Рішення

від 01.07.2020 по справі 372/1141/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1141/19

Провадження № 2-124/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2020 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Євдокімова В.С.,Тищенко І.Д.,

прокурора Тарасенко А.С.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Стельникович С.А. ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство звернувся до суду з позовною заявою до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, обґрунтовуючи який вказав, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23.03.2010 № 458 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району загальною площею 8,0000 га, згідно якого передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_9 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, ОСОБА_7 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, ОСОБА_10 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 та ОСОБА_8 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_9 державний акт серії ЯЛ № 218829 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057.

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 20.09.2011 № 2686 ОСОБА_9 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровим номером 3223180500:09:006:0057 на користь ОСОБА_5 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218829 відмітки про перехід права власності за вищеукладеним договором купівлі-продажу.

Також, на підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_10 державний акт серії ЯЛ № 218826 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038.

Після цього, на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2011 № 2860 ОСОБА_10 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 на користь ОСОБА_6 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_6 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218826 відмітки про перехід права власності за вищеукладеним договором купівлі-продажу.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.11.2018 № 10-10-0,222-18249/2-18 у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223180500:08:003:0038 змінено на номер 3223180500:08:003:0040.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2019 №№ 154100384, 154100513, 154099722 ОСОБА_6 30.11.2018 здійснила поділ земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га та 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га для ведення особистого селянського господарства (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44393127 від 04.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га; та № 44416524 від 05.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га).

Окрім того, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25.01.2019 № 29 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.

Також, на підставі розпорядження Обухівської РДА від 23.03.2010 № 458, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_8 державний акт серії ЯЛ № 218827 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_7 державний акт серії ЯЛ № 218828 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056.

Проте встановлено, що вищевказані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеними громадянами для ведення особистого селянського господарства, а в подальшому і зміна цільового призначення частини цих земель на ведення індивідуального садівництва відбулась із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

22 травня 2019 року було відкрито підготовче провадження по справі за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладені обставини в позовній заяві, просить позов задовольнити та не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник позивача Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник Державного підприємства Київське лісове господарство адвокат Дранчук І.Я. в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Обухівської РДА в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, крім того надав до суду відзив, заявлені вимоги заперечив, з підстав викладених в відзиві.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився надав до суду відзив, в якому зазначив, що викладенні обставини в позовній заяві йому не відомі, він не звертався до відповідних органів з приводу одержання земельних ділянок, просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечив, просив застосувати строки позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Стельникович С.А. в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечив, та повідомив, що викладенні обставини справи є безпідставними та не обґрунтованими, просив застосувати строки позовної давності.

Інші відповідачі в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, в тому числі й через офіційний веб сайт суду.

Вислухавши прокурора, представників відповідачів перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23.03.2010 № 458 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району загальною площею 8,0000 га, згідно якого передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_9 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, ОСОБА_7 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, ОСОБА_10 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 та ОСОБА_8 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_9 державний акт серії ЯЛ № 218829 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057.

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 20.09.2011 № 2686 ОСОБА_9 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровим номером 3223180500:09:006:0057 на користь ОСОБА_5 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218829 відмітки про перехід права власності за вищеукладеним договором купівлі-продажу.

Також, на підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_10 державний акт серії ЯЛ № 218826 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038.

Після цього, на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2011 № 2860 ОСОБА_10 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 на користь ОСОБА_6 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_6 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218826 відмітки про перехід права власності за вищеукладеним договором купівлі-продажу.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.11.2018 № 10-10-0,222-18249/2-18 у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223180500:08:003:0038 змінено на номер 3223180500:08:003:0040.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2019 №№ 154100384, 154100513, 154099722 ОСОБА_6 30.11.2018 здійснила поділ земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га та 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га для ведення особистого селянського господарства (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44393127 від 04.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га; та № 44416524 від 05.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га).

Окрім того, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25.01.2019 № 29 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.

Також, на підставі розпорядження Обухівської РДА від 23.03.2010 № 458, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_8 державний акт серії ЯЛ № 218827 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039, що підтверджується копією з книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та направо постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_7 державний акт серії ЯЛ № 218828 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, що підтверджується копією з книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та направо постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на 2010 рік) спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Так, статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

За інформацією ДП Київське лісове господарство від 20.11.2018 № 02-02/886 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223180500:09:006:0057, 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040 загальною площею 8,0000 га розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 108 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та становлять єдиний масив лісових насаджень. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

Таким чином, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання Київліс та ДП Київське лісове господарство , таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Окрім того, за інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 23.11.2018 № 565 та від 27.02.2019 № 103 земельні ділянки, надані у власність 4 громадянам розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, відносяться до лісів Козинського лісництва ДП Київське лісове господарство і накладаються на виділи 20, 25 кварталу 108 вказаного лісництва.

Отже, право користування ДП Київське лісове господарство землями лісогосподарського призначення площею 8,0000 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 16.12.2015 у справі № 367/4187/14-ц.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 та від 25.01.2019 № 29 про передачу у власність громадян земель лісогосподарського призначення для особистого селянського господарства та зміна цільового призначення на ведення індивідуального садівництва прийняті всупереч вимогам ч. 2 ст. 56, п. ґ) ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України.

Також, ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення

(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, за інформаціями ДП Київське лісове господарство від 20.11.2018 № 02-02/886 та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 25.01.2019 № 04-48/165 встановлено, що останні згоди на вилучення чи припинення права постійного користування вказаними землями не надавали.

Таким чином, розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 та від 25.01.2019 № 29 передано у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Крім цього, згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до схеми розміщення земельних ділянок, що міститься в документації із землеустрою спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту Великодмитровицької сільської ради.

При цьому відповідно до ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель

державної власності у постійне користування юридичним особам у

випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 Лісового кодексу України , до яких, зокрема, належить передача у власність, у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок площею 8,0000 га відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а не Обухівської районної державної адміністрації.

Вказане свідчить про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 було спрямоване на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, так як, спірні земельні ділянки знаходились в одному виділі та кварталі лісництва, суміжні та межують між собою, що свідчить про перевищення адміністрацією передбачених законом повноважень.

Разом з цим, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 відведено у власність 4-м громадянам земельні ділянки загальною площею 8,0000 га, що становлять собою єдиний лісовий масив та знаходились в одному кварталі лісництва, є суміжними та межують між собою, та використовувались для ведення лісового господарства, без вилучення їх з держлісфонду уповноваженим органом держави на підставі ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1030цс16, від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 22.04.2015 у справі № 6-65цс15.

Крім того, порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.

Згідно зі ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Однак, оскаржуваними розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України .

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України .

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, за інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 25.01.2019 № 04-48/165 встановлено, що погодження на зміну цільового вищевказаних земельних ділянок не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарських потреб не приймалися.

Враховуючи викладене, у даному випадку спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223180500:09:006:0057, 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0041 набуто громадянами у приватну власність всупереч порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без погодження відповідним органом державної влади з питань лісового господарства.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах та Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15 та від 20.03.2013 у справі № 6-13цс13.

Крім того, в порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України рішення органів державної влади в межах компетенції про зміну цільового призначення лісогосподарських земель не приймалось, відповідні проекти не затверджувались.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Аналогічна правова позиція щодо протиправності рішень органів місцевого самоврядування про відведення у приватну власність земельних ділянок без попереднього прийняття рішення щодо зміни їх цільового призначення та затвердження проекту викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц.

Крім цього, згідно ст. ст. 22, 23, 33 Земельного кодексу України громадянам для ведення особистого селянського господарства повинні надаватись виключно землі сільськогосподарського призначення, а не лісового фонду.

Такі правові висновки міститься у постановах Верховного Суду України від 13.11.13 у справі № 6-123ц13, від 14.05.2014 у справі № 6-35цс14 та від 02.07.14 № 6-81цс14.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Отже, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 прийнято з порушенням вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України , законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458 та від 25.01.2019 № 29 прийняті всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу, у зв`язку з чим, на підставі ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації підлягають визнанню судом недійсними.

Оскільки зазначені розпорядження суперечать вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику.

Оспорюваними розпорядженнями порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зважаючи на те, що відповідачами право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання недійсними розпоряджень Обухівської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

А за змістом ч. 3 зазначеної статті ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, держава як власник спірного майна делегувала Обухівській районній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 387, 388, 396 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 131-1 Конституції України, Законом України Про прокуратуру , ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з чим перший заступник прокурора Київської області звертається до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство .

Згідно ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.99 поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в суді.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.99 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134 обласне управління здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства. Здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством, тощо.

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство .

Проте, позивачі як уповноважені суб`єкти владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, тривалий час не звертались до суду за їх захистом. Зазначене надає прокурору відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстави для представництва в суді інтересів держави.

Аналогічної позиції дотримано Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 157/938/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14ц.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірні земельні ділянки загальною площею 8,0000 га, які накладаються на землі лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачі по справі. Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірних земельних ділянок, відповідачі знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Так, у справі Hamer проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.

Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 13.04.2016 № 3-224гс16 та від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, від 02.09.2008 у справі № 3-3376к08 та ухвалі від 25.04.2012 у справі № 6-15350вов10, правові висновки якого мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладені вище обставини, виявлені судом грубі порушення законодавства при вибутті спірних земельних ділянок із державної власності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що порушене право держави підлягає судовому захисту, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , на користь Прокуратури Київської області, стягнути судовий збір в сумі 7025 грн. 72 коп..

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 17, 20, 21, 36, 149,152, 153, 155 Земельного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА № 458 від 23.03.2010 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради та №29 від 25.01.2019 року Про зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_6 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району

Витребувати на користь держави в особі державного підприємства Київське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039 ; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,7857 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041, які розташовані в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнути солідарно з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 7025 грн. 72 коп..

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко