Постанова

від 30.06.2020 по справі 686/19373/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/19373/16

провадження № 61-46300св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С. Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Хмельницька міська рада,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2018 року у складі судді Мороз В. О. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Хмельницької міської ради про виділення частки житлового будинку зі складу спільної часткової власності, припинення спільної часткової власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що їй належить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0343 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою. Інша половина вказаного будинку належить ОСОБА_2 , проте право власності на земельну ділянку за нею не зареєстровано. Позивач має намір виділу своєї частки в будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, однак в позасудовому порядку не має можливості це зробити в зв`язку з неприязними відносинами з відповідачем. Крім того, між ними постійно виникають конфлікти з приводу користування земельною ділянкою позивача, яка межує з земельною ділянкою відповідача і остання самовільно зайняла її частину, встановила паркан та відмовляється його демонтувати.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила: виділити належну їй на праві приватної власності 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: коридора 1-1 площею 2,4 кв. м, кухні 1-2 площею 12,5 кв. м, ванної кімнати 1-3, площею 3,5 кв. м, 1-4 жилої кімнати, площею 13 кв. м, 1-5 жилої кімнати, площею 14,8 кв. м, 1-6 жилої кімнати, площею 9,8 кв. м, 1-7 коридора, площею 3, 3 кв. м, загальною площею 59,3 кв. м, жилою площею 37,6 кв. м, допоміжною площею 21,7 кв. м та господарські споруди в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна; припинити право спільної часткової власності її та відповідача на вказаний житловий будинок; усунути перешкоди у користуванні належними позивачу земельними ділянками: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0042 га, кадастровий номер 6810100000:05:004:0078 по АДРЕСА_1 в точках 4-5 (встановленого відповідачем паркану з профільованих листів довжиною 6,87 м орієнтовною висотою 2,2 м), між точками 5-6 (встановленого відповідачем паркану з дротяної сітки по металевому каркасу довжиною - 7,6 м, орієнтовною висотою 1,1 м); для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0438 га кадастровий номер 6810100000:05:004:0081 між точками 6-7 (встановленого відповідачем паркану з дротяної сітки по металевому каркасу довжиною 2,13 м, орієнтовною висотою 1,1 м) відповідно до Додатку 22 висновку експерта Власюка В. В. від 16 січня 2018 року № 496/017 шляхом демонтажу самовільно встановленого паркану та відновлення ОСОБА_2 меж земельних ділянок, належних позивачу, в натурі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2018 року позов задоволено частково. Вирішено виділити ОСОБА_1 належну їй на праві власності Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: коридора 1-1 площею 2,4 кв. м, кухні 1-2 площею 12,5 кв. м, ванної кімнати 1-3, площею 3,5 кв. м, 1-4 жилої кімнати, площею 13 кв. м, 1-5 жилої кімнати, площею 14,8 кв. м, 1-6 жилої кімнати, площею 9,8 кв. м, 1-7 коридора, площею 3,3 кв. м, загальною площею 59,3 кв. м, жилою площею 37,6 кв. м, допоміжною площею 21,7 кв. м та надвірні господарські будівлі: хлів з літньою кухнею Б , хлів Л , хлів М , в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна. Залишено у власності ОСОБА_2 належну їй на праві власності Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: 2-2 жилої кімнати площею 10,4 кв. м, 2-3 жилої кімнати площею 13,5 кв. м, 2-4 жилої кімнати площею 13,1 кв. м, загальною площею 37,0 кв. м та жилою площею 37,0 кв. м, а також господарські будівлі, а саме: хлів з літньою кухнею Г , хлів Д , хлів Ж , гараж З та вбиральня К , як окремий об`єкт нерухомого майна. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 . Постановлено рішення про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 належними їй земельними ділянками, а саме: земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0042 га, кадастровий номер 6810100000:05:004:0078 за адресою: АДРЕСА_1 , в точках 4-5, що полягають у встановленні ОСОБА_2 паркану з профільованих листів довжиною 6,87 м орієнтовною висотою 2,2 м, між точками 5-6, що полягають у встановленні ОСОБА_2 паркану з дротяної сітки по металевому каркасу довжиною - 7,6 м, орієнтовною висотою 1,1 м; земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0438 га кадастровий номер 6810100000:05:004:0081, між точками 6-7, що полягають у встановленні ОСОБА_2 паркану з дротяної сітки по металевому каркасу довжиною 2,13 м, орієнтовною висотою 1,1 м, відповідно до Додатку 22 висновку експерта Власюка В. В. від 16 січня 2018 року № 496/017 шляхом демонтажу ОСОБА_2 самовільно встановленого паркану. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 вправі вимагати виділу в натурі належної їй частини будинку та господарських будівель, оскільки відповідач заперечує здійснення такого виділу, фактичний порядок користування частками встановлено між сторонами і заперечень щодо нього немає, технічно виділ є можливим, будь-які переобладнання для виділу частки позивача не потрібні, компенсація жодній зі сторін не сплачується, оскільки ідеальні частки в будинку та господарських будівлях відповідають встановленому порядку користування та викладеному в висновку експерта варіанту виділу.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позовні вимоги про виділ підлягають задоволенню, тому підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про припинення між сторонами права спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Усуваючи перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належними їй земельними ділянками та зобов`язуючи ОСОБА_2 демонтувати паркан, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні частиною належних їй земельних ділянок з кадастровими номерами 6810100000:05:004:0078 та 6810100000:05:004:0081 шляхом самовільного встановлення паркану і відмовляється його демонтувати.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок, суд першої інстанції виходив із того, що відновлення меж в натурі належить до компетенції спеціалізованих землевпорядних організацій, а не фізичних осіб, а достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про ту межу, до якої слід відновити стан земельних ділянок, учасниками справи надано не було.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, що у сторін відсутня спільна часткова власність на житловий будинок, оскільки він вже поділений на два окремих об`єкта ще у 1988 році на підставі рішення суду. Поза увагою судів залишилась землевпорядна документація на підставі яких сформовані земельні ділянки сторін, а також те, що при поділі земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:05:004:0067, яка належить позивачу, було порушено частину 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр і сформовані нові земельні ділянки є незаконними. Межі земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:05:004:0063 зміщені відносно фактичної огорожі в сторону суміжного землекористувача ОСОБА_2 . Земельна ділянка з кадастровим номером 6810100000:05:004:0078 майже повністю знаходиться на фактичному землекористуванні ОСОБА_2 та знаходиться під частиною житлового будинку. Частина межі земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:05:004:0081 зміщена відносно фактичної огорожі в сторону суміжного землекористувача ОСОБА_2 . Заявник вважає рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради народних депутатів від 24 вересня 1990 року № 193 Г Про закріплення межових знаків , яким змінено розміри і конфігурацію земельних ділянок, нелегітимним. Заявник зазначає, що проблема з межею виникла з приходом нових власників частини спірного житлового будинку, оскільки паркан, розташований на межі земельних ділянок сторін, стоїть вже 44 роки і саме ця межа є законною.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності по Ѕ за кожним.

Частка позивача в зазначеному домоволодінні згідно встановленого між сторонами порядку користування складається з приміщень №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7 житлового будинку, загальною площею 59,3 кв. м і господарських будівель: цегляного хліва з літньою кухнею Б , цегляного хліва М , цегляного хліва Л та частини металевої огорожі 1 .

Частка ОСОБА_2 в домоволодінні згідно встановленого між сторонами порядку користування складається з приміщень №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10 житлового будинку, загальною площею 82,7 кв. м. та наступних господарських будівель: цегляного хліва з літньою кухнею Г , цегляного хліва Д , цегляного хліва Ж , цегляного гаража З , цегляної вбиральні К та частини металевої огорожі 1 .

ОСОБА_1 належать на праві власності земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 , а саме: з кадастровим номером 6810100000:05:004:0078 площею 0,0042 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); з кадастровим номером 6810100000:05:004:0081 площею 0,0438 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); з кадастровим номером 6810100000:05:004:0080 площею 0,0343 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); з кадастровим номером 6810100000:05:004:0063 площею 0,01 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,10 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Установивши, що сторони у справі не досягли згоди щодо виділу в натурі належних їм часток у праві спільної часткової власності, а також врахувавши висновок експерта за результатами проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 16 січня 2018 року, яким встановлено, що виділення частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 є технічно можливим та надано один варіант поділу (виділу) часток, який співпадає з фактичним та історично складеним порядком користування домоволодіння та не потребує додаткових робіт щодо переобладнання житлового будинку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині виділу Ѕ частини спірного житлового будинку, а також припинення права спільної часткової власності сторін.

Що стосується позову в частині усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, які належать позивачу, то Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Виходячи зі змісту статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно висновку експерта № 496/017 за результатами комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 16 січня 2018 року паркан, що встановлений ОСОБА_2 , загальною довжиною 16,6 м майже повністю знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:05:004:0078, що належить ОСОБА_1 , в тому числі частина паркану довжиною 2,12 м знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:05:004:0081, що також належить ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, оскільки права позивача, як власника земельних ділянок порушені внаслідок встановлення паркану з профільних листів та дротяної сітки по металевому каркасу, що перешкоджає позивачу вільно користуватися власним майном.

Доводи заявника в касаційній скарзі про незаконність рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради народних депутатів від 24 вересня 1990 року № 193-Г Про закріплення межових знаків по АДРЕСА_1 , а також незаконний поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:05:004:0064 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:05:004:0078 (частина якої знаходиться під житловим будинком належним відповідачу), 6810100000:05:004:0080, 6810100000:05:004:0081 (частина якої перебуває у фактичному користуванні відповідача), є безпідставними, оскільки ні відповідачем ні третьою особою, у встановленому законом порядку не оскаржувалися, в той час як суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Інші аргументи ОСОБА_3 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, при їх ухваленні судами не було допущено порушень норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко