Ухвала

від 01.07.2020 по справі 529/970/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 529/970/19 Номер провадження 11-кп/814/757/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Полтава

Колегія Суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем ОСОБА_5 ,

з участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019170160000175, за апеляційними скаргами прокурора Котелевського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Карлівка, Полтавської області, українця, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 1) 01.02.2011 року Київським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; 2) 28.10.2011 року Диканським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі; 3) 25.01.2012 року Октябрським районним судом м. Полтава за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений з місць позбавлення волі 23.05.2016 по відбуттю строку покарання; 4) 23.12.2016 року Шишацьким районним судом Полтавської області за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст.186 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. 27.07.2017 року Апеляційним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі. Звільнений по відбуттю терміну покарання 26.06.2019 року, визнано винуватим та засуджено:

-за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

-за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Вирішено долю речових доказів та стягнення судових витрат.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він маючи не погашені та не зняті в установленому законом порядку судимості за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення не став і повторно вчинив у селищі Диканька, Полтавської області нові корисливі кримінальні правопорушення (злочини), за наступних обставинах:

22 липня 2019 року близько 20 години, обвинувачений ОСОБА_7 , в парку ім. М.В. Гоголя в сел. Диканька зі сторони вул. Дружби, сидячи на лавці разом з ОСОБА_10 , вживали алкогольні напої.

У подальшому, ОСОБА_7 , дочекавшись коли ОСОБА_10 заснув на лавці, вирішив викрасти його мобільний телефон марки S-Tell P750 з сім картою МТС, який знаходився у чорній джинсовій барсетці належній ОСОБА_10 .

Реалізуючи свої злочинні наміри, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 будучи в стані алкогольного сп`яніння, повторно, таємно викрав чорну джинсову барсетку «LH Leadhake» в якій знаходилися телефон марки S-Tell P750 з сім картою МТС, дві картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зареєстровані на ОСОБА_10 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль ВАЗ 21093 державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_10 , водійське посвідчення НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_10 , після чого покинув територію парку, чим завдав потерпілому ОСОБА_10 матеріальних збитків на загальну суму 1045 гривень.

Крім цього, ОСОБА_7 31 липня 2019 року, близько 17 години, перебуваючи на передньому сидінні салону автомобіля «Форд Транзит» державний номерний знак НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_11 , та яким користується ОСОБА_12 , під керуванням ОСОБА_12 , спільно їхали по одній із вулиць в селища Диканька Полтавської області. Під час руху, ОСОБА_7 , в речовому ящику автомобіля побачив відеореєстратор марки Full HD F900 LHD, належний ОСОБА_12 , який вирішив викрасти.

Реалізуючи свої злочинні наміри, повторно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 таємно викрав відеореєстратор марки Full HD F900 LHD, вартістю 600 гривень, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №1487 від 20.08.2019 року, належний ОСОБА_12 , після чого покинув салон вище вказаного автомобіля, чим завдав потерпілому ОСОБА_12 матеріальних збитків на вказану суму.

Крім цього продовжуючи свою злочинну діяльність, близько 08 години 09 серпня 2019 року, ОСОБА_7 , перебуваючи на території двору Свято-Троїцької церкви за адресою вул. Белінського 1, сел. Диканька Полтавської області, на стоянці помітив велосипед марки «Десна», який вирішив викрасти.

Реалізуючи свої злочинні наміри, таємно, повторно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 викрав велосипед марки «Десна» вартістю 1216 гривень 67 копійок, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №1478 від 19.08.2019 року, належний ОСОБА_13 після чого залишив територію стоянки, чим завдав потерпілій ОСОБА_13 збитків на вказану суму.

Крім цього продовжуючи свою злочинну діяльність, близько 10 години 09 серпня 2019, ОСОБА_7 перебуваючи в приміщенні кафе «Мрія» СТ «Міона» за адресою вул. Незалежності 133, селище Диканька Полтавської області, на столі за барною стійкою помітив картонну коробку в якій знаходились грошові кошти, які вирішив викрасти.

Реалізуючи свої злочинні наміри, таємно, повторно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 викрав картонну коробку з грошовими коштами в сумі 346 гривень 85 копійок, належні СТ «Міона», після чого покинув приміщення кафе «Мрія», чим завдав СТ «Міона» матеріальних збитків на вказану суму.

Крім цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, близько 11 годин 50 хвилин 09 серпня 2019 року, ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу автостанції «Диканька» по вул. Кащука, 1, в селищі Диканька Полтавської області, діючи повторно, відкрито, шляхом ривка, зірвав із шиї ОСОБА_14 ланцюжок з жовтого металу, вагою 6,71 грама, вартістю 198 гривень 61 копійку, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №2481 від 20.08.2019 року.

Після чого з місця вчинення злочину зник та викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_15 матеріального збитку на вказану суму.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку відносно ОСОБА_7 у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м`якість.

Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим та засудити за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення меш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Посилається на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, зокрема за крадіжки, грабіж та розбій, має судимості не зняті та не погашені в установленому законом порядку. На шлях виправлення не став та вчинив ряд нових корисливих злочинів. При цьому ОСОБА_7 26.06.2019 звільнений із установи відбування покарання по відбуттю терміну покарання, а новий злочин вчинив 22.07.2019, тобто через незначний проміжок часу, а подальші три епізоди злочинної діяльності вчинено протягом одного дня.

Вважає, що при призначенні покарання судом не в повній мірі враховано суспільну небезпеку вчиненого злочину, наявність обтяжуючих обставин, не надано належної оцінки особі обвинуваченого, і як наслідок зроблено неправильний висновок та обрано покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.

Крім того, ОСОБА_7 попри визнання останнім своєї винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, під час надання пояснень та судових дебатів, упродовж всього судового розгляду вину не визнавав та не розкаювався у вчиненому, під час судового слідства не надавав суду сприяння у встановленні обставин вчинення ним кримінальних правопорушень, йому неодноразово робилися зауваження.

Зазначає, що судом не враховано відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, відсутність міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи.

При цьому матеріальні збитки, завдані злочином, відшкодовані потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 шляхом повернення викраденого майна працівниками поліції, а представнику потерпілого СТ «Міона» збитки не відшкодовані.

Обвинувачений ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі просить вирок суду змінити в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначене покарання у виді 4 років 6 місяців, пом`якшити, а саме застосувати ч. 1 ст. 69 КК України та призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

Вказує, що він неодноразово висловлював жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, прохав суд посприяти у відшкодуванні завданих збитків потерпілим, за рахунок вилучених у нього особистих коштів, надати можливість вибачитися перед ними.

Крім того, потерпілі не заявили до нього претензій матеріального характеру, прохали суд суворо його не карати, що свідчить про їх ставлення до нього, як до особи, яка щиро шкодує про вчинене, та заслуговує на більш м`яке покарання.

Зазначає, що він з початку слідства всіляко сприяв розкриттю злочину, надавав пояснення, добровільно сприяв слідчому у здійсненні слідчих дій. На підтвердження щирого каяття добровільно видав предмети, які залучені до матеріалів кримінального провадження як докази та повернуті власникам.

На думку ОСОБА_7 суд першої інстанції міг розцінити наведені обставини такими, що знижують ступінь небезпечності засудженого для суспільства та надають підстави вважати, що для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень можливо призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.

Однак судом не задоволено його прохання як засудженого та не наведено підстав неможливості його задоволення.

Позиції учасників судового провадження.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу подану ОСОБА_7 , просили її задовольнити з підстав у ній наведених. Водночас заперечили проти доводів апеляційної скарги прокурор.

Прокурор ОСОБА_6 апеляційну скаргу прокурора Кобеляцького відділу Миргородської місцевої прокуратури підтримав, просив скасувати вирок суду і призначити ОСОБА_7 більш суворе покарання та заперечив проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого.

Мотиви суду.

Відповіднодо ч.1ст.404КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи та наразі учасниками судового розгляду не оспорюється.

Судове рішення обвинуваченим та прокурором оскаржується в частині призначення розміру покарання.

При цьому обвинувачений вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано як пом`якшуючу покарання обставину наявність щирого каяття обвинуваченого та думки потерпілих, які просили суд суворо не карати ОСОБА_7 . Вважає, що на підтвердження його розкаяння свідчить неодноразове висловлення ним в судовому засіданні жалю з приводу вчиненого, принесення вибачення потерпілим, добровільну видачу слідчому викрадених речей та стверджує, що вказані обставини суд першої інстанції помилково не врахував при призначенні покарання за вчинення більш тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України. Просить суд апеляційної інстанції врахувати вказані обставини та пом`якшити покарання за вказаною статтею, застосувавши положення ст. 69 КК України.

Мотиви, з яких прокурор просить вирок суду скасувати це неврахування судом у повній мірі суспільної небезпеки вчинених злочинів, особи обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, після звільнення з місць позбавлення волі через досить короткий проміжок часу повторно вчинив умисний корисливий злочин, вину в суді першої інстанції визнав лише під тиском доказів, наданих стороною обвинувачення, вказує на нещирість розкаяння обвинуваченого та невідшкодування збитків потерпілим.

Доводи апеляційних скарг обох апелянтів колегія суддів вважає необґрунтованими на підставі наступного.

Згідно з ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу ...

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» щирим каяттям визнається суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою вину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Про щире каяття особи свідчить і відшкодування нею заподіяної потерпілому шкоди.

Всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, суд першої інстанції у вироку обґрунтував свою позицію про неможливість застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 , пославшись на не встановлення в ході судового слідства такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття з огляду на те, що ОСОБА_7 не висловлював жалю з приводу вчинених злочинів, в ході слідства не сприяв своєю поведінкою встановленню істини по справі, що, на думку суду, свідчило про небажання обвинуваченим виправити ситуацію яка склалася та відсутність у нього готовності нести відповідальність за вчинені злочини.

Такі висновки суду підтверджуються технічним записом та журналами судових засідань, з яких вбачається, що ОСОБА_7 свою вину визнав лише під тиском наданих стороною обвинувачення доказів, неодноразово порушував порядок судового засідання, а висловлені ним слова розкаяння не свідчать про щирість каяття, а є намаганням пом`якшити своє становище.

Водночас як на відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК України, судом правильно враховано особу обвинуваченого, який будучи неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих, в тому числі тяжких злочинів, маючи не зняті і не погашені судимості, на шлях виправлення не став та повторно вчинив умисні злочини, збитки в повному обсязі не відшкодував.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст .69 КК України при призначенні йому покарання за вчинення грабежу.

Відповідно довимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст.50ККУкраїни покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

У п.2 постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від24.10.2003№ 7«Про практикупризначення судамикримінального покарання» (далі постанова Пленуму) вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом, в тому числі і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

У п. 3 постанови Пленуму зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоровя, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо. Поряд з цим передбачено визначення особливостей вчиненого злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Як вбачається із змісту вироку, суд належним чином вмотивував своє рішення, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів обвинуваченим, які відповідно до ст.12 КК України є злочином середнього ступеня тяжкості та тяжкий злочин, дані про особу ОСОБА_7 , який є особою молодого віку, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності, має не зняті і не погашені судимості, характеризується посередньо, обставину, що обтяжує покарання вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, - та прийшов висновку про виправлення та перевиховання обвинуваченого виключно в умовах ізоляції від суспільства.

При цьому суд мотивував своє рішення і тими обставинами, на врахуванні яких у своїй апеляційній скарзі наполягав прокурор.

Беручи до уваги, що злочини, передбачені ч. 2 ст.185 та ч. 2 ст. 186 КК України, посягають на приватні інтереси, в даному випадку урахування думки потерпілих при призначенні покарання винуватому є доцільним.

Судом першої інстанції при визначенні міри покарання ОСОБА_7 враховано думку потерпілих, які не наполягали на суворій мірі покарання та віднесли вирішення даного питання на розсуд суду.

Із вказаним висновком суду першої інстанції повністю погоджується і колегія суддів та окрім наведеного враховує ті обставини, що після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_7 через досить короткий проміжок часу повторно вчинив умисний корисливий злочин, як про це слушно зазначає прокурор у своїй апеляційній скарзі, проте на правильність призначеного покарання вказана обставина не впливає.

З огляду на наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора, а отже вирок підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Котелевського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2020 року щодо ОСОБА_7 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 в той же строк з часу отримання копії ухвали.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4