Рішення

від 24.06.2020 по справі 911/595/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2020 р. м. Київ Справа № 911/595/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні

За позовом Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

Фермерського господарства "Кландайк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_1

про визнання недійсними наказів та договорів оренди

Учасники судового процесу:

прокурор: Іванишин О.Є.;

від відповідача-1:Куценко Н.В.;

від відповідача-2: Омельченко І.В.;

від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Фермерського господарства "Кландайк" про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за №№ КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055, 3220488600:04:013:0023, 3220488600:04:001:0056, 3220488600:04:006:0037, 3220488600:04:001:0057, укладених 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 та скасування рішень приватного нотаріуса Білоцерківсього нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11634860, 11629408, 11636743, 11632817, 11638418 від 14.03.2014.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вищенаведені договори оренди земельних ділянок, укладені на підставі наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за №№ КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, які, в свою чергу, видані із порушенням вимог Земельного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Київської області по справі № 911/595/19 від 11.03.2019 було залишено позовну заяву Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури без руху.

20.03.2019 від Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури до канцелярії суду надійшло клопотання про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви до 10 днів із викладенням підстав необхідності такого продовження у зазначеному клопотанні.

Ухвалою суду від 25.03.2019 задоволено клопотання Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури та продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви; встановлено Керівнику Білоцерківської місцевої прокуратури строк на усунення недоліків позовної заяви - не пізніше 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали.

04.04.2019 від Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури до канцелярії суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 11.03.2019 та ухвали суду від 20.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2019 відкрито провадження по справі № 910/595/19. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.05.2019.

23.04.2019 від відповідача-1 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

02.05.2019 прокуратура надала до суду відповідь на відзив відповідача-1 із спростуванням обставин, викладених у ньому.

В судовому засіданні 08.05.2019 прокурором було підтримано своє клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 , яке викладено у прохальній частині позовної заяви.

08.05.2019 представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 08.05.2019 було задоволено зазначене клопотання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 та відкладено підготовче судове засідання на 05.06.2020 о 15:10.

З метою повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи, 13.05.2019 судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення.

11.05.2019 до канцелярії суду від відповідача-1 надійшло заперечення на відповідь на відзив.

05.06.2019 представник відповідача-2 подав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи це тим, що Фермерське господарство Кландайк не отримало ні позовної заяви, ні ухвал суду, і, тільки, 03.06.2019, ознайомившись з матеріалами справи, дізналось про зазначену справу. Враховуючи вищенаведені обставини, відповідач-2 просить суд відкласти судове засідання для надання часу для написання відзиву на позовну заяву.

В судове засідання 05.06.2020 представники відповідача-1 та третьої особи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

05.06.2020 судом в судовому засіданні оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого судового засідання на 20.06.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

19.06.2020 відповідачем - 2 подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, а також заяву про застосування строку позовної давності.

20.06.2019 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позов.

В судовому засіданні 20.06.2019 судом досліджено питання строку подачі відповідачем - 2 відзиву на позовну заяву, у зв`язку із чим зазначену заяву по суті спору судом прийнято та долучено до матеріалів справи.

20.06.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 04.07.2019 о 15:10.

З метою повідомлення третьої особи про розгляд справи, 21.06.2019 судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення.

01.07.2019 від прокуратури до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

04.07.2019 відповідачем-2 подано до суду заперечення на відповідь прокуратури на відзив.

04.07.2019 представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 04.07.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 10.07.2019, яку занесено судом до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та третьої особи про розгляд справи, 04.07.2019 судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

09.07.2019 прокуратурою подано до суду письмові пояснення щодо підвідомчості зазначеного спору, а також, наявності обов`язку у прокуратури щодо подачі зазначеного позову із визначенням позивача.

10.07.2019 відповідачем-2 подано до канцелярії суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

10.07.2019 представники відповідача-1 та третьої особи вдруге не з`явились у судове засідання, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 10.07.2019 судом відмовлено відповідачу-2 в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про залишення позову без розгляду із мотивів, викладених в ухвалі суду.

Також, 10.07.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/595/19 до судового розгляду по суті на 31.07.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та третьої особи про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, 11.07.2019 судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

29.07.2019 до Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 для подальшого скерування до Північного апеляційного господарського суду.

30.07.2019 від третьої особи до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на домашньому режимі після проведеної операції.

В судовому засіданні 30.07.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про зупинення провадження у справі № 911/595/19 до перегляду Північним апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі № 911/595/19 в порядку апеляційного провадження та направлення матеріалів справи № 911/595/19 разом з апеляційною скаргою Фермерського господарства "Кландайк" на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 у справі № 911/595/19 було закрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою Фермерського господарства "Кландайк" на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019.

05.11.2019 відповідачем-2 подано касаційну скаргу на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 911/595/19 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Кландайк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019.

27.01.2020 матеріали справи № 911/595/19 були повернуті до Господарського суду Київської області.

Ухвалою суду від 29.01.2020 судом було поновлено провадження у справі № 911/595/19 та призначено судове засідання на 05.02.2020 о 15:10 .

05.02.2020 представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник відповідача-2 в судовому засідання заявив усне клопотання про відкладення судового засідання.

В судовому засіданні 05.02.2020 судом звернуто увагу сторін, що до зупинення провадження у справі № 911/595/19, судом було закрито підготовче провадження, проте розгляд справи по суті ще не розпочато.

Враховуючи зазначене, судом оголошено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2, про відкладення судового засідання та про призначення розгляду справи по суті на 27.02.2020

З метою повідомлення відповідача-1 та третьої особи щодо призначення справи до судового розгляду по суті, 12.02.2020 судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

10.02.2020 до канцелярії Господарського суду Київської області надійшов запит № 01.1-14/194/20 від 03.02.2020, відповідно до якого Північний апеляційний господарський суд просив направити справу № 911/595/19 для розгляду заяви Фермерського господарства "Кландайк" про повернення судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 13.02.2020 було зупинено провадження у справі № 911/595/19 за позовом Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди та направлено матеріали справи № 911/595/19 до Північного апеляційного господарського суду.

24.02.2020 матеріали справи № 911/595/19 були повернуті до Господарського суду Київської області.

Ухвалою суду від 17.03.2020 судом було поновлено провадження у справі № 911/595/19 та призначено судове засідання на 16.04.2020 о 15:10.

14.04.2020 на електронну адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із впроваждженням на всій території України карантину, що спричинений поширенням нової короновірусної інфекції.

16.04.2020 в судовому засіданні прокурор не заперечував проти клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 24.04.2020 на всій території України встановлено карантин.

Враховуючи вказану постанову, а також з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 24.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.

Рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 12 від 02.04.2020 "Про організацію розгляду судових справ та матеріалів в судових засіданнях суддями Господарського суду Київської області в умовах продовження дії карантину" визначено, що в період дії карантину, суддя Господарського суду Київської області враховуючи конкретні обставини справи, самостійно вирішує порядок розгляду справ та матеріалів у відкритих судових засіданнях за участю учасників справи.

Наказом голови Господарського суду Київської області № 6 від 02.04.2020 "Про продовження особливого режиму роботи Господарського суду Київської області в умовах періоду дії карантину" продовжено на період з 03.04.2020 до 24.04.2020 особливий режим роботи Господарського суду Київської області, рекомендовано суддям: зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження). Рекомендовано учасникам процесу та іншим особам: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду, або через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою; утриматися від відвідування приміщення Суду, особливо за наявності захворювання (слабкість, кашель, задуха, утруднення дихання, підвищену температуру тощо, особливо за ознак гострих респіраторних захворювань); подавати до Суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними матеріалами справи (зі змістом якого можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Господарського суду Київської області: https://ko.arbitr.gov.ua/sud5012/pres-centr/news/920831/ ).

Відповідно до п. 4 Розділу X Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Враховуючи зазначене, судове засідання з розгляду справи по суті підлягає призначенню на іншу дату, враховуючи період, на який встановлено карантин.

27.04.2020 від відповідача-2 до суду надійшла заява про поверненя оригіналів квитанцій та письмове клопотання на паперовому носієві, яке вже надійшло раніше на електронну пошту суду.

Ухвалою суду від 04.05.2020 клопотання (вх. № 8039/20 від 27.04.2020) Фермерського господарства "Кландайк" про повернення оригіналів квитанцій задоволено частково; відмовлено Фермерському господарству "Кландайк" у поверненні оригіналу квитанції № 0.0.1544257101.1 від 06.12.2019 про сплату судового збору в сумі 1 921,00 грн; повернуто Фермерському господарству "Кландайк" оригінал платіжного доручення № 0.0.1450496034.1 від 29.08.2019.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 та від 25.03.2020, якою встановлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

З матеріалів справи слідує, що явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому суд вбачає за можливе подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представників учасників справи, у разі наявності відповідного клопотання.

Необхідні матеріали, заяви по суті справи та з процесуальних питань можуть надаватися із використанням підсистеми "Електронний суд".

Враховуючи вищенаведене, ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено судове засідання у справі № 911/595/19 на 28.05.2020 о 15:50.

28.05.2020 відповідачем-2 подано до суду клопотання про визнання явки відповідача-1 обов`язковою.

В судовому засіданні 28.05.2020 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Прокурором повідомлено суд, що ним не заперечується проти задоволення зазначеного клопотання.

В судовому засіданні 28.05.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 17.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та третьої особи про дату судового засідання, 04.06.2020 судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

17.06.2020 відповідачем-2 подано до суду додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 17.06.2020 прокурором заявлено усну заяву про відмову від частини позовних вимог та клопотання про відкладення судового засідання для надання часу для написання зазначеної заяви.

17.06.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 24.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та третьої особи про дату судового засідання, 18.06.2020 судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

Додатково, 19.06.2020 секретарем судового засідання зроблено телефонограми третій особі, а також відповідачу-1, в яких останніх повідомлено про дату слухання справи та щодо обов`язковості їх присутності у судовому засіданні, призначеному на 24.06.2020.

22.06.2020 від прокуратури на електронну пошту суду та 24.06.2020 на поштову адресу суду надійшла заява про відмову від частини позовних вимог.

24.06.2020 відповідачем-2 подано до канцелярії суду заяву про витребування доказів у справі.

24.06.2020 в судовому засіданні судом досліджено та прийнято заяву прокурора про відмову від частини позовних вимог, про що винесено ухвалу суду від 24.06.2020.

Також, в судовому засіданні судом розглянуто та відхилено клопотання відповідача-2 про витребування доказів у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до поданого клопотання, відповідач-2 просить суд витребувати у відповідача-1 наступні документи: клопотання та обґрунтування, які були подані ОСОБА_1 до відповідача-1 та на підставі яких було отримано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами № № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872; графічні матеріали; документ про освіту ОСОБА_1 ; копію трудової книжки ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Ухвалою суду від 09.04.2019 про відкриття провадження у справі № 911/595/19 було запропоновано відповідачам у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов. Як вбачається із матеріалів справи, 20.06.2019 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позов, який долучено судом до матеріалів справи.

В обґрунтування зазначеного клопотання, поданого 24.06.2020 , відповідач-2 посилається на те, що тільки після закриття підготовчого провадження у цій справі йому стало відомо про відсутність в матеріалах справи зазначених доказів.

Одночасно, суд звертає увагу відповідача-2 на те, що він користувався своїми правами, наданими ст. 42 ГПК України та двічі ознайомлювався з матеріалами справи, докази чого містяться у матеріалах справи № 911/595/19 (03.06.19; 05.02.2020).

Крім того, суд наголошує, що розгляд зазначеної справи, у зв`язку із апеляційним та касаційним оскарженням ухвали суду від 10.07.2019, а також, введенням в Україні карантинних заходів, триває вже більше року, що також, свідчить про наявність достатнього часу для учасників судового процесу щодо заявлення всіх, передбачених ГПК України, клопотань та заяв до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються крім випадку, коли особа, яка їх подає обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Зміст ст. 119 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що процесуальне законодавство розмежовує процесуальні строки на ті, які встановлені законом і ті, які встановлені судом.

Пропущений процесуальний строк встановлений законом може бути поновлений за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

В той час, як встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку, пропущений процесуальний строк для подачі клопотання про витребування доказів є таким що встановлений судом, а відтак може бути саме продовжений за заявою позивача, поданою до закінчення цього строку, тоді як: по-перше, відповідачем-2 подано клопотання про поновлення строку для подачі клопотання про витребування доказів та по-друге, останнє подано до суду після закінчення встановленого судом строку.

Крім того, у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд залишає без задоволення подане відповідачем-2 клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 24.06.2020 прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з посиланням на наступне.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , який є засновником та головою ФГ "Кландайк", отримав земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Білоцерківського району Київської області за спрощеною процедурою, без обов`язкового проведення земельних торгів, вже маючи створене фермерське господарство, що свідчить про порушення земельного законодавства та такі дії спрямовані на штучне збільшення земельного банку ФГ "Кландайк". Враховуючи вищенаведене, прокурор вважає, що накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за №№ КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, видані із порушенням вимог Земельного законодавства, а тому зазначені накази та договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055, 3220488600:04:013:0023, 3220488600:04:001:0056, 3220488600:04:006:0037, 3220488600:04:001:0057, укладених 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 - мають бути визнані судом недійсними.

В свою чергу, відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначаючи, що спірні накази прийняті на підставі документів, наданих ОСОБА_1 , у повній відповідності з чинним законодавством України. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області наголошує, що надання земельних ділянок єдиним масивом передбачено у випадку надання в оренду для ведення фермерського господарства ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів, а не окремо по кожній категорії земель, а в свою чергу, перевіряти наявність зареєстрованої спеціальної техніки, необхідної для обробітку землі, не передбачено при розгляді питання надання дозволу на розробку проекту відведення. З урахуванням вищенаведеного, відповідач-1 вважає, що підстав для відмови у наданні дозволу на розробку не було і відповідні спірні накази прийняті з урахування повноважень, визначених ст.122 ЗК України.

Також, відповідачем-2 в судовому засіданні надано усні заперечення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до яких Фермерське господарство "Кландайк" стверджує наступне.

По-перше, відповідачем-2 надано заперечення щодо наявності у прокуратури прав для звернення із даним позовом до суду, оскільки саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області має самостійне право на звернення до суду відповідно до норм чинного законодавства України з позовними вимогами, які є предметом розгляду у даній справі. Крім того, відповідач-2 вважає, що прокурором не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , а саме: прокурором не направлено та не повідомлено ні відповідачів, ні третю особу про підготовку та подання позову.

Щодо суті позовних вимог, відповідач - 2 наголошує, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою, оскільки земельним законодавством, яке було чинне на момент оскаржуваних правовідносин, не було заборонено надання в оренду земельних ділянок, які розташовані не єдиним масивом та на відстані одна від одної. Також, за твердженнями відповідача - 2, ОСОБА_1 під час отримання спірних земельних ділянок в оренду не здійснював ухилення від земельних торгів, а відповідач-1 не перевищував своїх повноважень, оскільки Земельним кодексом України чітко передбачено вичерпний перелік випадків, коли здійснюються відповідні торги, в той час, як, у випадку отримання земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства законодавством не передбачено проведення таких торгів.

Одночасно, відповідач-2 посилається на відсутність належних підстав для визнання спірних договір недійсними в порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки останні містять всі істотні умови договору, не містять порушень вимог ст. ст. 4-6, 11, 17, 19 ЗУ Про оренду землі , і право оренди є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку.

Також, відповідач-2 просить суд застосувати до даних позовних вимог позовну давність, вважаючи, що прокурором пропущено строк, на протязі якого він міг звернутися до суду із позовом. Відповідач-2 зазначає, що, так як загальний строк позовної давності становить три роки з моменту порушеного права, а, в свою чергу, спірні накази відповідача-1 датовані 03.02.2014 та спірні договори - 14.03.2014, у зв`язку із чим, 03.02.2017 та 14.03.2017 відповідно закінчився і строк позовної давності.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

З приводу неявки зазначеного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Приймаючи до уваги, що третя особа у строк, встановлений частиною 1 статті 179 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою суду, не подала до суду письмових пояснень щодо позову або відзивів, а відтак не скористалась наданими їй процесуальними правами, проте за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.06.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора, відповідачів 1 та 2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Київської області в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено 06.06.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111030000182, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, оскільки зазначений громадянин фактично, не маючи на меті використання спірних земельних ділянок саме для ведення ним фермерського господарства, отримав їх в спрощений спосіб без проведення аукціону та в подальшому, уклав з ФГ Кландайк договори суборенди.

Таким чином, під час досудового розслідування встановлено, що накази Головного управління Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" ОСОБА_1 . за № № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, якими передано ОСОБА_1 земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області видані незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства.

Наведені обставини і стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсними наказів та договорів оренди.

Щодо наявності підстав для звернення саме прокурора до суду в інтересах держави, господарський суд встановив наступне.

Статті 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначають, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З системного аналізу п. "є 1 " ст. 15-1, ч. 4 ст. 122 ЗК України вбачається, що розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення на даний час являється Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідно до ч. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п. 25-1 ч. 4 вказаного Положення, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) в тому числі за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах, а також визначено інші повноваження.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права державної власності належать органу виконавчої влади, яким є Держгеокадастр.

Таким чином, відповідно до вищевказаних приписів Український народ, як власник спірного об`єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Держгеокадастру повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Разом із тим, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган " державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи із змісту рішення Конституційного суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3,4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст, 23 Закону України "Про Прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру").

По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Наразі, господарський суд зазначає, що нормами ГПК України передбачено право позивача (прокурора або особи, якій надано право звернення в інтересах іншої) на подачу позовної заяви до суду. Одночасно, зазначення у позовній заяві сторін (позивача та відповідача) - це також є правом позивача(прокурора), з урахуванням правових підстав позову, змісту позовних вимог та викладом обставин спору, якими він користується для захисту порушених або оспорюваних прав.

Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, керівник Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави зазначив, що заявляє позов в інтересах держави. При цьому, у спірних правовідносинах уповноважений державою здійснювати відповідні функції орган - це Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яке в свою чергу, визначений прокурором як відповідач у справі.

Оскільки в даній справі прокурором оспорюються дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області при здійсненні останнім своїх повноважень щодо надання фізичній особі ОСОБА_1 дозволів на розробку проектів відведення земельної ділянки і затвердження їх та укладання оспорюваних договорів оренди на підставі спрощеної процедури, тому прокурором і зазначено в якості відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

З урахуванням вищенаведеного, зазначені обставини виключають можливість звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, який на думку прокурора і порушив норми чинного законодавства України, у зв`язку із чим виникла необхідність для захисту прав Держави.

Абзацом 2 частини 5 статті 53 ГПК України унормовано, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача .

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України, при зверненні з позовом до суду, прокурором дотримані.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Як визначено ст. 2 вищевказаного кодексу, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

При цьому, суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних наказів), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як встановлено ч. 2 вищенаведеної статті, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах, а у разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення; до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки); Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно аб. 1, 2 ч. 3 ст, 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, в силу ч. 3 ст. 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент звернення з заявами та прийняття спірних наказів), не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Поряд з цим, у ч.1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства , товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 2 вказаної норми, фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Як визначено ст. 7 відповідного Закону (у редакції, чинній на момент звернення третьою особою із заявами та прийняття спірних наказів), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації; для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства . До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, у відзиві на позов, відповідачем-1 зазначено, що 25.12.2013 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Київській області із заявами про надання дозволу на розробку проектів із землеустрою щодо відведення п`яти земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Одночасно, суд зауважує, що до матеріалів судової справи жодним із учасників судового процесу не долучено копії зазначених заяв. Проте, а ні прокурор, а ні відповідач-1 не заперечують щодо наявності зазначених заяв.

При цьому, обов`язок доведення тих обставини, на які посилається кожна із сторін, як на підставу своїх вимог або заперечень, нормами ГПК України (ч. 1 ст. 74) покладено саме на сторін.

Що ж до прав та обов`язків суду, то він не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Зазначена норма закріплена у ч. 4 ст. 74 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство , заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що встановлено ч.3 ст.7 Закону, передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно із статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019р. у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом в постановах від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

03.02.2014 Головним управлінням Держземагенства у Київській області було видано накази "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за № № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, яким було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 наступні земельні ділянки: загальною площею 73,3800 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0055), загальною площею10,0000 га (кадастровий номер 3220488600:04:013:0023), загальною площею 17,4200 га( кадастровий номер 3220488600:04:001:0056), загальною площею 9,4561 га (кадастровий номер 3220488600:04:006:0037) та площею 5,2939 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0057).

Також зазначеними наказами були визначено, що приступити необхідно до використання цих земельних ділянок тільки після встановлення їх меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації договору оренди у Державному реєстрі речових прав.

14.03.2014 між відповідачем-1 та громадянином ОСОБА_1 було укладено договори оренди відповідних земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11634860, 11629408, 11636743, 11632817 та 11638418.

В той же день, 14.03.2014, громадянином ОСОБА_1 укладено з ФГ Кландайк (відповідачем-2 у справі) договори суборенди землі, відповідно до яких ОСОБА_1 , як суборендодавець передав відповідачу-2, як суборендарю, наступні земельні ділянки: загальною площею 73,3800 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0055), загальною площею10,0000 га (кадастровий номер 3220488600:04:013:0023), загальною площею 17,4200 га( кадастровий номер 3220488600:04:001:0056), загальною площею 9,4561 га (кадастровий номер 3220488600:04:006:0037) та площею 5,2939 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0057).

При цьому, судом встановлено, що ФГ Кландайк , відповідача - 2 у справі, зареєстровано у державному реєстрі підприємств та організацій України ще 07.02.2006, засновником та головою якого є ОСОБА_1 Зазначені обставини підтверджується наявними у матеріалах справи доказами(копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, наказів відповідача-2 № 13.02.2006 та № 1-к від 13.06.2006, статуту).

Як визначено ч. ч. 5, 6 ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство , громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради; це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ Про фермерське господарство , після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019р. у справі № 365/65/16-ц.

При цьому, як визначено ст. 12 вказаного Закону, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство .

Аналогічні положення щодо складу земель фермерського господарства визначено і ст.31 ЗК України.

Згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради; земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Аналіз відповідних норм права дозволяє зробити висновок, що фермерське господарство після державної реєстрації користується земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, наданими у власність фермерському господарству, орендованими земельними ділянками і має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок) вже як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства (висновок Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 911/436/17).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, ФГ Кландайк створено до звернення ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Київській області з заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Отже, на момент звернення ОСОБА_1 з заявами, на підставі яких прийняті спірні накази щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, така особа вже мала створене фермерське господарство.

Отже, отримання відповідних земельних ділянок ОСОБА_1 для створення фермерського господарства, яке вже було створено, та надання таких земельних ділянок в суборенду ФГ Кландайк , в порушення встановленого загального порядку отримання у користування земельних ділянок фермерським господарством не у процедурі проведення земельних торгів, суперечить вимогам вищевказаних норм, що визначають підстави та умови отримання земельної ділянки фізичною особою для ведення фермерського господарства та загальні умови надання у користування земельних ділянок.

Окрім того, як підтверджено відповідачем-1 в своєму відзиві, та зазначено прокуратурою в позові, в наданих заявах ОСОБА_1 не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

При цьому, посилання відповідача - ГУ Держгеокадарстру у Київській області на те, що третьою особою надані всі документи та обґрунтування для отримання відповідних земельних ділянок не підтверджені відповідачем доказами в порушення вимог ч. ч.1, 2 ст.74 ГПК України.

В порушення вищенаведених норм ЗК України та Закону "Про фермерське господарство" № 973-ІV Головним управлінням Держземагенства у Київській області при винесені наказів про передачу в оренду гр. ОСОБА_1 спірних земельних ділянок не встановлено волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що гр. ОСОБА_1 одержав в оренду для створення фермерського господарства п`ять земельних ділянок загальною площею понад 115 га., які розташовані не єдиним масивом. При цьому він не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а додане до заяви обгрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональному використанні земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону "Про фермерське господарство" № 973-IV.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/684/19 від 18.11.2019.

Крім того, відповідачем-1 не заперечується того факту, що при розгляді заяв ОСОБА_1 Головне управління Держземагенства у Київській області не досліджувало відомості щодо наявності у ОСОБА_1 зареєстрованої спеціальної техніки, необхідної для обробітку землі. Також, відповідачем-1 не було перевірено інформацію щодо передачі громадянину ОСОБА_1 раніше у користування та/або власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Також, судом враховано те, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади , вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

Таким чином, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальний орган, який надавав дозвіл на затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду змінився з Головного управління Держземагенства у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, згідно ч. 2 вказаної норми, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що Головним управлінням Держземагенства у Київській області при винесені спірних наказів про затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду гр. ОСОБА_1 було порушено порядок, визначений Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, що згідно з ст. 152 ЗК України, ст.ст. 21, 393 ЦК України є підставою для визнання їх незаконними (недійсними) та скасування.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055, 3220488600:04:013:0023, 3220488600:04:001:0056, 3220488600:04:006:0037, 3220488600:04:001:0057, укладених 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , господарський суд встановив наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

а також, виходячи з приписів ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України для визнання недійсним спірного договору оренди та повернення землі державі в особі органу уповноваженого здійснювати розпорядження землею державної форми власності.

Таким чином, враховуючи те, землі були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства та те, що договори оренди, укладені на підставі наказів про затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства визнаються судом недійсними, тому і позовні про визнання недійсними договорів б/н від 14.03.2014 щодо земельних ділянок: загальною площею 73,3800 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0055), загальною площею10,0000 га (кадастровий номер 3220488600:04:013:0023), загальною площею 17,4200 га( кадастровий номер 3220488600:04:001:0056), загальною площею 9,4561 га (кадастровий номер 3220488600:04:006:0037) та площею 5,2939 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0057), укладених між ОСОБА_1 та ГУ Держземагенства у Київській області підлягають задоволенню, а спірні договори визнаються судом недійсними.

Одночасно, відповідачем-2 заявлено вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

Підставами для відмови в позові в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Обгрунтовуючи спливом позовної давності, відповідач - 2 зазначив, що прокурор був наділений правом проводити перевірки будь-яких рішень контролюючих органів, які відповідають за погодження, отримання громадянами у приватну власність земельних ділянок.

Тобто, прокурор міг довідатися про порушення прав держави, за захистом яких він звернувся до суду, одразу після винесення оскаржуваних наказів, унаслідок чого суд не має брати до уваги посилання прокурора на те, що про вказані спірні накази та договори оренди йому стало відомо лише після проведення перевірки у 2018 році.

Разом із тим, господарський суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у цивільних правовідносинах або ж для реалізації владних повноважень.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у господарському судочинстві суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом проінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах: від 20 серпня 2013 року № 3-18гс13 та ухвалі від 25 квітня 2012 року № 615350вов10.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року № 391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18).

В судовому засіданні представником відповідача - 1 підтверджено те, що останній не має обов`язку, при прийнятті рішень щодо виділення громадянам земельних ділянок направляти матеріали заяв та вже прийнятих рішень на перевірку до прокуратури. Так само, представником відповідача - 1 в усних поясненнях зауважено, що під час дослідження заяв громадянина ОСОБА_1 ним не було направлено до прокуратури відповідні матеріали для здійснення перевірки всіх обставин, викладених у заявах.

Оскільки, як зазначено прокурором, тільки під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено 06.06.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111030000182, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, тому і строк позовної давності має відраховуватися саме від цієї дати.

Одночасно, суд вважає наголосити, що дата прийняття оскаржуваних наказів та договорів оренди землі на перебіг позовної давності у цій справі не впливають, оскільки безпосередньо в оскаржуваних наказах та договорах оренди немає відомостей про порушення відповідачами законодавства України.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор довідався або міг довідатися про накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за №№ КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872 та укладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055, 3220488600:04:013:0023, 3220488600:04:001:0056, 3220488600:04:006:0037, 3220488600:04:001:0057, укладених 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 до проведення прокурорської перевірки у 2018 році.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 310/4139/13 від 20.05.2020.

З огляду на викладене, суд відмовляє відповідачу в застосуванні позовної давності до позовних вимог.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 за № КИ/3220488600:04:001/00012868 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" загальною площею 73,3800 га, кадастровий номер 3220488600:04:001:0055.

3. Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 за № КИ/3220488600:04:013/00012869 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" загальною площею 10,0000 га, кадастровий номер 3220488600:04:013:0023.

4. Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 за № КИ/3220488600:04:001/00012870 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" загальною площею 17,4200 га, кадастровий номер 3220488600:04:001:0056.

5. Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 за № КИ/3220488600:04:006/00012871 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" загальною площею 9,4561 га, кадастровий номер 3220488600:04:006:0037.

6. Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 за № КИ/3220488600:04:001/00012872 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" загальною площею 5,2939 га, кадастровий номер 3220488600:04:001:0057.

7.Визнати недійсним договір оренди землі з кадастровим номером 3220488600:04:001:0055, укладений 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1

8. Визнати недійсним договір оренди землі з кадастровим номером 3220488600:04:013:0023, укладений 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1

9. Визнати недійсним договір оренди землі з кадастровим номером 3220488600:04:001:0056, укладений 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1

10. Визнати недійсним договір оренди землі з кадастровим номером 3220488600:04:006:0037, укладений 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1

11. Визнати недійсним договір оренди землі з кадастровим номером 3220488600:04:001:0057, укладений 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1

12. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14; код ЄДРПОУ 39817550) на користь прокуратури Київської області (місцезнаходження: 01014, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 14 407,50 грн. судового збору.

12. Стягнути з Фермерського господарства "Кландайк" (місцезнаходження: 08637, Київська обл., Васильківський р-н, с. Погреби; код ЄДРПОУ 34032790) на користь прокуратури Київської області (місцезнаходження: 01014, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 4 802,50 грн. судового збору.

13. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повни й текст рішення складено та підписано 07.07.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко