Постанова

від 02.07.2020 по справі 755/3249/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/3249/20 Головуючий 1 інстанція- Виниченко Л.М.

Проваження № 22-ц/824/7060/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 липня 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 04 березня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед , третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед Біжовець Ірина Станіславівна про визнання недійсним клієнтського договору, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед , третя особа директор товариства Біжовець І.С. про визнання недійсним клієнтського договору, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди відмовлено у задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунку відповідача у межах суми позову.

Не погоджуючись із ухвалою, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді першої інстанції та постановити нову, якою її заяву про забезпечення позову задоволити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та права на справедливий суд.

Скарга мотивована хибністю висновків суду щодо відсутності підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову, оскільки на зазначених рахунках може перебувати заробітна плата громадян, які працюють у відповідача, що призведе до порушення їх прав. Дане питання вирішується виконавцем на стадії виконання ухвали. При цьому суд застосував висновки Верховного Суду, зміст яких не має жодного відношення до розгляду клопотання. Суд не звернув уваги, що рахунок належить відповідачу, бо його реквізити вказані у договорі. Неправильними є висновки суду щодо недоведеності позивачкою необхідності застосування заходів забезпечення позову, оскільки є обгрунтоване припущення, що невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, бо відповідач порушує закон про безготівковий обіг гривні і може невносити

- 2 -

готівку на рахунок, а кошти досі не повернув позивачці. Вважає, що при вирішенні питання забезпечення позову суд діяв формально. Не погоджується із висновками суду про відсутність зустірічного забезпечення якпідставу відмови у задоволенні заяви.

Третя особа директор ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед Біжовець І.С. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване судове рішення і правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними. Вказала у відзиві, що товариство у даний непростий час усіляко намагається зберегти робочі місця і виконувати зобов`язання, а накладення арешту на рахунок зупинить діяльність повністю і призведе до банкрутства.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Годецький І.Ю. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва як незаконну.

Відповідач ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед і третя особа директор товариства Біжовець І.С. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, заяв про відкладення не подали, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед , третя особа директор товариства Біжовець І.С. про визнання недійсним клієнтського договору, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди. Предметом спору у справі є визнання недійсним укладеного між сторонами 08 листопада 2019 року клієнтського договору про надання послуг і стягнення із відповідача на користь позивачки переданих за договором грошових коштів у розмірі 51000 грн., моральної шкоди у розмірі 300000 грн. та витрат на правничудопомогу у розмірі 50000 грн. Свої вимоги позивачка обгрунтовує тим, що відповідачем не було надано їй жодних послуг за договором, у зв`язку з чим вона подала заяву про розірвання договору і повернення їй сплачених коштів, які до цього часу не повернуті.

Провадження у справі відкрите 04 березня 2020 року.

Одночасно з подачею позову ОСОБА_1 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на грошові кошти,що знаходяться на рахунку відповідача № НОМЕР_1 ,відкритому у АТ ПриватБанк та на будь яких інших банківських рахунках відповідача в межах ціни позову 351000 грн. Дана заява мотивована тим, що відповідачем не виконуються умови договору, який вже розірвано, і грошові кошти не повертаються. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до виведення відповідачем грошових коштів з рахунку, що надалі унеможливить виконання судового рішення в разі його задоволення. При цьому накладення арешту на грошові кошти не буде порушувати права інших осіб.

Згідно положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених

- 3 -

чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення та ефективний захист її прав.

Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суддя першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю підстав для застосування таких заходів. При цьому суддя виходив із того, що позивач не надав доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, як і доказів про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Також суд керувався як відсутністю доказів про те, що рахунок не використовується для виплати заробітку працівникам відповідача, так і взагалі відсутністю переконливих доказів щодо належності рахунку відповідачу ТОВ Центр розвитку медицини та освіти ЄВРОМЕД , що має код ЄДРПОУ 43253651, а тому накладення арешту на рахунок може призвести до порушення прав та інтересів інших юридичних та фізичних осіб.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

При відмові у вжитті заходів забезпечення позову, суддя обгрунтовано врахував як зміст вимог ОСОБА_1 , які полягають у стягненні грошових коштів, так і відсутність доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту коштів

- 4 -

на рахунку може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

При цьому суд обгрунтовано врахував, що позивачкою не надано доказів про майновий стан відповідача, його платоспроможність, а посилання на виведення коштів з рахунку є припущеннями позивачата не доводиться об`єктивними доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків про недоведеність заявником підстав для вжиття заходів забезпечення позову безпідставні.

Подаючи заяву, про вжиття заходів забезпечення позову, заявниця не надала суду відомостей чи доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, або ефективний захист її прав. Зокрема позивачкою не надано доказів того, що відповідач як господарське товариство у формі ТОВ має скрутний фінансовий (майновий) стан, або є неплатоспроможним. Чи що перебуває у стадії реорганізації, ліквідації чи банкрутства, що у свою чергу змогло б привести до невиконання судового рішення і поновення прав позивачки.

Як і не надала позивачка доказів про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду, в тому числі не надала доказів про вчинення відповідачем дій щодо виведення коштів із свого рахунку (рахунків).

Відхиляючи даний довід колегія суддів виходить з того, що достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що процесуальний закон надає достатньо можливостей позивачці для отримання таких доказів, в тому числі шляхом заявлення відповідних клопотань до суду про їх витребування (ст.84 ЦПК України) чи забезпечення (ст.116 ЦПК України).

Також, колегія суддів враховує, що при вжитті вищевказані заходи забезпечення позову має бути враховано їх відповідність вимогам вимогам законодавста, яке ругулює відносини власності, та ступінь пропорційності втручання вжитими заходами у право власності відповідача та урахування його інтересів.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти

- 5 -

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову по-перше, обмежить права відповідача як власника на розпорядження належними йому грошовими коштами, які є майном у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції, і по-друге, не відповідає закону, поскільки відсутні передбачені для цього законом підстави, а відтак не є пропорційним переслідуваній меті.

Посилання у скарзі на помилковість позиції суду щодо відсутності доказів про використання рахунку рахунку у формі IBAN НОМЕР_2 в ПАТ відкритий в АТ ПриватБанк не для виплати заробітку працівникам відповідача, яка грунтується на припущеннях необгрунтовані.

Такі доводи свідчать про хибне розуміння позивачкою приниципу змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

У даній справі позивачка замість того, щоб надати належні, допустимі та достатні докази що рахунок не використовується для виплати заробітку, побудувала свою правову позицію таким чином: оскільки відповідач не спростував викладені у її заяві обставини, то це і є достатнім доказом, який беззаперечно доводить, що рахунок не зарплатний.

З такою логікою погодитися неможливо, оскількизгідно з принципом змагальності саме позивача має довести обставини на які вона посилається, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності (правова позиція Верховного Суду у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

- 6 -

Згідно ст. 43 Конституції України, ст.ст. 1, 24 Закону України Про оплату праці , ст.ст. 97, 115 КЗпП України держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені у залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівникам здійснюється у першочерговому порядку. Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який може бути призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення ко нституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується із її доводами щодо неправильності висновків суду про відсутність доказів про належність рахунку відовідачу та про те, що відсутність пропозиції позивачки по зустрічному забезпеченню не є передбаченою процесуальним законом підставою для відмови у вжитті заходів забезпечення позову.

Проте відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи не свідчать, що невірність висновків в цій частині призвела до неправильного вирішення справи та не спростовують висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судді першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: