове використання « 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру.

З метою здійснення дій щодо зміни цільового призначення на вимогу позивача, відповідач 02 лютого 2018 року надав до Харківської міської ради заяву з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 за адресою вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові зі зміною цільового призначення з « 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» на « 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» .

На 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання прийнято Рішення від 21 лютого 2018 року, яким відповідачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою із земель комунальної власності на земельну ділянку 0,2576 (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) зі зміною цільового призначення на «для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) по вулиці Залютинській, 14.

23 березня 2018 року відповідачем укладено договір № 595 з приватним підприємством «Арт`ламма» на виконання проектно-вишукувальних робіт з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) (код згідно КВЦПЗ: « 12.11. - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) по вулиці Залютинська, 14 міста Харкова (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004).

04 квітня 2018 року приватне підприємство «Арт`ламма» за дорученням відповідача звернулось до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради з проханням погодити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівля літ. «А-1» (АЗС) по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові.

05 квітня 2018 року відповідач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з проханням надати довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями.

17 квітня 2018 року отримано довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за вих. № 97-20-0.23.08.-665/176-18.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові погоджено Управлінням містобудування та архітектури за висновком від 30 травня 2018 року за № 4341/0/27-18 з інформацією, що Управлінням містобудування та архітектури погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення Товариству з обмеженою відповідальністю «АРНА» з « 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» на « 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові, загальною площею 0,2576 га та вважає за можливе надати земельну ділянку на умовах, визначених чинним законодавством України.

04 червня 2018 року для видачі висновку до проекту землеустрою через ЦНАП було надано на погодження до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо відведення земельної ділянки відповідачу по вулиці Залютинській, 14.

У червні 2018 відповідачем отримано висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якому зазначено, що проект погоджено, однак необхідно провести обов`язкову державну експертизу землевпорядної документації.

18 червня 2018 року відповідач звернувся до Харківської міської ради із проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) (код згідно з КВЦПЗ: 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) за адресою: вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) та надання її в оренду для експлуатації.

Рішенням Харківської міської ради від 22 серпня 2018 року за № 1186/18 було розглянуто та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) (код згідно з КВЦПЗ: 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) за адресою: вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004).

29 жовтня 2018 року приватним підприємством «Арт`ламма» після обстеження на місці об`єкту нерухомості за адресою: вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові було встановлено не відповідність існуючому технічному паспорту, про що надано довідку за вих. № 95 від 29 жовтня 2018 року.

У березні 2019 року відповідачем отримано висновок Головного управління Держгеокадастру від 05 лютого 2019 року за № 1038/82-19, в якому зазначено, що проект землеустрою не погоджується та вказані зауваження та пропозиції до проекту землеустрою.

16 квітня 2019 року, після усунення зазначених у висновку Головного управління Держгеокадастру від 05 лютого 2019 року за № 1038/82-19 недоліків, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) (код згідно з КВЦПЗ: 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) за адресою: вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) погоджено Головним управління Держгеокадастру у Харківській області.

У подальшому відповідачем отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 за адресою вулиця Залютинська, 14 у місті Харкові із цільовим призначенням - 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 лютого 2020 року № 198657585 Товариством з обмеженою відповідальністю «АРНА» зареєстровано 03 жовтня 2019 року договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,2576 по вулиці Залютинська, 14 у місті Харкові, строком до 01 жовтня 2022 року для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ «А-1» (АЗС).

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 03 лютого 2020 року здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: місто Харків, вулиця Залютинська, 14, кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 та встановлено, що відповідач з 08 грудня 2016 року по 03 жовтня 2019 року використовував земельну ділянку площею 0,2576 га (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) по вул. Залютинській, 14 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Як вказує позивач, відповідач у період з 01 вересня 2017 року по 31 вересня 2019 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 0,2576 га по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004), перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та враховуючи використання відповідачем даної земельної ділянки за відсутності виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, у зв`язку з чим, на думку позивача, відповідач безпідставно зберіг у себе грошові кошти, які повинен був сплачувати в якості орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом відповідача про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по вулиці Залютинській, 14 у м. Харкові у заявленому розмірі 505 673,24 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За змістом статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Сутність спору по даній справі полягає у примусовому поверненні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України відповідачем безпідставно збереженого майна - коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку площею 0,2576 га з кадастровим номером 6310137200:14:001:0004, яка використовувалась відповідачем без належно оформлених і зареєстрованих речових прав на означену земельну ділянку, нарахованих за період з 01 вересня 2017 року по 31 вересня 2019 року.

Положення статті 1212 Цивільного кодексу України, які визначають умови задоволення вимог у кондикційних зобов`язаннях, обов`язковою умовою для її застосування передбачають одночасну сукупність трьох елементів:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому (як у розглядуваному випадку стверджує Позивач).

Встановлення сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки для суду.

Беручи до уваги правову природу розглядуваних між сторонами правовідносин, кореспондуючі права та обов`язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням положень, насамперед, Цивільного та Земельного кодексів України, а також інших відповідних нормативно-правових актів, чинних на дату виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до частини 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України в редакції, чинної на дату набуття відповідачем об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас, за змістом статті 125 означеного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів у разі виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені переходить до набувача на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувач. В своєю чергою, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для автоматичного виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 922/96/19, так і висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, господарський суд зазначає, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку передбачає необхідність наявності для правильного її визначення двох параметрів (окрім тривалості спірного періоду):

- наявності самої земельної ділянки, як об`єкту оренди, сформованої у відповідності до статті 79-1 Земельного кодексу України;

- наявність грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, яка відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» оформлюється як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади.

Як вбачається з позовних вимог, сутність розглядуваного спору в межах цієї справи полягає у спонуканні відповідача до виконання кондикційних зобов`язань, а саме у виплаті безпідставно збереженої суми орендної плати за період з 01 вересня 2017 року по 31 вересня 2019 року бездоговірного використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:14:001:0004 площею 0,2576 га по вулиці Залютинській, 14, у місті Харкові у відповідності до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Господарський суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази (посилання на приналежність об`єктів нерухомого майна, сформованість земельної ділянки попереднім власником означеного нерухомого майна, бажання оформити цю ж земельну ділянку самим відповідачем та відсутність доказів існування договірних орендних правовідносин між сторонами протягом спірного періоду) в повній мірі підтверджують обґрунтованість ініціювання позивачем захисту своїх інтересів в межах кондикційних зобов`язань, наявність та виникнення яких не перебуває в залежності від правомірності/неправомірності дій сторін

Між тим, доведеність позивачем обставин наявності формування земельної ділянки площею 0,2576 га та факту використання її відповідачем протягом заявленого періоду автоматично не обґрунтовує правильність заявлених позовних вимог без аналізу ситуація, яка склалась довкола орендних правовідносин між позивачем та відповідачем.

За правовою позицією Конституційного Суду України, відображеної в абзацах 5, 6 пункту 5 мотивувальної частини рішення №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року «…органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці 2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання» );

По даній справі, як свідчать надані відповідачем до матеріалів справи документи, останній здійснював активні дії покликанні на належне оформлення договірних відносин із позивачем, в тому числі звертався із чисельними заявами із проханням надати у користування земельну ділянку по вулиці Залютинській, 14 у місті Харкову для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС).

Зокрема, після проведення всіх необхідних правових дій, охоплених земельним законодавством України пов`язаних із отримання в оренду земельної ділянки, відповідач отримав від Департаменту земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради лист від 11 січня 2018 року за № 310/0/225-18 в якому, з посиланням на новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 01 січня 2017 року, здійснена перевірка узгодженості цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 « 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» виду використання «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС)» та надано заперечення, що земельна ділянка кадастровий номер 6310137200:14:001:0004 має призначення « 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» . Рекомендовано відповідачу, для виконання розрахунку розміру орендної плати за використання земельної ділянки по вулиці Залютинській, 14, вчинити дії щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на « 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» .

В матеріалах справи наявний Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ- 6305309142017 від 29 листопада 2017 року, де в графі цільове призначення земельної ділянки по вулиці Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) - « 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» .

З набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, визначено новий порядок ведення державної реєстрації земельних ділянок.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку.

Отже, в даному разі з моменту формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав - 06 грудня 2013 року (дата державної реєстрації земельної ділянки), цільове призначення земельної ділянки по вулиці Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) вважається - « 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» . Інших відомостей, або змін щодо цільового призначення земельної ділянки, позивачем не надано.

З огляду на наведене, суд зазначає, що у відповідача правомірно виникло «законне очікування» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Залютинська, 14 міста Харкова (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) з розрахунку, що код цільового призначення вказаної земельної ділянки - 12.04 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

За позицією Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, у відповідності з якою органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Суд, зазначає, що саме цільове призначення земельної ділянки для відповідача є принципово важливим, оскільки формування технічної документації на земельну ділянку по вулиці Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004) останнім було здійснено на підставі даних, сформованих в тому числі у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6305309142017 від 29 листопада 2017 року. Тобто, дані з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6305309142017 від 29 листопада 2017 року є пов`язаними з суб`єктивними правами та охоронюваними інтересами відповідача.

Крім того, суд звертає свою увагу на ту обставину, що з моменту набрання сили Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 01 січня 2017 року, а також протягом всього періоду формування заявленої заборгованості позивачем як власником землі не були здійсненні дії, спрямовані на встановлення відповідного Коду класифікації видів цільового призначення земель.

Виходячи з положень частини 3 статті 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр» право ініціювати зміни до відомостей Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки належить власнику або землекористувачу. Отже, саме Харківська міська рада повинна була здійснити такі дії, а не перекладати зону своєї відповідальності на особу, яка намагається належним чином упорядкувати відносини з приводу отримання земельної ділянки в оренду.

Не здійснення позивачем правових дій щодо зміни цільового використання земельної ділянки по вулиці Залютинська, 14 у місті Харкові (кадастровий номер 6310137200:14:001:0004), після набрання сили Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 01 січня 2017 року, розглядається судом неприпустимим з точки зору концепції «належного урядування» , сформульованої Європейським судом з прав людини в пунктах 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 листопада 2011 року, враховуючи також принцип справедливості, добросовісності та розумності, передбачений пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відтак, власна бездіяльність позивача з належного формування відомостей в Державному земельному кадастрі відносно власної земельної ділянки, порушує заборону на зловживання правом, встановлену частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Господарський суд зазначає, що порушення позивача пов`язані із перекладенням зони своєї відповідальності на відповідача в частині приведення відомостей, які містяться у Державному земельному кадастрі, та відповідно затягування процесу оформлення договірних правовідносин із відповідачем, який на момент постановлення даного рішення складає майже три роки (строк розраховується з 18 серпня 2017 року, дата коли відповідачем було подано до міської ради заяву з проханням надати у користування земельну ділянку) у своєї сукупності вказують на недоведеність правового обґрунтування позовних вимог позивача до відповідача.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджено факт надання відповідачем повного пакета документів Харківській міській раді, а отже і наявності у Харківської міської ради обов`язку з укладення договору оренди землі за наявності чинних рішень органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду, якого Харківська міська рада не виконала, чим порушила право відповідача одержати спірну земельну ділянку в оренду.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на практику Верховного Суду висловлену у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 922/3780/17, № 922/536/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 922/391/18, від 12 квітня 2019 року, від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18 щодо змісту кондикційних відносин, з огляду на те, що зазначені висновки, відповідно до встановлених обставин цієї справи, є або не релевантними, або таким, що прийняті за інших фактичних обставин справи.

Посилання представника позивача у судовому засіданні на постанову Верховного Суду у справі № 922/981/18 від 10 лютого 2020 року не береться судом до уваги, оскільки в даній постанові Верховний суд не виклав правову позицію, яка в силу Закону України «Про судоустрій та статут суддів» є обов`язковою до застосування. Крім того, за даною постановою Верховний Суд направив на новий розгляд справу № 922/981/20, що додатково унеможливлює застосовувати позицію касаційного суду під час розгляду даної справи.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд відмовляє в задоволені позову.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з приписами статті 30 наведеного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (частина 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вже було зазначено вище, 28 травня 2020 року від представника відповідача до матеріалів справи було представлено відзив на позовну заяву (вх. № 12028), в якому, поміж іншого просить покласти на відповідача витрати, що понесені відповідачем на професійну правничу допомогу (гонорар адвокату) в сумі 20 000,00 грн.

В засіданні 23 червня 2020 року, до закінчення судових дебатів у справі, представником відповідача також зроблена усна заява про понесення витрат на професійну правничу допомогу внаслідок розгляду даної справи; за вх. № 14366 від 23 червня 2020 року за клопотанням відповідачем надано акт надання послуг від 23 червня 2020 року, видатковий касовий ордер від 23 червня 2020 року, прибутковий касовий ордер № 1/12 від 23 червня 2020 року на підтвердження вартості послуг, пов`язаних з наданням правової (правничої) допомоги.

Позивач не реалізував право, надане нормами процесуального кодексу України, та не заперечив проти розміру понесених відповідачем витрат на професійну правову допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу).

У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРНА» (замовник, відповідач у справі) та адвокатом Бевзюк Оксаною Олександрівною укладено договір про надання правової допомоги (правових (правничих) послуг), за умовами якого адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу щодо представництва прав і законних інтересів клієнта в судах всіх інстанції - першої (господарському суді Харківської області, апеляційної - Східному господарського апеляційному суді, касаційної - Верховному суді України, по справі № 922/647/20, а клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг адвоката і відшкодувати йому витрати, пов`язані із виконанням адвокатом обов`язків за цим договором (пункт 1.1., 2.2.1. договору).

Системний аналіз норм законодавства визначає дві форми винагороди (гонорара) адвоката - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

Сторонами договору у пункті 4.2. договору узгоджено форму винагороди адвоката - погодинна оплата, та її загальний розмір (вартість) - 10 % від суми позову.

В підтвердження вартості послуг, пов`язаних з наданням правової (правничої) допомоги адвокатом Бевзюк Оксаною Олександрівною, було надано суду акт надання послуг від 23 червня 2020 року, видатковий касовий ордер від 23 червня 2020 року, прибутковий касовий ордер № 1/12 від 23 червня 2020 року.

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом була проведена зустріч з клієнтом для з`ясування підстав та мети звернення, звітування та пропозиції щодо правової позиції по справі (2 години), вивчено документи, надані клієнтом, відповідних нормативних актів (10 годин), визначено правову позицію та судових перспектив вирішення питання клієнтом (10 годин), підготовлено, складено та оформлено відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, збір, аналіз, підготовка, оформлення доказів по справі (12 годин), подано процесуальні документи, контроль за рухом справи (1 година), проведена участь у судових засіданнях.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені відповідачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 5 статті 126 Кодексу)

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого відповідачем акту наданих послуг з правничої допомоги від 23 червня 2020 року слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом надано наступний перелік послуг:

- зустріч з клієнтом для з`ясування підстав та мети звернення, звітування та пропозиції щодо правової позиції по справі (2 години, 1 000,00 грн.),

- вивчення документів, надані клієнтом, відповідних нормативних актів (10 годин, 5 000,00 грн.),

- визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнтом (10 годин, 5 000,00 грн.),

- підготовка, складання та оформлення відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, збір, аналіз, підготовка, оформлення доказів по справі (12 годин, 6 000,00 грн.),

- подання процесуальні документи, контроль за рухом справи (1 година, 500,00 грн.),

- участь у судових засіданнях (2 500,00 грн.).

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин змінювалось на протязі 2017-2020 роках), відсутність заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням встановлених обставин, на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача не становитиме надмірний тягар для останнього, що узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.

Спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя, оскільки це надає захиснику можливість приймати обґрунтовані рішення. Звідси випливає, що будь - то в контексті допомоги з цивільного чи кримінального судочинства або в контексті звернення до загальної юридичної консультації, особи, які звертаються до адвоката, можуть обґрунтовано очікувати, що їхні повідомлення є приватними та конфіденційними. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Алтай проти Туреччини» (Altay v. Turkey (No. 2), заява №11236/09, рішення від 09 квітня 2019 року).

В світлі зазначеного, господарський суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення 11 000,00 грн. як вартості здійснених підготовчих дій, спрямованих на подання заяви по суті справи (відзив) (зустріч з клієнтом для з`ясування підстав та мети звернення, звітування та пропозиції щодо правової позиції по справі, вивчення документів, надані клієнтом, відповідних нормативних актів, визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнтом), оскільки дані дії адвоката стосуються безпосередньої підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції.

З урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення 6 500,00 грн. як вартості пов`язаної із підготовкою, складанням та оформленням адвокатом заяв по суті справи та їх подання до суду (відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, збір, аналіз, підготовка, оформлення доказів по справі, подання процесуальних документів, контроль за рухом справи), оскільки дана сума відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі, у зв`язку з чим компенсації вартості виконаної роботи підлягає стягненню з позивача в повному обсязі.

Щодо відшкодування витрат за надані правові послуги в частині участі адвоката-відповідача у судових засіданнях в загальному розмірі 2 500,00 грн., суд зазначає, що участь представника відповідача в судових засіданнях пов`язана із розглядом справи в суді, тобто є витратами в судовій справі, а тому підлягають відшкодуванню поряд з іншими судовими витратами.

В світлі викладеного, враховуючи системний аналіз пункту 1 частини 2 статті 126, керуючись частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд в повному обсязі покладає на позивача витрати відповідача пов`язані із наданням правової допомоги.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 126, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АРНА (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, 96, ідентифікаційний код юридичної особи 32938644) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень цього Кодексу.

Повне рішення складено "30" червня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/647/20