Ухвала

від 10.11.2020 по справі 922/647/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 922/647/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Мачульського Г. М., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради

на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА"

про стягнення 505 673,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

12.10.2020 Харківська міська рада (далі - Рада) звернулася з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 у цій справі.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За частиною сьомою статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2020 у розмірі 2 102,00 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з відповідача 505 673,24 грн безпідставно збережених коштів. Зазначена сума є меншою ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (2 102,00 грн х 500 = 1 051 000,00 грн).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020, відмовлено у задоволенні позову (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА" на користь Ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.09.2017 по 30.09.2019 в сумі 505 673,24 грн.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 та рішення Господарського суду Харківської області віл 23.06.2020, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неповно з?ясували обставини, які мають значення для справи, неправильно застосували норми статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України; статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель"; статті 26 Закону України "Про Державний земельний кадастр"; статті 50 Закону України "Про землеустрій"; статей 91, 120, 181 - 186 1 Земельного кодексу України; статей 79, 80, 126, 236 ГПК України; без врахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, від 17.04.2020 у справі № 922/2413/19, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 02.06.2020 у справах № 922/2845/19 та № 922/2417/19, в яких, на думку скаржника сформовані правові позиції щодо врегулювання спору у межах кондикційних правовідносин, а саме щодо кола обставин, які підлягають встановленню, для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Фундаметальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на думку скаржника, полягає у тому, що в процесі формування судової практики у справах про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства досягнуто значних результатів. Створена, тверда правова позиція працівниками Департаменту територіального контролю Ради щодо наповнення місцевого бюджету, а саме стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянкам у вигляді орендної плати фактичними користувачами таких земельних ділянок.

Судами першої та апеляційної інстанції не застосовано ряд правових позицій, які мають особливе значення для Ради, внаслідок чого територіальна громада міста позбавлена можливості наповнювати міський бюджет коштами, які б надавали змогу реалізовувати ряд питань, що виникають на місцевому рівні та задоволенні потреб громадян міста Харкова.

Скаржник зазначає, що порушення усталеної практики та ігнорування вказаних норм, які зобов`язують фактичного користувача сплачувати безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, також негативно впливатиме на функціонування органів місцевого самоврядування.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах, яка полягає вирішенню, що ця правова проблема наявна у невизначеній кількості справ, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, отже наведені у касаційній скарзі мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню та підстави для відповідних висновків у суду касаційної інстанції відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 у цій справі має бути відмовлено.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 у справі № 922/647/20.

2. Направити Харківській міській раді копію цієї ухвали, касаційну скаргу з доданими матеріалами на 34 арк., у тому числі оригінал платіжного доручення №2038 від 02.10.2020 на суму 18 769,90 грн, оригінал акта Верховного Суду №29.1-11/303 від 21.10.2020; копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Г. М. Мачульський

Ю. Я. Чумак