Постанова

від 25.06.2020 по справі 910/11127/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2020 р. Справа№ 910/11127/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Копитової О.С.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.

у присутності представників сторін:

від позивача: Абакумова А.С. - довіреність №10943/2019 від 05.08.2019.

від відповідача: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року

у справі № 910/11127/19 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл

Лімітед"

до Приватного підприємства "Медикап"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання недійсним ліцензійного договору від 28.02.2011 №2

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Компанія з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" (далі - позивач, Компанія) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ПП "Медикап" (далі - відповідач, Підприємство), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним ліцензійний договір від 28.02.2011 року №2 про передачу "ноу-хау" (далі - Договір №2), укладеного між Підприємством та ТОВ "Біоматрикс" (далі - ТОВ "Біоматрикс") (після ліквідації якого права перейшли до Компанії).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 12.04.2018 року на електронну пошту Компанії від ОСОБА_1 надійшов лист-претензія від 11.04.2018 року про виплату роялті; в даному листі зазначено, що дія Договору №2 щодо продукції гідрофільний гель "Aquafilling" закінчилася 28.02.2016 року, у зв`язку з чим всі права на виробництво, використання та продаж продукції за ліцензією закінчилися; через ліквідацію ТОВ "Біоматрикс" у власність Компанії перейшли всі права та майно, а тому остання повинна сплатити роялті.

Разом із листом-претензією від 11.04.2018 року позивачу було надіслано сканкопії Договору №2 з додатками до нього та договір відступлення права вимоги (цесії) від 08.01.2018 року (далі - Договір від 08.01.2018 року).

Компанія зазначає про відсутність платежів за Договором №2 між Підприємством та ТОВ "Біоматрикс" та відсутність будь-яких претензій/вимог (матеріальних та нематеріальних) зі сторони Підприємства протягом 7 років (починаючи з 28.01.2011) до ТОВ "Біоматрикс" та Компанії.

За твердженням позивача, Договір №2 є недійсним, оскільки Підприємство з 21.02.2011 року не є власником "ноу-хау" з виробництва гідрофільного гелю "Aquafilling" у зв`язку з укладанням 21.02.2011 року між ним та ТОВ "Біоматрикс" (після ліквідації якого права перейшли до Компанії) договору про передачу (продаж) "ноу-хау" (далі - Договір від 21.02.2011 року) з виробництва гідрофільного гелю "Aquafilling", який відповідає вимогам законодавства України та ніколи ніким не оспорювався, а тому не мало права укладати жодних договорів на вказаний об`єкт.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог, рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі №910/11127/19 у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із недоведеністю позовних вимог та з підстав пропуску позивачем строку позовної давності; витрати зі сплати судового збору та правничої допомоги покладено на позивача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Компанія з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Крім того, в апеляційній скарзі міститься клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Копитова О.С., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 03.06.2020 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі № 910/11127/19, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та заперечень або пояснень з приводу заявленого клопотання про призначення експертизи у справі та призначено справу до розгляду на 25.06.2020 року за участю повноважних представників сторін та третьої особи.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. До відзиву також додано заперечення на клопотання про призначення у справі судової експертизи, в яких відповідач заперечує проти його задоволення.

В судове засідання 25.06.2020 року з`явився представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить факт ознайомлення 10.06.2020 року та 12.06.2020 року представника відповідача Гавриленка Я.С. з матеріалами справи, який одночасно є й представником третьої особи на підставі чинної на дату розгляду справи довіреності, а також подання останнім відзиву на апеляційну скаргу та заперечень на клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи.

В судовому засіданні 25.06.2020 року розглядалось клопотання позивача про призначення у справі №910/11127/19 судової технічної експертизи, яке міститься в апеляційній скарзі, в якому останній просить суд призначити судову технічну експертизу документів, а саме: ліцензійного договору №2 про передачу "ноу-хау" від 28.02.2011 року з додатками до нього та договору про передачу права власності патенту України на корисну модель 24064 "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 21.02.2011 року, проведення якої доручити Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Експертна служба МВС України, та поставити експертній установі низку питань щодо давності виконання сторінок, нанесення відбитків печатки та виконання підписів відповідних документів.

Ухвалою суду від 25.06.2020 року у задоволенні вказаного клопотання Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" відмовлено.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва 21.04.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" в повному обсязі.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

25.06.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у даній справі - скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" ноу-хау - це технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням технології та її складових, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності.

Відповідно до абзацу п`ятнадцятого пункту 2.5 Інструкції про порядок заповнення звіту про продаж за кордон ліцензій на об`єкти інтелектуальної власності за формою №6-нт (ліцензії), затвердженої наказом Міністерства статистики України від 06.07.1995 №168 за погодженням з Держпатентом України, "ноу-хау" - це конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця та не є доступною будь-якій особі при використанні патента або в результаті простого виявлення.

Згідно з частиною першою статті 1109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частинами першою і третьою статті 1110 ЦК України передбачено, що ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п`ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п`ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Відповідно до частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами другою і п`ятою статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.04.2018 року Компанія отримала електронною поштою від ОСОБА_1 лист, в якому останній вказав таке:

"Компанія Biomatrix International Cyprus взяла на себе права і обов`язки компанії Biomatrix Ukraine. Ось чому при розгляду будь-якого юридичного позову вам доведеться бути відповідальним за це. Ми даємо вам особисто 30 днів для виплати нам загальної суми за договором між Medical Ukraine та Biomatrix Ukraine.

Компанія Biomatrix International отримала великі суми грошей через компанії Biomatrix Asia і Biomatrix Europe. Згідно з нашим аудиторським розрахунком, компанія Biomatrix International заборгувала і зобов`язана виплатити роялті, перераховані в угоді, підписаній між Medical Ukraine і Biomatrix Ukraine.

Якщо протягом 30 днів відповідна сума не буде виплачена, як зазначено в угоді, ви будете вказані в позові як бенефіціар всього прибутку, який надійшов в вашу компанію Biomatrix Asia і Biomatrix Europe.

Згідно з нашим аудиторським розрахунком, компанія Biomatrix Asia і Biomatrix Europe заборгувала більше мільйона доларів роялті; точна сума повинна бути розрахована судовими бухгалтерами.

У нас є аудит від Biomatrix Asia і Biomatrix Europe, і ми володіємо інформацією щодо комплексного (бухгалтерського) звіту обох компаній. Починаючи з 1 березня 2016 року у вас не було дозволу або прав на отримання великого прибутку до цієї дати, і, таким чином, увесь ваш додатковий прибуток має бути повернено.

Після завершення періоду 30 днів після отримання цього листа, та в разі, якщо кошти не будуть виплачені, як зазначено в угоді, ми будемо вимушені видати наказ про припинення раніше схвалених дій щодо будь-яких ваших операцій.".

Разом із цим листом Компанії було надіслано сканкопію Договору №2, укладеного 28.02.2011 року між Підприємство (ліцензіар) і ТОВ "Біоматрикс" (ліцензіат), за умовами якого:

- територія А - територія України, територія Чехії (пункт 1.3 Договору №2 з доповненнями, внесеними додатком від 22.11.2011 №1);

- технологія виробництва гідрофільного гелю, що з успіхом використовується протягом 5 років в пластичній хірургії з 2005 року; вироблений по технології Підприємства, ІНФОРМАЦІЯ_2" (ліцензія діяла протягом 5 років, з 12.10.2005 по 11.10.2010), набув популярності в різних країнах світу; вже після започаткування його виробництва зареєстровано декілька патентів в Україні та Бразилії, які однак не розкривають таємниці "ноу-хау" технології виробництва гідрофільного гелю; винахідником та єдиним автором патентів є ОСОБА_1 : НОМЕР_1 "ІНФОРМАЦІЯ_1"; НОМЕР_2 "ІНФОРМАЦІЯ_2"; НОМЕР_3 "ІНФОРМАЦІЯ_3"; патент Бразилії НОМЕР_4 "ІНФОРМАЦІЯ_4" (розділ 2 "Предмет договору" Договору №2);

- ліцензіар надає ліцензіату на термін дії Договору №2 і за винагороду, що сплачується ліцензіатом, невиключну ліцензію на "ноу-хау" на території України; при цьому ліцензіату надаються права на: виробництво продукції за ліцензією; використання продукції за ліцензією, включаючи її продаж; ліцензіар може використовувати вказані права на території А (територія України) сам і надавати його третім особам (пункт 3.1 Договору №2);

- ліцензіар передає ліцензіату технічну документацію, дані клінічних випробувань та інші матеріали, які входять до "Design Dossier", та здійснює надання авторської технічної допомоги в межах таємниці "ноу-хау" виробництва гідрофільного гелю (пункт 3.2 Договору №2);

- ліцензіат не має права виробляти продукцію за ліцензією і надавати субліцензії на здійснення яких-небудь прав за Договором №2 за межами території А (територія України), за виключенням випадків, коли ліцензіар дасть ліцензіату на це письмову згоду (пункт 3.3 Договору №2);

- права, що надані ліцензіаром ліцензіату пунктом 3.1 Договору №2, за виключенням права використання продукції за ліцензією та її продаж, розповсюджуються на підприємство ліцензіата - фармацевтична фабрика ОКВП "Фармація", м. Луганськ, Ступовій тупик, 2; у разі зміни підприємства ліцензіата ліцензіаром та ліцензіатом укладається додаткова угода; при цьому ліцензіат несе повну відповідальність за використання всіх договірних зобов`язань; права, що надані ліцензіаром ліцензіату пунктом 3.1 Договору №2, розповсюджуються також на підприємство ліцензіата - Matrixcell s.r.o. (пункт 3.4 Договору №2 з доповненнями, внесеними додатком від 22.11.2011 №1);

- протягом терміну дії Договору №2 сторони зобов`язуються негайно інформувати одна одну про всі здійснені ними удосконалення і поліпшення продукту, вносити ці зміни та поліпшення до "Design Dossier", що стосується досліджень, та винаходів (пункт 5.1 Договору №2);

- для будь-яких змін та удосконалень технологічних процесів виробництва гідрофільного гелю "Aquafilling", необхідна згода ліцензіара; ліцензіат не має права вносити будь-які зміни до технології виробництва; будь-які поліпшення виробництва можуть бути виконані ліцензіатом тільки за згодою ліцензіара (пункт 5.2 Договору №2);

- ліцензіар несе відповідальність за будь-які зміни, удосконалення та поліпшення дизайну продукту - гідрофільного гелю "Aquafilling" (пункт 5.3 Договору №2);

- всі зміни, удосконалення та поліпшення дизайну в процесі розвитку продукту гідрофільний гель "Aquafilling" цілком належать ліцензіару (пункт 5.4 Договору №2);

- ліцензіар гарантує, що він має право представляти "ноу-хау" і що на момент набрання чинності Договором №2 ліцензіару нічого не відомо про права третіх осіб, які б могли бути порушені використанням "ноу-хау" за Договором №2 (пункт 6.1 Договору №2);

- ліцензіар допомагає ліцензіату виконувати виробництво гідрофільного гелю "Aquafilling", а саме - здійснювати синтез гідрофільного гелю в межах таємниці "ноу-хау" та гарантує авторський контроль за якістю технологічного процесу виробництва на весь час дії Договору №2 (пункт 7.1 Договору №2);

- за надані права за Договором №2 на використання "ноу-хау" та передану документацію ліцензіат відраховує ліцензіару поточні відрахування (роялті) у розмірі 20% від маржі ціни реалізації виготовленої продукції за ліцензією та собівартістю отримання продукції (пункт 8.1 Договору №2);

- платежі, передбачені пунктом 8.1 Договору №2, проводяться ліцензіатом протягом 30 (тридцяти) банківських днів, що йдуть за звітним періодом (пункт 8.1 Договору №2);

- після укладення Договору №2 та налагодження виробництва ліцензіат зобов`язується продовжувати необхідні дослідження гідрофільного гелю "Aquafilling" для розширення країн реєстрації та продажу продукту; алея після закінчення терміну дії Договору №2 всі отримані результати досліджень переходять в особисте користування ліцензіара; на суму витрат, пов`язаних з цим, буде зменшена виплата роялті; після закінчення терміну дії Договору №2 буде підраховано та схвалено баланс виплат роялті та буде здійснене бухгалтерське врегулювання витрат ліцензіата (розділ 12 "Дослідження" Договору);

- Договір №2 укладений терміном на 5 років і набирає чинності з дати його підписання (пункт 15.1 Договору №2);

- Договір може бути продовжений за взаємною згодою сторін; умови подовження терміну дії Договору №2 будуть визначені сторонами за шість місяців до закінчення терміну дії Договору №2 (пункт 15.2 Договору №2);

- якщо Договір №2 втрать силу за терміном його дії та не буде продовжений ліцензіаром, то ліцензіат також позбавляється права використовувати "ноу-хау" та всіх отриманих за Договором №2 прав та зобов`язаний повернути всі матеріали, що відносяться до продукту гідрофільний гель "Aquafilling"; після закінчення терміну дії Договору №2 та повернення ліцензіатом ліцензіару всіх документів та матеріалів буде остаточно підраховано та схвалено баланс виплат роялті, та компенсація ліцензіату витрат за проведені дослідження (пункт 15.6 Договору №2).

Договір №2 підписано від імені Підприємства директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту, та від імені ТОВ "Біоматрикс" - директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту.

Крім того, судом встановлено, що 08.01.2018 року між Підприємством (цедент) і Zaferron s.r.o. (цесіонарій) укладено Договір від 08.01.2018 року, за умовами якого:

- цедент передає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цеденту за Договором №2, і стає кредитором між цедентом і Компанією (боржник) (пункт 1 Договору від 08.01.2018);

- за Договором від 08.01.2018 цесіонарій у зв`язку з закінченням терміну дії Договору №2 набуває право вимагати від боржника та пов`язаних з них підприємств - Biomatrix Asia Limited, Biomatrix Europe s.r.o. та Matrixcell s.r.o., таке: припинити використання боржником всіх прав за Договором №2, а саме технології "Aquafilling"; повернення всіх матеріалів стосовно технології "Aquafilling", технічних документів, тестів, та інших матеріалів "Design Dossier" відповідно до пункту 15.6 Договору №2; виплати всіх платежів (роялті) згідно з пунктом 8.1 Договору №2 (пункт 2 Договору від 08.01.2018);

- цедент передає цесіонарію Договір №2 з додатками 1 і 2 (пункт 3 Договору №2);

- до цесіонарія переходять права, які забезпечують зобов`язання боржника (пункт 4 Договору від 08.01.2018);

- цесіонарій повідомлений про заперечення, які існують у боржника на момент підписання Договору від 08.01.2018 і які можуть бути висунуті проти вимог цесіонарія, а також про зміст листування і переговорів цедента і боржника (пункт 5 Договору від 08.01.2018);

- як плату цеденту за відступлення права вимоги до боржника за Договором №2 цесіонарій зобов`язується виплатити цеденту 50% від отриманої суми, яку сплатить боржник; перший платіж 10 000 грн. буде сплачений протягом 30 днів з дня підписання Договору від 08.01.2018; подальші платежі будуть сплачені після розрахунків з боржником (пункт 10 Договору від 08.01.2018);

- Договір від 08.01.2018 року набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором від 08.01.2018 (пункт 11 Договору від 08.01.2018);

- цедент зобов`язується у 10-тиденний термін після підписання Договору від 08.01.2018 повідомити боржника про відступлення права вимоги за Договором №2 на користь цесіонарія (пункт 13 Договору від 08.01.2018).

За змістом позовної заяви, позивач просить визнати Договір №2 недійсним, оскільки на момент його підписання власником "ноу-хау" була Компанія, у зв`язку із укладенням 21.02.2011 року між Підприємством (власником) і ТОВ "Біоматрикс" (правонаступником) Договору від 21.02.2011 року, за умовами якого:

- власник справжнім заявляє, що ним передаються повністю всі права на "ноу-хау", а саме - знання, досвід, секрети технології виробництва синтезу гідрофільного гелю, точне визначення яких наведене у Додатку, а правонаступник справжім заявляє, що бажає придбати на умовах Договору від 21.02.2011 всі права на "ноу-хау" з метою подальшого володіння виробництва синтезу гідрофільного гелю (преамбула Договору від 21.02.2011);

- технологія виробництва синтезу гідрофільного гелю, що використовується в медицині та ветеринарії як імуноізолятор клітин донора, стволових клітин в організмі реципієнту у цілях регенерації тканин та відновлення органів тварин і людини (розділ 1 "Предмет договору" Договору від 21.02.2011);

- власник передає правонаступнику повністю всі права на "ноу-хау", якими він володіє; при цьому, з моменту передачі цих прав, власник втрачає право подальшого використання знань, досвіду та секретів технології виробництва синтезу гідрофільного гелю у своїх власних цілях або за проханням третіх осіб та не має права виробляти гідрофільний гель або сприяти такому виробництву (пункт 2.1 Договору від 21.02.2011);

- власник передає правонаступнику всю технічну документацію, яка стосується предмету Договору від 21.02.2011 (пункт 2.2 Договору від 21.02.2011);

- власник гарантує, що на момент набрання чинності Договором від 21.02.2011 йому нічого не відомо про права третіх осіб, які могли б бути порушені з використанням "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 (пункт 4.1 Договору від 21.02.2011);

- власник заявляє, що нічого, з чого складається "ноу-хау", в тому числі технічна документація або її частина, раніше не були передані іншій особі (пункт 4.2 Договору від 21.02.2011);

- правонаступник сплачує власнику прав на "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 за передачу повністю всіх прав на "ноу-хау" винагороду у сумі 10000 грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок власника протягом 10 робочих днів з дати підписання Договору від 21.02.2011 (пункту 5.1 Договору від 21.02.2011);

- Договір від 21.02.2011 набирає чинності з дати його підписання власником і правонаступником (пункт 8.3 Договору від 21.02.2011).

Договір від 21.02.2011 року підписано від імені Підприємства директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту, та від імені ТОВ "Біоматрикс" - директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту.

09.03.2011 року Підприємством і ТОВ "Біоматрикс" підписано акт приймання-передачі "ноу-хау" №1, за яким Підприємство передало, а ТОВ "Біоматрикс" отримало "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011.

Згідно наявного у справі висновку експерта №17-3/1658 від 01.11.2019 року за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.06.2018 року за №12018100100006546, експертом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у документах: Договорі від 21.02.2011 року; акті приймання-передачі від 09.03.2011 року №1; договорі купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012 року; додатковій угоді №1 до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012 року; протоколі від 15.05.2012 року №15/05 загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс"; договорі купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 року №б/н; додатку №1 до договору купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 року №б/н; додатку №2 до договору купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 року №б/н; розписці ОСОБА_1 про отримання від Компанії оплати у загальній сумі 90 000 грн. за договорами купівлі продажу від 21.07.2011 року патенту "ІНФОРМАЦІЯ_1" - 50000 грн., від 23.04.2012 року №б/н патенту НОМЕР_3 "ІНФОРМАЦІЯ_3" - 10000 грн., від 23.04.2012 року №б/н патенту НОМЕР_2 "ІНФОРМАЦІЯ_2" - 10000 грн., від 23.04.2012 року №б/н патенту НОМЕР_5 "ІНФОРМАЦІЯ_5" - 10000 грн., від 23.04.2012 року №б/н патенту НОМЕР_6 "ІНФОРМАЦІЯ_6" - 10000 грн.; довіреності ТОВ "Біоматрикс" від 15.10.2012 року, виконані ОСОБА_1 , а підпис від імені ОСОБА_1 у протоколі від 14.05.2012 року №14/05 загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс" ймовірно виконаний ОСОБА_1 .

Таким чином, вказаним висновком підтверджується факт підписання Договору про передачу "ноу-хау" від 21.02.2011 року та акту приймання-передачі "ноу-хау" №1 від 09.03.2011 року ОСОБА_1 .

Крім того, 21.02.2011 року між ПП "Медикап" та ТОВ "Біоматрикс" укладено договір про передачу права власності на корисну модель (т. 2, арк. с. 37-38), згідно якого власник патенту ПП "Медикап" в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі Статуту, передає право власності на корисну модель НОМЕР_7, заявка №u 2007 05366 від 16.05.2007 року, публікація в Бюл. № 8 від 11.06.2007 року, а правонаступник ТОВ "Біоматрикс" в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі Статуту, приймає право власності на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1" та отримує всі права, які випливають із патенту на корисну модель НОМЕР_7, заявка №u 2007 05366 від 16.05.2007 року, публікація в Бюл. № 8 від 11.06.2007 року.

Згідно пункту 1 вказаного договору, правонаступник ТОВ "Біоматрикс" сплачує власнику патенту ПП "Медикап" за передачу всі права, які випливають із патенту на корисну модель НОМЕР_7, заявка №u 2007 05366 від 16.05.2007 року, публікація в Бюл. № 8 від 11.06.2007 року винагороду у розмірі 5 000 грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок власника протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

Згідно з випискою з рахунку ТОВ "Біоматрикс", останнє 10.03.2011 сплатило Підприємству 15 000 грн., призначення платежу "Оплата за патент, "ноу-хау" згідно договору купівлі-продажу № б/н від 21.02.2011р".

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, ТОВ "Біоматрикс" було сплачено винагороду за Договором від 21.02.2011 року.

Крім того, Компанією подано суду висновок експерта від 14.08.2019 №01/08-19, складений судовим експертом Тихоненко І.П. (свідоцтво експерта від 25.01.2008 №1199 (11.1 Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; 11.2 Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій; 11.3 Дослідження документів фінансово-кредитних операцій), наявність свідоцтва підтверджується інформацією з Реєстру атестованих судових експертів), за результатами якого експерт, дослідивши Договір від 21.02.2011 року, акт приймання передачі від 09.03.2011 року №1, дані фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Біоматрикс" станом на 01.01.2012 року (станом на 31.12.2011 року), відомості бухгалтерського обліку, дійшла висновку про те, що вказані документи підтверджують придбання ТОВ "Біоматрикс" 21.02.2011 року у ПП "Медикап" прав власності на майнові права щодо ноу-хау. За результатами дослідження експертом встановлено документальне підтвердження отримання ТОВ "Біоматрикс" 21.02.2011 року відповідних прав.

Отже, зміст даних бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності ТОВ "Біоматрикс" та ПП "Медикап" документально підтверджують факт вчинення в 2011 році реальної операції з продажу ПП "Медикап" "ноу-хау" технології виробництва гідрофільного гелю на користь ТОВ "Біоматрикс".

Вказані обставини додатково підтверджуються Висновком експерта від 24.04.2020 року №03/04-20, долученим скаржником до апеляційної скарги, складеним судовим експертом Тихоненко І.П. (свідоцтво експерта від 25.01.2008 №1199 (11.1 Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; 11.2 Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій; 11.3 Дослідження документів фінансово-кредитних операцій), наявність свідоцтва підтверджується інформацією з Реєстру атестованих судових експертів).

Більш того, судом встановлено відсутність у власності ПП "Медикап" іншого "ноу-хау", що підтверджується відсутністю немайнових активів на бухгалтерському рахунку 124 Головної книги ПП "Медикап" за 2011 рік та на балансі ПП "Медикап" станом на 01.01.2012 року.

В свою чергу, відповідачем подано суду висновок від 23.01.2020 року №11, складений судовим експертом Наберухіним В.А. (свідоцтво від 29.11.2013 №1669, копія наявна в матеріалах справи), за результатами проведення судово-економічної експертизи експертом було встановлено, що передача (відчуження права власності) Підприємством на користь ТОВ "Біоматрикс" майнових прав на "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 документально не підтверджується.

Вказаний висновок колегія суддів не бере до уваги у якості належного та допустимого доказу у справі, оскільки вказаний висновок не узгоджується з іншими долученими до справи доказами як окремо, так і у їх сукупності.

Також, в підтвердження належності Компанії прав на "ноу-хау" позивач надав Угоду №1 про ділову співпрацю з наданням прав на використання технології та ноу-хау, укладену 01.12.2011 року між ТОВ "Біоматрикс" (ліцензіар) і Matrixcell (ліцензіат), за умовами пункту 3 преамбули якої ліцензіар є законним власником таких прав, корисних моделей і патентів, пов`язаних з технологією AQUAFILLING: "корисні моделі "ІНФОРМАЦІЯ_1" згідно з патентом на корисну модель України НОМЕР_7, додаток № u200705366, дата подачі 16/05/2007, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно з патентом України на корисну модель НОМЕР_2, додаток № u200809808, дата подачі 07/28/2008, "ІНФОРМАЦІЯ_3", патенти, корисні моделі України НОМЕР_3, додаток № u200809807, дата подачі 28.07.2008 "ІНФОРМАЦІЯ_5", згідно з патентом України № UA на корисну модель НОМЕР_5, додаток № u200904503 дата подачі 06/05/2009, "ІНФОРМАЦІЯ_6" згідно з патентом України на корисну модель НОМЕР_6, додаток № u200904504 , дата 06.05.2009, якою захищено спосіб одержання продукту.".

Зміст вказаної угоди підтверджує той факт, що саме ТОВ "Біоматрикс" є власником ноу-хау та технології AQUAFILLING.

Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності судом апеляційної інстанції встановлено факт отримання ТОВ "Біоматрикс" прав власності на ноу-хау та технологію виробництва медичного гідрофільного гелю "Aquafilling" на підставі договору від 21.02.2011 року.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що з 21.02.2011 року власником "ноу-хау" з виробництва гідрофільного гелю "Aquafilling" є ТОВ "Біоматрикс".

Відповідно до положень ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Як було зазначено вище, спірний ліцензійний договір №2 про передачу невиключної ліцензії на ноу-хау між Підприємством і ТОВ "Біоматрикс" було укладено 28.02.2011 року.

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, на дату укладення спірного правочину права на "ноу-хау" вже не належали відповідачу.

Натомість, суд першої інстанції залишив поза увагою та не надав належної оцінки тому факту, що на момент укладення ліцензійного договору №2 про передачу ноу-хау від 28.02.2011 року відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його вчинення з огляду на продаж 21.02.2011 року всіх виключних прав на "ноу-хау", в т.ч. знання, досвід, секрети технології виробництва гідрофільного гелю на користь ТОВ "Біоматрикс", що, в свою чергу, є підставою для визнання такого правочину недійсним в розумінні положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, і як наслідок дійшов помилкових висновків про недоведеність позовних вимог.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Компанії, яку мотивовано тим, що Компанія як єдиний власник ТОВ "Біоматрикс" повинна була бути обізнана про існування Договору №2 ще з 14.05.2012 року.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №911/1555/17.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення прав позивача шляхом укладення спірного ліцензійного договору, то в даному випадку підлягає розгляду та дослідженню заява про застосування строку позовної давності та поважності причин її пропуску.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до вимог ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, заявленої стороною до винесення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Згідно 5 ст. 267 ЦК України порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

З огляду на викладене вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, позивач (уповноважена законом особа) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так, відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012 року ОСОБА_1 (учасник ТОВ "Біоматрикс") продав, а Компанія придбала 100% статутного капіталу ТОВ "Біоматрикс".

15.10.2012 року на засіданні загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс" власник 100% статутного капіталу товариства - ПрАТ "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" (після перейменування - Компанія) у зв`язку з тим, що досягнути мети, з якою було створено ТОВ "Біоматрикс", неможливо, прийняв рішення про припинення ТОВ "Біоматрикс".

20.01.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №10741110008041133 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТОВ "Біоматрикс".

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Компанією з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" пропущено строк для звернення до суду з даним позовом з огляду на те, що Компанія, як єдиний власник ТОВ "Біоматрикс", повинна була знати і знала про існування Договору №2 починаючи з 14.05.2012 року.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки момент придбання 14.05.2012 року Компанією "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" 100% статутного капіталу ТОВ "Біоматрикс" сам по собі не може свідчити про обізнаність позивача про існування спірного ліцензійного договору №2.

Натомість, як зазначає позивач, він був обізнаний з майновим станом ТОВ "Біоматрикс" та ознайомлений зі всіма бухгалтерськими документами (головною книгою та бухгалтерськими відомостями), звітністю підприємства та діючими господарськими договорами, в яких були відсутні відомості про існування оспорюваного ліцензійного договору №2 від 28.02.2011 року.

Оспорюваний ліцензійний договір №2 від 28.02.2011 року не зареєстрований у відповідних органах, що свідчить про відсутність можливості у позивача бути обізнаним про нього з відкритих джерел.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання умов спірного договору з боку ТОВ "Біоматрикс" станом на дату покупки Позивачем корпоративних прав ТОВ "Біоматрикс".

Але, суд першої інстанції без належного мотивування надав перевагу доводам відповідача над доводами позивача, внаслідок чого помилково встановив момент, з якого Позивач міг довідатися про порушення свого права.

Окрім цього, судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам Компанії (Позивача) про те, що ліцензійний договір №2 підписано з двох сторін однією і тією же особою ( ОСОБА_1 ); по ньому відсутні будь-які платежі або докази оплати винагороди за невиключну ліцензію за Договором, а також той факт, що протягом 7 років починаючи з 28.01.2011 року відсутні будь-які майнові та/або немайнові вимоги з боку відповідача.

Таким чином, безпідставним є твердження місцевого суду про обізнаність Компанії про існування Договору №2 з 14.05.2012 року.

За таких обставин, на переконання судової колегії, моментом, з якого Компанія "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" могла довідатись і довідалась про порушення її прав - є дата отримання Претензії щодо сплати роялті за Договором №2, а саме 12.04.2018 року, оскільки разом з Претензією від 11.04.2018 року було надіслано сканкопію такого Договору.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звертаючись 15.08.2019 року до суду за захистом своїх порушених прав, тобто в межах трирічного строку, який розпочався з 13.04.2018 року, Компанією "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" строк позовної давності не пропущено, що є підставою для відмови відповідачу у задоволенні поданої ним заяви про застосування строків позовної давності та відповідних наслідків спливу таких строків.

За наведених вище обставин, рішення місцевого господарського суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог і, як наслідок, їх відхилення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

За приписами ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, у позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції становить 10 000,00 грн., а відтак заявлено до стягнення з відповідача вказану суму.

В подальшому позивачем надано суду заяву з доказами на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Так, згідно матеріалів справи, між позивачем та адвокатським бюро "Абакумової А.С. "Гранд-Право" в особі керуючого адвоката Абакумової А.С. укладено Договір про надання правової допомоги №07-19/1 від 31.07.2019 року.

На підтвердження понесених позивачем витрат останнім до заяви додано:

- витяг з Єдиного реєстру адвокатів України про право зайняття Абакумовою А.С. адвокатською діяльністю № 005896 від 02.05.2019 року;

- рахунок АБ "Абакумової А.С. "Гранд-Право" №3 від 31.07.2019 року про надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № 07-19/1 від 31.07.2019 на суму 10 000,00 грн.;

- акт надання послуг №20 від 30.08.2019 року згідно Договору про надання правової допомоги № 07-19/1 від 31.07.2019 року, підписаний та скріплений печаткою сторін, на суму 10 000,00 грн.;

- банківську виписку АТ "Креді Агріколь Банк" від 16.12.2019 року по рахунку особи, що надає правову допомогу: Адвокатське бюро "Абакумової А.С. "Гранд-Право" код ЄДРПОУ 38688354.

Так, згідно Акта надання послуг №20 від 30.08.2019 року до Договору Адвокатським бюро було надано, а клієнтом прийнято юридичні послуги щодо аналізу документів, наданих клієнтом, для подання позову та вивчення нормативно-правової бази; складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним ліцензійного договору № 2 від 18.02.2011 року. Кількість витраченого часу складає 10 годин.

Позивачем перераховано Адвокатському бюро кошти у розмірі 10 000,00 грн. за надання правової допомоги згідно Рахунку №3 від 31.07.2019 року Договір №07-19/1 від 31.07.2019 року, що підтверджується відповідною банківською випискою АБ " Абакумової А.С. "Гранд-Право".

Оскільки відповідні витрати позивача у розмірі 10 000,00 грн. доведені та підтверджені наявними у справі доказами і є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового про задоволення заявлених позовних вимог, 1921,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача шляхом їх стягнення на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі № 910/11127/19 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі №910/11127/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. Визнати недійсним Ліцензійний договір № 2 про передачу "ноу-хау" від 28.02.2011 року, укладений між Приватним підприємством "Медикап" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоматрикс".

5. Стягнути з Приватного підприємства "Медикап" (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 38, оф. 208/2, код ЄДРПОУ 23487163) на користь Компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" (2236, Кіпр, м.Нікосія, Леонідоу, 6, оф. 102) 1921,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

7. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

8. Справу повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 06.07.2020 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді О.С. Копитова

Б.В. Отрюх