Рішення

від 22.06.2020 по справі 916/3453/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3453/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Колєсніченко А.О. /посвідчення/;

Від позивачів:

- Міністерства оборони України: Дубчак Д.В. за довіреністю;

- концерну „Військторгсервіс» в особі філії „Одеське управління військової торгівлі» концерну „Військторгсервіс": Назаровець В.В. за довіреністю;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну „Військторгсервіс» в особі філії „Одеське управління військової торгівлі» концерну „Військторгсервіс» до малого приватного підприємства „Авінтекс» про розірвання договору та зобов`язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну „Військторгсервіс» в особі філії „Одеське управління військової торгівлі» концерну „Військторгсервіс» (далі по тексту - концерн „Військторгсервіс» ) до малого приватного підприємства „Авінтекс» (далі по тексту - МПП „Авінтекс» ) про розірвання договору про спільну діяльність від 29.04.1996р., укладеного між 26 Відділом військової торгівлі та МПП „Авінтекс» , та зобов`язання відповідача повернути за актом приймання-передачі державі в особі концерну „Військторгсервіс» свиновідкормлюючий комплекс, загальною площею 1009,7 кв. м., за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. в частині відшкодування витрат на утримання комплексу та використання такого комплексу за цільовим призначенням.

Ухвалою суду від 21.11.2019р. дана справа була призначена за правилами загального позовного провадження із повідомленням учасників судового процесу.

МПП „Авінтекс» повністю заперечувало проти задоволення заявлених прокурором позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Відповідачем було наголошено про ненадання прокурором будь-яких розрахунків заборгованості відповідача у розмірі 25 716,61 грн., наявність якої наведена в якості підстави для розірвання договору. Крім того, МПП „Авінтекс» зазначено про недоведеність прокурором факту використання комплексу із порушенням умов договору про спільну діяльність від 29.04.1996р., оскільки перелік видів господарської діяльності, які відповідач згідно умов договору має право здійснювати, не є вичерпним. Посилаючись на надане згідно умов договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. право на переобладнання приміщення, яке було завершено у 2003р., МПП „Авінтекс» стверджує про відсутність правових підстав для задоволення заявлених до нього позовних вимог.

Ухвалою суду від 19.02.2020р. підготовче засідання по даній справі було закрито із призначенням справи до судового розгляду по суті на 04.03.2020р. о 16:00 год. У судовому засіданні, яке відбулось 04.03.2020р., судом було оголошено перерву до 25.03.2020р. о 14:30 год.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було встановлено карантин. Крім того, вказаною постановою встановлено обмеження у кількості осіб, які можуть брати участь у проведенні масових заходів, встановлено особливий режим роботи суб`єктів господарювання та роботи транспорту.

24.03.2020р. до господарського суд від МПП „Авінтекс» надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

25.03.2020р. до господарського суд від Міністерства оборони України надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

Ухвалою суду від 25.03.2020р. розгляд справи був відкладений на 07.04.2020р. о 14:30 год.

06.04.2020р. до господарського суду від МПП „Авінтекс» та концерну „Військторгсервіс» надійшли клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

Ухвалою суду від 07.04.2020р. розгляд справи був відкладений на 06.05.2020р. о 11:30 год.

05.05.2020р. до господарського суду від МПП „Авінтекс» надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

06.05.2020р. до господарського суду від концерну „Військторгсервіс» надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

Ухвалою від 06.05.2020р. судом було повідомлено концерн „Військторгсервіс» та МПП „Авінтекс» про оголошення перерви у засіданні до 27.05.2020р. о 14:00 год.

25.05.2020р. до господарського суду від МПП „Авінтекс» надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

Ухвалою від 27.05.2020р. судом було повідомлено МПП „Авінтекс» про оголошення перерви у засіданні до 22.06.2020р. о 14:00 год. та повідомлено відповідача про наявність у нього права брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду та поза межами суду з використанням власних технічних засобів відповідно до ст. 197 ГПК України.

19.06.2020р. до господарського суду від МПП „Авінтекс» надійшло клопотання про призначення даної справи на іншу дату у зв`язку з введенням на території України карантину.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для відкладення судового засідання, призначеного на 22.06.2020р. о 14:00 год., господарський суд виходить з наступного.

02.04.2020р. набув чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020р. № 540-IX, яким було внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до ГПК України.

Варто зауважити, що Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX було доповнено ст. 197 ГПК України новою частиною, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Таким чином, Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX передбачено право учасників справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Господарський суд зазначає, що будь-яких обмежень у діяльності судів на період карантину встановлено не було, а, отже, суди продовжують здійснювати правосуддя та ухвалювати відповідні процесуальні рішення. За таких обставин судом в ухвалі від 27.05.2020р. було повідомлено МПП „Авінтекс» про наявність у нього права брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду та поза межами суду з використанням власних технічних засобів відповідно до ст. 197 ГПК України. Таким чином, у відповідача було достатньо часу для вжиття всіх необхідних заходів для участі у судовому засіданні, призначеному на 22.06.2020р. о 14:00 год., в тому числі шляхом подання клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів. Проте, вказане клопотання на адресу суду від МПП „Авінтекс» не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, згідно вимог ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи необхідність дотримання судом принципу розумності строків розгляду справ як одного із завдань господарського судочинства, враховуючи наявність у відповідача можливості вжиття всіх необхідних заходів з метою участі у судовому засіданні, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого МПП „Авінтекс» клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 22.06.2020р. о 14:00 год., та вирішення даного спору за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

29.04.1996р. між 26 Відділом військової торгівлі (Відділ) та МПП „Авінтекс» (Підприємство) було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Відділ передає Підприємству виробничий комплекс з метою організації виробництва продукції тваринництва, сільськогосподарської продукції для отримання лікарських препаратів, виробництва інших видів продукції та господарських потреб з метою більш повного задоволення попиту населення в продуктах харчування та отримання прибутку. Відділ передає, а Підприємство приймає з моменту підписання договору та акту виробничий комплекс з усіма будівлями, які до нього входять та прилеглою територією, яка знаходиться в межах Комінтернівського району. Вартість виробничого комплексу визначена у відповідності до акту оцінки на момент підписання договору.

Згідно з п. п. 1.3, 2.2, 2.3 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. Підприємство за власний рахунок здійснює на території виробничого комплексу господарську діяльність для досягнення мети, зазначеної у п. 1.1 даного договору. Після передачі виробничого комплексу в спільну діяльність Підприємство не набуває права власності на майно. Після припинення спільної діяльності виробничий комплекс передається Відділу на підставі акту оцінки на момент припинення договору, звіреного з актом приймання-передачі виробничого комплексу, в належному стані, не гіршому ніж на момент його передання в спільну діяльність.

Положеннями п. п. 3.1-3.4 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. Підприємство зобов`язується вести спільну діяльність та використовувати виробничий комплекс, забезпечувати рентабельність спільної діяльності та поточний ремонт виробничого комплексу, з дозволу Відділу вносити зміни, проводити реконструкцію, технічне переобладнання комплексу; відшкодовувати Відділу щомісячно 56 мільйонів карбованців щомісячно відповідно до розрахунку. Вказана сума повинна бути перерахована до 5 числа місяця наступного за звітним на розрахунковий рахунок дирекції №2; розмір платежів може бути змінений з урахуванням інфляційних змін та законодавства України, за згодою Відділу розрахунки можуть проводитись власною сільськогосподарською продукцією.

Згідно з п. п. 4.1 , 4.2 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. Відділ зобов`язується передати у користування виробничий комплекс, контролювати наявність та схоронність переданого майна, його правильну експлуатацію в процесі спільної діяльності.

Відповідно до п. п. 6.1 - 6.3 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. даний договір укладений з 29.04.1996р., та вступає в силу з 30.04.1996р. Реорганізація Відділу не є підставою для зміни умов або припинення дії договору. Зміни до договору, а також доповнення до договору вносяться за згодою сторін, пропозиція про внесення змін до договору розглядається стороною протягом 1 місяця.

Згідно з п. 6.4 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. договір може бути припинений однією із сторін у випадку недоцільності або неминучості отримання збитків. З урахуванням циклу сільськогосподарської діяльності пропозиція про припинення дії договору повинна бути внесена за 24 місяці за ініціативою однієї із сторін.

29.04.1996р. комісією 26 Відділу військової торгівлі було складено на підписано акт огляду свиновідкормлюючого комплексу, загальною площею 1009,7 кв. м., за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12.

19.01.2009р. між державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування» та концерном „Військторгсервіс» було складено передавальний акт приймання-передачі основних фондів, оборотних активів, власного капіталу та зобов`язань державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування» у зв`язку з його реорганізацією шляхом приєднання до концерну „Військторгсервіс» . Як вбачається з даного акту концерну „Військторгсервіс» було передано на баланс, в тому числі, свиновідкормлюючий комплекс, загальною площею 1009,7 кв. м., який розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №144718201 від 09.11.2018р. вбачається, що свиновідкормлюючий комплекс, загальною площею 1009,7 кв. м., який розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12, належить на права власності державі в особі Міністерства оборони України.

На підтвердження факту використання МПП „Авінтекс» свиновідкормлюючого комплексу із порушенням умов договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. прокурором було надано суду протокол огляду від 20.08.2019р. Слід зазначити, що лише окремі рукописні записи у протоколі огляду від 20.08.2019р. придатні для сприйняття. Так, із записів у протоколі огляду від 20.08.2019р. вбачається, що ТОВ „Авінтекс» переобладнано приміщення будівлі комплексу, в окремих приміщеннях проживають сторонні особи, деякі приміщення використовуються під випаровування рапанів, частина земельної ділянки взагалі не використовується.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою до МПП „Авінтекс» , прокурором було наголошено, що відповідач станом на вересень 2018р. припинив виплачувати кошти за договором та мав заборгованість перед концерном у розмірі 27 716,61 грн. Посилаючись на проведений 20.08.2019р. співробітниками військової прокуратури огляд комплексу, який знаходиться у користуванні відповідача, прокурором було наголошено про використання приміщень комплексу із порушенням умов договору. Наведене і стало підставою для звернення прокурора до суді з позовними вимогами про розірвання договору та повернення свиновідкормлюючого комплексу.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

В силу положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Як зазначено у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як зазначалось по тексту рішення вище, прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. в частині відшкодування витрат на утримання комплексу та використання комплексу за цільовим призначенням, з приводу чого суд зазначає наступне.

Положеннями п. 3.4 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. передбачено, що МПП „Авінтекс» зобов`язується відшкодовувати Відділу 56 мільйонів карбованців щомісячно відповідно до розрахунку. Вказана сума повинна бути перерахована до 5 числа місяця наступного за звітним на розрахунковий рахунок дирекції №2; розмір платежів може бути змінений з урахуванням інфляційних змін та законодавства України; за згодою Відділу розрахунки можуть проводитись власною сільськогосподарською продукцією.

Господарський суд зазначає, що карбованці виступали грошовою одиницею на території України до 1996р. Проте, після прийняття 28.06.1996р. Верховною Радою України Конституції України грошовою одиницею було визначено гривню. При цьому, будь-яких змін до договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. сторонами внесено не було.

Проте, зі змісту поданої до суду позовної заяви взагалі не вбачається за можливе встановити яким чином прокурором було розраховано заборгованість МПП „Авінтекс» на суму 27 716,61 грн., а саме: переведено карбованці в гривні. Крім того, будь-яких пояснень щодо періоду, за який у відповідача виникла вказана заборгованість прокурором суду також наведено не було.

З огляду на викладене вище, господарським судом відхиляються доводи прокурора про наявність у МПП „Авінтекс» заборгованості за договором про спільну діяльність від 29.04.1996р. у розмірі 27 716,61 грн..

Згідно з п. п. 1.1, 1.2 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. Відділ передає Підприємству виробничий комплекс з метою організації виробництва продукції тваринництва, сільськогосподарської продукції для отримання лікарських препаратів, виробництва інших видів продукції та господарських потреб з метою більш повного задоволення попиту населення в продуктах харчування та отримання прибутку. Відділ передає, а Підприємство приймає з моменту підписання договору та акту виробничий комплекс з усіма будівлями, які до нього входять та прилеглою територією, яка знаходиться в межах Комінтернівського району.

Враховуючи умови договору про спільну діяльність від 29.04.1996р., господарський суд доходить висновку, що перелік видів господарської діяльності, які МПП „Авінтекс» має право здійснювати на території свиновідкормлюючого комплексу, загальною площею 1009,7 кв. м., за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12, чітко не визначений. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про необґрунтованість доводів прокурора про використання відповідачем комплексу не за цільовим призначенням.

При цьому, господарським судом критично оцінюється наданий прокурором протокол огляду від 20.08.2019р. на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог. Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення МПП „Авінтекс» про проведення огляду свиновідкормлюючого комплексу або доказів на підтвердження участі відповідача у проведенні вказаного огляду. Крім того, по тексту протоколу зазначено, що комплекс знаходиться у користуванні ТОВ „Авінтекс» , натомість, відповідачем за заявленими прокурором позовними вимогами виступає МПП „Авінтекс» , тобто особа, відмінна від вказаної у протоколі.

Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про відсутність правових підстав для врахування вказаного протоколу як належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження викладених прокурором у позовній заяві доводів. При цьому, будь-які інші докази на підтвердження використання відповідачем приміщення із порушенням умов договору та переобладнання комплексу, в матеріалах справи відсутні.

Як зазначалося по тексту рішення вище, умовами п. п. 3.1-3.4 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. МПП „Авінтекс» надано право на переобладнання свиновідкормлюючого комплексу. Посилаючись на переобладнання МПП „Авінтекс» свиновідкормлюючого комплексу в порушенням умов договору від 29.04.1996р. прокурором не було повідомлено суду конкретних фактів наведеного, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність доводів прокурора у названій частині.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи недоведеність прокурором факту існування заборгованості МПП „Авінтекс» за договором про спільну діяльність від 29.04.1996р. у розмірі 27 716,61 грн., а також відсутність в матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження використання відповідачем свиновідкормлюючого комплексу із порушенням умов договору, господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених 651 ЦК України правових підстав для розірвання договору про спільну діяльність від 29.04.1996р.

Відповідно до п. 2.3 договору про спільну діяльність від 29.04.1996р. після припинення спільної діяльності виробничий комплекс передається Відділу на підставі акту оцінки на момент припинення договору, звіреного з актом приймання-передачі виробничого комплексу, в належному стані, не гіршому ніж на момент його передання в спільну діяльність.

Враховуючи відмову суду у задоволенні заявлених прокурором позовних вимог про розірвання договору про спільну діяльність від 29.04.1996р., господарський суд доходить висновку і про відсутність правових підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути за актом приймання-передачі державі в особі концерну „Військторгсервіс» свиновідкормлюючий комплекс, загальною площею 1009,7 кв. м., за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій, зокрема, доводам відповідача про відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є предметом оцінки суду під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну „Військторгсервіс» в особі філії „Одеське управління військової торгівлі» концерну „Військторгсервіс» до малого приватного підприємства „Авінтекс» про розірвання договору про спільну діяльність від 29.04.1996р., укладеного між 26 Відділом військової торгівлі та МПП „Авінтекс» , та зобов`язання відповідача повернути за актом приймання-передачі державі в особі концерну „Військторгсервіс» свиновідкормлюючий комплекс, загальною площею 1009,7 кв. м., за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Нижня Чабанка, буд. 12.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 02 липня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна