Постанова

від 06.10.2020 по справі 260/268/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/268/20 пров. № А/857/9703/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бліцарт Продукціон» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року(прийняте у м. Ужгород суддею Рейті С.І.; складене у повному обсязі 06 липня 2020 року) в адміністративній справі № 260/268/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бліцарт Продукціон» до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бліцарт Продукціон» (далі - ТОВ «Бліцарт Продукціон», Товариство) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати незаконними і скасувати постанови Управління Держпраці у Закарпатській області від 17 жовтня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №№ ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 та ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126, якими на Товариство накладено штраф у розмірах 125 190,00 грн та 41 730,00 грн відповідно.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що посадова особа відповідача порушила порядок здійснення контрольного заходу, зокрема при розгляді справи не враховано зауваження Товариства. Також вказує, що постановою Ужгородського міськрайсуду повністю спростовано обставини, викладені в акті інспекційного відвідування, що відповідно до приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) має преюдиційне значення для цієї справи. Також хибним є висновок відповідача, що між ОСОБА_1 та Товариством виникли трудові відносини, що спростовується зокрема поясненнями працівників Товариства.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ТОВ «Бліцарт Продукціон», яке вважає, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене в результаті неналежної оцінки аргументів і доказів позивача та невірного встановлення обставин у справі. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення відносин між Товариством та ОСОБА_1 на підставі цивільно-правового договору від 04.02.2019 як трудових. Відповідно до пояснень працівників Товариства ОСОБА_1 не підкорявся правилам внутрішнього трудового розпорядку; організовував свою роботу самостійно і виконував її на власний ризик у слушний для нього час; виконував виключно некваліфіковані допоміжні роботи, що є відмінними від трудових функцій штатних працівників; одержував винагороду в залежності від обсягів виконаної роботи на ніколи не цікавився можливістю працевлаштування на підприємстві. У зв`язку з відсутністю між Товариством та ОСОБА_1 трудових відносин на останнього не поширювались гарантії та пільги, передбачені трудовим законодавством. Також суд протиправно проігнорував обставини, встановлені Ужгородським міськрайонним судом при розгляді справи № 308/12296/19, за результатами чого провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрите за відсутністю в діях директора Товариства ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Управління Держпраці у Закарпатській області подало відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Бліцарт Продукціон», у якому вказало, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі Товариства, є безпідставними, не обґрунтовані належними та допустимими доказами і не відповідають фактичним обставинам справи. Як видно з цивільно-правового договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , предметом останнього є послуги (допоміжні роботи) на посаді пресувальника, тобто роботи на посаді, яка передбачена штатним розписом та Класифікатором професій ДК 003:2010. Вважає, що оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення прийняті правомірно, а тому не підлягають скасуванню. Вказує, що постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2019 у справі № 308/12296/19 не має преюдиційного значення для справи, що розглядається, з огляду на різний предмет судового розгляду та суб`єктний склад. Просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник апелянта подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін, з огляду на його зайнятість в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що таке не може бути задоволене з огляду на викладене нижче.

При цьому колегія суддів апеляційного суду враховує те, що явка цього представника апелянта не визнана судом обов`язковою; крім того, це повторне подібне клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи через його зайнятість в судовому засіданні (попереднє було скероване 15 вересня 2020 року і розгляд справи у зв`язку з цим було відкладено).

Одним із принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом; спір повинен бути вирішений судом своєчасно та в розумні строки.

Клопотань про продовження терміну розгляду справи від представника апелянта не надходило, а відтак суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів частини другої статті 309 КАС України, позбавлений процесуальної можливості продовжити строк розгляду цієї справи за власною ініціативою.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (п. 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Додатково колегія суддів враховує, що з урахуванням приписів частини п`ятої статті 44 КАС України вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

А відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріали адміністративної справи чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування є у матеріалах справи, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог і прийняття законного та обгрунтованого судового рішення; при необхідності представник апелянта між додатково скерувати до суду відповідні докази, пояснення тощо. Тобто, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності представника апелянта.

А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 06.09.2019 до Управління Держпраці у Закарпатській області звернувся гр. ОСОБА_1 , який повідомив, що з лютого 2019 року до моменту призову на строкову військову службу (10.06.2019) він працював пресувальником на виробництві ТОВ «Бліцарт Продукціон», але незважаючи на письмове звернення на підприємство та передачу всіх необхідних документів, які підтверджують факт проходження служби, останнє відмовляється здійснювати будь-які виплати, мотивуючи це тим, що він працював на підприємстві не за трудовим договором, а за договором цивільно-правового характеру.

Відповідно до вказаного звернення, на підставі наказу Управління Держпраці у Закарпатській області від 12.09.2019 № 159 «Про проведення інспекційних відвідувань» та направлення на проведення інспекційного відвідування від 13.09.2019 № 753, 20.09.2019 Управління Держпраці провело інспекційне відвідування ТОВ «Бліцарт Продукціон», за результатами якого було складено Акт № ЗК 336/216/АВ від 20.09.2019.

Інспекційним відвідуванням встановлено, що Товариство та ОСОБА_1 04.02.2019 уклали цивільно-правовий договір № 4 на виконання допоміжних робіт пресувальника дільниці «Пресування сендвіч лиж» з терміном дії з 04.02.2019 по 10.06.2019; зі змісту вказаного договору видно, що такий укладено на виконання послуг, оскільки в ньому вживаються терміни «Замовник» та «Виконавець».

Проте, у своїй заяві ОСОБА_1 зазначив, що працював у Товаристві пресувальником, займався виробництвом лиж, що є основним видом діяльності підприємства, робота виконувалась позмінно та був організований безкоштовний транспорт до місця роботи. Заробітна плата нараховувалась на картковий рахунок відкритий в АТ «Комінвестбанк» в рамках зарплатного проекту.

Також, договором цивільно-правового характеру, укладеним між Товариством та ОСОБА_1 , не визначено конкретний обсяг та вид допоміжних робіт, котрі зобов`язаний виконати ОСОБА_1 на користь Товариства.

Встановлено, щов штатному розписі Товариства на дільниці «Пресування сендвіч лиж» є посада пресувальника - 6 одиниць, які станом на 04.02.2019 були заповнені.

Окрім того, в рамках інспектування встановлено, що за актами про передачу виконаних робіт № 1881/2/2019 від 28.02.2019; № 1881/3/2019 від 31.03.2019; № 1881/4/2019 від 30.04.2019; № 1881/5/2019 від 31.05.2019 та № 1881/6/2019 від 30.06.2019, виплата грошових коштів за виконані роботи відповідно до виписки АТ «Комінвестбанк» за договором № 089-0024221-Ф/16-KRD за період з 01.02.2019 по 07.06.2019 ОСОБА_1 здійснювалась двічі на місяць.

Зокрема, за актом № 1881/2/2019 від 28.02.2019 до виплати йому належить 11 256,74 грн, фактично оплата проведена 22.02.2019 в сумі 2117,71 грн та 07.03.2019 в сумі 9139,03 грн; за актом № 1881/3/2019 від 31.03.2019 до виплати належить 9913,86 грн, фактично оплата проведена 22.03.2019 в сумі 2141,01 грн та 05.04.2019 в сумі 7772,85 грн; за актом № 1881/4/2019 від 30.04.2019 до виплати належить 8223,61 грн, фактично оплата проведена 22.04.2019 в сумі 2348,12 грн та 07.05.2019 в сумі 5875,49 грн; за актом № 1881/5/2019 від 31.05.2019 до виплати належить 9260,28 грн, фактично оплата проведена 22.05.2019 в сумі 1484,72 грн та 07.06.2019 в сумі 777,56 грн.

Проаналізувавши строки виплати ОСОБА_1 грошових коштів за цими актами про передачу виконаних робіт, контролюючий орган дійшов висновку, що ці виплати проводилися разом із виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено статтею 155 Кодексу законів про працю України, тобто, виплата заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після періоду, за який здійснюється виплата.

У рамках інспектування встановлено, що акт про передачу виконаної роботи від 30.06.2019 № 1881/6/2019 сторони цивільно-правового договору № 4 від 04.02.2019 - замовник в особі директора ТОВ «Бліцарт Продукціон» ОСОБА_2 та виконавець ОСОБА_1 підписали 30.06.2019. Проте, згідно довідки № 1986/2 від 24.06.2019, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_1 з 14.06.2019 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , отже підписати акт про передачу виконаної роботи № 1881/6/2019 від 30.06.2019 ОСОБА_1 не мав фізичної можливості.

Встановлено також, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Бліцарт Продукціон» є: код КВЕД 32.30 «Виробництво спортивних товарів».

Враховуючи наведене, контролюючий орган констатував, що директор ТОВ «Бліцарт Продукціон» ОСОБА_2 допустив до виконання допоміжних робіт пресувальника дільниці «Пресування сендвіч лиж» ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушив вимоги ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2017. Укладаючи з ОСОБА_1 04.02.2019 замість трудового договору цивільно-правовий договір, директор Товариства позбавив ОСОБА_1 всіх прав та гарантій, що передбачені положенням трудового законодавства.

У своїй заяві від 06.09.2019 ОСОБА_1 вказав, що з 10.06.2019 призваний на строкову військову службу. Проте, незважаючи на письмове звернення до підприємства та передачу всіх необхідних документів, які підтверджують фактпроходження служби, ТОВ «Бліцарт Продукціон» відмовилося здійснювати будь-які виплати.

З цього приводу інспекційним відвідуванням встановлено, що згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 28-ОС від 12.06.2019 ОСОБА_1 призваний на військову службу, йому присвоєно первинне військове звання «солдат» та згідно довідки № 1986/2 від 24.06.2019, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, у зв`язку з укладанням 04.02.2019 цивільно-правового договору № 4 за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 директор Товариства не зберіг місце роботи та середній заробіток, чим порушив вимоги частини третьої статті 119 КЗпП України.

Директор Товариства подавав до Управління Держпраці у Закарпатській області заперечення та зауваження щодо розгляду Акта № ЗК 336/216/АВ від 20.09.2019, які Управлінням Держпраці у Закарпатській області були залишені без задоволення.

Крім Акта за наслідками інспекційного відвідування також було складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК336/216/АВ/П/ПТ(1) від 20.09.2019, який надіслано для розгляду до Ужгородського міськрайонного суду.

Також 02.10.2019 Управління Держпраці у Закарпатській області склало припис за № ЗК 336/216/АВ/П, яким зобов`язало директора ТОВ «Бліцарт Продукціон» усунути встановлені інспекційним відвідуванням порушення законодавства про працю та про виконання цього припису у визначені в ньому строки надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів.

На виконання вимог цього припису Товариство надіслало до Управління Держпраці у Закарпатській області листа, в якому вказало про своє непогодження з виявленими під час інспекційного відвідування порушеннями, оскільки висновки Акта інспекційного відвідування не відповідають дійсності та є безпідставними, а Товариство та його керівник не допускали жодних порушень законодавства про працю, в т.ч. й таких, що зазначені в Акті, про що було подано відповідні зауваження та заперечення. Також, на виконання вимог припису було надано копію відповідного наказу по підприємству.

08.10.2019 начальник Управління Держпраці у Закарпатській області прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЗК 336/216/АВ/П/ПТ-ТД, відповідно до чого листом № 07-02/3844 директора Товариства було повідомлено, що розгляд справи про накладення штрафу відбудеться 17.10.2019 о 09 год. 30 хв.

Керуючись статтею 259 Кодексу законівпро працю України (далі - КЗпП України), статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення перший заступник начальника Управління Держпраці у Закарпатській області 17 жовтня 2019 року прийняв постанови:

- № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125, якою на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України наклав на Товариство штраф у розмірі 125 190,00 грн;

- № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126, якою на підставі абзацу п`ятого частини другої статті 265 КЗпП України наклав на Товариство штраф у розмірі 41 730,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що оскаржувані постанови про накладення штрафу прийняті уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області в межах своїх повноважень, з дотриманням порядку їх накладення, є законними і скасуванню не підлягають.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який зокрема реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Згідно з підпунктами 5, 49 пункту 4 Положення про Управління Держпраці у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04.02. 2016 року № 8, управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;

накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877), частиною четвертою статті 2 якого визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема: органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі - Порядок № 823), згідно пунктів 2, 11 якого заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема: звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Пунктами 16, 25 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий);

недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України«Про військовий обов`язок і військову службу»,«Про альтернативну (невійськову) службу»,«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (абзац п`ятий).

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбаченихчастиною другоюстатті 265 Кодексу законів про працю України тачастинами другою - сьомою статті 53 Закону України«Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (далі - Порядок № 509), відповідно до абзацу другого пункту 2 якого штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Як видно з оскаржуваної постанови № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125, підставою для накладення позивача штрафу було те, що під час її інспекційного відвідування інспектор праці встановив фактичний допуск працівника ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудового договору.

Заперечуючи проти цього, Товариство вказує, що насправді між Товариством та ОСОБА_1 існували цивільно-правові відносини відповідно до цивільно-правового договору від 04.02.2019.

Враховуючи зазначене, спірним питанням у цій справі є визначення виду договору, який було укладено з гр. ОСОБА_1 - трудовий чи цивільно-правовий та підтвердження цих обставин належними і допустимими доказами.

Трудовий договір, відповідно до приписів частини першої статті 21 КЗпП України, - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Натомість, договір (цивільно-правовий договір), за визначенням даним у частині першій статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За вимогами пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України вказаний договір необхідно вчиняти в письмовій формі.

Регулювання договірних відносин щодо надання послуг здійснюється зокрема главою 63 ЦК України.

Так, відповідно до приписів частини першої статті 901, статті 902, частини першої статті 903 та частини першої статті 905 за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Із аналізу вказаних норм видно, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Також, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17.

Під час здійснення перевірки Товариства інспектору було надано цивільно-правовий договір № 4 від 04.02.2019, за змістом якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): допоміжні роботи пресувальника дільниці «Пресування сендвіч лиж». Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку... Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим Договором. Замовник зобов`язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу (пункти 1.1 - 1.4 договору).

Згідно пунктів 2.1, 2.2 договору за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду згідно акту виконаних робіт. Оплата виконується не пізніше 5-ти днів з дня прийняття Змовником акту виконаних робіт.

Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством України (пункт 3.1 договору).

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству передбачена статтями 130 та 134 КЗпП України, тобто такий вид відповідальності характерний саме для трудових відносин.

Договори цивільно-правового характеру укладаються для виконання разових робіт, а відповідно до вказаного вище договору ОСОБА_1 працював на постійній основі весь період, який було охоплено інспекційним відвідуванням, без перерви - з 04.02.2019 по 10.06.2019, що свідчить про запланований тривалий характер надання послуг за цим договором; постійний характер виконання, що можуть виконувати лише штатні працівники, які пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці.

Також зі змісту наданого договору не видно - який саме конкретний результат роботи повинен передати Виконавець Замовнику, не вказані перелік завдань, обсяг роботи, її види, одиниця виміру, ціна за одиницю; предметом такої угоди є саме процес праці, а не її кінцевий результат; гр. ОСОБА_1 повинен був виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк за посадою пресувальника, яка передбачена штатним розписом та Класифікатором професій ДК 003:2010.

Зазначене вказує та те, що фактично між Товариством та гр. ОСОБА_1 фактично склались трудові правовідносини, а не відносини цивільно-правового характеру.

Це також підтверджується систематичністю виплати грошових коштів ОСОБА_1 за актами про передачу виконаних робіт; такі виплати проводились разом із виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено статтею 155 КЗпП України - виплата заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після періоду, за який здійснюється виплата.

З огляду на встановлені обставини, зазначене є свідченням допуску ОСОБА_1 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

Як видно з оскаржуваної постанови № ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126, підставою для накладення позивача штрафу було те, що під час її інспекційного відвідування інспектор праці встановив недотримання Товариством встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законом України«Про військовий обов`язок і військову службу», а саме - незбереження місця роботи та середнього заробітку за призваним на строкову військову службу.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, користуються гарантіями, зокрема передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України зокрема визначено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України«Про військовий обов`язок і військову службу» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 28-ОС від 12.06.2019 видно, що ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу, йому присвоєно первинне військове звання «солдат», а відтак на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи те, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог трудового законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені у справі обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані постанови про накладення штрафу прийняті уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області в межах своїх повноважень, з дотриманням порядку їх накладення, є законними і скасуванню не підлягають. При цьому судом не було встановлено як порушень порядку проведення інспекційного відвідування, так і порядку накладення штрафу за порушення вимог трудового законодавства.

Також безпідставними є покликання апелянта на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2019 у справі № 308/12296/19, якою встановлено відсутність в діях директора ТОВ «Бліцарт Продукціон» складу адміністративного правопорушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 41 КУпАП, оскільки у вказаній справі і справі, що розглядається, різний предмет розгляду - правові наслідки дій директора Товариства та законність рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення Товариства до фінансової відповідальності і обставини, які досліджувалися при розгляді цієї справи, не досліджувалися при розгляді попередньої справи.

Інші доводи апелянта на законність рішення суду першої інстанції не впливають і висновків цього суду не спростовують.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бліцарт Продукціон» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року в адміністративній справі № 260/268/20 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк В. В. Святецький Постанова складена у повному обсязі 15 жовтня 2020 року.