Ухвала

від 30.06.2020 по справі 911/1654/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"30" червня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1654/18

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., за заявою Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича про відстрочку виконання рішення суду у справі № 911/1654/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційна компанія "Еліттранссервіс"

02090, м. Київ, вул. Двінська, буд. 19, кв. 199, код ЄДРПОУ 38408899

до Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення заборгованості

за участі представників сторін:

заявника (відповідача): не з`явився;

стягувача (позивача): Середа А.П., посвідчення № 7063/10 від 19.10.2018; ордер на надання правової допомоги серія КС № 668665 від 06.05.2020.

встановив:

До Господарського суду Київської області (вх. № 1705/18 від 27.07.2018) надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційна компанія "Еліттранссервіс" до Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за транспортною заявкою на перевезення вантажу № 3/04 від 20.04.2017 до договору № 1503/2017 від 15.03.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2018 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційна компанія "Еліттранссервіс" до Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційна компанія "Еліттранссервіс" 50000,00 грн. основного боргу, 1701,00 грн. 3% річних, 5438,09 грн. інфляційних втрат, 1575,42 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення, 18.12.2018 у справі № 911/1654/18 Господарським судом Київської області видано судові накази.

Через канцелярію Господарського суду Київської області (вх. № 5226/20 від 10.03.2020) надійшла заява Фізичної особи-підприємця Ніщименка В.П. про відстрочку виконання рішення суду (у порядку статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.03.2020 розгляд заяви (вх. № 5226/20 від 10.03.2020) Фізичної особи-підприємця Ніщименка В.П. про відстрочку виконання рішення суду призначено на 31.03.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційної компанії "Еліттранссервіс" надійшли заперечення на заяву про відстрочку виконання рішення суду (вх. № 6595/20 від 26.03.2020), до якої також додано заяву про застосування до Фізичної особи-підприємця Ніщименка В.П. заходів процесуального примусу.

Ухвалою Господарського суду Київської області 31.03.2020 учасників справи повідомлено, що судове засідання не відбудеться, з підстав, що вказані в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2020 призначено судове засідання у справі № 911/1654/18 на 07.05.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від заявника надійшла відповідь на заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Траспортно-Експедиційна компанія "Еліттранссервіс" (вх. № 7459/20 від 13.04.2020) в якій заявник також заявляє про відкладення розгляду його заяви про відстрочення виконання рішення суду у справі № 911/1654/18 на час після закінчення карантинних заходів, що встановлені в Україні.

У судове засідання 07.05.2020 з`явилась представник стягувача (позивача), представник заявника (відповідача) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2020 відкладено розгляд заяви (вх. № 5226/20 від 10.03.2020) Фізичної особи - підприємця Ніщименка Василя Петровича про відстрочення виконання рішення суду у справі № 911/1654/18 на 28.05.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від представника заявника надійшла заява про відкладення розгляду справи на період після закінчення строку дії карантинних заходів (вх. № 1035/20 від 28.05.2020).

У судове засідання 28.05.2020 з`явилась представник стягувача (позивача), представник заявника (відповідача) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений.

У судовому засіданні 28.05.2020 судом оголошено перерву до 16.06.2020 о 16:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 16.06.2020 з`явилась представник стягувача (позивача), представник заявника (відповідача) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений.

У судовому засіданні 16.06.2020 судом оголошено перерву до 16.06.2020 о 16:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України до 30.06.2020 о 15:00.

У судове засідання 30.06.2020 з`явилась представник стягувача (позивача), представник заявника (відповідача) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання судом повідомлений належним чином.

Клопотань про відкладення розгляду заяви або оголошення перерви у судовому засіданні до суду не надходило, відтак, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

За результатами розгляду заяви (вх. № 5226/20 від 10.03.2020) Фізичної особи - підприємця Німищенка Василя Петровича про відстрочення виконання рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1654/18, суд дійшов таких висновків.

Згідно з статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як вбачається із заяви Фізичної особи-підприємця Ніщименка В.П., відстрочення виконання рішення обґрунтоване скрутним фінансовим становищем, з огляду на те, що єдиним джерелом доходів боржника є пенсія. Крім того, заявник зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження ВП № 59062157 боржником частково сплачено 8800,00 грн., що, у свою чергу, підтверджує факт добровільного виконання рішення суду. Боржником заявляється про відстрочення виконання рішення суду до 31 грудня 2020 року.

Згідно з частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Згідно з частинами 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочення виконання рішення суду вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконанні рішення у встановлений строк, так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення. Тобто, обов`язковими умовами відстрочення виконання рішення суду мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV визначено, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності та суб`єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Отже, належними доказами існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про рух грошових коштів тощо), достовірність яких підтверджена належними засобами.

Крім того, сам по собі незадовільний фінансовий стан боржника не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочення виконання рішення суду, оскільки їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання (відповідача).

Також, суд зазначає, що наявність заборгованості підтверджена обов`язковим та таким, що підлягає виконанню судовим рішенням та надає особі, на чию користь воно винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде сплачена і така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), з метою недопущення порушення, гарантованих Конституцією України та Конвенцією, права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Окрім того, відстрочення за своєю суттю є організацією та створенням умов для виконання рішення суду у вигляді зміни порядку його виконання шляхом продовження строку виконання, з урахуванням інтересів стягувача та боржника.

Стягувачем категорично заперечене відстрочення виконання рішення суду та вказано, що боржником не обгрунтовано строку відстрочення та яким чином воно сприятиме виконанню рішення суду, а саме: як покращиться матеріальне становище боржника після настання цієї дати, а також заявляється, що неодноразове подання аналогічних заяв про відстрочення виконання рішення суду у даній справі є зловживанням боржником своїми процесуальними правами.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Тобто, законодавцем у вказаній нормі права чітко визначено максимальний строк, протягом якого учасник справи може (має право) звернутися до суду з заявою про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду.

Таким чином, оскільки рішення у справі № 911/1654/18 ухвалено у 2018 році, строк для відстрочення рішення суду сплив ще до моменту подання відповідної заяви - 06.03.2020 (згідно з конвертом поштового відправлення), що є достатньою підставою для відмови в її задоволенні, оскільки вказана норма статті 331 Господарського процесуального кодексу України не ставить в залежність початок перебігу річного строку для розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення з моментом набрання ним законної сили або вирішення судом заяви про відстрочення. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі № 917/1400/16.

З урахуванням вищенаведеного, суд, оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 5226/20 від 10.03.2020).

Відносно заяви стягувача про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу до боржника, яка обґрунтована тим, що боржник зловживає своїм процесуальним правом, з огляду на те, що судом неодноразово розглядались його заяви про відстрочку виконання рішення суду, що підтверджується ухвалами Господарського суду Київської області від 30.07.2019, від 03.12.2019, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

У справі "Пелевін проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17.01.1970, пункт 25). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", від 28.05.1985, пункт 57, Серія А, № 93, та рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Оскільки за змістом статтей 43, 135 Господарсько процесуального кодексу України підставою вважати учасника справи таким, що зловживає своїми процесуальними правами є вчинення ним відповідних дій з метою перешкоджання судочинству, а подання боржником у справі повторної заяви про відстрочення виконання рішення суду до таких наслідків привести не може та не суперечить завданню господарського судочинства, оскільки кількість подання таких заяв не обмежена вимогами закону - суд дійшов висновку, що відсутні підстави до застосування до боржника заходів процесуального примусу, оскільки він реалізує своє право на доступ до суду.

Одночасно, суд роз`яснює, що заявник не позбавлений права повторно звернутись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення в порядку та за наявності підстав, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Відмовити повністю у задоволенні заяви (вх. № 5226/20 від 10.03.2020) Фізичної особи - підприємця Німищенка Василя Петровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про відстрочку виконання рішення господарського суду у справі № 911/1654/18.

2. Відмовити повністю у задоволенні заяви від 20.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-Експедиційна компанія Еліттранссервіс ( 02090, м. Київ, вул. Двінська, буд. 19, кв. 199, код ЄДРПОУ 38408899) про застосування заходів процесуального примусу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів.

Суддя С.О. Саванчук