Постанова

від 17.06.2020 по справі 173/877/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 173/877/16

провадження № 61-14648св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління Держгеокадастру у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року у складі судді Берелет В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Куценко Т. Р.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до Управління Держгеокадастру у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Верхньодніпровського районного народного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 1992 року Верхньодніпровську районну раду народних депутатів зобов`язано наділити позивача земельною ділянкою площею 20 га на території Першотравенської сільської ради для ведення фермерського господарства. 12 травня 1992 року Верхньодніпровська районна рада народних депутатів видала ОСОБА_1 державний акт на довічне успадковане володіння земельною ділянкою площею 20 га для створення селянського (фермерського) господарства. Актом встановлення меж земельної ділянки Першотравенської сільської ради від 02 жовтня 1992 року встановлено межі земельної ділянки площею 16,6 га на полі № 1 четвертої бригади колгоспу ім. Шевченка. Вказані земельні ділянки перебували у користуванні позивача.

Для здійснення господарської діяльності було створено фермерське господарство Росток . До 2005 року позивач користувався землею. Розпорядженням голови Верхньодніпровської районної державної адміністрації від 18 серпня 2005 року № 239 припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 36,6 га та земельна ділянка передана до земель запасу Першотравенської сільської ради. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2014 року вищевказане розпорядження визнано недійсним. Проте, Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області уклало договір оренди земельної ділянки від 19 березня 2014 року № 19/03/14/1-ДО з ОСОБА_2 та передало земельну ділянку, яка знаходилась у користуванні ОСОБА_1 , їй в оренду строком на 49 років.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив визнати недійсним і скасувати право власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на земельну ділянку загальною площею 36,6 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту та була надана в оренду ОСОБА_2 за договором оренди від 19 березня 2014 року № 19/03/14/1-ДО, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію цього права; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19 листопада 2013 року № ДН/1221087500:01:065/0000/342 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 18 березня 2014 року № ДН/1221087500:01:065/00001042 про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19 березня 2014 року № 19/03/14/1-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 ; витребувати від ОСОБА_2 на його користь земельну ділянку загальною площею 36,6 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту; визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 36,6 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту, призначену для сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року , яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та наказ про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки є правомірними.

ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки згідно державного акта на право довічного успадковуваного володіння, але права свого не використав та не навів суду жодних підстав для визнання недійсним і скасування права власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на спірну земельну ділянку, скасування державної реєстрації цього права, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Криничанського районного суду Дніпропетровської області.

23 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І. М.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань заявника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень тієї обставини, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння, згідно із вимогами чинного законодавства та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп станом на сьогодні також має законне право на таке володіння. Позбавлення заявника вищевказаного права на землю порушує принцип пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у відповідності до чинного законодавства України, з дотриманням норм процесуального права та дослідженням усіх обставин справи.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області також зазначає, що спірна земельна ділянка була не у власності голови селянського (фермерського) господарства Росток , а у користуванні (володінні), та з 2005 року право користування було припинено в зв`язку із порушенням вимог законодавства.

Земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства у квітні 1992 року ОСОБА_1 отримав у постійне користування, так як на той час такої форми землекористування як довічне успадковуване володіння землею не існувало. За відсутності бланків нового зразка, ОСОБА_1 отримав бланк старого зразка, який згідно вимог Постанови Верховної ради України Про прискорення земельної реформи та приватизації землі від 13 березня 1992 року необхідно було згодом замінити на державний акт на право постійного користування землею.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що рішенням Верхньодніпровського районного народного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 1992 року Верхньодніпровську районну раду народних депутатів зобов`язано наділити ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 20 га на території Першотравенської сільської ради для ведення фермерського господарства.

12 травня 1992 року Верхньодніпровською районною радою народних депутатів було видано державний акт на довічне успадковування володіння земельною ділянкою площею 20 га для створення селянського (фермерського) господарства. Рішенням від 02 жовтня 1992 року Першотравенської сільської ради народних депутатів Верхньодніпровського району позивачу надано згоду на проектування під виділення земельної ділянки площею 20 га для фермерського господарства. Актом встановлення меж земельної ділянки Першотравенської сільської ради від 02 жовтня 1992 року встановлено межі земельної ділянки площею 16,6 га на полі № 1 четвертої бригади колгоспу ім. Шевченка. Вказані земельні ділянки перебували в його користуванні. Для здійснення господарської діяльності було створено фермерське господарство Росток .

До 2005 року позивач користувався землею. Розпорядженням голови Верхньодніпровської районної державної адміністрації № 239 від 18 серпня 2005 року припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 36,6 га та земельна ділянка передана до земель запасу Першотравенської сільської ради. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2014 року вищевказане розпорядження визнано недійсним.

Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області уклало договір оренди земельної ділянки № 19/03/14-1-ДО від 19 березня 2014 року з ОСОБА_2 та передало їй в оренду цю ділянку строком на 49 років.

Посилаючись на порушення його законного права володіння такою земельною ділянкою, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон № 2009-XII) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.

У частині першій статті 5 Закону № 2009-XII визначено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду.

Згідно зі статтею 8 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року № 937-IV (далі - Закон № 937-IV), у статті 1 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (статті 7, 8 Закону № 937-IV).

Із комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Велика Палата Верховного Суду продовжує дотримуватись такої правової позиції, про що свідчать, зокрема, її постанови від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 695/2632/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 629/4590/17.

Звертаючись із цим позовом в суд ОСОБА_1 покликався на ті обставини, що у його користуванні як голови фермерського господарства Росток (ідентифікаційний код 202455695) на праві довічного успадковуваного володіння знаходилася земельна ділянка площею 36,6 га (т. 1 а. с. 1), яка була незаконно у нього вилучена та передана в оренду відповідачеві ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.

ОСОБА_1 також наводив відомості про те, що спірна земельна ділянка обробляється фермерським господарством Степ-17 (ЄДРПОУ 41774218), єдиним засновником якого є ОСОБА_2 (т. 3 а. с. 4).

Не визнаючи позов, відповідач Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву зазначав, що земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства у квітні 1992 року ОСОБА_1 отримав у постійне користування, так як на той час такої форми землекористування як довічне успадковуване володіння землею вже не існувало. За відсутності бланків нового зразка, ОСОБА_1 отримав бланк старого зразка, який згідно вимог Постанови Верховної ради України Про прискорення земельної реформи та приватизації землі від 13 березня 1992 року необхідно було згодом замінити на державний акт на право постійного користування землею.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області зазначало, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ від 05 квітня 2018 року № 4-1176/15-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність , на підставі якого передано Верхньодніпровській міській раді Верхньодніпровського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі, в тому числі, спірну земельну ділянку (т. 2 а. с. 159-164).

Не визнаючи позов, відповідач ОСОБА_2 у письмових поясненнях зазначала, що у позивача відсутні належні докази, що підтверджують його право на спірну земельну ділянку. Рішенням Верхньодніпровської районної ради народних депутатів ОСОБА_1 надано в користування земельну ділянку площею 20 га, хоча позивач зазначав, що має право на користування земельною ділянкою площею 36,6 га. Копія акту про визначення меж земельної ділянки на місцевості не свідчить про набуття у встановленому порядку права користування земельною ділянкою (т. 2 а. с. 133).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує:

- чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

В порушення вимог вказаної норми процесуального закону суди не встановили земельною ділянкою якої площі та на підставі якого правового титулу набув право користування позивач та якими належними та допустимими доказами це підтверджується.

Разом із тим, покликання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на ту обставину, що право користування земельною ділянкою головою фермерського (селянського) господарства Росток Ігнатенком А. М. було припинено у передбачений Земельним кодексом України спосіб на підставі розпорядження голови Верхньодніпровської районної державної адміністрації № 239-р від 18 серпня 2005 року є помилковими, оскільки вказане розпорядження скасоване рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2014 року (т. 1 а. с. 22).

Предметом позову у цій справі є спір про земельну ділянку, надану фізичній особі (позивачу) для ведення фермерського господарства, право користування якою припинено розпорядженням голови місцевого органу виконавчої влади, яке в подальшому було скасоване судом, проте земельна ділянка була передана в оренду для ведення фермерського господарства іншій особі.

Суди не установили, які особи були/є належними землекористувачами у спірних правовідносинах, а отже є сторонами цього спору.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося покликання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про те, що на час вирішення спору земельна ділянка знаходилася не у державній, а у комунальній власності.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі Броньовський проти Польщі , заява № 31443/96).

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб очікування було легітимним , воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивач обґрунтовував свій позов порушенням його прав як землекористувача, що може свідчити про порушення його права на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі Котов проти Росії (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Котов проти Росії , § 114).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

В апеляційній скарзі на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у позові, позивач покликався на те, що його право користування земельною ділянкою зберігається, незважаючи на зміни у земельному законодавстві, та у нього відсутній обов`язок переоформлювати належне йому право користування землею (укласти договір оренди чи отримати земельну ділянку у власність). Позивач зазначав про порушення права на ефективний засіб юридичного захисту, передбачений статтею 13 Конвенції.

Переглядаючи в апеляційному порядку справу, суд апеляційної інстанції не надав вичерпної відповіді на аргументи позивача, поза увагою апеляційної інстанції залишились доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог частини першої статті 264 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За викладених обставин, постанова апеляційного суду у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська