Ухвала

від 06.07.2020 по справі 916/1962/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття апеляційного провадження

06 липня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1962/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Діхтяренко О.Б.

За участю представників учасників справи:

від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси - Дем`янов В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2019

по справі №916/1962/18

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „ВІКІНГ"

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

У вересні 2018 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси (далі - КЕВ міста Одеси) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „ВІКІНГ" (далі - ТОВ фірма „ВІКІНГ") в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило зобов`язати відповідача звільнити та повернути з незаконного користування надане військове нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 84 кв.м. в будівлі КТП за генеральним планом №18 військового містечка №186, розташованого за адресою м. Одеса, вул. Армійська,17 - позивачеві по акту прийому-передачі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог КЕВ міста Одеси посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень, в частині повернення орендованого майна у зв`язку із закінченням терміну на який його було укладено.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2019 позов задоволено, зобов`язано відповідача звільнити та повернути на користь позивача військове нерухоме майно у вигляді КТП за ГП №18 загальною площею 84,0 кв.м., яке розташоване за адресою вул. Армійська, буд. 17, м. Одеса.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що сторонами у договорі оренди нежитлових приміщень погоджено строк на який його укладено, а саме 27 грудня 2017 року включно. 02.08.2018 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про повернення орендованого майна. Однак, відповідачем не виконано свої зобов`язання за договором та майно яке йому було передано в оренду вчасно не повернуто, чим порушені законні права та інтереси позивача.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення порушує права та інтереси ОСОБА_1 та прийнято за її відсутності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1962/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 призначено справу до розгляду на 04.03.2020.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №916/1962/18 було оголошено перерву до 12.03.2020 про що учасників справи повідомлено ухвалою від 04.03.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 розгляд справи було відкладено на 26.03.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №916/1962/18 не відбудеться 26.03.2020 р. у зв`язку запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу "COVID-19", а також зазначено, що про дату та час розгляду справи №916/1962/18 учасники справи будуть повідомлені додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 призначено справу №916/1962/18 до розгляду на 06.07.2020.

06.07.2020 судом апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку отримано клопотання представника апелянта, адвоката Дворнікової А.Ю. про відкладення розгляду справи в обґрунтування якого остання зазначає про продовження строку дії карантину введеного на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".

Розглянувши під час судового засідання від 06.07.2020 дане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість та відхилення з наступних підстав.

За приписами ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Водночас представник апелянта не зазначив причин, з урахуванням обставин послаблення протиепідемічних заходів, які перешкоджають його участі в судовому засіданні.

Колегія суддів відзначає, що апеляційне провадження у даній справі відкрито 28.01.2020 та неодноразово, у тому числі за клопотанням апелянта, переносилося, у зв`язку із запровадженням в Україні карантину.

Колегія суддів зазначає, що за приписами ч.4 ст. 197 ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Проте, своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, апелянт та його представник не скористалися.

У даному випадку участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 10.06.2020 на 06.07.2020 обов`язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи в резолютивній частині згаданої ухвали суду.

Апелянтом у заяві про відкладення розгляду справи не наведено жодних обставин неможливість вирішення спору у судовому засідання від 06.07.2020, а сама лише неможливість прибуття у судове засідання представника скаржника, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Застосовуючи на підставі частини 1 статті 3, частини 2, 4 статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, колегія суддів зауважує, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Відтак, скаржник, який добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язаний слідкувати за перебігом розгляду справи за його участю, крім того, зобов`язаний утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу (стаття 43 ГПК України) (схожу правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/9555/16).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відтак, задоволення необґрунтованого клопотання апелянта про відкладення розгляду справи безумовне призведе до затягування розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання представника апелянта та можливість розгляду справи за його відсутності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження у справі №916/1962/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю, виходячи з наступного.

За змістом частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункт 3 пункту 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 4 ГПК України жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що законодавством передбачений виключний перелік суб`єктів, які вправі оскаржити в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у випадку наявності підстав для цього. Визначаючи коло вказаних суб`єктів, законодавство передбачає попередню участь апелянта у справі з певним процесуальним статусом, за винятком випадків, коли рішення стосується прав та обов`язків скаржника, який не брав участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Таким чином, положеннями господарського процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен з`ясувати наявність правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в обґрунтування наявності права на звернення з апеляційною скаргою зазначила, що відповідно до статуту ТОВ фірма „ВІКІНГ" та інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вона є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ фірма „ВІКІНГ".

Як вважає апелянт, задоволення Господарським судом Одеської області позову КЕВ м. Одеси про звільнення та повернення орендованого майна, має значні негативні наслідки для діяльності ТОВ фірма „ВІКІНГ" та його засновників, які отримали фінансові втрати.

ОСОБА_1 зазначає, що є засновником (учасником) ТОВ фірма „ВІКІНГ" та не була обізнана про судовий процес через надіслання кореспонденції на поштову адресу товариства, яка зареєстрована за місцем проживання директора Буянова П.М.

За твердженням скаржника, станом на теперішній час вона несе майнові втрати (зменшення виплат дивідендів) та вважає оскаржуване рішення таким, що впливає на її права та інтереси.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Оскаржуваним рішенням вирішено спір щодо зобов`язання ТОВ фірма „ВІКІНГ" звільнити та повернути на користь позивача військове нерухоме майно, яке було передано відповідачеві в оренду та не повернуто останнім у визначений договором строк, тобто спір, що виник у зв`язку із виконанням господарського договору між юридичними особами.

Рішення господарського суду є такими, що прийнято про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у них розглянуто і вирішено питання про право у правовідносинах, учасником яких є така особа, або якщо в їх описовій або мотивувальній частині містяться висновки чи судження про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині господарський суд прямо вказав про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 по справі №904/897/19 та постанові Верховного Суду від 25.11.2019 по справі №916/1302/18.

Разом з цим, скаржник в апеляційній скарзі не зазначив в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме, а з оскаржуваного рішення суду не вбачається наявність у ньому висновків у мотивувальній або резолютивній частинах про корпоративні права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , як учасника ТОВ фірма „ВІКІНГ".

Відповідно до частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно з підпунктом 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції встановлювався факт не/дотримання ТОВ фірма „ВІКІНГ" умов договору оренди в частині своєчасного повернення орендованого майна та наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути орендоване майна на користь позивача. ОСОБА_1 не є стороною цього договору. Договір не спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ОСОБА_1 .

Тобто питання про права та обов`язки ОСОБА_1 судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вирішувалися.

Та обставина, що ОСОБА_1 може бути позбавлена можливості отримувати дивіденди, тощо, від господарської діяльності товариства після зобов`язання повернути орендоване майно на користь позивача, випливає з господарської діяльності ТОВ фірма „ВІКІНГ", як суб`єкта господарювання.

Натомість з рішення місцевого господарського суду не виникають будь-які права чи обов`язки ОСОБА_1 , як суб`єкта в корпоративних відносинах та носія корпоративних прав відповідача, відповідні питання в судовому рішенні не вирішувалися, а будь-які припущення та потенційні загрози впливу виконання рішення про зобов`язання повернути орендоване майно на майнові інтереси скаржника, як учасника ТОВ фірма „ВІКІНГ", не свідчать про те, що суд вирішив питання про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 , що надавало б їй право на апеляційне оскарження рішення на підставі частини 1 статті 254 ГПК України.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо, зокрема, після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/7523/15-г, від 12.11.2018 у справі № 21/358-06-11049, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, від 25.04.2019 у справі № 5004/639/12 , від 18.04 2019 у справі № 916/2179/17, від 12.08.2019 у справі № 909/1190/17 та від 19.09.2019 у справі № 910/17558/18.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2019 у справі №916/1962/18 слід закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження встановлено, що оскаржуваним рішенням господарського суду питання про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося.

Керуючись ст.ст. 232-236, 264 ч.1 п.3, 281, 286-288 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Закрити апеляційне провадження у справі №916/1962/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2019.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання даної ухвали є 08.07.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.