Постанова

від 04.11.2020 по справі 755/3249/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 755/3249/20

Головуючий у першій інстанції - Виниченко Л.М.

Номер провадження № 22-ц/824/11189/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед , третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед Біжовець Ірина Станіславівна про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди та просила визнати недійсним клієнтський договір № 11/06-К, укладений 08 листопада 2019 року з ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед , стягнути з відповідача грошові кошти сплачені за вказаним договором в сумі 51000,00 грн., а також 300000,00 грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, та витрати понесені нею на оплату правничої допомоги у розмірі 50000 грн. Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача у справі.

Свої вимоги ОСОБА_1 , обґрунтовувала тим, що між нею та відповідачем у справі 08 листопада 2019 року укладено клієнтський договір про надання послуг № 11/06-К, за умовами якого відповідач як офіційним представник проекту Європа медична , взяв на себе зобов`язання надати їй, як клієнту передбачені відповідною програмою проекту послуги на території Республіки Польща, які вона зобов`язується оплатити в Україні, а Центр Евромед сприяти в реалізації стосовно клієнта програми та отриманні клієнтом послуг шляхом як безпосереднього виконання таких послуг, так і посередництва між клієнтом та невідомими співвиконавцями, а також шляхом інформаційно-консультативного забезпечення клієнта.

ОСОБА_1 вказувала, що 08 листопада 2019 року на виконання умов договору вона сплатила 51 000,00 грн., що згідно курсу НБУ на момент сплати складало 1878,45 Євро. На її електронну адресу 22 листопада 2019 року надійшли два електронні листи, в одному з яких зазначалося, що у неї з`явились нові курси для проходження, зміст яких вона не зрозуміла, а тому листувалася з менеджером для роз`яснення отриманого тексту. Через деякий час з нею зв`язалась менеджер фундації Євромед, яка розмовляла хамовито, також запропонувала їй пройти психологічний тест та 15 занять з викладачем польської мови з початкового рівня за 2 місяці, однак вона (позивач) польську мову знала на хорошому рівні, про що зазначала при укладенні договору. Про таку розмову вона повідомила іншого менеджера 23 листопада 2019 року, однак остання їй також не допомогла.

Позивач зазначала, що 28 листопада 2019 року в офісі відповідача вона написала заяву про розірвання договору, на що відповідач у справі погодився. В подальшому вона від відповідача у справі отримала лист-відповідь № 12/22-К від 27 грудня 2019 року з повідомленням про те, що їй буде повернуто лише 323,00 Євро, що по курсу НБУ на вказану дату - 8 336 грн. У відповіді зазначалося про те, що клієнту не буде повернута сума у розмірі 1150,00 Євро за комплексну мовну та адаптаційну підготовку та сума 397,00 Євро на відшкодування збитків за відмову від участі у програмі.

Позивач посилалась на те, що ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед не було надано за договором жодних послуг, вона не брала участі у жодному етапі програми чи проекті; при розірванні договору відповідач грубо порушив умови договору, необґрунтовано привласнив її кошти.

Вказувала, що відповідачем було приховано необхідну, доступну, достовірну інформацію про послуги, до договору включені умови, які є несправедливими, порушено принцип рівності сторін договору, чим порушено норми ст. ст. 15, 18, 21 Закону України Про захист прав споживачів . Зокрема, несправедливим є пункт 4.3 договору, яким визначено, що у разі відмови клієнта від участі у програмі сплачені кошти підлягають поверненню за фактично розпочаті етапи програми, у яких клієнт не брав участі. Проте в договорі не зазначено коли саме починаються етапи програми . В цьому ж пункті передбачено у разі розірвання договору з оплаченої клієнтом суми утримувати 10%, що становить 397 Євро на відшкодування збитків, проте тут наявний обман, оскільки 10 % від сплаченої суми 1 878,45 Євро становить 188 Євро, а від загальної суми договору - 488 Євро, також цим порушено принцип рівності сторін.

ОСОБА_1 зазначала, що договір про надання посередницьких послуг взагалі є недійсним, оскільки його зміст суперечить нормам чинного законодавства України та не спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідач, укладаючи договір, фактично застосував нечесну підприємницьку практику шляхом здійснення діяльності з посередництва при працевлаштуванні за кордоном без належної ліцензії, необхідність якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1060, та впродовж тривалого часу не вчиняв жодних дій, які б свідчили про намагання виконати умови договору.

Окрім того, позивач вказувала, що незаконні дії відповідача призвели до її моральних переживань; вона втратила душевний спокій, постійно на протязі часу з моменту безпідставно неповернутих грошових коштів перебуває у роздратованому стані, внаслідок чого у неї погіршився сон, апетит, настій, відчуває пригніченість, погіршився стан здоров`я, їй знадобилися додаткові зусилля для організації свого життя, вона змушена витрачати свій час та здоров`я для відновлення справедливості, через що витрачає значний час та зусилля на поновлення своїх прав, що завдає моральних страждань. У зв`язку з неповерненням їй всіх її грошових коштів вона не має можливості витратити кошти на своє навчання та практику лікаря, у зв`язку з чим почали виникати сварки в сім`ї, оскільки гроші їй давали батьки. Тривале порушення відповідачем її прав викликає у неї відчуття незахищеності від протиправних посягань, моральна шкода полягає у негативних емоціях та переживаннях, які вона зазнала у зв`язку з неповерненням їй грошових коштів. Вона вимушена багато грошей витрачати на юридичну допомогу. Всі ці обставини призводять до спричинення їй моральних страждань і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Заподіяну їй моральну шкоду оцінює у розмірі 300 000,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною з моменту укладання клієнтського договору № 11/06-К від 08 листопада 2019 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед , умову в пункті 4.3 договору про утримання з оплаченої клієнтом суми 10%, що становить 397 євро, на відшкодування збитків, пов`язаних із відмовою клієнта від участі в програмі. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 21 000,67 грн. та грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн., а всього суму 23 000, 67 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що судом порушено принцип змагальності сторін та при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано відповідь на відзив, більш того, судом проігноровано таку відповідь на відзив взагалі.

Зазначає, що судом також проігноровано п.1.2.4 договору де зазначено, що в предмет договору входять послуги, які забезпечать працевлаштування клієнта лікарем на території Республіки Польща, однак суд посилається на сайт відповідача, де нібито немає відповідних посилань про працевлаштування. Апелянт вважає інформацію з сайту такою, що не стосується договірних відносин та умов договору, й позивач не повинен відшукувати таку інформацію для ознайомлення, оскільки інформація зазначена на сайті одної із сторін справи не є складовою частиною договору.

Апелянт посилається на те, що відповідачем порушено статтю 15 Закону України Про захист прав споживачів , а саме: при укладенні договору не було надано достатньої інформації про товар чи послугу, а надана в договорі інформація не є доступною та достовірною для ОСОБА_1 як споживача, щоб вона свідомо могла зробити вибір чи потрібні їй послуги, що зазначені в договорі. Та вважає, що зазначаючи в договорі та на сайті різні умови договору застосував до позивача елемент обману для отримання грошових коштів за предмет договору, який не міг фактично надати.

Вказує, що суд прийшов до хибного висновку щодо сплати коштів позивачем готівкою за першу частину дистанційного навчання, оскільки в договорі відсутнє поняття дистанційного навчання.

Не погоджується апелянт й з розміром сплаченої нею суми в євро, адже не достатньо для визнання обставини справи судом самого визнання відповідачем меншої суми, ніж надані ОСОБА_1 розрахунки з посиланням на офіційний курс НБУ, та такі розрахунки не спростовані ні відповідачем, ні судом.

Посилається ОСОБА_1 й на невірне та неповне дослідження обставин справи, зокрема, щодо початку нею певного етапу навчання за договором, оскільки позивач не мала паролів доступу до платформи з електронного курсу, що доводиться відсутністю надісланого паролю та позначкою про відсутність активності в кабінеті. Відсутність актів виконаних робіт свідчить про ненадання послуг.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Окрім того, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед також подало апеляційну скаргу й просило скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідач мотивує вимоги апеляційної скарги тим, що при підписанні договору ОСОБА_1 була детально ознайомлена з програмою Отримання права виконання лікарської практики на території Польщі та вирішила прийняти участь лише у перших двох етапах, підтвердженням тому є інформація, що зазначена в пункті 4.2. договору.

Вказує, що судом вірно встановлено факт оплати позивачем грошових коштів в сумі 51 000,00 грн., проте не вірно встановлено, що нею здійснена оплата за перший етап, оскільки вона сплатила перший платіж за пакет, який складався з двох платежів.

ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед вважає, що позивач не наводить обставин, які б давали підстави для визнання недійсним правочину, натомість договір укладено в письмовій формі, заздалегідь направлявся для ознайомлення, містить всі суттєві умови, а також були узгоджені сторонами, тому й підстави для визнання його недійсним з моменту підписання у суду були відсутні.

Категорично не погоджується відповідач й з висновком суду щодо права позивача на повернення їй суми у розмірі 720 євро, що становить різницю між сплаченою ОСОБА_1 на виконання умов договору сумою 1 870 євро та вартістю наданих відповідачем послуг за умовами програми по навчанню у розмірі 1 150 євро, що на день ухвалення рішення в гривневому еквіваленті становило 2 100,67 грн., оскільки на повідомлення ОСОБА_1 про розірвання договору за її власним бажанням їй було повідомлено про повернення 323 євро з урахуванням утриманих 1 150 євро за розпочатий нею етап програми та 397 євро на покриття понесених збитків за відмову клієнта від участі у програмі. Окрім того, судом в розрахунках не враховано суму 9 298,17 грн. ( по курсу НБУ станом на 15 травня 2020 року становило 323 євро), що була фактично повернута на рахунок мами позивача за відповідної заяви.

Не погоджується відповідач й з призначеною сумою відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань, а заявлений розмір моральної шкоди є безпідставним та необґрунтованим, й цілком не підлягав задоволенню судом.

Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення з доданими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи відмовлено. У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив апеляційний суд скасувати таку ухвалу та постановити нове судове рішення, яким вимоги заявника про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та винесення додаткового рішення задовольнити.

В обґрунтування вказаних вимог апелянт посилається на те, що судом не вирішувалось питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, що прямо зазначено в рішенні суду від 25 травня 2020 року, разом з тим, в оскаржуваній ухвалі зазначає, що начебто ним було вирішено питання судових витрат та відмовлено у стягненні заявлених витрат у сумі 50 000,00 грн.

Також вказує, що у відповіді на відзив позивачем було зазначено щодо можливості подання доказів щодо витрат на правову допомогу протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, так як до того буде проведено ще ряд робіт по справі. А твердження суду, що сторона повинна при подачі позову одразу подати всі докази понесених витрат суперечить логіці, адже до ухвалення рішення стороні можуть надаватись чи не надаватись певні послуги.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали від 21 липня 2020 року, оскільки у своїй заяві позивач просила про таке поновлення, зокрема з посиланням на дію карантину та на те, що рішення від 25 травня 2020 року отримала лише 02 липня 2020 року.

На адресу апеляційного суду надійшов відзив від ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року, відповідно до якого не погоджується із доводами, викладеними у ній з урахуванням наступного.

Відповідач вказує, що ОСОБА_1 було надано пароль, логін та було відкрито доступ до платформи (електронного курсу), що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем. Отже, жодних перешкод в навчанні їй не було створено, ОСОБА_1 була повністю проінформована про дати та строки проведення навчальних модулів, окрім того жодного разу не зверталась за будь-якими роз`ясненнями щодо умов договору А твердження апелянта, що вона не брала участі в жодному етапі програми не відповідає дійсності.

Також у відзиві ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед посилається на обставини, що були ним викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

На адресу апеляційного суду також надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед , подану на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року, у якому вказує, що не погоджується із доводами та твердженнями, що викладені в апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні.

У відзиві позивач наголошує, що їй не надавались навіть для ознайомлення додатки до договору, в яких повинні регулюватись всі істотні умови щодо строків та об`єму надання послуг. У пункті 4.1. договору зазначається, що підписання сторонами додатків до договору здійснюється послідовно, відповідно до порядку надання та отримання послуги програми. ОСОБА_1 вважає, що відсутність підписаних додатків до договору підтверджує ненадання та неотримання жодних послуг, й відповідачем не доведено протилежного.

Вказує, що посилання відповідача на те, що розірвання договору є бажанням позивача не відповідає дійсності, оскільки в договірних відносинах вказане є правом, а не бажанням, та в даному випадку саме через невиконання відповідачем своїх обов`язків за договором, введення в оману при укладенні договору ненаданням всієї та достовірної інформації щодо предмету договору, ненадання можливості отримувати послуги створенням інформаційних перепон, позивач і був вимушений звертатись до суду за захистом своїх прав.

При апеляційному розгляді справи представники позивачки у справі ОСОБА_4 та Годецький І.Ю. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі і на рішення суду, і на ухвалу суду та просили їх задовольнити.

При цьому представник ОСОБА_1 , адвокат Годецький І.Ю. зазначив, що укладаючи 08 листопада 2019 року клієнтський договір № 11/06-К з ОСОБА_3 , відповідач у справі ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед застосував правила нечесної підприємницької діяльності та виклав умови договору таким чином, що позивачка не мала можливості зрозуміти їх та отримавши від неї 51000 грн., фактично ніяких послуг їй не надавав. Посилання відповідача на те, що ним надавалися курси за першим етапом укладеного договору також не відповідає дійсності оскільки позивачка не надавала згоди на отримання послуг дистанційно і фактично таких послуг не отримувала. Тому враховуючи, що відповідач погодився на розірвання договору, що підтверджується його ж листом від 27 грудня 2019 року, тому просив суд стягнути всю суму сплачених позивачкою коштів, з врахуванням того, що дійсно 15 травня 2020 року відповідач у добровільному порядку перерахував на рахунок матері позивачки 9298,17 грн., стягнути решту суми 41701,83 грн. а також задовольнити вимоги в частині стягнення моральної шкоди та понесених витрат на правничу допомогу. Вважає ухвалу суду щодо відмови у постановленні додаткового рішення щодо вирішення поданої заяви про судові витрати не законної та просив її скасувати, ухваливши нове судове рішення і в цій частині.

Відповідач у справі, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явився, тому суд з врахуванням положення ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивачки у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг позивачки та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 подана представником ОСОБА_2 та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивачка на ухвалу не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 08 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед укладено клієнтський договір № 11/06-К (а.с. 15-17,т.1).

Відповідно п. 1.1. договору, Центр Євромед , що є офіційним представником проекту Європа медична , докладний опис послуг та умови участі в якому розміщені на сайті http://evromed.org.uа , бере на себе зобов`язання надати клієнту передбачені відповідною програмою проекту (далі - програма) послуги на території Республіки Польща, які клієнт зобов`язується оплатити, а Цент Євромед сприяти в реалізації програми та отриманні клієнтом послуг шляхом безпосереднього виконання таких послуг, посередництва між клієнтом та співвиконавцями, а також шляхом інформаційно-консультативного забезпечення клієнта.

Згідно п. 1.2 договору, клієнт є учасником проекту в частині реалізації комплексної послуги програми, визначеної цим договором і додатками до нього, а саме: Отримання права виконання лікарської практики на території Польщі , яка складається з таких частин:

1.2.1 комплексна мовна та адаптаційна підготовка,

1.2.2 підтвердження лікарського диплому,

1.2.3 підготовчі курси до складання лікарського іспиту LЕК (LDЕК),

1.2.4 комплексні інформаційні послуги, які забезпечать працевлаштування клієнта лікарем на території Республіки Польща.

Конкретний вид і деталі кожної частини послуги Отримання права виконання лікарської практики на території Польщі , яка надається клієнтові в рамках програми, визначаються додатками до даного договору, що є невід`ємною його частиною (п. 1.3 договору).

Пунктом 4.2 договору визначено, що при умові оплати клієнтом пакету, що включає в себе дві частини програми (відповідно п.п. 4.1.1 - 4.1.2, а саме: комплексна мовна та адаптаційна підготовка вартістю 1 150 євро та легалізація лікарського диплома вартістю 2 230 євро) вартість послуг становить 2 870 євро, при цьому вартість кожної послуги окремо не підлягає зниженню та зазначається в Додатках у розмірі 100 % від вартості. За домовленістю сторін оплата здійснюється двома платежами: 1) до 11.11.2019 року - 1 870 євро; 2) до 11.12.2019 р. - 1 000 євро.

Також із матеріалів справи вбачається, що позивач за договором сплатила кошти готівкою за першу частину дистанційного навчання (за п.п. 1.2.1, 4.1.1) у розмірі 51 000 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 002 від 08.11.2019 року, виданою співробітником ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед (а.с. 18 т.1).

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ Центр розвитку медицини та освіти Євромед із заявою про розірвання договору та повернення сплачених коштів, на яку відповідачем була надана відповідь про те, що договір підлягає розірванню на підставі пункту 4.3, у зв`язку з чим позивачу будуть повернуті грошові кошти в сумі 323 євро, що по курсу НБУ станом на 27 грудня 2019 року становить 8 336 грн. (а.с. 27).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо неповернення їй сплачених коштів у повному обсягу позивачка звернулася до суду із позовом.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволенні позовних вимог із тих підстав, що на його думку відповідачем у справі були частково надані послуги за вказаним договором, а саме в частині виконання п. 1.2.1- комплексна мовна та адаптаційна підготовка, тому визнав обґрунтованими доводи відповідача щодо неповернення даних коштів в розмірі 1150 євро, частково обґрунтованим суд визнав і вимоги позивачки в частині визнання недійсним п.4.3 Договору, як такого що суперечить Закону України Про захист право споживачів в іншій частині доводи позивача суд визнав не доведеними та відмовив у її задоволенні.

Однак погодитися із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення сплачених позивачкою коштів за курсом навчання колегія суддів не може виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає з огляду на наступне.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Так, із матеріалів справи вбачається, що укладаючи 08 листопада 2019 року клієнтський договір №11/06 - к сторони у порядку визначеному ст. 627 ЦК України визначили умови та порядок виконання вказаного договору.

Згідно п. 1.3. договору, конкретний вид та деталі кожної частини програми визначаються додатками до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Судом встановлено, що сторони не підписували додатку до Клієнтського договору, тобто відсутній письмовий документ, де було б зазначено вид та деталі кожної частини програми.

Пунктами 3.2., 3.3 Клієнтського договору передбачено складання агентом акту виконаних робіт, який клієнт має підписати протягом п`яти днів або в цей же строк направити агенту лист з чітким обґрунтуванням неточностей, у випадку незгоди з актом.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі, оплативши послуги відповідача в розмірі 51000 грн. та не отримавши вказаних послуг звернулася до відповідача із проханням розірвати вказаний договір та повернути отриманні кошти. Однак отримала лише частину вказаних коштів в розмірі 9298,17 грн.

Суд першої інстанції, перевіряючи доводи відповідача у частині надання ним послуг за першим етапом навчання, п. 1.2.1- комплексна мовна та адаптаційна підготовка, визнав обґрунтованими вказані доводи. На підтвердження надання відповідачем вказаних послуг суд послався на те, що відповідачем на електронну адресу ОСОБА_1 було надіслано відповідачем всі доступи та матеріали, про що зазначає сама позивач тому суд визнав, що позивач розпочала (або мала розпочати) цей етап свого навчання за договором. Також судом зазначено, що на підтвердженням даного факту відповідачем надано суду скріншоти щодо направлення позивачу відкриття доступу до платформи електронного курсу, психологічних тестів, словників, робочого зошита.

Однак, колегія суддів не може погодитися із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки зазначені ним обставини виконання відповідачем наданих послуг не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки докази на які посилався відповідач не є належними та допустимими, а є його внутрішньою документацією, яка сформована ним особисто, та не відповідає положенням п. п. 3.2., 3.3 Клієнтського договору, за яким факт виконання відповідачем договірних зобов`язань передбачено складання агентом акту виконаних робіт, який клієнт має підписати протягом п`яти днів. Таких документів відповідачем до суду подано не було.

Відповідачем не складався акт виконаних робіт з переліком наданих позивачу послуг та не направлявся на адресу позивача, а тому відсутні докази надання позивачу відповідних послуг. Також сторонами не укладено додаток до договору з конкретними видами та деталями кожної частини програми.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 907 ЦК Українидоговір про надання послуг може бути розірваний, в тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦК, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

З урахуванням встановлених у справі обставин та відповідно до наведених норм закону, колегія суддів вважає, законними та обґрунтованими доводи позивача у справі щодо необхідності повернення відповідачем всієї суми отриманих коштів, оскільки належних та допустимих доказів факту надання відповідачем послуг позивачці згідно до укладеного договору надано не було.

З врахуванням того, що відповідач після розірвання договору повернув на картку матері позивача суму 9298,17 грн,що підтверджується платіжним дорученням №68 від 15 травня 2020 року (а.с.183 т.1) тому решта суми в розмірі 41701,83 грн. (51000 - 9298,17) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в судовому порядку.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача у справі в частині незаконності та необґрунтованості рішення суду щодо визнання судом недійсною умовою п.4.3 клієнтського договору №11/06-к від 08 листопада 2019 року, стягнення на користь позивачки грошових коштів за договором, а також коштів на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує наступне.

Так, положення ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів містять самосійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 Закону України Про захист прав споживачів . Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону)".

Укладаючи договір сторони виклали умови, зокрема в пункті 4.3 договору, визначили, що у разі відмови клієнта від участі в програмі за власним бажанням на будь-якому з її етапів сплачені кошти підлягають поверненню за фактично не розпочаті етапи програми, у яких клієнт не брав участь. У цьому випадку розрахунок відбувається згідно з вартістю, зазначеною в пп. 4.1.1 - 4.4.4 даного договору. Крім цього, з оплаченої клієнтом суми утримується 10 %, що становить 397 євро на відшкодування збитків, пов`язаних з відмовою клієнта від участі в програмі.

Вирішуючи щодо недійсності вказаної умови суд першої інстанції прийшов до висновку, що дані вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки умова п. 4.3. договору про те, що з оплаченої клієнтом суми утримується 10%, що становить 397 євро на відшкодування збитків, пов`язаних із відмовою клієнта від участі в програмі , фактично встановлює відповідальність споживача за сам лише факт розірвання договору та не враховує фактичну наявність збитків у надавача послуг. При цьому, за розірвання договору зі сторони відповідача, як надавача послуг, договір не передбачає жодної відповідальності (штрафних санкцій). Разом з тим, будь-яке відшкодування шкоди або збитків передбачає доведення їх наявності.

З урахуванням того, що визначена сторонами умова договору про утримання 397 євро на відшкодування збитків, які нічим не підтверджуються, суд визнав не справедливою як таку, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, та визнав її недійсною з викладених підстав.

Колегія суддів повністю погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції в цій частині оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального права.

Обґрунтовано на думку колегії суддів, судом першої інстанції задоволено вимоги позивачки про стягнення з відповідача 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, оскільки погодившись на розірвання умов договору відповідач на протязі тривалого часу не виконав свої зобов`язання по поверненню позивачці грошових коштів, більш того вказані кошти виплатив не у повному розмірі чим спричинив їй моральних страждань. Позивачка була позбавлена можливості розпоряджатися належними їй коштами та витрачати їх на власні потреби, чим втратила душевний спокій, відчувала пригніченість, що спричинило негативні зміни і порушення її сталих життєвих зв`язків та призвело до додаткових зусиль для організації життя. Крім того, позивач витрачала свій час для звернення за правовою допомогою, до суду за захистом порушених прав, що також завдало позивачу моральних страждань. Розмір відшкодування моральної шкоди судом визначено з врахуванням обставин спричинення такої шкоди та часу на протязі якого такі діяння відповідачем вчинялися.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року щодо відмови в ухваленні додаткового рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить із наступного.

Так, відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається із тексту рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року, суд першої інстанції, розглядаючи вказану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін у судове засідання та ухвалюючи рішення у справі з врахуванням доказів та вимог заявлених позивачкою вирішив питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат в тому числі і на правничу допомогу.

Так, суд першої інстанції з врахуванням того, що позивачкою в супереч положенням ЦПК України не надано до суду доказів на підтвердження укладення договору на правову допомогу, акту приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг та розрахунку таких витрат, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат.

Доводи апелянта про те, що судом вказані вимоги не вирішенні при постановленні рішення суду спростовуються самим текстом рішення суду.

Посилання апелянта на те, що вказані докази можуть бути поданні і після ухвалення рішення, колегія суддів вважає, помилковим оскільки відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року суд визначивши що вказана справа є малозначною постановив слухати вказану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 34, 35 т.1).

Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом заявила вимогу про стягнення з відповідача на її користь 50000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та постановляючи рішення, відмовив у задоволенні вказаних вимог та в мотивувальній частині навів мотиви відмови у задоволенні вказаною позовної вимоги. Тому підстав для повторного вирішення вказаної позовної вимоги не було у зв`язку з чим постановлена у справі ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року є законною та обґрунтованою. Доводи викладені в апеляційній скарзі позивачки не спростовують вказаних висновків суду.

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що висновки суду першої інстанції в частині надання відповідачем послуг за першим етапом навчання не відповідають обставинам справи, тому рішення в частині відмови у стягненні вказаних коштів підлягає зміні, а саме замість 21000,67 грн, на користь позивачки із відповідача підлягає стягненню 41701,83 грн. та з врахуванням 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, загальна сума стягнення повинна становить 43701,83 грн.

Згідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З врахуванням того, що позивачка ОСОБА_1 як споживач звільнена від сплати судового збору відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів , як при подачі позову, так і при подачі апеляційної скарги, тому вказані витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави в розмірі 1921 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року в частині розміру стягнення сплачених грошових коштів на виконання умов клієнтського договору №11/06-к від 08 листопада 2019 року змінити, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед на користь ОСОБА_1 41701,83 грн. замість 21000,67 грн., та з врахуванням 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, визначити загальну суму стягнення 43701,83 грн.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку медицини та освіти Євромед в дохід держави 1261,20 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків визначених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 09 листопада 2020 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв