Постанова

від 02.07.2020 по справі 904/1041/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1041/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Кузнецова В.О., Чередко А.Є.,

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 (суддя Первушин Ю.Ю. )

у справі № 904/1041/18

за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про", м. Дніпро;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО", м. Дніпро

про розірвання договору купівлі-продажу від 09.08.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 позов задоволено та розірвано договір, укладений 09 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" про відступлення шляхом купівлі-продажу частки у розмірі 50% в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №1290 та застосовано наслідки розірвання договору, а саме: визнано ОСОБА_1 власником 100% Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 3524,00 гривень.

26.02.2020 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі №904/1041/18, згідно якої останній просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт наголошує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, зокрема, що стосуються факту виконання укладеного між сторонами договору, а також зазначає про допущені порушення норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі №904/1041/19 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі № 904/1041/18 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки апеляційної скарги та подати до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі № 904/1041/18.

Разом з тим, 02.03.2020 року до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання про визнання поважними причин пропуску на апеляційне оскарження та поновлення строків на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі № 904/1041/18.

На думку заявника, наведені апелянтом доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження не свідчать про існування обставин непереборної сили, які зумовлювали б можливість поновлення такого строку судом.

Крім того, 05.03.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" надійшла заява в порядку ст. 169 ГПК України, якою третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача підтримала позицію позивача, викладену в запереченнях від 02.03.2020 року щодо відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження.

Колегія суддів відхиляє надані заперечення з огляду на наступне.

Частинами 1-2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Варто акцентувати увагу і на рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 N 15-рп/2002, згідно якого положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розглядати у системному зв`язку з іншими положеннями Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України ( 254к/96-ВР ). Так, відповідно до статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку.

Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), треба розуміти у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення суттєвих недоліків або судової помилки ( Сутяжник проти Росії (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Європейський суд з прав людини висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії , Ятрідіс проти Греції ).

Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну чи касаційну скарги.

У своєму рішенні у справі Скорик проти України Суд зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У справі Зубак проти Хорватії ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Колегія суддів зауважує, що у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Так, в обґрунтування поданого клопотання апелянт посилався на порушення невідомими особами корпоративних прав ОСОБА_3 , як кінцевого беніфіціарного власника ТОВ "Консалт-Про", через що відповідач і не міг реалізувати своє право на апеляційне оскарження (з огляду на те, що його керівний орган (незаконно призначений на посаду директор в результаті рейдерського захоплення підприємства та його майна) свідомо та всупереч інтересам товариства не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на оскарження рішення). Своєю бездіяльністю особи, які протиправно захопили товариство, позбавили юридичну особу-відповідача, яку вони захопили, можливості реалізувати процесуальне право на оскарження рішення в апеляційному порядку шляхом подання відповідної скарги. Лише після поновлення корпоративних прав та після отримання висновку щодо результатів проведення правового аудиту, відповідачем було прийнято рішення про оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку.

На підтвердження викладених обставин, якими обгрунтовувалося дане клопотання, апелянтом було долучено копії: ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.07.2015р. у справі № 201/12269/15-к, ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2015р. у справі № 200/1849/15-к, ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2014р. у справі № 200/22143/14-к, постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2019 року у справі № 904/634/16, ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2020 року у справі № 904/634/16, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2019р. у справі № 904/5118/18, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.02.2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску процесуального строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

При цьому, є необхідним також забезпечення реального справедливого розгляду справи, щоб скаржник не був позбавлений права на доступ до суду, можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін, в тому числі щодо оскарження рішень, які становлять втручання у права особи, саме з метою виправлення суттєвих недоліків або судової помилки .

Ознайомившись з даним клопотанням та долученими до нього додатками, колегія суддів дійшла висновку про слушність доводів апелянта про поважність причин пропуску на апеляційне оскарження та їх підтвердження відповідними доказами, зокрема, щодо обставин рейдерської атаки на ТОВ "Консалт-Про", незаконного позбавлення корпоративних прав та втрати контролю над товариством, що вбачається з судових рішень, які набрали законної сили.

При цьому в ході розгляду справи в суді першої інстанції поштові повідомлення про судові засідання у справі, надіслані відповідачу, були повернуті з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання . У постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду справи (повістки про виклик до суду) з вказівкою причини повернення: за закінченням терміну зберігання , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення не можуть вважатись доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про існування обставин, які створили істотні перешкоди у вчиненні процесуальних дій по справі № 904/1041/18, в тому числі щодо реалізації права на апеляційне оскарження у встановлені процесуальним законом строки, відтак строк на подання апеляційної скарги пропущений апелянтом з поважних причин та підлягає поновленню.

Отже, поновлення апеляційним судом ТОВ "Консалт-Про" строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції більш ніж через 1 рік хоча і є втручанням у принцип res judicata, але таке втручання за обставин цієї справи та з огляду на об`єктивні обставини та поведінку її учасників було виправданим (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Осовська та інші проти України (Osovska and Others v. Ukraine), заява № 2075/13 та 4 інші заяви, § 27, від 28 червня 2018 року; Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, § 52, 24 липня 2003 року; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункти 52-64) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 0828/392/2012 (0828/2771/2012), провадження № 14-446 цс 19 (пункти 23-24)).

31.03.2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.06.2020р. о 14 год. 10 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2020 року було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника в судовому засіданні та розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.07.2020 року.

В судовому засіданні 02.07.2020 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача та третьої особи проти її доводів заперечив, рішення суду першої інстанції, яке вважав обґрунтованим та законним, просив залишити без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення сторін (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09 серпня 2013 року між ОСОБА_1 (далі-Продавець/Позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" (далі-Покупець/Відповідач) укладено договір відступлення шляхом купівлі-продажу частки в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (далі-Третя особа) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1290.

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язався прийняти та сплатити частку в Статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 38836420), яка належить Позивачу на праві власності, на підставі статуту (розмір частки 50%).

Згідно умов вказаного договору Позивачем передано Відповідачу частку в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНПРО" (код ЄДРПОУ 38836420) у розмірі 50%, що належала Позивачу на праві власності на підставі Статуту, вартістю 31 680,00 грн.

На підставі укладеного Договору, частки у Статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" розподілилися наступним чином:

- ОСОБА_1 - 50%;

- ТОВ "КОНСАЛТ-ПРО" - 50%.

Відповідно до пункту 1.4 Договору ціна частки в статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНПРО" становить 31 680,00 грн.

Згідно із пунктом 2.1 Договору вартість частки Покупець виплачує Продавцю після підписання обома Сторонами данного Договору протягом десяти банківських днів.

У пункті 5.1 Договору зазначено, що у випадку порушення умов цього Договору, сторони відповідають відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 8.2 даного Договору передбачено, що Покупець зобов`язується реалізувати частку у Статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % Статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал.

Договір набирає сили та вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по ньому.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем до теперішнього часу не виконано п. 8.2 Договору, кінцевий строк якого визначено в один рік, тобто до 09.08.2014 року.

Матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання умов п. 8.2 Договору.

За таких обставин, з огляду на невиконання Відповідачем, як Покупцем за Договором, зобов`язання щодо реалізації частки у Статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % Статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку, передбаченого умовами договору (протягом одного року), або зменшення свого статутного капіталу, суд дійшов до висновку, що таке невиконання є суттєвим порушенням Договору, внаслідок якого Позивач був позбавлений того, на що розраховував при його укладенні, а відтак є підставою для задоволення позову в частині розірвання Договору.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є вимога позивача про розірвання договору внаслідок істотного порушення відповідачем його умов згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 Господарського кодексу України).

Корпоративні права за своєю правовою природою є сукупністю майнових та особистих немайнових прав, які згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України можуть виступати предметом договору купівлі-продажу, до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, як вбачається з Договору відступлення шляхом купівлі-продажу частки в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" від 09 серпня 2013 року предметом договору є купівля-продаж частки в Статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 38836420), яка належить Позивачу на праві власності, на підставі статуту (розмір частки 50%) (пункт 1.1. Договору).

На підставі укладеного Договору, частки у Статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" розподілилися наступним чином:

- ОСОБА_1 - 50%;

- ТОВ "КОНСАЛТ-ПРО" - 50%.

Пунктом 8.2 даного Договору передбачено, що Покупець зобов`язується реалізувати частку у Статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % Статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 8.2 даного Договору передбачено, що Покупець зобов`язується реалізувати частку у Статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % Статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал, проте інші умови договору не містять положень про таку мету правочину, яку згадує позивач у своїй позовній заяві, а саме: тимчасове співробітництво та отримання прибутку .

Зокрема, з наведеного не вбачається, яким чином дане тимчасове співробітництво повинно було бути реалізоване.

В той же час, позивач у своїй позовній заяві (т. 1 а.с. 36) наголошував на тому, що метою укладання договору купівлі-продажу від 09 серпня 2013 року, реєстровий номер 1290 є для покупця (відповідача) - набуття у власність частки у статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" в розмірі 50%; для продавця (позивача) - отримання обумовленої вказаним договором суми, а саме 31 680 грн..

У відповідності до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Колегія суддів зауважує, що факт проведення розрахунків за Договором Сторонами не заперечується й обґрунтованих підстав вважати його недостовірним у суду немає.

Крім того, як зазначав позивач (т. 1 а.с. 37), внаслідок порушення відповідачем умов договору (пункту 8.2), позивачу було завдано шкоди у вигляді упущеної вигоди, яка за його розрахунком складає 2 128 491,51 грн. станом на 11.04.2018 року.

На підтвердження даних обставин ним надано відповідний розрахунок та копію фінансової звітності TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 38836420) за 2017 рік.

Аналіз вказаних доказів свідчить про те, що позивач обґрунтовує свою упущену вигоду неможливістю передачі в оренду нерухомого майна, розташованого по вул. Виконкомівська у період з 18.09.2014р. по 11.04.2018р.

Водночас, позивачем не надано жодних доказів неможливості вчинення відповідних дій саме з вини відповідача.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач перешкоджав передачі в оренду нерухомого майна, що належало TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 38836420) на відповідному речовому праві у згаданий період.

Зокрема, позивачем не надано суду доказів, що ним скликалися загальні збори з відповідних питань чи ініціювалося їх внесення до порядку денного загальних зборів, що проводилися у період з 18.09.2014р. по 11.04.2018р., як і не надано будь-яких інших доказів на підтвердження даних аргументів.

Натомість, колегія суддів зауважує, що зі змісту Договору від 09 серпня 2013 року не вбачається, що позивач передав у власність відповідача частку в Статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 38836420) в розмірі 50%, намагаючись таким чином реалізувати намір саме щодо здавання в оренду нерухомого майна Товариства.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що в результаті істотного порушення відповідачем умов договору позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, що є підставою для розірвання Договору від 09.08.2013 року відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, є передчасними та спростовуються наведеним.

При цьому, необхідно наголосити, що позивачем були отримані від відповідача грошові кошти в розмірі вартості 50% частки у статутному капіталі TOB "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО", що складає 31 680 грн., що з його слів й було метою вчинення даного правочину.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що невиконання відповідачем зобов`язань, визначених п. 8.2 Договору, є істотним порушенням договору, що значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладанні 09.08.2013 року договору відступлення шляхом купівлі-продажу частки в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО".

Крім того, як вже було зазначено, згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як передбачено ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2018р. у справі № 910/7981/17.

Розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена в постанові від 18.11.2019 року у справі № 910/16750/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами Договору від 09.08.2013 року було виконано умови в частині перерозподілу часток в статутному капіталі Товариства та щодо оплати відповідачем вартості придбаної частки в розмірі 50% на суму 31 680,00 грн.

За наслідком укладення Договору частки у Статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" розподілилися наступним чином:

- ОСОБА_1 - 50%;

- ТОВ "КОНСАЛТ-ПРО" - 50%.

Колегія суддів зазначає, що умовами Договору не передбачено можливості повернення продавцю придбаної частки в статному капіталі Товариства у випадку розірвання Договору в судовому порядку, водночас судом було застосовано реституцію до договору, який недійсним не визнавався і не є нікчемним в силу закону, та на момент постановлення судового рішення вже є виконаним.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 власником 100% Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО".

Наведене у своїй сукупності свідчить про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 651 ЦК України, що є підставою для скасування прийнятого ним рішення.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.?

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

В силу повноважень, наданих в пункті 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Встановлені обставини та досліджені докази дають підстави для суду апеляційної інстанції дійти висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про поворот виконання рішення господарського суду шляхом скасування реєстраційної дії за судовим рішенням, оскільки зобов`язання до вчинення реєстраційних дій не було предметом розгляду у даній справі та така вимога не вирішувалась судом.

Відповідно до статті 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, зокрема, щодо відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію. Суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру. Тобто відповідне судове рішення є окремою підставою для вчинення реєстраційної дії.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 9 та ч. 14 ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл понесених сторонами судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача; за подачу апеляційної скарги: судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 року у справі № 904/1041/18 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 року у справі № 904/1041/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО", про розірвання Договору купівлі-продажу від 09.08.2013 року - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 524,00 грн. (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні) 00 коп. покласти на ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" (49000, м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 38752849) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 286,00 грн. (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень) 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.07.2020.

Головуючий суддя В.Ф.Мороз

Суддя В.О.Кузнецов

Суддя А.Є.Чередко