Рішення

від 29.06.2020 по справі 260/268/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року м. Ужгород№ 260/268/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Костелей І.Ф.

за участі представників

позивача: Фекийшгазі К.С.

відповідача: Гончарук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання незаконними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення складено в повному обсязі 06 липня 2020 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" (далі позивач, ТОВ "Бліцарт Продукціон") звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі відповідач, Управління Держпраці у Закарпатській області), яким просить визнати незаконними та скасувати постанов Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами: за № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 від 17.10.2019 (штраф у розмірі 125190,00 грн.) та за № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 від 17.10.2019 (штраф у розмірі 41730,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Бліцарт Продукціон" вказує на безпідставність висновків Управління Держпраці в Закарпатській області про порушення норм Кодексу законів про працю України, на недотримання відповідачем вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823. Крім того, вказує на те, що Ужгородським міськрайонним судом встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення в діях директора ТОВ "Бліцарт Продукціон".

Ухвалою судді від 05.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, в якому зазначає про те, що постанови про накладення штрафу від 17.10.2019 року за №№ ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 та ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 винесені уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та на підставі абзаців 2, 5 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, а отже є законними і скасуванню не підлягають.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Згідно наказу Управління Держпраці у Закарпатській області від 12.09.2019 року № 159 "Про проведення інспекційних відвідувань", на підставі звернення громадянина ОСОБА_1 щодо порушень трудового законодавства та направлення на проведення інспекційного відвідування від 13.09.2019 року № 753, 20.09.2019 року було проведено інспекційне відвідування ТОВ "Бліцарт Продукціон".

В ході проведення інспекційного відвідування з`ясовано наступне. У своєму зверненні громадянин ОСОБА_1 повідомляє, що з лютого 2019 року до моменту призову на строкову військову службу (10.06.2019 року) він працював пресувальником на виробництві ТОВ "Бліцарт Продукціон", але не зважаючи на письмове звернення на підприємство та передачу всіх необхідних документів, які підтверджують факт проходження служби, ТОВ "Бліцарт Продукціон" відмовляється здійснювати будь-які виплати, мотивуючи це тим, щ він працював на підприємстві не за трудовим договором, а по договору цивільно-правового характеру.

З цього приводу ТОВ "Бліцарт Продукціон" наданий цивільно-правовий договір № 4 від 04.02.2019 року, укладений між ТОВ "Бліцарт Продукціон" та гр. ОСОБА_1 на виконання допоміжних робіт пресувальника дільниці "Пресування сендвіч лиж" та акти про передачу виконаних робіт: № 1881/2/2019 від 28.02.2019 року; № 1881/3/2019 від 31.03.2019 року; № 1881/4/2019 від 30.04.2019 року; № 1881/5/2019 від 31.05.2019 року та № 1881/6/2019 від 30.06.2019 року.

Із змісту наданого ТОВ "Бліцарт Продукціон" цивільно-правового договору випливає, що вказаний договір укладений на виконання послуг, оскільки, в ньому вживаються терміни "Замовник" та "Виконавець". Згідно аналізу договору цивільно-правового характеру встановлено, що договір укладено з гр. ОСОБА_1 для виконання допоміжних робіт пресувальника дільниці "Пресування сендвіч лиж", з терміном дії з 04.02.2019 року по 10.06.2019 року.

В той же час, у своїй заяві від 06.09.2019 року ОСОБА_1 зазначив, що у ТОВ "Бліцарт Продукціон" працював пресувальником, займався виробництвом лиж, що є основним видом діяльності підприємства, робота виконувалась позмінно та був організований безкоштовний транспорт до місця роботи. Заробітна плата нараховувалась на картковий рахунок відкритий в АТ "Комінвестбанк" в рамках зарплатного проекту.

Разом з тим, договором цивільно-правового характеру укладеним між ТОВ "Бліцарт Продукціон" та ОСОБА_1 не визначено конкретний обсяг та вид допоміжних робіт, котрі зобов`язаний виконати ОСОБА_1 на користь товариства.

Також встановлено, що у штатному розписі ТОВ "Бліцарт Продукціон" в дільниці "Пресування сендвіч лиж" наявна посада пресувальника в кількості 6 одиниць, які станом на 04.02.2019 року були заповнені.

Окрім того, в рамках інспектування встановлено, що по актам про передачу виконаних робіт за № 1881/2/2019 від 28.02.2019 року; № 1881/3/2019 від 31.03.2019 року; № 1881/4/2019 від 30.04.2019 року; № 1881/5/2019 від 31.05.2019 року та № 1881/6/2019 від 30.06.2019 року, виплата грошових коштів за виконані роботи відповідно до виписки АТ "Комінвестбанк" за договором № 089-0024221-Ф/16-KRD за період з 01.02.2019 року по 07.06.2019 року ОСОБА_1 здійснювалась двічі на місяць.

Так, по акту № № 1881/2/2019 від 28.02.2019 року до виплати ОСОБА_1 належить 11256,74 грн., а фактично оплата була проведена 22.02.2019 року в сумі 2117,71 та 07.03.2019 року в сумі 9139,03 грн.

Згідно акту № 1881/3/2019 від 31.03.2019 року до виплати належить 9913,86 грн., фактично оплата була проведена 22.03.2019 року в сумі 2141,01 грн. та 05.04.2019 року в сумі 7772,85 грн.

Згідно акту № 1881/4/2019 від 30.04.2019 року до виплати належить 8223,61 грн., фактично оплата була проведена 22.04.2019 року в сумі 2348,12 грн. та 07.05.2019 року в сумі 5875,49 грн.

Згідно акту № 1881/5/2019 від 31.05.2019 року до виплати належить 9260,28 грн., фактично оплата була проведена 22.05.2019 року в сумі 1484,72 грн. та 07.06.2019 року в сумі 777,56 грн.

Проаналізувавши строки виплати ОСОБА_1 грошових коштів по вказаним вище актам про передачу виконаних робіт, слід констатувати, що дані виплати проводилися разом із виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено ст. 155 Кодексу Законів про працю України, тобто, виплата заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після періоду, за який здійснюється виплата.

В рамках інспектування також встановлено, що акт про передачу виконаної роботи № 1881/6/2019 від 30.06.2019 року сторонами цивільно-правового договору № 4 від 04.02.2019 року, а саме: замовником в особі директора ТОВ "Бліцарт Продукціон" ОСОБА_2 та виконавцем ОСОБА_1 підписаний 30.06.2019 року. В той же час, згідно довідки № 1986/2 від 24.06.2019 року виданої командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_1 з 14.06.2019 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , а відтак, підписати акт про передачу виконаної роботи № 1881/6/2019 від 30.06.2019 року ОСОБА_1 не мав фізичної можливості.

З цього приводу інспектуванням встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ "Бліцарт Продукціон" є: код КВЕД 32.30 "Виробництво спортивних товарів".

Враховуючи наведені обставини, слід констатувати, що директор ТОВ "Бліцарт Продукціон" ОСОБА_2 допустив до виконання допоміжних робіт пресувальника дільниці "Пресування сендвіч лиж" ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2017 року. Укладаючи з ОСОБА_1 04.02.2019 року замість трудового договору цивільно-правовий договір, директор ТОВ "Бліцарт Продукціон" ОСОБА_2 позбавив ОСОБА_1 всіх прав та гарантій, що передбачені положенням трудового законодавства.

Крім того, у своїй заяві від 06.09.2019 року ОСОБА_1 вказав, що з 10.06.2019 року призваний на строкову військову службу. Проте, незважаючи на письмове звернення до підприємства та передачу всіх необхідних документів які підтверджують факт проходження служби, ТОВ "Бліцарт Продукціон" відмовляється здійснювати будь-які виплати.

З цього приводу інспекційним відвідуванням встановлено, що згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 28-ОС від 12.06.2019 року ОСОБА_1 призваний на військову службу та йому присвоєно первинне військове звання "солдат" та згідно довідки № 1986/2 від 24.06.2019 року виданої командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Разом з тим інспектуванням встановлено, що за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 , директором ТОВ "Бліцарт Продукціон" Костур М.М., у зв`язку з укладанням 04.02.2019 року цивільно-правового договору № 4 не збережено місце роботи та середній заробіток, чим порушено ч.3 ст. 119 КЗпП України.

За наслідками інспекційного відвідування складено Акт за № ЗК336/216/АВ, який підписано директором ТОВ "Бліцарт Продукціон" ОСОБА_2 з відміткою про те, що він не погоджується із викладеними в акті порушеннями, заперечення будуть викладені письмово.

Одночасно, 20.09.2019 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Сумара А.Ф. складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК336/216/АВ/П/ПТ(1), який надіслано для розгляду до Ужгородського міськрайонного суду.

25.09.2019 року директором ТОВ "Бліцарт Продукціон" подано до Управління Держпраці у Закарпатській області заперечення та зауваження щодо розгляду Акту № ЗК336/216/АВ, які надійшли на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області 30.09.2019 року.

Згідно листа головного державного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області Сумари А.Ф. від 02.10.2019 року за № 27, у встановлений п.21 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю строк, жодних зауважень на акт інспекційного відвідування від ТОВ "Бліцарт Продукціон" на адресу Управління не надходило, а відтак, зауваження в частині визнання незаконним акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЗК336/216/АВ від 20.09.2019 року не підлягає розгляду. З огляду на вищенаведені обставини, відсутні підстави для зміни акту інспекційного відвідування № ЗК336/216/АВ від 20.09.2019 року.

02.10.2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області складено припис № ЗК 336/216/АВ/П, яким директора ТОВ "Бліцарт Продукціон" ОСОБА_2 зобов`язано усунути встановлені інспекційним відвідуванням порушення законодавства про працю та про виконання цього припису у визначені в ньому строки надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування.

На виконання припису про усунення виявлених порушень № ЗК336/216/АВ/П від 02.10.2019 року, директором ТОВ "Бліцарт Продукціон" 11.10.2019 року направлено лист до Управління Держпраці в Закарпатській області, згідно якого, з виявленими порушеннями під час інспекційного відвідування, за результатом якого було складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЗК336/216/АВ ТОВ "Бліцарт Продукціон" не погоджується, оскільки висновки, викладені головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Сумарою А.Ф. в Аті не відповідають дійсності та є безпідставними. ТОВ "Бліцарт Продукціон" та його керівник не допускали жодних порушень законодавства про працю, втому числі й таких, що зазначені в Акті, про що було подано відповідні зауваження та заперечення.

Разом з тим, виявляючи свою повагу, з метою недопущення непорозумінь та подальшого неухильного дотримання законодавства про працю на високому рівні, підприємством у встановлений строк було виконано вимоги, викладені в приписі, про що надано копію відповідного наказу по підприємству.

08.10.2019 року начальником Управління Держпраці у Закарпатській області Дорош Б.Б. прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЗК 336/216/АВ/П/ПТ-ТД.

08.10.2019 року начальником Управління Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.Б. направлено лист № 07-02/3844 директору ТОВ "Бліцарт Продукціон" про розгляд справи про накладення штрафу 17.10.2019 року о 09:30 грн.

Постановою № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 від 17.10.2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І., керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування", п.8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на ТОВ "Бліцарт Продукціон" накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Постановою № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 від 17.10.2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І., керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування", п.8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та на підставі абз. 5 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на ТОВ "Бліцарт Продукціон" накладено штраф у розмірі 41730,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із вимогою про їх скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4-5 ст.2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон 877), заходи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення проводяться у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону 877 визначено підстави для здійснення позапланових заходів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регламентує особливості процедури здійснення контрольних функцій органами Держпраці, є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок 823).

Відповідно до п.1 Порядку 823 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-ГУ, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-ІV, та Законом України "Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

За приписами до п. 2 Порядку 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з п.п.3 п.11 Порядку 823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

У постанові Верховного Суду від 21.11.2019 року по справі №815/3203/15 зазначено, що підставою для звернення особи за захистом до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов`язку. З урахуванням викладеного, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб`єктивних прав та обов`язків особи.

Вирішуючи питання про наявність/відсутність в межах спірних правовідносин порушеного права /інтересу позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За визначенням ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Суд зазначає, що діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі ознаки трудового договору визначені положеннями КЗпП України та іншими законодавчими актами, що регулюють трудові відносини: Закон України "Про відпустки", Закон України "Про оплату праці", Закон України "Про колективні договори і угоди", Закон України "Про охорону праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У пунктах 40-42 постанови Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі № 822/723/17 зроблено правовий висновок про те, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Таким чином, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов`язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ "Бліцарт Продукціон" (як Замовником) та фізичною особою ОСОБА_1 (як Виконавцем) було укладено цивільно-правовий договір № 4 від 04.02.2019 року.

Відповідно до вказаного договору:

1. Предмет договору

1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): допоміжні роботи пресувальника дільниці "Пресування сендвіч лиж".

1.2. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

1.3. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим Договором.

1.4.Замовник зобов`язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу.

2. Розмірі порядок оплати.

2.1. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду згідно акту виконаних робіт.

2.2. Оплата виконується не пізніше 5-ти днів з дня прийняття Змовником акту виконаних робіт.

3. Відповідальність сторін

3.1. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством України.

Слід звернути увагу, що ч. 1 ст. 130 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Згідно зі ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Разом з тим, позиція Замовника щодо покладення матеріальної відповідальності на фізичних осіб у договорах характерна для укладання трудових відносин та міститься в п. 6 частини першої статті 134 КЗпП України, відповідно до якої на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків. Слід зазначити, що загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст.130 КЗпІІ України, а саме: "Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків", при цьому законодавець чітко визначив у ст. 138 КЗпП України, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 КЗпП України, тобто у, розумінні КЗпП України, матеріальна відповідальність має бути при трудових відносинах.

Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що договори цивільно - правового характеру зазвичай укладаються для виконання разових робіт, а відповідно укладеного цивільно-правового договору, гр. ОСОБА_1 працює постійно за весь період за який проводиться інспекційне відвідування ТОВ "Бліцарт Продукціон" без перерви, починаючи з 04.02.2019 року по 10.06.2019 року, що свідчить про запланований тривалий характер надання послуг по зазначеному договору. Так, зазначені у договорі послуги мають постійний характер виконання, а тому їх можуть виконувати лише штатні працівники, які пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці.

Крім цього, зі змісту наданої цивільно-правової угоди не вбачається який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не вказана одиниця виміру, ціна за одиницю, тобто не визначено конкретного обсягу роботи під час укладання угоди; предметом такої угоди є саме процес праці, а не її кінцевий результат; гр. ОСОБА_1 повинен був виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк, угода не містить визначення, який конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Отже, суд погоджується із висновками відповідача про те, що між позивачем та ОСОБА_1 фактично склались трудові правовідносини, а не відносини цивільно-правового характеру.

Окрім цього, факт наявності трудових відносин підтверджується також систематичністю виплати грошових коштів ОСОБА_1 по вказаним вище актам про передачу виконаних робіт, та, слід констатувати, що дані виплати проводилися разом із виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено ст. 155 Кодексу Законів про працю України, тобто, виплата заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, наявність фактів встановлених посадовою особою відповідача під час інспекційного відвідування, на які посилається відповідач, є свідченням допуску ОСОБА_1 до роботи, без факту належного оформлення трудових відносин.

Позивачем не наведено обґрунтованих аргументів, які б доводили неправомірність постанови Головного управління Держпраці у Закарпатській області від 17.10.2019 № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125, натомість суб`єктом владних повноважень з посиланням на вимоги чинного законодавства доведено законність та обґрунтованість оскарженої постанови.

Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Розмір штрафу за постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 від 17.10.2019 року визначено відповідно до положень абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП України, в якому встановлено, що юридичні та фізичні особи -підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, а саме:

30 * 4173,00 грн. * 1 = 125190,00 грн., де:

30 - коефіцієнт (тридцятикратний розмір);

4173,00 грн. - мінімальна заробітна плата з 1 січня 2019 року;

1 - кількість осіб, відносно яких встановлено порушення законодавства про працю.

Зазначена сума штрафу підлягає сплаті до Державного бюджету України.

Що стосується постанови № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 від 17.10.2019 року про накладення на ТОВ "Бліцарт Продукціон" штрафу у розмірі 41730,00 грн. за не збереження місця роботи та середнього заробітку за призваним на строкову військову службу, суд зважає на таке.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов`язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон 2232).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу п`ятого ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу четвертого ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно з абзацом шостим ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період. Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов`язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року (набрав чинності 18 березня 2014 року), затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію. Цим же Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

У відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

В подальшому виконуючим обов`язки Президента України та Президентом України безпосередньо було видано низку Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року № 875/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях"; від 2 березня 2014 року № 189/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України"; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки"; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"; від 24 березня 2014 року № 339/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України"; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року "Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці"; від 30 січня 2015 року № 40/2015 "Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією"; від 12 березня 2015 року № 139/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року "Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України"; від 7 серпня 2015 року № 469/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій".

Крім того, згідно з п. 5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов`язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "ПОВНА ГОТОВНІСТЬ".

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Отже, з аналізу наведеного можна дійти висновку, що особливий період розпочався з 18 березня 2014 року після прийняття вказаного Указу Президента України та станом на час виникнення спірних правовідносин його скасовано (припинено) не було, оскільки, як зазначалось вище, складовими частинами такого періоду є час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який в повному обсязі не завершений навіть станом на час вирішення спірних правовідносин у судовому порядку.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу Закарпатського ОВК № 28-ОС від 12.06.2019 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу та йому присвоєно первинне військове звання "солдат".

Разом з тим, на момент призову вказаного працівника, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені ст. 119 КЗпП України, ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року в справі № 389/274/17.

Слід також зазначити, що у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №813/782/17 зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 від 17.10.2019 року, якою накладено на ТОВ "Бліцарт Продукціон" штрафу у розмірі 41730 грн., прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та у межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мать значення для її прийняття, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Стосовно посилань позивача на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2019 року у справі № 308/12296/19, якою встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення в діях директора ТОВ "Бліцарт Продукціон", суд зазначає таке.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2019 року у справі № 308/12296/19 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП та за ч.7 ст. 41 КУпАП закрито на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та адміністративного правопорушення, передбаченого ч.7 ст.41 КУпАП.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Предметом розгляду у даній справі є не правові наслідки дій директора ТОВ "Бліцарт Продукціон" Костур М.М., а законність рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення юридичної особи до фінансової відповідальності.

Ужгородським міськрайонним судом не досліджувалися та встановлювалися обставини щодо дотримання або недотримання ТОВ "Бліцарт Продукціон" державних гарантій праці, а лише зазначений висновок про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях посадової особи позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем доведено правомірність оскаржених постанов, відтак, вимоги позову про визнання їх протиправними та скасування не відповідають вимогам законодавства та встановленими обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, в зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 139 КАС України та в зв`язку з відсутністю понесених судових витрат відповідача, судові витрати не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" (Закарпатська область, м. Чоп, вул. Загородня, 4А код 34154698) до Управління Держпраці у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, 16 код 39795035) про визнання незаконними та скасування постанов - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті