Рішення

від 07.07.2020 по справі 724/1837/19

ХОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 724/1837/19 Провадження № 2/724/23/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Гураль Л.Л.

за участю:

секретаря судового засідання: Рижак П.С.

позивача: ОСОБА_1 (присутня в судовому засіданні 13.02.2020р.)

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Мар`яна І.С.

розглянувши в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в місті Хотині Чернівецької області справу

за позовом ОСОБА_1 ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна ,

про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення з роботи, розірвання трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, виправлення запису в трудовій книжці, відшкодування витрат та моральної шкоди

І. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

23 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна про витребування документів, нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати, скасування наказу про звільнення з роботи, зміну дати і формулювання причини звільнення, виправлення запису в трудовій книжці, відшкодування витрат.

В обґрунтування позову посилається на те, що згідно наказу №685 від 07.11.2018р. її прийнято на роботу в ТОВ Аутомотів Електрік Україна на посаду електромонтажника-схемника виробничого відділу.

24.11.2018р. між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, який після закінчення строку дії автоматично продовжився на невизначений термін.

В червні 2019 року позивач перебувала на лікуванні в лікаря-дерматолога, який 02.07.2019р. видав довідку для переводу позивача на іншу посаду для уникнення на роботі контакту з ізоляційною трубкою, що викликало в позивача хворобу шкіри.

З 01.07.2019р. на підприємстві введено 9-ти годинний робочий день. Відповідач вимагав від працівників надання згоди на залучення до надурочних робіт згідно відповідного зразка. Позивач такої згоди не надала. Будь-яких змін до трудового договору у зв`язку з переходом на 9-ти годинний робочий день не вносилось.

01.09.2019р. згідно наказу №936-п від 02.09.2019р. позивача переведено на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок.

З 13.09.2019р. по 24.09.2019р. позивач проходила стаціонарне лікування в травматологічному відділенні НКП Хотинська районна лікарня .

23.09.2019р.відповідачу було надіслано рекомендований лист із заявою про звільнення.

25.09.2019р. позивач здала лікарняний лист у відділ кадрів та подала заяву, написану 23.09.2019р. про звільнення з роботи з 25.09.2019р. у зв`язку з порушенням відповідачем трудового законодавства у сфері надурочних робіт та оплати праці. Після тривалої розмови з директором та юристом підприємства, позивач відмовилася звільнятися за згодою сторін. У своїй заяві позивач надала строк 1 день для отримання розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки та копії наказу при звільненні.

26.09.2019р. позивач прибула на підприємство, де її попросили написати пояснення своєї відсутності на роботі 25.09.2019р., а також видали документи та наказ про звільнення з посади оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок за прогули без поважних причин.

Враховуючи вищенаведене, позивач з врахуванням уточнень позовних вимог просить суд:

- нарахувати ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату на час звільнення в загальному розмірі 51081,39 грн. (3279,99 грн. за надурочний час та 47801,40 грн. вихідної допомоги);

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 42272,08 грн. (2640,32 грн. заробітної плати за роботу в надурочний час, 1151,64 грн. заборгованості по заробітній платі та 38480,12 грн. вихідної допомоги) без сплати податків з цієї суми;

- нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.09.2019р. по день прийняття рішення суду в розмірі 44 614,64 грн. та стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 35914,78 грн. без сплати податків і зборів;

- скасувати наказ ТОВ Аутомотів Електрік Україна від 26.09.2019р. №1070-П про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 26.09.2019р. за п. 4 ст. 40 КЗпП;

- розірвати з 25.09.2019р. трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ Аутомотів Електрік Україна , у зв`язку з невиконання останнім трудового законодавства;

- зобов`язати ТОВ Аутомотів Електрік Україна здійснити виправлення в трудовій книжці ОСОБА_1 про зміну дати та причин звільнення, а саме запис від 26.09.2019р. Звільнена згідно п.4 ст. 40 КЗпПУ за прогули без поважних причин. Наказ №1070-п від 26.09.2019р. на запис 25.09.2019р. звільнена згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з невиконанням законодавства про працю ТОВ Аутомотів Електрік Україна ;

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4173,00 грн.

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 понесені витрати в сумі 398,70 грн.

- нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.09.2019 по день прийняття рішення в розмірі 44614,64 грн. (станом на 06.11.2019р.) та стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 з вказаної суми 35914,78 грн. без сплати податків та зборів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими поданими доказами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав та зазначив, що жодних порушень трудового законодавства з боку відповідача не було вчинено, а тому розірвання трудового договору повинно було відбутись на загальних підставах. При цьому звертає увагу суду, що відносини між ОСОБА_1 з відповідачем з 08 травня 2019 року перейшли у формат трудових відносин на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк. Також стверджує, що оскільки в позивача не було поважних причин стосовно негайного розірвання трудового договору, вона зобов`язана була повідомити відповідача завчасно, у строк за два тижні до бажаного дня звільнення, тобто 11.09.2019р., а не 25.09.2019р.

Більше того, ОСОБА_1 повинна була вийти на роботу на 06:00 год. 25.09.2019р., однак не вийшла на роботу, а прибула на підприємство лише о 10:30 год. 25.09.2019р. (тобто була відсутня більше трьох годин), коли фактично і занесла заяву про звільнення. Більше того, після написання заяви про звільнення ОСОБА_1 мала дочекатись рішення роботодавця з цього приводу і не мала жодної законної підстави не виходити на роботу 25.09.2019р. та відповідно 26.09.2019р.

Крім того згідно п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників - днем звільнення вважається останній день роботи. Таким чином, навіть при позитивному вирішенні заяви ОСОБА_1 про її звільнення з 25.09.2019р., вона буде вважатися звільненою з 26.09.2019р. Тобто, ОСОБА_1 повинна була працювати 25.09.2019р., який при умові задоволення її заяви був би останнім робочим днем, але ОСОБА_1 не була на робочому місці, а також 26.09.2019р. відмовилась надавати пояснення керівництву про причину її відсутності на робочому місці 25-26.09.2019р., у зв`язку з чим її було звільнено відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП - прогул без поважних причин.

Додатково зазначає, що на підприємстві діє підсумований облік робочого часу, з обліковим періодом - квартал, про що було відомо позивачу, а тривалість годин за обліковий період (квартал) не перевищує нормального числа робочих годин у відповідності до КЗпП, а тому порушень трудового законодавства про працю зі сторони підприємства не було.

Також, представник відповідача стверджує, що працівників було своєчасно повідомлено про зміну робочого дня на 9-годинний, позивач погодилася з такими змінами, продовжувала працювати, будь-яких заперечень щодо введення 9-годинного робочого часу не надала та добровільно приступила до виконання своїх обов`язків в нововведені норми часу.

Щодо перерви між змінами, то представник відповідача пояснює, що тривалість перерви між 1 та 2 змінами становить 48 годи, а тому порушень з боку роботодавця не має.

Таким чином, твердження позивача в позовній заяві є безпідставними та не мають належного обґрунтування. Порушення трудового законодавства з боку відповідача не було:

1) для працівників створено та забезпечено графік змінності у відповідності із законодавством;

2) перерва між змінами (першою та другою) відповідає вимогам ст. 59 КЗпП;

3) працівники не працюють надурочно, підтвердженням цього є табель обліку використання робочого часу, тобто порушень ст. ст. 106, 177 КЗпП не має.

Щодо заборгованості із заробітної плати в письмових поясненнях від 26.06.2020р. зазначає, що в травні 2019 року виникла розбіжність внаслідок технічного збою в програмному забезпеченні. На момент виплати заробітної плати за травень, а саме - 07 червня 2020 дана неточність була усунута, а заробітна плата нарахована та виплачена правильно. Станом на 26.09.2019р. в день звільнення ОСОБА_1 було виплачено за весь період роботи 106413,10 грн., що відрізняється від загальної суми до виплат 109508,56 грн. на 3095,47 грн., що є сумою нарахованих лікарняних за 7 днів. 31.10.2020 були зараховані лікарняні в сумі 2491,86 грн., а 27.12.2019р. - в сумі 603,61 грн.

Зважаючи на викладене просить в задоволенні позову відмовити повністю.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 24.10.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі, а підготовче засідання відкладено.

Ухвалою суду від 21.01.2020р. підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 08.11.2018р. між ТОВ Аутомотів Електрік Україна та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, згідно якого ОСОБА_1 приймається на роботу у виробничий відділ на посаду електромонтажника-схемника (а.с.33-34).

Відповідно до п. 1.3. даний договір є строковим на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України з урахуванням інтересів працівника (про що вказано ним в заяві про прийняття на роботу), який укладається на строк 6 місяців з дня його укладення.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що він укладається з 08.11.2018р. по 08.05.2018р. строком на шість місяців. Дія договору автоматично не продовжується.

Після завершення строку дії договору трудові правовідносини припиняються, що є підставою для внесення в трудову книжку відповідного запису про звільнення. Після завершення строку дії договору працівник може продовжувати виконувати роботу лише за умови його пролонгації, що оформлюється відповідною додатковою угодою або за умови укладення із ним нового строкового чи безстрокового договору (п.п. 2.2., 2.3. Договору).

08.11.2018р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ТОВ Аутомотів Електрік Україна на посаду електромонтажника-схемника виробничого відділу на підставі наказу №685 від 07.11.2018р., а 01.09.2019р. переведена на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок, про що свідчать записи в трудовій книжці №№28, 29 (а.с.32).

На підставі наказу №1070-П від 26.09.2019р. ОСОБА_1 була звільнена згідно п.4 ст. 40 КЗпПУ за прогул без поважних причин (а.с. 32 зворот).

З 01.07.2019р. на підприємстві заводу АЕУ введено 9-ти годинний робочий день та визначено графік роботи І та ІІ змін (а.с.35).

Наказом №10 від 26.04.2019р. внесено зміни до Правил внутрішнього трудового розпорядку та затвердженого графіку робочого часу на ІІІ квартал 2019 року, згідно якого перша зміна розпочинала роботу о 06:00 год., закінчувала - о 15:45год, а друга зміна розпочинала роботу о 15:45 год., а закінчувала - о 01:30 год. (а.с.209-210).

Судом досліджено Правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Аутомотів електрик Україна , де в п.6.2.2.1 встановлено, що для працівників основного виробництва, які працюють за змінним графіком роботи запроваджений підсумований облік робочого часу з обліковим періодом - квартал (а.с183-186).

Судом встановлено, що в позивача на утриманні є малолітня дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.47).

Відповідно до довідки №174 від 02.07.2019р. Хотинської районної лікарні ОСОБА_1 потребує переводу в інший відділ по місцю роботи, оскільки вона перебувала на консультації та амбулаторному лікуванні у лікаря-дерматолога з приводу діазноза: контактний дерматит шкіри верхніх кінцівок (а.с.36).

Також судом досліджено примірник згоди на залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт та до нічних робіт, при існуючому змінному графіку, яку позивач відмовилася підписувати (а.с.37).

23.09.2019р. позивач ОСОБА_1 подала заяву відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України про звільнення її з роботи з 25 вересня 2019 року, у зв`язку з невиконанням законодавства про працю. Також просила виплатити їй недоплачені кошти, а також заробітну плату за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України. Видачу трудової книжки та розрахунок по заробітній платі просила здійснити не пізніше 26 вересня 2019 року (а.с.39).

На підставі наказу №1070-П від 26.09.2019р. ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини (а.с. 44).

07.10.2019р. позивач звернулася до підприємства із заявою про отримання копій документів, а саме табелів присутності на роботі за липень, серпень, вересень 2019 року, розрахунковий лист по заробітній платі за вересень 2019р. (а.с.41).

З наявного в матеріалах справи розрахункового листка за липень 2019 р. вбачається, що ОСОБА_1 всього нараховано: 12098,91 грн., до виплати: 9739,63 грн., борг за підприємством на початок місяця: 8131,47 грн., всього виплачено: 16 178,47 грн., борг за підприємством на кінець місяця: 1692,63 грн. (а.с.45).

Згідно розрахункового листка за серпень 2019р. ОСОБА_1 всього нараховано: 10892,70грн., належить до виплати: 8 768,70 грн., борг підприємства на початок місяця: 1692,63 грн., всього виплачено: 3361,08 грн., борг підприємства на кінець місяця: 7100,25 грн. (а.с.46).

Згідно розрахункового листа за вересень 2019р. ОСОБА_1 всього нараховано: 12036,45 грн., належить до виплати: 9689,34 грн., борг за підприємством на початок місяця: 7100,25 грн., всього виплачено: 13694,12 грн., борг за підприємством на кінець місяця за рахунок фонду соціального страхування: 3095,47 грн. (а.с.65).

Судом досліджено виписку по картці ОСОБА_1 за період з 01.11.2018-01.11.2019р. щодо надходження грошових коштів (а.с.66).

Відповідно до довідки ТОВ Аутомотів Електрік Україна від 27.12.2019р. №688 позивачу за період з листопада 2018р. по вересень 2019р. нарахований дохід в сумі 136035,45 грн., виплачено - 108904,95 грн. (а.с.105).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач пояснила суду, що 13.09.2019р. по 24.09.2019р. проходила стаціонарне лікування в Хотинській районній лікарні. Ще перебуваючи на лікарняному, 23.09.2019р. надіслана на адресу відповідача заяву про звільнення. 25.09.2019р. поїхала на роботу, здала лікарняний лист у відділ кадрів та подала заяву, написану 23.09.2019р. про звільнення з роботи з 25.09.2019р. у зв`язку з порушенням відповідачем трудового законодавства. Також пояснила, що 25.09.2019р. її зміна розпочиналася о 06:00 год., однак вона вже на цю зміну не вийшла, а лише приїхала з заявою про звільнення. Станом на 25.09.2019р. відповідач ще не отримував її заяви про звільнення від 23.09.2019р., яку вона надіслала поштою. Також її не було повідомлено, який результат розгляду заяви про звільнення саме з підстав порушення трудового законодавства, а натомість запропонували написати заяву про звільнення за згодою сторін, на що позивач відмовилася. 26.09.2019р. позивач прибула на роботу для отримання трудової книжки та копію наказу, а їй запропонували написати пояснюючу її відсутності на роботі 25.09.2019р. При цьому відразу вручили наказ про її звільнення з роботи за прогули без поважних причин. Пояснюючу позивач відмовилася писати, оскільки вважає, що 25.09.2019р. повинна була бути звільнена з роботи за її заявою. Також вказує, що відповідачем порушувалось трудове законодавство, а саме на підприємстві введено 9-ти годинний робочий день, про що усіх працівників повідомлено було заздалегідь. Відповідач вимагав від працівників надання згоди на залучення до надурочних та нічних робіт, однак позивач такої згоди не надавала. Також пояснила, що на підприємстві було встановлено дві зміни, а підприємство працює безперервно.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснила суду, що працює у відділі кадрів ТОВ Аутомотів Електрік Україна і їй відомо, що 25.09.2019р. працівник ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з роботи, у зв`язку з порушенням підприємством трудового законодавства. Аналогічна заява була отримана засобами поштового зв`язку 26.09.2019р. ОСОБА_5 передала дану заяву керівництву для вирішення. Також було встановлено відсутність працівниці на роботі та була дана вказівка для підготування проекту наказу на притягнення до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці. Дані документи були надані працівниці для ознайомлення, однак вона від підпису відмовилась. Крім того, 25-26 вересня у позивача були робочі дні згідно графіка. Робоча зміна тривала 9 годин. Щодо продовження строку трудового договору, вважає, що він був продовжений на невизначений строк.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила суду, що працює бухгалтером ТОВ Аутомотів Електрік Україна і їй відомо, що заборгованості із заробітної плати, як на момент звільнення, так і на сьогоднішній день перед ОСОБА_1 не існує. Також пояснила, що гроші з фонду на оплату лікарняних поступають на підприємство через 1-1,5 місяця. При цьому зауважила, що подвійного оподаткування з лікарняних не відбулося.

ІV. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 39-1 КЗпП України Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Судом встановлено, що між 08.11.2018р. між ТОВ Аутомотів Електрік Україна та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір строком на шість місяців, тобто до 08.05.2019р.

По закінченню цього строку між позивачем та відповідачем трудові відносини фактично тривали, жодна зі сторін не вимагала їх припинення, а тому дія зазначеного договору вважається продовженою на невизначений час.

Дані обставини також визнаються учасниками справи та не оспорюються, ані позивачем, ані відповідачем.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Судом встановлено, що позивач звернулася до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 25.09.2019р., у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, а саме встановлення 9-ти годинного робочого дня, у зв`язку з чим тривалість робочого тижня коливалась в межах 36-45 годин. При цьому час відпочинку між змінами скоротився на 1 годину і становив 15 годин (з урахуванням обідньої перерви). Тому 9-та година кожної робочої зміни стала понаднормовою і повинна була оплачуватися в подвійному розмірі. Крім того, підприємство мало отримати згоду позивача на понаднормову роботу, оскільки вона виховує дитину віком до 14-ти років.

Також судом встановлено, що Наказом №10 від 26.04.2019р. внесено зміни до Правил внутрішнього трудового розпорядку та затвердженого графіку робочого часу на ІІІ квартал 2019 року, згідно якого перша зміна розпочинала роботу о 06:00 год., закінчувала - о 15:45 год., а друга зміна розпочинала роботу о 15:45 год., а закінчувала - о 01:30 год.

Позивач в судовому засіданні підтвердила ту обставину, що працівників завчасно було повідомлено про зміну умов праці в частині зміни робочого часу, який розпочинав свою дію з 01.07.2019р. та становив 9 годин робочого часу.

Статтею 50 КЗпП України передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Частиною 1 ст. 52 КЗпП України передбачено, що для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Згідно зі ст. 58 КЗпП України при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Відповідно до ст. 59 КЗпП України тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Згідно зі ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Судом встановлено, що з 01.07.2019р. на заводі АЕУ був встановлений 9-ти годинний робочий день та визначено наступний графік:

- І зміна: початок роботи - 6:00, перерва - 8:30-8:40, обід - 11:00-11:25 (11:25-11:50), перерва - 13:25-13:35, кінець роботи - 15:45;

- ІІ зміна: початок роботи - 15:45, перерва - 18:00-18:10, обід - 20:00-20:25 (20:25-20:50), перерва - 23:00-23:10, кінець роботи - 01:30 (а.с.10).

Відповідно до ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Згідно з ч.3 ст. 63 КЗпП України жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

З наявних в матеріалах справи табелів обліку робочого часу за період липень - вересень 2019 р. (а.с.54-56) судом встановлено, що тривалість робочого часу позивача не перевищувала 40 годин на тиждень. Крім того вбачається тривалість перерви в роботі між змінами, не менше ніж 18 годин.

За таких обставин безпідставними є доводи позивача щодо зменшення перерви між змінами, а також тривалості робочого тижня в межах 36-45 годин.

Не знайшли свого підтвердження також доводи позивача, що її було залучено до надурочних робіт, оскільки тривалість робочого тижня позивача не перевищувала 40 годин.

Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача, що на її картковий рахунок не поступили всі кошти, які були нараховані згідно розрахункових листків.

Зокрема, з виписки по картці за період з 01.11.2018-01.11.2019р. вбачається, що позивачу щомісячно були зараховані грошові кошти в розмірі, який зазначений в розрахункових листках за відповідні місяці.

Таким чином, наведені позивачем порушення відповідачем законодавства про працю не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Судом встановлено, що відповідачем було змінено тривалість робочого дня, який тривав 9 годин, однак зазначене не призвело до порушення ст. 50 КЗпП України.

Судом враховується, що на підприємстві було запроваджено підсумований облік робочого часу з обліковим періодом - квартал, про що вказано в п.6.2.2.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Аутомотів Електрік Україна (а.с.185).

Також відповідачем не було порушено ст. 63 КЗпП України, оскільки позивач не залучалася до надурочних робіт в розумінні ст. 62 КЗпП України, тобто понад встановлену тривалість робочого дня.

За таких обставин, суд не встановив таких порушень трудового законодавства, які би негативно вливали та дійсно порушували права ОСОБА_1 та були би достатньою підставою для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи представника позивача щодо порушення вимог законодавства в частині скороченого робочого дня у передсвятковий день. Представник позивача стверджує, що зі змісту табеля обліку використання робочого часу за серпень 2019р. вбачається, що робочий день позивача 23 серпня 2019 року становив 9 годин, однак повинен був бути скорочений на одну годину, оскільки 24 серпня 2019 р. був святковий день.

Відповідно до ч.1 ст. 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п`ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Аналогічні положення також зазначені в п.6.6. Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Аутомотів Електрік Україна (а.с.183-186).

У ст. 53 КЗпП говориться про скорочення тривалості не робочого часу, а роботи. Це, у принципі, дає підставу для висновку про те, що ця стаття сама по собі не передбачає скорочення робочого часу, а лише вимагає його перерозподілу таким чином, щоб напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи скорочувалася за умови, що норма робочого часу в цьому зв`язку не скорочується.

Враховуючи вищенаведене, в табелі обліку використання робочого часу за серпень 2019р. зазначено саме про робочий час, який встановлений у 9 годин.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що тривалість роботи, а не робочого часу позивача 23 серпня 2019 року не була скорочена на одну годину представником позивача не подано.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 25.09.2019р. не виходила на роботу, вважаючи трудовий договір припиненим з зазначених нею підстав та попередивши відповідача про відсутність наміру і в подальшому працювати на підприємстві.

При цьому ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила, що 25.09.2019р. її зміна розпочиналася о 06:00 год., однак вона прибула на роботу після 10:00 год. із заявою про звільнення її з роботи, через невиконання відповідачем трудового законодавства. Разом з цим станом на 25.09.219р. відповідач не отримував її заяви від 23.09.2019р., надісланої поштою.

Суд погоджується з доводами представника позивача, що акти про відсутність на робочому місці містять в собі певні недоліки (акт від 25.09.2019р. не містить підписів осіб, які його склали, акт від 26.09.2019р. не містить в собі до якої години позивач була відсутня на роботі).

Однак позивач, будучи допитаною в якості свідка в судовому засіданні, визнала ту обставину, що 25.09.2019р. не вийшла на роботу згідно графіку і не мала наміру виходити, оскільки написала заяву про звільнення. Прибула позивач на підприємство 25.09.2019р. після 10 години, і не дочекавшись вирішення її заяви, покинула підприємство. На наступний день, 26.09.2019р. прибула на підприємство за трудовою книжкою.

Отже покази позивача підтверджують ту обставину, що вона 25-26.092019р. не вийшла на роботу згідно графіка.

Також судом встановлено, що позивач відмовилась від надання пояснень її відсутності на роботі.

Сам факт подання працівником заяви про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП не є безумовною підставою для звільнення саме з цих підстав, у випадку відсутності порушення з боку роботодавця законодавства про працю.

Отже, враховуючи те, що заява ОСОБА_1 про невиконання відповідачем законодавства про працю, була необґрунтованою, та такою, що не підлягала задоволенню, позивач за відсутністю інших підстав для звільнення повинна була стати до роботи з 25.09.2019р. після лікарняного.

Крім того, днем звільнення працівника вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МЮУ від 17 серпня 1993 року).

Із заяви позивача вбачається, що вона просила звільнити її з роботи з 25 вересня 2019 року. Останнім днем лікування позивача було 24.09.2019р., отже, ОСОБА_1 у будь-якому разі, незалежно від наслідків розгляду її заяви про звільнення, мала стати до роботи 25.09.2019р.

Проте, 25 вересня 2019 року вона на роботу (згідно її зміни, яка розпочинається о 06:00 год.) не вийшла, чим допустила прогул без поважних причин.

Також не вийшла ОСОБА_1 на роботу і 26.09.2019р., хоча наслідки розгляду її заяви їй не були відомі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Враховуючи те, що позивач не вийшла на роботу 25-26.09.2019р. без поважних причин, відповідачем правомірно було звільнено останню з роботи на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, позовні вимоги про скасування наказу від 26.09.2019р. №1070-П про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 26.09.2019р. за п.4 ст. 40 КЗпП України та розірвання трудового договору з 25.09.2019р. у зв`язку з невиконанням ТОВ Аутомотів Електрік Україна трудового законодавства, зобов`язання ТОВ Аутомотів Електрік Україна здійснити виправлення в трудовій книжці про зміну дати та причин звільнення є не обґрунтованими та не доведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 42272,08 грн. (2640,32 грн. заробітної плати за роботу в надурочний час, 1151,64 грн. заборгованості по заробітній платі та 38480,12 грн. вихідної допомоги) без сплати податків з цієї суми, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушення відповідачем законодавства про працю та підстав для звільнення позивача відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги в розмірі 47801,40 грн. (38480,12 грн. без сплати податків і зборів з цієї суми), а також 3279,99 грн. (2640,32 грн. без сплати податків і зборів з цієї суми) заробітної плати за роботу в надурочний час, оскільки позивач не залучалася до роботи в надурочний час.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст. 116 КЗпП України).

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що згідно розрахункового листка за вересень 2019 року позивачу належить до виплати - 9 689,34 грн., всього виплачено - 13694,12 грн., з врахуванням боргу за серпень місяць в сумі 7100,25 грн. Також в розрахунковому листку за вересень 2019 року зазначено, що борг за підприємством на кінець місяця відсутній, однак існує борг за рахунок фонду соціального страхування в сумі 3095,47 грн. Вказані кошти були виплачені позивачу 31.10.2019р. в сумі 2491,86 грн. та 27.12.2019р. в сумі 603,61 грн.

Тобто звідси вбачається, що на момент звільнення позивача невиплачені були лікарняні в сумі 3095,47 грн. саме за рахунок фонду соціального страхування, а не підприємства.

Судом враховується, що роботодавець здійснює виплату допомоги від Фонду своїм працівникам у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати. Після того, як Фондом буде профінансовано дату, у яку подано заяву-розрахунок, кошти надійдуть на рахунок роботодавця. Одразу після надходження коштів від Фонду роботодавець здійснює виплату допомоги працівникам.

За таких обставин, вини відповідача у несвоєчасній виплаті лікарняних позивачу за рахунок фонду соціального страхування не вбачається.

Враховуючи вищенаведені обставини в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору в частині стягнення заробітної плати, такий компенсується за рахунок держави.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні 02.07.2020р. до судових дебатів, представником відповідача подано заяву про судові витрати, розмір яких буде підтверджений доказами протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 12, 76-81, 137, 141, 259, 263- 265, 268, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна (вул. Руська, 248, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40466415) про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення з роботи, розірвання трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, виправлення запису в трудовій книжці, відшкодування витрат та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення складено 07 липня 2020 року.

Суддя: Л. Л. Гураль