Постанова

від 25.06.2020 по справі 520/16591/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 520/16591/16-ц

провадження № 61-20985св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - житлово-будівельний кооператив Будівельник-4 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року житлово-будівельний кооператив Будівельник-4 (далі - ЖБК Будівельник-4 ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 і тривалий час не сплачує за надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Розрахунок заборгованості здійснено з врахуванням площі квартири, відсутності зареєстрованих осіб у жилому приміщенні, а також тарифів, затверджених рішенням загальних зорів ЖБК Будівельник-4 , які становлять 1,66 грн за 1 кв. м загальної площі, який значно нижче встановленого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 лютого 2010 року - 1,91 грн.

Посилаючись на те, що відповідач, як власник жилого приміщення, зобов`язана своєчасно і у повному обсязі вносити плату за надані житлово-комунальні послуги, відповідач тривалий час не сплачує за надані послуги, що впливає на функціонування позивача і проведення останнім ремонтних робіт й облаштування прибудинкової території, просив стягнути з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з січня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 10 880,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК Будівельник-4 заборгованість у розмірі 5 886,38 грн. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач навіть за відсутності письмового договору повинна сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги, однак, враховуючи, що позивачем заборгованість розрахована разом з заборгованістю до січня 2013 року у сумі 4 993,62 грн, то суд вважає за необхідне зменшити суму заборгованість на останню. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5 886,38 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11травня 2017 року змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК Будівельник-4 заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з грудня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 4 422,56 грн і судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1378,00 гривень. Вирішено питання судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки із позивом до суду за захистом порушеного права позивач звернувся у грудні 2016 року, позивач просив стягнути заборгованість за період з січня 2013 року по грудень 2015 року, відповідач подала заяву про застосування строку позовної давності, заборгованість за надані житлово-комунальні послуги підлягають стягненню у межах трирічного строку позовної давності, а саме: за період з грудня 2013 року по грудень 2015 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/16591/16-ц, витребувано її з Київського районного суду м. Одеси.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу передано ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не дослідив та не надав оцінку наявним у справі доказам та ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів. Крім того, залишив поза увагою, що ОСОБА_1 не укладала договору про надання послуг з ЖБК Будівельник-4 , а також того, що у квартирі ніхто не зареєстрований, а тому ОСОБА_1 має сплачувати за послуги, які не використовуються.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,7 кв. м та складається з трьох жилих кімнат, у квартирі ніхто не зареєстрований.

Квартира знаходиться у багатоквартирному будинку, який обслуговується ЖБК Будівельник-4 .

Між позивачем і відповідачем, у встановленому законом порядку, договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався.

Відповідно до розрахунку заборгованості, борг ОСОБА_1 зі сплати комунальних послуг (утримання будинку та прибудинкової території, вивезення сміття, споживання холодної води) складає з січня 2013 року до грудня 2016 року 10 880,58 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526, 610 ЦК України, статей 1, 13, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов`язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.

Відсутність договору між позивачем та відповідачем щодо утримання житлового будинку і прибудинкової території не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території тощо за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будівлі.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку поданим доказам, обґрунтованого виходив із того, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки відповідачем, як власником квартири АДРЕСА_1 , не дотримано обов`язку з утримання належної їй квартири та оплати житлово-комунальних послуг, проте з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності, поданої відповідачем, заборгованість за надані житлово-комунальні послуги підлягають стягненню у межах трирічного строку позовної давності, а саме: за період з грудня 2013 року по грудень 2015 року.

Непроживання відповідача у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє ОСОБА_1 , як власника квартири, від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані ЖБК Будівельник-4 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська