Рішення

від 07.07.2020 по справі 440/1964/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1964/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа: КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

13.04.2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації /надалі - Департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій, відповідач/, третя особа: КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради /надалі - третя особа/ про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з тим, що позов не відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяв про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

15.05.2020 до суду на усунення недоліків позову подано уточнений позов, в якому позивач просить суд:

- скасувати наказ по Департаменту № 30-о від 25.03.2020 "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій";

- скасувати персональне попередження Департаменту від 25.03.2020 про наступне звільнення ОСОБА_1 ;

- скасувати наказ по Департаменту № 46 від 23.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації зберегти за ОСОБА_1 робоче місце на час всього терміну його лікування;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації моральну шкоду в сумі 70000 грн за дискримінацію та тиск, який на нього здійснювався та здійснюється протягом 2019-2020 років, як на хворого на туберкульоз.

В обґрунтування позову зазначено про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Департаменту, оскільки позивач має захворювання на туберкульоз, тому ОСОБА_1 стверджує, що має право на збереження за ним робочого місця відповідно до статті 21 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/1964/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяв про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

28.05.2020 до суду надійшов відзив на позов в якому вказано, що 25.03.2020 позивачу вручено персональне попередження про наступне звільнення з яким ОСОБА_1 ознайомився під підпис. Зазначено, що зауважень в усному та письмовому порядку від позивача при ознайомленні з персональним попередженням не надходило. Відповідач вважає звільнення правомірним, оскільки відповідно до частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" пропозиція державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Відповідачем зазначено, що 17.04.2020 позивачем було надіслано до відповідача незавірену належним чином фотокопію довідки від 15.04.2020, виданої лікарем Краєвською ОСОБА_2 . ОСОБА_2 . у якій зазначено, що позивач знаходився на лікуванні в КП "ПОКПТД ПОР" з 26.03.2019 з приводу активного туберкульозу. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується виключно листком непрацездатності. Відповідач стверджує, що виходячи з положень норм, зазначених вище, у Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій відсутні законні підстави вважати довідку від 15.04.2020 документом, який підтверджує факт перебування позивача на лікуванні з приводу захворювання на туберкульоз та вважати його таким, що підпадає під гарантії, передбачені Законом України "Про протидію захворюванню на туберкульоз". Крім того, відповідач стверджує, що звільнення позивача відбулося не з мотивів наявності у нього захворювання на туберкульоз, а у зв`язку із зміною структури, ліквідацією відділу зовнішньоекономічної діяльності управління інвестиційної політики та зовнішньоекономічних зв`язків, у якому працює позивач та скорочення посад у цьому відділі /т. 1 а.с. 103-109/.

01.06.2020 до суду позивачем надано відповідь на відзив в якій зазначено, що відповідачем не дотримано гарантій щодо працевлаштування позивача, визначених статтею 42 КЗпП України. Крім того, позивач стверджує, що відповідач повинен був перевести його на вакантну посаду - заступника начальника відділу. Також за доводами позивача, відповідачу було відомо про перебування ОСОБА_1 на лікуванні /т. 2 а.с. 220-223/.

05.06.2020 третьою особою надано до суду пояснення в яких указано, що підприємство підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 , особи з інвалідністю 2 групи, який отримав захворювання в період проходження військової служби /т. 2 а.с. 1/.

05.06.2020 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі та зазначає, що відповідачем при видачі наказу Департаменту від 23.04.2020 № 46-о "Про звільнення ОСОБА_1 " не враховано положення частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки позивача буде звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". У зв`язку з цим доводи позивача щодо збереження місця роботи (посади) на строк, більший ніж указано у частині другій статті 87 Закону України "Про державну службу", у разі певного захворювання є безпідставними /т. 2 а.с. 2-4/.

Суд зазначає, що розгляд цієї справи здійснюється у порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України; без повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 17.01.2020 видано розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації № 36 "Про упорядкування структури облдержадміністрації" яким затверджено перелік структурних підрозділів облдержадміністрації та їх граничну чисельність, зокрема штатна чисельність Департаменту була скорочена з 58 до 44 штатних одиниць /т. 1 а.с. 206-209/.

04.02.2020 видано розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації № 69 "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 17.01.2020 № 36" яким відповідачеві передано повноваження Департаменту соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації з питань праці, трудових відносин, зайнятості населення трудової міграції та соціального діалогу без збільшення кількості штатних одиниць.

Відповідно до наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій від 25.03.2020 № 30-о "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" скорочено посаду начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності управління інвестиційної політики та зовнішньоекономічних зв`язків /т. 1 а.с. 137-138/.

Додатком №1 до наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій від 25.03.2020 № 30-о визначено список працівників Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій облдержадміністрації, які у зв`язку із зміною структури Департаменту попереджаються про можливе наступне звільнення та про зміну істотних умов державної служби. /т. 1 а.с. 140/.

25.03.2020 у зв`язку із зміною структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій облдержадміністрації та враховуючи зміну функціональних повноважень Департаменту на підставі розпорядження голови облдержадміністрації від 17.01.2020 № 36 "Про упорядкування структури облдержадміністрації (із змінами), наказу Департаменту від 25.03.2020 № 30-о "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій", а також відповідно до частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"; строк дії попередження 30 календарних днів, починаючи з дня попередження /т. 1 а.с. 141/.

23.04.2020 Департаментом економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій прийнято наказ № 46-о "Про звільнення ОСОБА_1 " згідно якого відповідно до пункту 1 частини першої статті 87, частини п`ятої статті 87 Закону України "Про державну службу" Паська Ю.В., начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності управління інвестиційної політики зовнішньоекономічних зв`язків, звільнено із займаної посади за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Департаменту.

Відповідно до пункту 2 наказу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, що буде зазначений у документі про тимчасову непрацездатність державного службовця /т. 1 а.с. 148/.

Указаний наказ на виконання вимог статті 9-1 Закону України "Про державну службу" направлено відповідачем на адресу позивача / АДРЕСА_1 36022/ супровідним листом від 23.04.2020 № 06-24/1364 /т. 1 а.с. 149/.

Водночас наказ не було отримано позивачем; причина повернення рекомендованого відправлення "за закінченням встановленого строку зберігання" /т. 1 а.с. 152/.

Позивач не погоджуючи з наказами Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій № 30-о від 25.03.2020 "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" та № 46 від 23.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ", звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звільнення ж працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII /надалі - Закон № 889-VIII/.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

На виконання вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", що підтверджується матеріалами справи /т. 1 а.с. 141/.

З огляду на те, що обов`язок попередження про наступне звільнення покладено на суб`єкта призначення відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII та враховуючи те, що відповідач діяв у межах та спосіб, визначений Законом № 889-VIII, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про скасування персонального попередження Департаменту від 25.03.2020 про наступне звільнення ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу на те, що відповідно Закону № 889-VIII пропозиція державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності) відповідно до статті 87 Закону № 889-VIII є правом, а не обов`язком відповідача.

Таким чином, суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 щодо недотримання відповідачем вимог законодавства про працю, що полягають у відсутності з боку відповідача пропозиції на заміщення позивачем посади заступника начальника відділу економічного аналізу та стратегічного планування, оскільки Закон № 889-VIII не зобов`язано суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-які вакантні посади державної служби у тому самому державному органі у випадку звільнення особи за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Також позивач вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем не дотримано гарантій, визначених положеннями статті 21 Закону України "Про протидію захворювання на туберкульоз".

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про протидію захворювання на туберкульоз" від 05.07.2001 № 2586-III уперше виявленим хворим на заразні форми туберкульозу та хворим з рецидивом туберкульозу, які є застрахованими особами за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, листок непрацездатності видається на весь визначений лікарем період проведення основного курсу лікування. За висновком медико-соціальної експертної комісії листок непрацездатності зазначеним особам може бути продовжено, але не більш як на 10 місяців з дня початку основного курсу лікування. На весь період лікування хворого на туберкульоз за ним зберігається місце роботи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 05.03.2019 по 27.12.2019 перебував на лікарняному, що підтверджено листками непрацездатності Серії АДЦ № 057049, № 267486, № 594929, № 295004, № 295014, № 295019, № 295054, № 295058, № 295065, № 163142, № 295134, № 295144, № 295172 /т. 1 а.с. 154-166/.

Також згідно листків непрацездатності Серії АДЦ НОМЕР_1 , Серії НОМЕР_2 , Серії АДЦ № 057297 /т. 1 а.с. 167-169/ позивач перебував на лікарняному з 27.03.2020 по 08.05.2020 та відповідно до листка непрацездатності Серії АДЦ № 057298 /т. 1 а.с. 170/ ОСОБА_1 не працював з 12.05.2020 по 22.05.2020.

Крім того, як вище зазначено, відповідно до пункту 2 оскаржуваного наказу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 датою звільнення необхідно вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, що буде зазначений у документі про тимчасову непрацездатність державного службовця /т. 1 а.с. 148/.

Таким чином, у даному випадку відповідачем при прийнятті наказу № 46 від 23.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " враховано факт перебування позивача на лікарняному.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що підставою для звільнення позивача є саме скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач внаслідок зміни структури Департаменту згідно наказу від 25.03.2020 № 30-о "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій".

З огляду на викладене, враховуючи те, що у даному випадку відбулися зміни структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій, які полягають у скороченні посади начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності управління інвестиційної політики та зовнішньоекономічних зв`язків, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу.

З урахуванням висновків суду щодо правомірності оскаржуваного наказу, суд також не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації зберегти за ОСОБА_1 робоче місце на час всього терміну його лікування.

Оцінюючи позовні вимоги щодо скасування наказу по Департаменту № 30-о від 25.03.2020 "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій", слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов`язку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Водночас у даному разі правові наслідки для позивача може створювати виключно наказ Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій "Про звільнення ОСОБА_1 " від 23.04.2020 № 46, оскільки наказ Департаменту № 30-о від 25.03.2020 "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" не створює для ОСОБА_1 правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та безпосередньо не породжує для позивача будь-яких обов`язків.

З огляду на вищезазначене, зокрема, встановлені судом обставини правомочності відповідача на прийняття оскаржуваного наказу та відсутність обставин, які свідчать про порушення трудових прав ОСОБА_1 відсутнє порушене право, яке б потребувало судового захисту.

Таким чином, у задоволенні вимог позивача про скасування наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" № 30-о від 25.03.2020, слід відмовити.

Також стосовно посилань позивача щодо не отримання наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" № 30-о від 25.03.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до супровідного листа від 17.04.2020 № 33/830 /т. 1 а.с. 142/ відповідачем у відповідь на запит про публічну інформацію, надіслано копію наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" № 30-о від 25.03.2020 на адресу позивача / АДРЕСА_2 /.

Водночас указаний наказ не було отримано позивачем, причина повернення рекомендованого відправлення "за закінченням встановленого строку зберігання" /т. 1 а.с. 145-146/.

Крім того, суд звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи є питання наявності чи відсутності порушеного трудового права позивача, внаслідок дій відповідача.

Водночас дослідження питання дотримання відповідачем законодавства з питань забезпечення доступу до публічної інформації не є предметом розгляду цієї справи.

Прохальна частина позову, крім іншого, містить позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 70000 грн за дискримінацію та тиск, який на нього здійснювався та здійснюється протягом 2019-2020 років, як на хворого на туберкульоз.

В обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди зазначено, що відповідачем допущено відносно ОСОБА_1 дискримінацію, як до особи, яка хворіє на туберкульоз та є особою з інвалідністю. Також указано, що у зв`язку з неправомірними діями відповідача позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та розголосити лікарську таємницю про свою хворобу та інформацію про інвалідність.

Надаючи оцінку доводам позивача, слід зазначити наступне.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах "Карсон та інші проти Сполученого Королівства", "Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії"). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія "інші ознаки" поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі "Петерка проти Чеської Республіки").

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Разом з тим, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення є зміна структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій, яка полягає у скороченні посади начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності управління інвестиційної політики та зовнішньоекономічних зв`язків, а не факт того, що позивач хворіє на туберкульоз чи є особою з інвалідністю.

У зв`язку із чим, суд вважає, що має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

Також відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Разом із цим, порушення прав позивача не знайшло свого підтвердження за результатами розгляду справи, а тому підстави для задоволення вимог про відшкодування такої шкоди відсутні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 02741539), третя особа: КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради (вул. М. Дмитрієва, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 41467163) про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. З урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Суддя С.О. Удовіченко